Полтава, четверте вересня 2033 року. Чоловік з чорним волоссям у сірому пальто під яким можна побачити чорний костюм входить до будинку з дерев'яних зрубів, біля темного густого лісу. В середині стає зрозуміло, що це магазин різних сувенірів та виробів з дерева.

− Вітаю, чогось бажаєте? – спитав продавець зі світлим волоссям, шрамом на пів обличчя, одягнутий у темно-сині джинси, чорну футболку верху якої червона розстебнута сорочка у клітинку з закатиними рукавами.

− Вітаю, я б хотів «особливі» послуги. – відповів чоловік.

− Ми наркотою не торгуємо, або купуєте щось, або йдете геть. – сказав продавець.

− Cossacus characterista. – відповів покупець.

− Так би й одразу сказали. – відповів робітник та клацнув пальцями.

У приміщенні закрилися вікна та згасло світло, через кілька секунд світло увімкнулося, магазин змінив своє наповнення. Дерев'яні вироби та сувеніри зникли, замість них на полицях та стінах можна було побачити ледь не все чого може забажати людська душа, від простих амулетиків та їжі, до зброї і потужних магічних артефактів.

− Які саме послуги вас цікавлять, Хома Миколо Віталійовичу? – спитав продавець та власник магазину.

− Я хочу побачитися із своїм мертвим братом. – відповів Микола.

− У вашому випадку… − окинувши оком покупця, працівник додав, − … це буде коштувати близько п'ятнадцяти тисяч гривень.

− Що значить у моєму випадку? – спитав Микола.

− Скажемо так, я можу бачити людей наскрізь. І єдине цінне, що ви здатні мені запропонувати це гроші. – з легкою посмішкою відповів чоловік. – То, що? Домовились?

− Так, домовились. Оплачувати картою, чи купюрами?

− Бажано купюрами, ось вам банкмат. – клацнувши пальцями, приміщення знову потемніло і в ньому з'явився робочий банкомат.

− Гадки не маю як ви це робите, але мені це подобається. – прокоментував Микола знімаючи гроші з карти.

− А тепер мені потрібна ваша кров. Небагато. – сказав працівник перераховуючи гроші. – Йдіть за мною.

Пройшовши у сусідню кімнату Микола побачив медичний кабінет для здачі аналізів. Поки працівник брав кров у клієнта, останній вирішив трошки поцікавитися щодо асортимент магазину.

− А… що в твоєму магазині взагалі є?

− Срібна та освячена зброя різних видів, кров вампіра, демона, перевертня, пір'я ангелів, янголів…

− А хіба ангели та янголи, не одні й ті ж хлопці? – перебив його Микола.

− Ангели це воїни божі, а янголи вважай небесні тваринки, сил менше, можливостей менше і загалом вони слабші. На чому я зупинився? А точно… пір'я псевдо ангелів, слизькі і рідкісні тварюки до речі, різні зілля, препарати, матеріали. Майже все, що можна є.

− А як тебе до речі звати? Незручно якось…

− Богдан. Богдан Невразливий.

− А таке прізвище взагалі є? – з невеликою насмішкою спитав Микола.

− Прізвища нема, коли я народився було ім'я і по батькові.

− А коли ти це народився?

− Десь в добу козацтва. Гарно зберігся, чи не так? – усміхнувшись спитав Богдан. – Та фраза на латині котру ти сказав, в перекладі означає «Козак характерник» ким я і являюсь.

− Ніхріна собі… а як ти став… таким?

− Зараз це вже не можливо, нажаль чи на щастя. Мене чорт прокляв, і ще чотирнадцятьох чоловіків. Чорти, до речі, вимерли років триста тому, не знаю нащо тобі це але хай буде.

Коли була зібрана потрібна кількість крові, вони вийшли з кабінету та опинилися у новій кімнаті. Вона була повністю бетонна, всі полиці на шафи металеві, а в центрі кімнаті намальована пентаграма білою фарбою. Змішавши кров Миколая з кров'ю демона та ектоплазмою привида він отримав в'язку рідину котрою домалював у пентаграму ряд символів котрі розшифровувались як «Ярослав», додатково Богдан розмістив на краю кожного променя зірки по одній запаленій свічці. Далі він почав зачитувати закляття з виклику привида, перебираючи одне закляття за одним його переслідувала невдача, тому він вирішив спробувати використати закляття по виклику демона, воно вже дало певний ефект але викликати так і не змогло, додавши певні зміни у пентаграму аби вона могла також стримати демона, він зачитав одне з найпотужніших заклять з виклику. Полум'я свічок змінилося на багряне і стало сильнішим, воно піднялося на висоту майже в три метри та почало сплітатися у центрі пентаграми, після чого сильний спалах, Микола встиг закрити очі рукою аби не осліпнути, Богдан же цього не робив оскільки його очі все одно відновляться, власне це і сталося. В центрі кімнати стояв Ярослав у своїй демонічній формі.

− Ярославе? Це ти? – спитав Микола у демона.

− Ярослава більше немає... я пам'ятаю тебе… Миколо...

− Що з тобою сталося? Як ти там? Що мене чекає?

− Я став демоном. Люцифер зламав мою волю. Тобі дорога до пекла закрита.

− Тобто закрита? А якщо вени переріжу?

− Ти помічений небесами, в пекло тобі шляху нема. Вибач, мене обов'язки кличуть. – сказав Ярослав та зник у багряному спалаху.

− І на це я витратив п'ятнадцять тисяч…

− А я здається отримав декого дуже цінного… − сказав Богдан переводячи погляд на Миколу.

− В якому це сен… − намагався спитати Микола але Богдан його вирубив однім дотиком.

Через кілька годин Микола прокинувся зв'язаний на стільці, з заклеєним ротом, перед ним знаходився Богдан і проводив черговий ритуал з виклику, але замість пентаграми було скупчення невідомих символів котрі формували собою коло. З усіх слів у заклятті, що читав характерник, Микола зрозумів лише одне: «Михаїл». Раптом кімната освітилася золотим світлом і стало чути невідомий звук, подібний до свисту, все в кімнаті почало труситися, а у Миколи з вух почала текти кров. Результатом цього стала поява у кімнаті високого чоловіка у чорному смокінгу, чорним волоссям та зеленими очима, це був Михаїл другий створений серафим після Люцифера.

− Чого ти хочеш, безсмертний? – спитав Михаїл у Богдана.

− Я хочу заключити з вами угоду. – відповів характерник.

− Зі мною? Ти втратив глузд, небеса не вкладають угод. – гнівно відповів Михаїл.

− А якщо, я скажу, що в мене є зброя проти пекла? – спитав Богдан з метою зацікавити серафима.

− І де ж ця зброя тоді? – спитав Михаїл.

− Ось, ось ваша зброя. – відповів Богдан вказуючи на зв'язаного Миколу.

− Він мічений небесами, але не являється зброєю. – прокоментував Михаїл.

− Він не просто мічений, за чиєюсь злою волею, його брат близнюк також мічений, але пеклом. І він служить на пряму Люциферу, а ви знаєте, що король пекла в особисту прислугу кого завгодно не бере. – відповів Богдан.

− Ти мене зацікавив. І що ж ти хочеш за цього смертного? – спитав Михаїл.

− Я хочу одного з ваших ангелів другої групи. – відповів характерник.

− Та як ти смієш! Вони ніколи не будуть служити людині! – крикнув серафим.

− Ну тоді я тебе відправлю на небеса, а його прокляну. Думаю Люцифер буде радий отримати одного з ваших. – спокійно відповів Богдан. – Апокаліпсис вже на порозі. Ви чудово знаєте які останні два вершники будуть, навіть я загину. А друга група ангелів здатна мене захистити. Навіть від смерті. Обирай, що тобі важливіше. Ангел? Чи зброя проти вірогідно найсильнішого відомого творіння твого брата? Вибір тільки за тобою.

− Що ж… я дам тобі Господства Захарія. Коли прийде смерть, він захистить тебе. Влаштовує?

− Так, забирай цього імбіцила. – відповів Богдан.

− Тоді одягай цей перстень. – сказав Михаїл та протягнув руку в якій лежав перстень з білого золота.

− Непогана робота. Невже у вас навчились працювати з елегантними металами? – з невеликою насмішкою спитав характерник, одягаючи перстень на безіменний палець правої руки.

− Тепер цей перстень частина тебе, ні ти, ні хтось інший не зможе його зняти. – сказав Михаїл.

Серафим зник разом з Миколою, а Богдан же після цього почав готуватись до виходу на зв'язок з більш могутньою але полоненою сутністю з першим творінням божим, його першим сином, Люцифером. Клацанням пальцями кімната знову змінилася в її центрі стояла кам'яна статуя у вигляді загального образу ангела, котра тримала в руках портрет Люцифера. Коли Богдан прочитав закляття, портрет засяяв золотим світлом після чого ожив.

− Вітаю, Люцифере. – сказав Богдан.

− Я тебе знаю, ти один з п'ятнадцяти характерників. Богдан Невразливий, якщо не помиляюсь. Чого ти хочеш, спаплюжена душа? – спитав Люцифер.

− Я хочу укласти з тобою домовленість.

− І що ж ти можеш мені запропонувати?

− Найціннішу річ яка є у світі, інформацію. Я надам її тобі, а в обмін ти надаш мені захист від вершників коли почнеться апокаліпсис.

− Приклади руку з міткою до портрета.

Коли Богдан приклав руку його вени на руці почали світитися як власне і мітка, але більш дивовижною була біль, характерники не здатні її відчувати, проте цей раз справді особливий.

− Було боляче! – скрикнув характерник.

− Це нормально, я вніс певні зміни у мітку, щоб її зняти тепер треба вбити мене. Я очікую інформацію.

− Думаю ти чудово знаєш, що у твоєї ручної собачки на ім'я Ярослав є брат на ім'я Микола. Але сумніваюся, що тобі відомий факт того, що він мічений небесами. І Михаїл заволодів ним, коли дізнався про Ярослава. – відповів Богдан тримаючись правою рукою за мітку на лівій.

− Справді цінна інформація. Що ж… вітаю! Коли настане апокаліпсис, ти не загинеш.

− Ось і чудово, якщо ти не проти я… − не зміг договорити Богдан оскільки його перебив Люцифер.

− Я чудово знаю, що ти дуже подібну інформацію продав моєму брату, якщо не продав йому самого Миколу. Не думай, що ти можеш обманути мене. Тепер можеш припиняти зв'язок.

Після того як Богдан прошепотів коротке закляття картина повернулася у свій нормальний стан. Він з певним острахом дивився на сяючу мітку не розуміючи наскільки сильно він встряг та чи зможе він взагалі викрутитися з цієї ситуації.