Аксис, як і обіцяв, створив копію закляття по відкриттю порталів у світ смертних та повідомив про це Муун, але вона має сама приїхати і забрати його, вона без заперечень відправилась в дорогу. Криг прокинувся від болю і йому прийшло видіння, в ньому він убивав абсолютно незнайомих йому демонів, але візуально вони нагадували йому Аксиса та Столаса. Наче цього було мало, по тілу з'явилися зони покриті густим пір'ям і роги почали боліти. На мить його свідомість помутнішала і він отямився в кабінеті Столаса, де останній пояснював демонічну природу Крига.

− Тобто я те, що мало народитись в твоєму тілі?

− Якщо коротко, так.

− Ти зіпсував моє життя! Ти забрав його в мене! І перетворив мене на зброю! – крикнув Криг і пробив хвостом голову Столаса.

− Я не твій рівень. – спокійно відповів Столас, заживлюючи рану в голові. – Я серафим, в тебе немає сили аби вбити мене.

− Тоді я вб'ю всіх, кого ти любиш. І взагалі буду убивати все та всіх, поки ти не покінчиш з собою. – сказав Криг охоплений безумством.

− Ні. – відповів Столас відправив напівбіса у політ.

Криг летів подібно метеору через регіони пекла, чим налякав велику кількість народу, місцем його падіння стала власна квартира. Його сутність переповнювали: біль, відчай, ненависть та страх. В скорі його тіло почало мінятись, місцями шкіра просто злітала разом зі шматками плоті, з тіла починали рости пір'я криваво-червоного та чорного кольору. Ноги буквально витягнулися та зламалися нижче колін, створивши нову пару, стопи також змінились, тепер ноги були подібні до пташиних. Голова деформувалася, зі щелепи випали всі зуби, тепер його обличчя було наче перехрещене з пташиним, очі стали повністю чорними, більша частина рогів відпали, а те, що лишилось скрутилось у спіраль і повністю почорніло. Шипи на спині зникли, хвіст почав ділитися на багато частин і перетворився на величезний пташиний. В процесі болісних трансформацій Криг нищив все, що було навколо нього та кричав. Муун почула крик ще з вулиці як підходила до будинку, а глянувши у бік квартири вона побачила зруйновану стіну, це змусило її почати бігти. Увірвавшись до квартири вона побачила батька, який вже не був схожий до себе. Глянувши на доньку, з його очей потекли сльози і він вистрибнув з будівлі, при приземленні, з шостого поверху, асфальт тріснув і Криг побіг у невідомому напрямку. Муун від шоку впала на коліна, діставши телефон з кишені вона відправила повідомлення Аксису, де було лише одне слово: «Криг».

Через кілька хвилин у вітальні відкрився портал з якого вийшов принц Гоетії. Він одразу почав оглядати кімнату, оглянувши шкіру, кров, зуби, роги та навіть пір'я, він сказав: «Як би це дивно не звучало, але це все Криг, його шматочки.».

− Це один з варіантів його смерті? – спитала Муун знаходячись у повному шоці.

− В цьому й проблема. Я цього навіть не бачив. – спантеличено відповів Аксис.

Їхні роздуми перебив дзвінок Октавії, але взявши слухавку, Аксис почув голос Крига, щоб Муун все чула він увімкнув гучний зв'язок. Напівбіс, точніше вже демон, просив аби Аксис прийшов сюди інакше він відірве голову його дружині. Аксис не думаючи відкрив портал до себе в маєток і пішов рятувати Октавію, Муун же пішла до руїн офісу де відкопала сховок з ангельською зброєю, взявши кілька мечів, вона закрила сховок і знову поховала його від руїнами, після чого направилася до ліфту, щоб прийти та зупинити батька, якщо потрібно то назавжди. По дорозі вона побачила купу трупів, Криг убивав усіх кого бачив: бісів, суккубів, грішників, пекельних псів. Нікого не було в живих, навіть на станції з ліфтом.

Коли Аксис увійшов до вітальні, він побачив у кого перетворився Криг, його тіло змінилося і тепер він почав нагадувати червоного кардинала. Він тримав одну руку на шиї Октавії, а іншою тримав її за голову. Подружжя переглянулося. Октавія запалала, чим змусила Крига відпустити себе, Аксис же випустив у нього зоряну енергію, яка штовхнула безумного демона у стіну. До кімнати увірвалась Мілі та Муун, озброєні ангельськими мечами, також до кімнати увійшов Скір, він знайшов зброю якою користувався Джейсон, щоб убивати ангелів, а зараз він готовий обернути її проти демона. Криг окинув усіх поглядом, та похрустівши шиєю, накинувся на них як звір. Первісне полум'я Октавії спочатку прибило його до стіни а потім почало спалювати його плоть до кісток, але все гоїлося, Аксис намагався не вбити його, а паралізувати і проникнути у свідомість. Мілі, Муун та Скір не хотіли убивати його, але за необхідності були готові. Вовчиці вдалося нанести удар мечем по тілу Крига, у відплату він пробив її грудну клітину рукою і жбурнув у стіну. В цей момент Аксис зрозумів, те, що зараз стоїть перед ним Кригом якщо і являється, то лише фізично, тому він попросив Октавію допомогти Муун і хоча б припалити рану. Скір зміг поцілити психу рівно в голову, але це його не вбило, лише зупинило на пару секунд. Мілі взявши в обидві руки по мечу нанесла два удари, один зі спини рівно у серце, а інший рівно в голову. Криг навіть так не зупинився, він вийняв меч з голови та наніс кілька ран Мілі, після чого метнув його у бік Октавії, якби не Аксис меч би поцілив в голову, а так лише прибив її до стіни за плече. Скір висадив всю обойму в голову психа але це його знову не зупинило, замість цього він підійшов до стрільця і однім ударом відправив його у вікно. Дивлячись на все це, Аксис на мить втратив контроль, через це Криг влетів у стіну, зоряний демон прикликав до себе свою книгу заклять, і живлячись від неї, він сконцентрував на колишньому другу всю силу космосу. Червоний демон закривався від гніву усього космосу руками, але це його не сильно рятувало, він починав буквально тріскатися, ще трохи і він буквально розпадеться на тисячі уламків. Уся кімната була буквально наповнена космосом, здавалося наче сама реальність почала ламатись, аж тут, за спиною у Аксиса з'явилась тінь ангельських крил, а за мить вони самі виросли з його спини і разом з цим він добив Крига. Вибух.

Кімната повернулась у свій нормальний стан, там де ще пару секунд тому був безумний демон, була лише купка попелу. Аксис телекінезом витяг меч з Октавії і заживив її рану, підсвідомо використавши ангельську магію, потім він так само підлікував Муун, Мілі та Скіра, і знесилений просто став на коліна, опустивши руки. Його темно-сині крила також опустились і не бажали зникати.

− А кого це ми вбили? – спитав Скір.

− Це був Криг. – відповіла Муун.

− А хіба він не був бісом? – спитав Скір і його в цьому питанні підтримала Мілі.

− Бісом він ніколи не був. Лише напівбісом та аж напівдемоном. – відповів Аксис.

− Добре, тоді чого його ангельська зброя не взяла? – спитала Мілі.

− Я читав пару років тому, про древніх демонів Гоетії. Вони не мали чіткої спеціалізації чи розподілення обов'язків і можливо мали імунітет до ангельської зброї через свою первинність. – відповів Аксис. – Але тоді з'являється інше питання. Як Криг міг бути одним з них?

Муун вирішила піти додому, і попросила Аксиса відправити всіх по домам, він люб'язно виконав її прохання, а на прощання сказав: «Співчуваю утраті». Октавія підійшла до нього та обійняла.

− Вони цього не спитали тому це зроблю я. Звідки в тебе ангельські крила. – спитала Октавія.

− Що? – спитав Аксис і повернув голову назад. – А й справді… звідки…

− Ну ти їх хоч сховай якось. Не знаю, сконцентруйся на думці, що вони зникли, чи якось інакше, я гадки не маю як вони працюють.

− Це хоча б якась ідея. – сказав Аксис і почав концентруватися на зникненні крил, вже за хвилину вони притиснулися до тіла та зникли. – Допомогло наче.

− І… що тепер робити з цим?

− Що до крил, тут або намагатись з Люцифером поговорити, можливо він щось скаже, або з батьком. Але не сьогодні, треба відпочити.

Аксис направився до спальні де він впав на ліжко і відключився моментально. Октавія підібрала магічну книгу яку лишив її чоловік і вирішила віднести її до нього у кабінет. Але по дорозі туди її почала розривати цікавість, тому вже в кабінеті вона не втрималась і відкрила книгу. Переглядаючи біглим поглядом сторінки, Октавія помітила ряд невідомих їй заклять, пов'язаних з первісним полум'ям. Детально прочитавши інформацію про них, вона виявила, що ці чари здатні створювати складні вогняні конструкти, лікувати та навіть випалювати душі. Але у цих заклять є один недолік, джерелом їх сили являється книга, а вона належить Аксису, і користуватися нею без його дозволу Октавії не дуже хочеться. Вона поклала книгу на стіл і на всякий випадок наклала на неї закляття, аби її не вкрали та зачинила кабінет.

Ближче до півночі, Муун, Мілі та Скір зустрілись в одному з барів у першому регіоні, причиною зустрічі були умовні поминки Крига і роздуми про наступні дії. Мілі професійний боєць як і Муун, Скір прекрасний стрілець, ще й великими грошима за спиною, але гроші не вічні і рано чи пізно їх не буде. Тому він запропонував відбудувати офіс, або хоча б продати територію з його рештками і орендувати невеличкий офіс у якійсь будівлі, та відновити бізнес. Противником цієї ідеї була Муун, ця робота змушує її згадувати Крига, а тепер у неї до нього дуже спірні почуття.

− Слухай, я чудово знаю як це. Мій батько також намагався мене вбити. – сказав Скір щоб підбадьорити Муун. – Хоча я й сам хотів його вбити, і вбив. Але бізнес справді гарний, почнемо все з нуля і жити будемо гарно.

− Це складніше ніж ти думаєш… − відповіла Муун, випиваючи склянку з віскі, − … я сумніваюсь, що тобі батько пробив грудну клітину голими руками.

− Не сперечаюсь, у мене не все так запущено було. – відповів Скір, попиваючи пиво.

− В порівнянні з вами, моя родина просто ідеал з казки. – прокоментувала Мілі.

− А в тебе з ними що? – спитав Скір.

− Конфлікт інтересів. Вони в житті війни не бачили, але говорять лише про неї і «бережуть» себе для неї. А війною і не пахне. – відповіла Мілі.

Від поглиблення у власну свідомість, Муун була відволік знайомий запах, спочатку вона сприйняла його як наслідки сп'яніння, але запах становився все сильнішим і сильнішим. Покрутивши головою вона визначила напрямок запаху, вхідні двері бару. Досить скоро у них увійшла жінка, дуже схожа на сестру Крига, її донька Нат, вона була одягнута у чорний військовий костюм. Вона сіла за стіл до трійці, чим сильно налякала Муун.

− Якщо не зраджує пам'ять твій труп мали спалити. – сказала Муун у бік Нат.

− Який труп? Аааа… ти переплутала мене з моєю матір'ю. – відповіла Нат. – Така тупа, до самої смерті вірила, що Криг повернеться.

− Дивовижно, що ти майже копія Філіції. – відповіла Муун.

− Неважливо. Мені потрібен вихід на Землю. – сказала Нат.

− Звук нічого не нагадує? – спитав Скір, спустивши пістолет з запобіжника.

− Опусти свою стрілялку. – сказала Нат.

− Умови тут ставлю я. Або ти виходиш з бару і забуваєш про наше існування, або куля влетить тобі прямо у пизду. – відповів Скір.

− Який ти романтичний, Мілі напевно вже потекла. – відповіла Нат.

− Чому це я? – спитала Мілі.

− Бо Муун асексуалка, ще й на підпитку. Зараз її збудить хіба моя розбита голова. – відповіла Нат.

Муун вирішила припинити цю розмову зі смаком. Допивши чергову склянку віскі вона вирвала пляшку з пивом у Скіра і жбурнула її рівно у лоба Нат, після чого одним рухом перевернула стіл і притиснула доньку Філіції до стіни. Муун зубами зірвала шкіру та м'язи з голови бісихи, чим змусила кричати її від болю, потім вона притиснула склянку до її лоба однією рукою, а іншою вбила цю склянку прямо у череп. Мертва Нат впала на підлогу, а Скір з Мілі шоковано дивились на цю картину. Муун підійшла до друзів поставили стіл на місце і просто сіла, мовчки обдумуючи сьогоднішній день.

− Пропоную на якийсь час залягти на дно. У мене є трикімнатна квартира у другому регіоні. – сказав Скір, відійшовши від шоку.

− Я не проти, все одно моя квартира трошки без стіни. – сказала Муун.

− А мені хіба в тюрму йти. Згодна. – сказала Мілі.

Скір оплатив випивку і приніс фінансові вибачення за погром, після чого трійця направилася до ліфту щоб потрапити у другий регіон.

Октавія на задньому подвір'ї маєтку, використовуючи амулет подарований Люцифером на весіллі, вирішила викликати Салватора, вважаючи, що він все ще являється Ярославом. Взявши амулет у руку, вона запалала первісним вогнем, через кілька секунд після цього з нього вирвалося багряне полум'я, яке прийняло людиноподібну форму, а після з'явився і сам багряний демон. Октавія, зауваживши зміну образу на людську, попросила його аби той повідомив Люциферу, що вона хоче з ним поговорити. Салватор, являючись буквально зламаним гібридом ангела та демона, ще й прив'язаним до амулетів та перстнів, створених Люцифером, не зміг їй відмовити. Він зник у багряному спалаху та повернувся до Люцифера зі Столасом, який повернувся до свого брата після розмови з Кригом, вони навіть не одразу помітили його відсутність, будучи зайнятими згадуванням минулого. Салватор повідомів їм, що Октавія хоче поговорити з королем пекла, після чого він спалахнув та перенісся у камені в амулетах та перстнях. Люцифер розправив свої величні чорні ангельські крила та схопивши Столаса за плече перенісся до маєтку Аксиса.

− Октавіє! Вітаю, що стало причиною нашої зустрічі? – спитав Люцифер.

− Мій чоловік. – відповіла Октавія.

− Якщо він гей, я на нього вплинути не можу, просто не хочу. – відповів Люцифер.

− Тут все в порядку, проблема в іншому. Можна вас перенести? На подвір'ї про таке краще не говорити. – спитала Октавія.

− Прошу, якщо є бажання. – відповів Люцифер.

Октавія поклала руку на плече Люциферу та Столасу, їх усіх обійняв вихор з первісного полум'я і вони перенеслися до спальні де відпочивав Аксис.

− Первісне полум'я! Якщо не зраджує пам'ять воно здатне навіть душу спалити. – прокоментував Люцифер. – Так, що з Аксисом? Яблуком отруївся? Чи прокляв хто?

− Не зовсім. – відповіла Октавія. – Я його краще розбуджу і ви все самі побачите.

− Почекай, у мене сьогодні гарний настрій, я його сам розбуджу. – сказав Люцифер.

Він підійшов до Аксиса та торкнувся його лоба, принц Гоетії прокинувся від того, що у його сні пролунав голос Люцифера який кричав: «Добрий ранок, В'єтнам!».

− Що!? Що сталось? – шоковано спитав Аксис.

− Все нормально, я пожартував. Ти не у В'єтнамі. – з усмішкою відповів Люцифер.

− Люцифер? Тато? Що ви тут робите? – спитав Аксис.

− Твоя дружина сказала, що з тобою щось сталось. Прийшли подивитись, можливо допоможу. – відповів Люцифер. – Чому тут тхне ангелом? – принюхуючись спитав король пекла. – Ще й досить сильним ангелом!

− Схоже Октавія не все розказала, але якщо коротко то ось. – відповів Аксис і розправив свої крила.

Очі Столаса стали ідеально круглими від здивування, і він перевів погляд у бік Люцифера, не знаючи, що сказати та як реагувати. «Що ти дивишся на мене? Розправляй свої крила.» − сказав король пекла у відповідь на погляд свого друга. Столас, не маючи інших варіантів, розправив свої чорні крила.

− Очманіти. Я заміжня за ангела. – прокоментувала Октавія.

− Взагалі, Аксис являється напівангелом, напівдемоном. – відповів Люцифер.

Аксис та Столас просто стояли і дивилися, розглядаючи крила один одного. «То я почую від вас хоча б слово з цього приводу? Чи ви зараз… обійметеся? Чи битись почнете?» − перебив тишу Люцифер.

− Я думав, що ангельська сила не перейде до нього. Я думав це неможливо. – відповів Столас.

− А мене це приємно здивувало. Значить, що демони рівносильні ангелам, хоча і мають певні слабкості. – сказав Люцифер.

− Чому все почало так різко ускладнятися... – прокоментувала Октавія.

− В цьому немає нічого страшного. – відповів Люцифер. – Якщо ви не проти, а я не сильно вас питаю, то я повернуся до свого палацу. Удачі.

Коли Люцифер зник, Октавія запропонувала Столасу та Аксису випити і вийняти всі таємниці з шаф, щоб у майбутньому не було подібних казусних ситуацій, вони погодились.

Муун разом з Мілі та Скіром вийшли з таксі біля досить великого будинку з червоної та чорної цегли, трава перед будинком була непокошена, також перед будинком росло два дерева, по одному з кожної сторони. «Коли ти казав, що в тебе є квартира, я думала саме про квартиру.» − сказала, ще трохи п'яна, Муун. На це Скір відповів, що для нього різниця не велика, враховуючи всю його нерухомість. Увійшовши до будинку, вони увімкнули світло та повідчиняли вікна аби провітрити. Кімнати мали досить мінімалістичний дизайн, основні кольори це світло-сірий та гранітний.

− А непоганий будинок. – прокоментувала Мілі. – Кімнати просторі але не порожні, прямо незвично.

− Дім, милий дім. Десь два місяці мене тут не було. Всі три кімнати знаходяться на другому поверсі поруч. Ванних дві, на першому і на другому поверсі. Їжа або відсутня, або є консерви з макаронами, дивитись треба. – сказав Скір.

− Якщо буде треба, можна замовити. – відповіла Муун, сівши на диван, тримаючись руками за голову.

− Може аптечку дати? Виглядаєш ти не дуже. – спитав Скір.

− Просплюсь і буду як огірочок. – відповіла Муун. – Добраніч. – сказала Муун та пішла на другий поверх до першої спальні на яку наткнеться.

− Добраніч. – відповів їй у слід Скір.

Коли Муун вже була на другому поверсі, Мілі почала відкрито залицятися до Скіра, він їй сподобався ще при першій зустрічі, але всі її сигнали та натяки не сприймав або ігнорував. Але цього разу, він відповів їй взаємністю. Будучи, в певному сенсі, аристократом, Скір вирішив швидко організувати романтичну атмосферу завдяки свічкам та вину, що зберігалося у невеличкому винному погребі під кухнею. Оскільки спальні були обладнані шумоізоляцією, він дозволив собі також увімкнути романтичну музику. Мілі та Скір спочатку згадували власне минуле, а після кількох келихів вина вони почали цілуватися, і все плавно йшло до свого логічного фіналу. В цей же час не могла заснути, вона чула музику та стони, але вона засинала й не під таке, причиною цього були кошмари, в них вона бачила як Криг повертався з того світу і потрошив її. За всю ніч вона змогла мирно поспати менше двох годин, а зранку вона почула свист. Звичайно могло здатися, що нічого страшного в цьому нема, це міг бути простий свист з вулиці, але проблема в тому, що пекельні пси здатні чути лише свист свого хазяїна, незалежно від відстані та навіть виміру, а єдиним фактичним хазяїном для Муун являється Криг і ніхто інший. Вона панічно кричала, намагалась сховатись під ліжко та в шафу, сама себе била. Від цих звуків прокинулися Скір та Мілі, швидко одягнувшись у перше, що потрапилось під руку, вони влетіли до спальні Муун, і побачили її сидячу та налякану ледь не до смерті у кутку. Вона тремтіла та плакала, а хоч якось заспокоїлась лише коли свист спинився.

− Муун, що сталося? – спитала Мілі.

− Криг… Криг… − відповіла Муун, все ще знаходячись у паніці.

− Все нормально, він мертвий, він тобі не зашкодить. – намагалася заспокоїти Мілі.

− Я чула свист! – відповіла Муун.

− Це дуже погано… − прокоментував Скір.

− Який свист? Що погано? – спитала Мілі.

− Пекельні пси не чують жодного свисту, якщо це не свист їх хазяїна. А як ми знаєм, мертві свистіти не можуть. – відповів Скір.

− Виходить Криг поруч? – спитала Мілі.

− Все можливо. Муун здатна почути його свист знаходячись у будь-якому місті: пекло, Земля, можливо самі небеса. – відповів Скір.

Скір та Мілі намагалися заспокоїти Муун всіми доступними їм засобами, від простої психологічної підтримки до заспокійливих з алкоголем.

За дві години до початку істерики у доньки Крига, єдина принцеса пекла воскресила його. Перед цим вона проникла до маєтку Аксиса та просто зібрала попіл, а вже поряд зі своїм маєтком вона використавши свої сили воскресила його. Вона була одягнута у малинову сорочку, зверху якої був чорний розстебнутий піджак, брюки були чорні, а туфлі малинові без каблуків. Її очі сяяли золотим кольором, особливо в той час поки тіло Крига відновлювалося, а його сутність поверталась у тіло. Коли він розплющив свої повністю чорні очі, він напав на Елізабет, але не зміг навіть подряпати її одяг, вона миттєво впечатала його у землю.

− Ти будеш служити мені. – сказала вона та поклала свою руку йому на голову.

− Вбити Столаса, він має поплатитись! – відповів Криг.

− Він буде жити, а ти будеш служити. – відповіла Елізабет і в очах безумного демона з'явилася золота іскра.

− Вбити Столаса… − продовжив повторювати Криг.

− Ти будеш служити мені! – крикнула Елізабет і в очах Крига з'явились золоті кільця, на місці де мала бути його райдужка.

− Я буду служити тобі… − відповів, відтепер, покірний Криг.

− Знайди Крістофера Брауна, грішного лорда, та приведи його до мене. Він має бути живим і неушкодженим. Якщо ти вб'єш його, я вб'ю тебе. Якщо ти його подряпаєш, я вб'ю тебе. А тепер йди і шукай його. – сказала Елізабет та прибрала руку з голови Крига.

Він як покірна тваринка встав з колін і направився до міста, вишукувати Крістофера. В процесі пошуків до нього повернулась частина здорової свідомості, він продовжуючи шукати свою ціль, на підсвідомому рівні почав свистіти, чим і налякав Муун.

Зібравши свої нерви до купи, вона зателефонувала Аксису з цією вельми неприємною новиною. На це він відповів, що зараз зайнятий критично важливими ритуалами, що хоч і частково але було правдою, він разом з Октавією та Столасом проводили ряд ритуалів, аби навчитися користуватися ангельськими силами. Але, по старій дружбі, Аксис порадив просто посидіти пару днів у безпечному місці і все або саме вирішиться, або він вирішить але пізніше. Муун, не маючи інших варіантів і перебуваючи у полоні страху, вирішила дослухатись до цієї поради, Скір та Мілі вирішили допомогти їй за всяку ціну, в якості подяки за знайомство.

Криг вже вистежив Крістофера та збирався викрасти його, план був у тому щоб Кріс втратив свідомість і після цього віднести його живого та неушкодженого до Елізабет. Він направ зі спини на грішного лорда і намагався трохи придушити його, але грішник швидко перекинув через себе демона, а коли глянув у його очі все зрозумів. Варіантів було два, тікати і вірогідно натрапити на саму принцесу, або битися, не довго думаючи, Крістофер напав на безумного демона. Дивлячись на його рухи та деякі фізичні унікальності, він впізнав Крига але не намагався якось достукатись до нього. В процесі бою Кріс зрозумів, що демон не має на меті вбити його, грішний лорд почав використовувати це на свою перевагу. Але це було некритично, без ангельської зброї грішник не здатен убити демона. Бій йшов кілька хвилин, Крістофер намагався збільшити дистанцію та хоча б затримати демона, Криг же активно скорочував дистанцію, а коли опинився достатньо близько він схопив Кріса, та стиснувши одну з больових точок вирубив його, а після зв'язав. По дорозі до Елізабет його свідомість знову на мить змогла пробитись через те безумство та контроль принцеси, він знову засвистів, чим змусив Муун панікувати. Крістофер отямився, сидячи перед Елізабет, прив'язаний до стільця, поряд стояв Криг все ще під контролем принцеси. Зі словами: − «Зайві вуха нам не потрібні.», − вона миттєво спопелила демона.

− А тепер, коли ми у спокійній атмосфері, у мене для тебе пропозиція. – сказала Елізабет.

− І що ж ти хочеш від мене? – спитав Крістофер. – Якщо мені не зраджує пам'ять ти хотіла мене вбити.

− Смерть для тебе буде нагородою, а не карою. Я бачила як ти боровся за свободу коли ти був підконтрольний багряному демону. – відповіла Елізабет.

− Якщо тобі потрібен раб, у тебе в розпорядженні ціла армія з демонів. – прокоментував Кріс.

− Мені потрібен не раб, а твої страждання. Я повільно випалю з тебе свободу, а потім і тягу до неї. Ти станеш ідеальним прикладом того, що буває коли ти занадто зухвалий. – відповіла Елізабет.

Торкнувшись пальцем до лоба Крістофера, вона розпочала шоу. Поки фізично він не міг ні кричати, ні втекти, у голові його почали мучити кошмари. Весь той біль, що він причинив за людське та пекельне життя, звалювався на нього і постійно збільшувався. Коли він кліпнув оточення змінилося, Крістофер опинився у своєму будинку з дитинства, а саме на кухні, вона була виконана с дерева с коричневими та металевими елементами. Перше, що він сказав було: «Мучити спогадами про дитинство, я очікував більшого!», − а потім до кухні увійшла жінка, з довгим чорним, злегка кучерявим, волоссям, її очі були помаранчеві, а одягнута була у жіночий костюм тридцятих років.

Муун почала заспокоюватися, вона відчула, що Криг знову мертвий. В цей час Мілі та Скір не були вдома, перед виходом вони сказали, що йдуть за покупками, в будинку окрім консервів та макаронів нічого не було, але окрім цього вони збиралися дізнатися де та як можна буде погуляти разом. Муун, не зважаючи, що весь перший поверх смердів ароматичними свічками і трохи збоченням, по запаху знайшла вхід до винного погребу та дістала звідти кілька пляшок. Далі вона сіла на диван у вітальні, підготувавши бокал, але не наливши й краплі вина, просто сиділа й дивилась у бік згаслого каміну, поглинута власними думками на рахунок Крига, Мілі, Скіра та усіх майбутніх кроків.

Крістофер здивовано дивився на жінку пару хвилин та спитав: «Мамо?». Він очікував побачити кого завгодно у себе в голові, але не її. Він убив її та стер зі своєї свідомості аби вона не докучала його жодним чином.

− Кріс, чого не обіймаєш? – спитала вона.

− Пішла геть з моєї голови, курва. – відповів Крістофер.

− І це відношення до рідної матері. Ти мене раниш прямо у серце.

− Ти мене ледь не придушила одразу після народження! Пуповиною! Пуповиною бляха!

− Всі ми помиляємся, треба було убити.

− Згоден, можливо живою б була.

− Я хоча б була смачною?

− Тобі тоді було скільки? Років триста? Як думаєш, яке у тебе може бути на смак м'ясо? Жахливе.

− А я ж тобі всі свої знання передала! І що ти з ними зробив? Став серійним убивцею. До канібалізму я нормально ставлюсь, самій доводилося займатися таким.

У Крістофера скінчилося терпіння тому він взяв та жбурнув ніж у голову матері. Коли він кліпнув знову опинився у незнайомому місці. На цей раз це були холодні коридори військової бази на якій він був убитий. Йдучи по коридору, він знайшов золоте сяйво котре ходило наче людина, схопивши пожежну сокиру, Кріс напав на сяйво зі спини і наніс кілька ударів. Силует почав тускніти, а перед самою смертю стало зрозуміло, що це був сам Крістофер, який сказав: «Ти дурень», − та помер. Одразу після цього коридори почали трястися від голосу Елізабет, вона сказала: «Я очікувала більшого від тебе». В одну мить коридори почали наповнюватися золотим світлом, яке спалювало все на своєму шляху, і воно рухалося до грішника. До самої смерті він кричав від гніву та безпомічності. У реальному світі Крістофер сидів на стільці, але вже не прив'язаний, а райдужка обох його очей набула золотого кольору. Елізабет менше ніж за десять хвилин зробила те, що і обіцяла, вона забрала волю і тягу до неї, вона зламала того, хто десятиліття тому вселяв страх у пекло.

Мілі та Скір повернулися до будинку з великими сумками, вони по дорозі додому заїхали до зруйнованої квартири Муун та забрали її речі, ну і звичайно купили їжі та напої. Коли вони зайшли у будинок то і не одразу помітили те, що їхня подруга сидить у вітальні.

− Скільки ти випила? – спитала Мілі.

− Жодного келиха. – тихо та спокійно відповіла Муун.

− Слухай, я звичайно не психолог, але візьми себе в руки. Безумовно мій батько не любив мене так як твій тебе і він не перетворився на демона, і не намагався вирвати мені серце, пробивши голими руками грудину. Але його вбив я, ти лише намагалася це зробити. Візьми себе в руки, депресія та сльози з істериками і алкоголізм тобі не допоможуть. – сказав Скір.

− Ну ти думай, що кажеш. – відповіла Мілі та легенько плеснула його по сідницям.

− Він правий. – сказала Муун. – Звичайно те як він намагався донести свою думку, мені не подобається. Все притягнуто за вуха. Але основна думка вірна.

− І що ти зараз будеш робити? – спитала Мілі.

− Гадки не маю, але вірогідно мене вб'ють, або заберуть у якийсь притулок. – відповіла Муун.

− Чого б це? – спитав Скір.

− Криг хоча й удочерив мене, але по суті він був моїм хазяїном. Пекельних псів без хазяїв убивають. У більшості випадків. – відповіла Муун.

− А що необхідно для того щоб взяти «опіку» над тобою? – спитав Скір.

− Почекай… − сказала Мілі.

− Потрібні власні документи і сам пес. Якщо старий хазяїн відмовився від пса чи загинув, пес не буде брехати щодо цього. – відповіла Муун.

− Ну тоді через кілька годин можна все зробити. Я думаю це буде гарний початок вирішення твоїх проблем. – сказав Скір.

− Якщо змусиш називати тебе «татусем», я тобі голову відірву. – сказала Муун.

− У мене і не було такого в планах. – відповів Скір.

Мілі, за власним бажанням, лишилась у будинку аби навести в ньому хоч якийсь порядок, поки Скір та Муун поїхали до найближчого центру з усиновлення пекельних псів.

Біля палацу сім'ї Люцифера приземлилась велика вогняна куля, це був Габріель якого змогли вигнати з Землі у пекло. Він повідомив першому серафиму про те, що вже троє нефілімів народжено, а їх тіла вже у семирічному віці і якщо так буде й на далі, у небес з'явиться армія неймовірної потужності. І була ще одна неприємна новина.

− Адам зник… − повідомив Габріель.

− А це вже небезпечно. Якщо Михаїл достатньо розумний, то Адам стане проблемою. – відповів Люцифер, в цей момент він справді почав хвилюватись.

− Є якісь ідеї? Може почати ламати печаті? – поцікавився Габріель. – Це спричинить хаос.

− Коли ти був на Землі, бачив шоу? – спитав Люцифер.

− Якщо під «шоу», ти маєш на увазі пару метеоритів, сильно пошкоджену пустелю, вщент спалений острів у тихому океані і пара збитих супутників. Тоді бачив. – відповів Габріель.

− Це було оновлення нашої іграшки… − відповів Люцифер та поглядом вказав на перстень.

− І як це ручний демон міг подібне скоїти? – спитав Габріель.

− У нього є близнюк і за злим жартом долі, він був затаврований небесами… − відповів Люцифер, − і я наказав Ярославу, за всяку ціну проникнути на небеса і забрати свого брата, якщо буде необхідно то вбити всіх на своєму шляху. – додав Люцифер та випустив Салватора. – Тепер це демон Салватор. Має сутність ангела та демона, в одному тілі.

− І що… він може? – спитав Габріель.

− Проникнути до раю і сильно зашкодити їм. – відповів Люцифер.

− Саме до раю? Ти не обмовився? Ти плануєш помсту… − сказав Габріель.

− За два напади на пекло було вбито сто тридцять сім тисяч шістсот осіб. Серед них грішники, біси, сукуби, інкуби, пекельні пси, та навіть демони. Якщо є така можливість, чому не відплатити їм? – спитав Люцифер. – Правильно, відплатити треба.

− Не хочу з тобою сперечатись. Але ти впевнений в цьому? Адам зник вже як пару днів і невідомо, що Михаїл створив з його крові. – перепитав Габріель.

− Впевнений. – відповів Люцифер та прикликав Салватора. – Як ти проник на небеса?

− Використав кров антихриста та нефіліма для створення порталу з Землі. – відповів Салватор.

− Твоя задача проникнути на небеса, бажано до раю, та вбити сто тридцять сім тисяч шістсот осіб. – сказав Люцифер.

− Так, володарю. – відповів Салватор та розправив свої палаючі ангельські крила, і злетів у небо.

− Що я ще пропустив поки був на Землі? – спитав Габріель.

− Я знайшов Соласа. – відповів Люцифер.

− Знаю, ще кілька тисячоліть тому і спалив його тіло. – сказав Габріель.

− Живого Соласа. – додав Люцифер.

− Живого… як? – спитав Габріель.

− Він поселився в яйці демона Гоетії, а коли вилупився, отримав ім'я Столас. Максимально нереалістичний збіг. – відповів Люцифер.

− Нічого собі… − прокоментував Габріель.

− Ну, а ще у нас є племінник. Аксис, син Столаса, пробудив ангельську силу. – додав Люцифер.

− Тобто він… − Габріель не міг підібрати слів.

− Так. Він напівангел, напівдемон. В теорії, він сильніший за рицарів пекла. Можливо твого рівня чи навіть мого. Але до Елізабет йому не дістатись. – сказав Люцифер.

− Ти їх вже знайомив? – спитав Габріель.

− Скоро. Скоро все буде. Йди на Землю і шукай всю наявну інформацію про печаті. Коли дам сигнал, ламай. – сказав Люцифер.

Скір та Муун під'їхали до будівлі, увійшовши в середину вони побачили досить велику кількість бісів, сукубів з інкубами та навіть демонів, і всі вони були з пекельними псами. Хтось віддавав їх до притулку, хтось забирав, хтось передавав. Скір підійшов до одного з вільних адміністраторів.

− Доброго ранку, я хотів би оформити цього пса на себе. – сказав Скір.

− Ваші документи та ім'я пса. – сказав адміністратор.

− Її ім'я Муун. – відповів Скір надаючи свої документи.

− За нашою інформацію, це пес має хазяїна на ім'я Криг. – відповів адміністратор, переписуючи необхідні дані з документів.

− Колишній хазяїн, мій знайомий, був убитий демоном. – сказав Скір.

− Муун, це правда? – спитав адміністратор.

− Так, Криг був убитий однім з демонів Гоетії при самообороні. – відповіла Муун.

− Запхни свою руку у цей отвір і потримай п'ять секунд. – сказав адміністратор, запустивши печать документу. – Ставте свій підпис тут. – сказав адміністратор Скіру, коли документ допечатався.

Скір поставив підпис у необхідному полі після чого адміністратор поклав документ перед собою, Муун в той момент вже дістала свою руку з отвору. Адміністратор дістав спеціальну печатку, а завдяки крові, яку зібрав пристрій у Муун, вона поставила спеціальну печатку на документ та передала Скіру.

− Вітаю, пес тепер належить вам. – повідомив адміністратор передаючи документ.

− А що мені робити з документом?

− Можете поставити його у рамочку, можете спалити. Він цінності вже не має.

Попрощавшись, Скір та Муун вийшли з будівлі і направилися додому, у Муун почалося нове життя, в якому Криг відійшов навіть не на другий план, а значно далі.

Салватор штурмував небеса, ворота до них цього разу були під охороною, але і він був сильніший. Брама не змогла його стримати, він розплавив її і від цього на Землі кількість привидів, збільшилася в рази. Опинившись у раю, Салватор почав нищити все та всіх: ангели усіх груп, святі і всі хто живе на небесах. Він зміг убити сто двадцять тисяч сутностей та душ. Жодна сила не могла його спинити, поки не з'явився він. Перший в світі чоловік, Адам. Його шкіра мала природній європейський колір, очі ідеально-блакитні, а волосся каштанове, зріст майже три метри. А одягнутий у сучасну військову форму з чорних ангельських тканин та небесного срібла. Салватор обрушив на Адама всю свою силу, але це не допомогло, навіть не підпалив костюмчик. Перший чоловік просто йшов до демона-мутанта, як танк, без зупинок, без труднощів, підійшовши достатньо близько він почав бити демона. Адам вбивав його у землю з ще не баченою силою, Салватор не міг ні блокувати, ні ухилятись, від болю до нього частково повернулась свідомість, а з нею і інстинкт самозбереження, він розправив крила, чим зміг ввести противника у ступор, але той просто схопив їх та відірвав. Перший чоловік без жодної емоції дивився як демона повільно наповнював страх. Сівши на демона, Адам ударив по ньому з такою силою, що вони обидва впали з небес на землю і опинились десь в горах.

− А на землі ти не такий масивний. – прокоментував Салватор.

− Як і ти, як і будь-хто. Там, ми можемо бути розміром з хмарочос. Але тут, ми не сильно більші за середньостатистичну людину. – відповів Адам.

Він однім ударом пробив грудну клітину демона, та розірвав його тіло. Але коли він вже думав повертатись на небеса, його відволік шум. Одна половина, відновилася та стала Миколою, а інша Ярославом, вони вдвох налетіли на Адама і пробили ним гору. Сотні людей, що були на горах в цей момент, загинули жорстокою та холодною смертю. Два брати вбивали свої кулаки в обличчя першого чоловіка, поки він просто не спинив їх. Навіть удвох вони не змогли пустити йому кров чи лишити синець, Адам вирвав руку Миколи і нею ж, відправив його у політ. Ярослав закричав від болю та відчаю але продовжив відчайдушний бій, батько всього людства вже збирався розкроїти йому череп, але ангел вмішався. В останній момент Микола підставив себе під удар, і Адам вирвав йому серце, замість того щоб вибити мозок з черепа Ярослава. Демон спалахнув та перенісся у пекло. Адам же, вийшов на зв'язок з Михаїлом і той повернув його на небеса.

Ярослав опинився поруч з Люцифером і моментально сховався у перстень. Король пекла без жодних проблем витяг його звідти.

− Тебе що побили? І чому ти один? – спитав Люцифер.

− Все йшло добре. Я зміг убити близько ста двадцяти тисяч, але потім вийшов він. Імені так і не назвав. Але він точно не ангел. – відповів Ярослав.

− Це Адам. Що він з тобою зробив?

− Спочатку вирвав крила, потім почав вбивати мене в землю с такою силою, що пробив мною небеса. Вже на Землі, він розірвав мене на дві частини. Микола пожертвував собою аби вижив я…

− Значить Михаїл або не встиг, або він чомусь таки навчився.

− Тобто?

− Адам, Ліліт навіть Єва, це буквально джерело розумного життя. Всі демони, окрім рицарів пекла, якібули ангелами, були створені з крові Ліліт.

− Я думав вона народила всіх демонів.

Ледь стримуючи сміх Люцифер відповів: «Десятки тисяч пологів, навіть вона не витримала б».

− Десятки тисяч?

− Зайвого сказав. Забудь про це і повертайся у перстень.

Ярослав наче увійшов у транс, він справді стер собі спогади щодо десятків тисяч демонів та перенісся у перстень.

Муун та Скір по дорозі додому, заїхали до магазину одягу і трохи оновили одяг дівчини, нове життя почалося все-таки. З магазину вона вийшла у темно-сірих, майже чорних, військових штанях адаптованих під її фізіологію, зверху була чорна військова майка, на руках були шкіряні байкерські рукавиці без пальців. Додому вони йшли пішки, другий регіон, через відсутність грішників, був неймовірно спокійним та мирним, тому прогулянка тут не представляла жодної загрози. Скір вирішив провести Муун по живописному маршруту. Вони проходили як біля простих парків, так і біля будинків неймовірної краси. Муун востаннє бачила подібний спокій і красу лише коли прийшла за Кригом на Землю. По прибутті додому вони побачили, що біля будинку лежить купа трупів. Муун побігла в будинок перевіряти як там Мілі, Скір же оглянув тіла, це були найманці мафії, потім він зайшов до будинку де побачив свою дівчину з ніг до голови у крові.

− Ти в порядку? – спитав Скір, підбігши до неї.

− Так. Прості мобіки. Але розминка вийшла гарна. – відповіла Мілі.

− Чим ти їх? – спитала Муун.

− Вирішила прибиратись після вчорашнього бешкету. І знайшла велику бойову сокиру з двома лезами. А хвилин через двадцять ці під'їхали. – відповіла Мілі. – До речі, хто вони?

− Це мафія. Вірогідно, привіт від мого дядька. – відповів Скір. – Хтось з них втік?

− Ну пара чоловік, можливо. Я не рахувала. – відповіла Мілі.

− Доведеться навістити мого дядька. – сказав Скір. – І чому я його раніше не вбив…

− А можна хоча б день без пригод чи наслідків після них? Це вже бісить. – прокоментувала Муун.

− Не сперечаюсь. – відповів Скір. – Якщо хочете, лишайтесь тут. Через кілька годин повернуся. – сказав Скір.

Коли він вже збирався виходити з будинку за ним вийшла Мілі з сокирою у руках, та Муун з цілою сумкою вогнепальної зброї та припасів до неї. На питання де вона її знайшла відповідь була проста: «Знайшла по запаху пороху». Коли Скір вже закрив двері будинку на ключ, до подвір'я під'їхав чорний автомобіль з тонованим склом, звідки вийшов біс та запросив Скіра і його подруг до автівки. Як колишній учасник мафії, він упізнав водія, тому спокійно сів до машини тримаючи на готові пістолет, Муун та Мілі пішли за ним.

Ангели, знаходячись, тримали в заручниках Аксиса та Октавію, Рубі та Роберт при спробі звільнити їх були зарізані ангельськими мечами. Столас у гніві звалився з неба, не приховуючи крил, він вимагав аби ангели відпустили його сім'ю, пригрозивши їм, він дав на роздуми п'ять секунд. На нього зі спини хтось напав та наскрізь пробив дивним ангельським списом. Столас упав на землю, захлинаючись у власній крові, коли невідома фігура вже хотіла його добити, з небес звалився Люцифер чим змусив нападника втекти, а решту ангелів він просто підірвав клацанням пальців. Аксис почав молити його, щоб той врятував батька, але король пекла не міг цього зробити. Принс Гоетії прокинувся у ліжку в холодному поті, поруч мирно спала Октавія. Він зірвався з ліжка, накинув халат та побіг до свого кабінету, на столі він побачив свою книгу і одним дотиком розбив закляття дружини та спокійно забрав книгу. Поки пам'ять була свіжа, він записав кожну деталь, що побачив у ведінні на листок. Після цього Аксис видихнув з полегшенням та пішов до спальні за телефоном, щоб подзвонити батьку. Як тільки він сказав Столасу, що це стосується його в першу чергу, той в ту ж мить вже був поруч з сином. Аксис дав йому лист з ведінням.

− Це погано, це дуже погано. – прокоментував Столас.

− Це якось можна відмінити чи відсунути? – спитав Аксис.

− Ні. Якщо ти записав сюди все, що бачив, значить ведіння було майже повне. А значить упродовж року воно стане реальністю. І відмінити це неможливо.

− Я не вірю. Це майбутнє, воно може мінятись!

− Пам'ятаєш казку якою я тебе в дитинстві заспокоював?

− Так. Але вона тут до чого?

− Вона являється видінням. Як і більшість кошмарів, що ти бачив у дитинстві. Але через те, що ти тоді був слабким та не мав жодного досвіду, ведіння були неточні, тому і не відбувались. Але це… це майже рівень пророків.

− Ну то й що?

− Та казка, була ведінням про війну між пеклом та небесами. Кожне ведіння я переказував Люциферу. Вперше я побачив видіння про війну за кілька сотень років до твоєї появи і чим ближче до неї, тим більше деталей у ведінні. Наприклад: спочатку у ведінні справді помирали ми з Ларою. Потім я був як невидимий спостерігач, оскільки мою роль на себе взяла якась тінь, яка стала тобою, роль Лари також хтось узяв, але побачити хто я зміг лише після твого весілля.

− Я навіть не знаю як на це реагувати тепер.

− Для початку, треба повідомити Люциферу, він єдиний хто зможе допомогти.

− Тому, що він твій брат?

− Тому, що він був створений серафимом, його сила в рази більша за мою, він буквально наслідник бога, я лише маю переваги серафимів, наприклад: мене вбити майже неможливо, я сам являюсь джерелом власної сили. Але я не можу того на, що здатен він. Навіть не поруч.

− Класно! Я знаю, що ти помреш і нічого з цим не можу зробити.

− Це великий тягар, була б така можливість, я б його тобі не давав.

− Добре, тоді треба зробити дещо. Ти казав, що я також являюсь джерелом своєї сили. І також ти казав, що Октавія може якось від цього живитись. Як?

− Цього мені не відомо. Але Люцифер знає. Він перший і єдиний хто зміг подібне зробити.

− І хто від нього живиться тоді?

− Хіба не очевидно? Його дружина, Ліліт. Вона хоча і живе вже сотні тисяч років, але вона все ще людина. Так вона буквально створила магію, але вона в будь-якому разі живиться від свого чоловіка.

− Тоді йдемо до нього і поцікавимось.

− Сумніваюсь, що пустить. Але спробуємо.

Аксис, клацнувши пальцями, миттєво змінив халат на свій улюблений костюм, після чого разом з батьком розправив крила та перенісся до Люцифера.

Скір, Мілі та Муун вже приїхали до великого маєтку, біля входу їх зустрічав голова мафії. Він виглядав точно як свій племінник, основні відмінності були у довжині рогів та великому шрамі на лівій стороні обличчя. Він зустрів Скіра зі словами: «Зустрічайте Скіра квітами та стволами!», − трійця пройшла в середину будинку де їх як почесних гостей відвели до вітальні.

− Племіннику, давно не бачились! – сказав голова мафії.

− Я б не хотів тебе бачити, Скіф. – відповів Скір.

− Серйозно? У вас майже однакові імена? – спитала Муун.

− А хто це дозволив псу розтуляти свою пащу? – спитав Скіф.

− Якщо маєш щось проти, підійди до мене і скажи це дивлячись мені в очі. – відповів Скір.

− Саме тому ти був найкращим. А зараз ти розм'як. – прокоментував Скіф.

− Нащо ти зайняв місце свого є брата? – спитав Скір.

− Бо так працює цей світ. – відповів Скіф. – Думав якщо відрубати голову, то система паде? Ні! Треба або нищити всю систему, а це небезпечно, або ставити до керування нею правильних людей.

− Що ж… дякую за пораду. – відповів Скір.

Він дістав з куртки пістолет та убив свого дядька, вистріливши прямо в голову. Охорона накинулася на трійцю, Мілі почала рубати їх шматочки, Муун же в основному рвала їх голими руками та пащею, інколи використовувала вогнепальну зброю, якщо противників було занадто багато або до них було далеко бігти. Охорона з усього маєтку скоро збіглась до вітальні, та оточила трійцю. Але вже за кілька хвилин більша її частина була перероблена у купку крові та м'яса на підлозі, ті які лишились вирішили опустити зброю. Скір розумів, якщо він знову лишить їх без нагляду, до влади прийде черговий псих, чи його родич і буде бажати смерті. Тому він прийняв єдине адекватне рішення, лишитись тут і стати до влади.

Люцифер та Елізабет сварились через дії принцеси пекла до Крістофера, а саме вона забрала в нього свободу і тягу до неї. Король пекла намагався спокійно пояснити, що свобода це та річ на яку навіть він не зазіхає, якби не вона він би служив своєму батькові, Ліліт стала би матір'ю людей, а сама Еліза не народилася б. Звичайно вона намагалася викрутитись завдяки тому, як вчинив батько по відношенню до Ярослава, але проблема в тому, що він не забирав його свободу, в нього є вибір, це не рабство, а вірність, досягнута тортурами але вірність. Сварка була перервана тим, що Елізабет відчула як два ангели намагаються проникнути на їх територію. Люцифер впізнав Столаса та Аксиса і дозволив їм увійти. Вони стояли перед королівською сім'єю з розправленими крилами, але одразу їх назад сховали.

− Стоп, Столас весь час був ангелом? – здивовано спитала Елізабет.

− Раніше його звали Солас. Довга історія. – відповів Люцифер.

− Той ангел, що врятував маму? Не думала, що вийде познайомитись. – сказала Елізабет. – Але як Аксис може бути ангелом?

− Він напівангел. Його мати була демоном. – відповів Столас.

− Цікаво… − прокоментувала Елізабет.

− То, що вам треба тут? – спитав Люцифер.

У відповідь, Аксис віддав йому лист на якому записане видіння в усіх подробицях. Прочитавши, Люцифер спитав: «Хто з вас двох, бачив це видіння?»

− Я. – відповів Аксис.

− І чого ж ти хочеш? – спитав Люцифер.

− Хочу, щоб ви врятували батька, чи не допустили цьому статись. – відповів Аксис.

− Це можливо але не для мене, навіть не для мого батька. На це здатен хіба сам Смерть. – відповів Люцифер.

− Тоді чим його вбили? Можливо є якісь ліки? – спитав Аксис.

− Габріель розповідав, що в скорі після мого падіння, Михаїл зібрав кістки всіх померлих в той день ангелів і виплавив з них спис яким в теорії, можна вбити серафима, тобто мене в першу чергу. Столас же взагалі спочатку був господством, хоча він і технічно серафим. – відповів Люцифер.

− А хто убити міг? – спитав Аксис.

− Якщо врахувати, що убивця втік, варіант лише один і це Адам. Перший чоловік, а в даний момент улюблена собачка Михаїла. – відповів Люцифер. – І технічно дядько Елізабет.

− І з цим нічого не можна зробити? – задав питання Аксис.

− Ні. Можна спробувати підготуватись, можливо вийде уникнути цього але нічого не обіцяю. Хоча б попрошу Габріеля повідомити коли до пекла будуть спускатись ангели. – відповів Люцифер.

− А як можна «під'єднати» себе когось? Я хочу щоб Октавія черпала від мене сили і їй було складніше нашкодити. – востаннє спитав Аксис.

− Для цього потрібен досить короткий та простий ритуал, на словах пояснити буде складно, тому просто завантажу тобі необхідні знання у голову. – відповів Люцифер, і торкнувшись пальцем до лоба Аксиса передав йому всі необхідні знання щодо ритуалу.

Аксис, у трохи піднесеному настрої, оскільки його дружина тепер буде більш захищеною, знову розправив крила та повернувся до маєтку навіть не попрощавшись. Столас попрощався за себе та за сина і вирушив вслід за ним. Елізабет була трохи здивована, що навіть напівдемон зміг отримати свої крила, а вона за півтора тисячоліття не змогла. Люцифер запропонував свою допомогу в цьому, якщо вона звільнить Крістофера зі свого полону. Еліза погодилась. Бажання мати крила було більше ніж бажання помсти. Клацанням пальців, вона перенесла грішника у його улюблений квартал та звільнила від свого впливу. Кріс просто впав на коліна, а з його очей потекли сльози, він знову був вільний але лишився зламаним, у спробах полагодити себе він почав творити хаос та поглинати інших грішників.