Перше березня, 2022 рік, місто Львів. Хлопець, двадцять два роки, ріст один метр вісімдесят вісім сантиметрів, волосся довге та світле, зв'язане у хвостик, очі сіро-зеленого кольору, обличчя має досить грубі риси, ім'я Крикун Андрій Михайлович. Через неочікувану війну покинув навчання та записався до Збройних Сил України, упродовж чотирьох тижнів інтенсивних навчань він отримав необхідний мінімум знань для участі у збройних конфліктах. Андрій приймав участь звільненні більшості українських міст. На початку 2023 року, він був одним з солдатів які зустрілися з вісімнадцятирічним Ярославом Віталійовичем, майбутнім злочинцем світового рівня та демоном. Влітку у зв'язку з рядом обставин, перекваліфікувався у снайпера. Після успішного завершення війни восени 2023, отримав звання Героя України, та продовжив служіння в армії. У 2027 році Андрія було запрошено до елітного міжнародного військового ескадрону у ролі снайпера, з метою вполювати та ліквідувати Багряну маску, а також маніяка з чорно-білим волоссям, чию особистість, незважаючи на те, що він не носить маску, досі не було розкрито. Десятого вересня 2033 року, ескадрон був частково розпущений, у зв'язку з загибеллю Багряної маски та зникненням маніяка. Андрій повернувся до рідного Львова та влаштувався на роботу поліцейського, завдяки своїм навичками та зв'язкам він зміг швидко влаштуватися до елітного загону поліції з ліквідації терористів. Після кількох місій ліквідацій взимку, покинув службу. Грошових збережень, що в нього були після роботи в армії, міжнародному ескадроні та поліції, йому вистачить на кілька років безбідного життя. Він почав шукати професію яка буде йому до душі, але відповідь на це питання він знайшов там де менше всього очікував, на кухні. З дитинства у нього був талант до кулінарії, але він його майже не розвивав, тому вибір був очевидний, отримати професію кухара і влаштуватися на роботу яка була б йому до душі.

На курсах він зустрів дівчину на ім'я Діана, її обличчя було на зі сну, таке саме прекрасне і здавалось нереальним, волосся довге, злегка кучеряве, чорне, а очі карі. Андрій закохався в неї, вона була молодша від нього лише на три роки, а нижча на вісім сантиметрів. Розуміючи, що втрачати особливо нічого, а також враховуючи, що він пережив, він без краплі сумлінь підійшов до неї та відкрито запросив на побачення, чудово розуміючи, що шанс на відмову дуже високий. Своєю сміливістю та майже рицарською зовнішністю він викликав у неї посмішку та згоду. Того ж дня, ввечері, вони прийшли у невеличкий ресторан в центрі міста, декор приємний, все у чорно-коричневих тонах. Там вони дізналися один про одного багато цікавого, Андрій майже одразу вилив ледь не всю свою душу, а Діана хоча й не одразу але змогла повторити цей подвиг. За результатом вечері, він підтвердив свою теорію, що закоханий, а вона щиро захопилася ним і почала також повільно падати в обійми кохання. Але у долі були інші плани, через тиждень після першого побачення, Діана була убита, її голову відрубали великим кухонним ножем, і це зробив Андрій, після чого просто став на коліна, опустивши руки і дивився у стіну. Через годину після цього, поліція приїхала на місце події та затримала єдиного підозрюваного і за сумісністю убивцею. Згідно з процедурами, над ним провели кілька психологічних тестів, а також взяли аналізи. І лише після чого почали допит.

− Нащо ви вбили Діану Миколаївну? – спитав поліцейський.

− Вона хотіла вбити мене… − відповів Андрій.

− Якби ви просто вдарили її ножем, я б повірив. Але ви відрубали їй голову!

− Вона інакше не вмирала! Я навіть у голову їй стріляв! А вона йшла наче нічого не сталось.

− Не вірю жодному вашому слову! Зізнавайтесь!

До приміщення увійшов ще один працівник поліції та попросив вийти поліцейського який проводив допит.

− Які результати тестів?

− Аналізи показали, що він чистий. Навіть антидепресантів чи заспокійливого не приймав. – відповів лаборант.

− А що з психічним станом?

− Абсолютно здоровий. Жодних відхилень чи аномалій. Навіть ПТСР відсутній, що дивно враховуючи у чому він приймав участь.

− І що з ним робити? Він говорить, що стріляв у Діану, а вона не вмирала.

− А тут починаються дивності, з дівчиною. У неї в голові куля. Не уламок, не якийсь декоративний імплант під шкірою, а сама справжня куля. Прямо в мозку. Відсутні шрами, шви чи будь-які сліди хірургічного втручання відсутні. Ще й з щелепою якісь аномалії, але більше ми не знаєм.

− Тобто не знаєте?

− Прийшов якийсь хрін з СБУ і наказав змінити результати розтинів, і попросив аудієнцію з убивцею.

− І де він?

− Зайшов з іншої сторони. – відповів лаборант та поглядом вказав на приміщення з допиту.

Обидва поліцейських пройшли до кімнати спостережень та увімкнули прослуховування, але за двадцять хвилин розмов вони нічого цікавого не почули, а вже ввечері перевели в'язня до камери, де він буде очікувати на суд. Вночі камери спостереження та прослуховування було вимкнуто, агент з СБУ прийшов до камери Андрія. Одягнутий він у темно-сірий костюм з білою сорочкою та темно-синьою краваткою. Волосся золотисте та коротке, очі сині.

− Пане Андрію, у мене для вас є пропозиція. – сказав агент.

− Чого ви хочете? – пригнічено спитав Андрій.

− Дарувати вам свободу, в обмін на допомогу.

− В якому сенсі?

− Я не вірю в те, що ви оборонялися. Я це знаю і ви мали на це повне право.

− Що?

− Діана була вампіром, я не знаю як довго і за яких обставин вона ним стала. Ви могли стати її жертвою але змогли здогадатися як її вбити.

− Що ви несете?

− Вона накинулася на вас, вірогідно намагалася вкусити, вірогідно вона була сильніша ніж мала б бути. Чи я не правий?

− Ви вірно все сказали.

− Тоді я пропоную тобі свободу і можливість рятувати людей. Ви не здатні жити нормальним життям, тому я пропоную вам можливість стати… мисливцем, хоча у нас багато імен: мисливці, люди в чорному, ті які багато знають, рятівники. У нас багато імен.

− А які умови?

− Вміння зберігати секрети. Людство не готово до всіх тих знань які ми маємо.

− Я згоден.

Мисливець витягнув Андрія з відділку та відвіз на невеличку ферму у передмісті. Перевіривши ветерана війни на надійність, він перевіз його до основної бази. Це було невеличке містечко мисливців. В ньому було по трохи всього, там займались створенням зброї для полювань, навчанням, вирощуванням унікальних рослин і тварин, знову ж таки для полювання. Але там були і більш приземлені роди занять, наприклад ремонт транспорту і зброї, а також підробка документів.

Тринадцятого жовтня по всьому земному шару почули звук, що нагадував вибух, а слідом за ним кількість привидів виросла, додатково грішники почали активно хуліганити. Це все додало мисливцям роботи на роки вперед. Основною проблемою привидів та грішників було те, що вони нематеріальні, на них не подіє отрута чи звичайна зброя, лише магія, сіль і сплав срібла та заліза, хоча останні два не здатні вбити їх, а лише відлякати чи замкнути десь. Через два місяці після зламу першої печаті Андрій став найвідомішим мисливцем на всю Європу, з однією маленькою поправкою, мисливцем-вигнанцем. Вони відмінні від решти своїми методами роботи, працюють вони майже цілодобово і без вихідних, коли бачать монстра ліквідують або нейтралізують і їдуть далі. Роботу виконують гарно але їх не сильно поважають через надмірну жорстокість і залежність від роботи. На рахунку Андрія було більше сотні вампірів, пара десятків вовкулак, два десятки перевертнів та мінливців, а також він зміг знищити п'ятнадцять привидів. Подібне життя його більш ніж влаштовувало, особливо після того як він майже десятиліття був військовим. Але перед самим Різдвом відбувся ряд неприємних подій. Мисливці з усього світу почали отримувати повідомлення про дивних істот з червоною шкірою, рогами, а зростом трохи нижчі за людей. Також повідомлялося про срібну жінку-вовка, спочатку вважалось, що це вовкулака але ця версія довго не протрималася, жертв на її рахунку було мало і як правило їх просто жорстоко вбивали, а не поїдали. А в якості вишні на торті був палаючий чоловік, описували його по різному, мінялись деталі але дещо лишалось завжди спільним, замість голови палаючий череп, інколи вказують, що його тіло наче металеве, а їздить він на Chevrolet Impala 1967 року. Цю палаючу істоту спочатку бачили в північній Америці, найчастіше США та Канада, пізніше про нього повідомляли по середині Атлантичного океану, але в кінцевому результаті він опинився у Європі. За ним не числилися вбивства, чи нещасні випадки, чи будь-що інше, а мисливці побоювалися його, оскільки для них він був темною плямою без інформації, а насправді він був живим прикладом справжніх демонів.

Вісімнадцятого лютого 2034 року Метью Гарсія був помічений на території України, це змусило Андрія відправитися до характерника Богдана, по бодай якусь інформацію. Зайшовши до магазину він одразу вистрелив в обличчя продавцю, характерника не вбило, але показало який клієнт прийшов і які послуги необхідні, тому він змінив наповнення магазину.

− Достатньо було сказати, що ви мисливець. – сказав Богдан. – Чого бажаєте?

− Я хочу дізнатися хоча б щось про істоту яка недавно почала ходити по землі. – відповів Андрій.

− Формулюйте свої побажання правильно. Після того як була зламана перша печать, з пекла вирвалася купа грішників. Хто саме вас цікавить?

− Чоловік з палаючим черепом.

− Знаю такого. За інформацію я прошу вашу душу… невеличкий шматочок, ви і не помітите.

− Бери.

Богдан вийшов з-за прилавку та вдарив рукою в груди Андрія, він пробив ребра але не фізично, біль не піддавалась опису але вже за мить характерник вийняв руку тримаючи в руках невеличку білосніжну сферу. Груди мисливця були цілі та неушкоджені.

− Міг би попередити…

− Ти живий, а це головне. В мене питання. Якого біса в тебе настільки чиста душа?

− В якому сенсі «чиста»?

− В прямому сенсі. Навіть души святих заплямовані, а у тебе… я не знаю наче прощення дарували.

− Це має хоча б якесь відношення до справи?

− Хіба те, що навіть шматочок твоєї душі цінніший за цілу армію душ. Неприємна для мене ситуація, я в тебе в боргу. – відповів Богдан.

− Для початку розкажи про ту істоту.

− Та істота являється демоном. Справжнім демоном. Те до чого звикли мисливці, це звичайні грішники які вирвалися з пекла. Він раніше був смертним, а після потрапляння до пекла став демоном, я не знаю як саме, ким він був при житті, знаю лише те, що його звідти випустили.

− Він зараз в Україні. Це погано чи ні?

− Гадки не маю, але можу дещо розповісти цікаве.

− То кажи. Не тягни кота за хвоста.

− Думаю ви, мисливці, чули про дивних, червоних коротунів з рогами і срібну вовчицю.

− Так чули, не знаємо, що це.

− Це біси та пекельний пес. Екземпляри рідкісні але відомі. Останній всесвітньо відомий біс, мав чорно-біле волосся і полюбляв носити червону куртку.

− Невже… а я на нього полював.

− Тобі пощастило, він був рідкісним створінням, навіть по міркам пекла.

− І як з бісами боротись?

− Вони мають загалом ті самі слабкості, що і люди. Але… прошу не йди з ними в ближній бій. Фізично вони сильніші за людей, навіть найслабший серед них може пів планети в рукопашному бою перемогти. Раніше вони виходили з пекла ледь не кожен місяць і намагались спровокувати війни. Останнім їх творінням була перша світова, друга була вже повністю на людях.

− Нащо їм війни було влаштовувати?

− Це їх природа. Коли вони вбивають людей, душа в абсолютній більшості випадків, йде до пекла, а війна… ну війна це ідеал. Завдяки їй вони до пекла затягують мільйони професійних солдатів, чиї душі живлять пекло, а можливо становляться солдатами. Тікай.

− Що?

− Тікай звідси, моя тобі порада.

− Ні! – відповів Андрій, він вважав, що інформації замало.

Зі словами: «Тоді я сам тебе випхну.», − Богдан клацнув пальцями, мисливця оточило пітьмою, а коли вона розсіялась він опинився на руїнах містечка мисливців, того самого яке характерник знищив. Єдина думка яка мучила Андрія це: «Де моя клята машина?», − але відповідь на це питання сама прийшла, з небес впала машина, чи то її перенесло не дуже вчасно, чи то хтось так пожартувати хотів, але тачка перетворилась на брухт. Він підійшов до її уламків щоб знайти хоча б щось уціліле, будь то зброя чи банальний телефон. Поки Андрій вишукував за його спиною на землі відкрився портал з якого вийшли Скір та Мілі. За кілька місяців їм вдалося сильно скорегувати напрямок мафії на більш дружелюбний, а також відкрити з нуля бізнес по ліквідації цілей на Землі, мисливець був їх черговою ціллю. На щастя Андрія, він зміг знайти пару пістолетів та дротики зі снодійним, тому він був готовий до бою. Почалася перестрілка, Скір прикривав Мілі поки вона намагалася вийти на дистанцію ближнього бою, мисливець в якості укриття використовував уламки машини. Коли Мілена змогла наблизитися до Андрія вона очікувала на швидку перемогу над ним, але на жаль він вколов їй дротик зі снодійним, доза була розрахована на вовкулаку, тому майже миттєво відправила у відключку жінку. Мисливець без краплі сумлінь приставив пістолет до її голови та вийшов із укриття, він жбурнув у бік Скіра іншу дозу і сказав: «Або ти вколюєш собі снодійне і вона буде жити, або я прострелю їй голову». Біс, не бажаючи втрачати дружину, мовчки погодився на умови, а коли він відчув, що снодійне почало діяти, засвистів прямо перед тим як заснути. Андрій, знаючи те як будуються містечка мисливців, знайшов невеличке підземне приміщення, яке використовувалося для утримання особливо небезпечних створінь, ресурсів на вбивство яких не було, та затягнув туди бісів, де прив'язав їх до стільців. Поки вони все ще спали, він увімкнув систему відеоспостереження, знайшов сироватку правди та на всякий випадок повісив на пояс два срібно-залізних мачете. Першою прокинулась Мілі та своїми погрозами розбудила Скіра.

− Ну якщо ви вже прокинулись, рекомендую відповісти на мої питання добровільно. – сказав Андрій.

− Ти йдеш нахуй. – відповів Скір.

Стали чутні звуки кроків, а після них постріл. Це змусило мисливця відійти на пару метрів від бісів, і він про це не пошкодував. Муун вибила залізні двері з такою силою, що вони б розчавили його якби він лишився перед полоненими.

− Муун, ти як раз вчасно! – крикнула Мілі.

− Це якась рідна мова? Як я розумію ім'я нею звучало. – прокоментував Андрій.

Дивлячись на ситуацію, Муун згадала як вона вивільняла Крига від Багряної маски, при схожих обставинах. «Ти змусив мене пригадати мого батька, вже цим ти заробив собі на смерть», − сказала вона в бік мисливця.

− Якщо вже так, я заберу тебе з собою. – відповів Андрій та зняв з поясу свої мачете та став у позицію.

Муун же без жодних церемоній, миттєво скоротила дистанцію та однім ударом у груди, відправила мисливця у стіну. Цією дією вона зламала йому спину, чим паралізувала його ноги, а також здавила легені. Андрій з останніх сил дістав з кишені телефон та натиснув на підготовлену кнопку, записи з камер розійшлися по мережі мисливців і почалася трансляція. Муун звільнила бісів, Мілі одразу обійняла подругу, а Скір підійняв пістолет після чого підійшов до мисливця і пристрелив його та сказав: «Відкривай портал». Вовчиця дістала з кишені скручений у трубку лист з закляттям відкриття порталу, розвернула його та приклала руку до написів, вони засяяли світло-фіолетовим кольором як і її очі дівчини, на стіні відкрився портал і вся трійця зайшли до нього.

Андрій з криками болю та жаху прокинувся у своєму будинку, його почали розривати думки, він думав, що все це був лише жахливий сон, але глянувши у вікно, до нього дійшло. Він помер, і зараз знаходиться в раю. Вийшовши на вулицю, йому відкрились прекрасні види, це була справжня утопія, все було настільки ідеально, що тягло блювати. Андрій ходив по вулицям до кінця не розуміючи як він сюди потрапив, поки не наткнувся на невеличку будівлю з вивіскою ««З небес на Землю» послуги з спілкування та захисту». Як тільки він увійшов туди його зустрів один з ангелів, а саме херувим.

− Ви новенький! Я вас пам'ятаю, особисто займався відновленням вашої душі.

− Відновленням?

− Так, враховуючи вашу професію і характер пошкоджень, ми прийняли рішення, що вашу душу намагались викрасти або з'їсти. Ми терміново її відновили до природнього стану.

− На вивісці сказано, що ви можете зв'язатись з людьми на Землі.

− Так, ми можемо як передати короткі послання так і влаштувати вам діалог у сні.

− Мені треба саме поговорити з деким. На пряму, якщо є можливість, без зайвих вух. Це можливо?

− Так, проходьте за мною.

Херувим відвів Андрія у сусіднє приміщення, де одягнув на нього повну гарнітуру віртуальної реальності, та сказав: «Працює все максимально просто. Сконцентруйтеся на людині в чий сон ви хочете проникнути, згадайте все, що знаєте про неї для більш міцного зв'язку. Удачі!», − ангел покинув приміщення. Мисливець думав про характерника Богдана, і почав сеанс. Тим часом на Землі, характернику захотілося спати, це збило його з пантелику оскільки він не спав з моменту своєї трансформації. Йому довелося перейти у сусідню кімнату і змінити її наповнення на спальню кімнату, він сів у крісло і моментально заснув. Богдан побачив поле битви зі своєї молодості, те саме місце де його вбили і де він воскрес як характерник.

− Ти все ще мені винен. – сказав Андрій.

− Як я розумію тебе вбили, сумніваюсь, що мисливці встигли отримати доступ до настільки складних чарів. – відповів Богдан. – Чого тобі?

− Воскреси мене.

− Я на це не здатен.

− Тоді витягни мене звідси!

− Для цього необхідний ангел, а той, що в мене не здатен потрапити на небеса.

− Має бути якийсь спосіб… некромантія!

− Мистецтво некромантії, що доступне людству, примітивне і не здатне повноцінно когось воскресити якщо душа вже на небесах чи пеклі.

− Ти ж не людина!

− При всіх своїх особливостях, я все ще людина. За всю історію народилося лише дві істоти, що мають силу повноцінно воскрешати.

− Якщо це ангели, я їх знайду.

− Це демони, а один з них був убитий восени.

− Ну призови того який живий!

− Це неможливо. Його, як демона Гоетії, викликати можна виключно через спеціальний ритуал. Але книга з описами демонів того роду, застаріла. Багато хто з описаних там демонів або передав свої повноваження дітям, або помер.

− Як вона могла застаріти?

− Уяви собі, у демонів є сім'ї. І є неймовірно сильні демони яким менше сорока років.

− У тебе ж мають бути там знайомі, чому ти не можеш через них вийти на зв'язок з необхідним демоном?

− Це все не так працює. І дякую тобі, я заблокую цей тип зв'язку. «Зателефоную» тобі коли знайду хоч якийсь реальний спосіб тебе повернути. Удачі. – сказав Богдан та викинув зі свого сну Андрія, тим самим розбудивши себе.

Херувим який влаштував розмову між Андрієм та Богданом прокоментував, що зв'язок був грубо розірваний з тієї сторони і відновити його неможливо.