Одеса, двадцять восьме липня 2033 року, одинадцята тридцять ранку, два чоловіки в охайних дорогих костюмах, зверху яких легке пальто. Одного звуть Валерій він має зріст близько двох метрів, в нього зелені очі, світле волосся та великий шрам на правому боці обличчя. Другого звуть Олександр його зріст був середній, він мав темно-сині очі та темне волосся.

− Ти бачив новини? В Сумах різню влаштували.

− Ні, не бачив.

− Дев'ятнадцять трупів знайшли в лісі, у дев'яти немає голів, а у десяти знайшли кулю рівно в серці, кулі до речі цікаві, наче срібні але додатково покриті якоюсь рідиною. А в парі кілометрів звідти знайшли ще п'ять тіл, їх не пов'язують з іншими тілами. Але їх вже опізнали, це все родичі, цілу сім'ю вирізали. Серед них є одна унікальна особа, хлопець, років двадцять, темне волосся, симпатичний, а найцікавіше, він Нічний месник. Саме той який в минулому році засвітився в новинах врятувавши близько двадцяти людей і наче володів магією, потім зник, знову з'явився і продовжив діяльність.

− Валера, занадто багато інформації за раз, але якщо коротко, те місто наче хтось прокляв.

− Згоден, Сашко, взагалі в Сумах справді якась бісівщина відбувається, то нічні месники з тіні виповзають, то масова різня. Далі що? Апокаліпсис чи друге пришестя?

− Не відволікайся, до речі ми на місці – сказав Сашко дивлячись на масивні вхідні двері банку.

Чоловіки переглянулися, одягнули маски, кепки та сонячні окуляри, одягнули рукавиці на руки, і дістали легкі дробовики з пальт. Після чого вони зайшли до банку, і одразу пішли до головного сховища, взявши в заручники кількох робітників, одного охоронця, нажаль, довелося застрелити, він був занадто агресивним. Поки один наглядав за заручниками інший вичищав сховище, наповнюючи сумку купюрами, в основному доларами, після чого вони вийшли на паркувальну стоянку, де їх вже чекала спортивна чотирьохмісна машина сірого кольору, тонованим склом та відсутніми номерами, вони швидко в неї сіли не знімаючи масок та поїхали, поліція з гелікоптера вже засікла їх та почала переслідування.

− І все як завжди, ми крадемо, за нами бігають, а піймати не можуть. Аж скучати починаю. – сказав Валерій.

− Тобто ти б хотів, щоб тебе посадили в тюрму? З тим скільки ми вкрали та вбили нам світить пожиттєвий строк у тюрмі.

− Та знаю, але все якось одноманітно. – далі він взяв рацію. – Чорна вдова, як мене чути? Прийом.

− Чую гарно та чітко. Скорпіон з тобою? Прийом.

− Так, він сидить на пасажирському місці. Що там з поліцією? Прийом.

− За вами їде п'ятнадцять автівок, троє з них це «перехоплювачі». Прийом.

− «Перехоплювачі» це погано але не критично. Ти де? Я тебе підберу. Прийом.

− Я на «стандартній» точці, чекаю поки прийде Лис. Прийом.

− Добре, я вас обох підберу. Кінець зв'язку. – Після чого Валерій почав переналаштовувати рацію.

− Я тут подумав, – сказав Сашко, – треба освідчитися Анні.

− Серйозно? Вчасно ти вирішив. – відповів Валерій продовжуючи налаштування рації паралельно з водінням.

− Ну а що? Ми з нею вже рік на побачення ходимо, треба зробити новий крок в наших з нею стосунках.

− Удачі вам, але якщо образиш її я тобі яйця з вухами місцями поміняю. О!! Піймав сигнал – Валерій завершив налаштування рації та сказав у неї – Лис це Тарантул, як зв'язок? Прийом.

− Чую тебе чудово, я вже підготував чим відволікти поліцію та йду до Вдови. Прийом.

− Чудово, хвилин за п'ять буду на місці. Кінець зв'язку. – Він вимкнув рацію та поклав у бардачок, після чого увімкнув прослуховування поліцейських частот.

− Всім вільним автомобілям, направитися до головної міської лікарні, отримано підтвердження, що будівля замінована, втікачів лишити для «перехоплювачів» − сказав диспетчер поліції.

− От же гад, замінувати лікарню? А це не занадто? – запитав Сашко.

− Може й занадто, але він майстер своєї справи, ти це знаєш чудово, відволікти але не покалічити. А ось і наші пасажири.

Машина зупинилася на в'їзді в портову зону, після чого чоловік сів одразу за водієм, жінка сіла поруч. Як тільки двері зачинилися, автомобіль поїхав далі.

− Ти що псих? Нащо мінувати лікарню? – спитала Анна у Ігоря.

− Щоб відволікти копів, до того ж я все зробив так що й дитина розмінує вибухівку. – відповів Ігор.

− Заспокоїлись? Анно, завантаж на GPS мапу входів у систему тунелів. – сказав Валерій.

− Зараз все буде, – відповіла вона, – і готово!

− Дякую, такс, а ось і наш улюблений в'їзд.

Одразу після цієї фрази лобове скло розбилося, грудну клітину Валерія наскрізь пробила куля, на мить він сфокусував погляд на місці звідки вона, приблизно, прилетіла та побачив силует стрільця котрий розчинився у повітрі. В салоні одразу піднялася паніка.

− Бляха! … − закричав Валерій, в ту ж мить Сашко притиснув його рану аби мінімізувати втрату крові.

− Мені яйця ледь не відстрелили! – крикнув Ігор.

− Та ти тут самий нефартовий як я бачу! – нервово крикнули Валерій з Сашком, після чого Валера продовжив. – Напевно те, що мене наскрізь прострелили я якось потерплю, у тебе ж трагедія з якою мої біди просто ніщо! – додав Валерій.

− Валера, їдь до найближчого тунелю, він на багатоярусній парковці. – сказала Анна.

− Я знаю де він! Краще підготуй вхід в нього щоб ми не розбились! – агресивно відповів Валерій.

Анна увійшла у власну мережу та відкрила вхід у систему тунелів під містом, як тільки їхня машина туди заїхала вона одразу ж закрила та заблокувала двері, один з перехоплювачів розбився об них, інші встигли пригальмувати. Проїхавши кілька сотень метрів під землею за маршрутом, вони опинилися біля входу в лігво. Валерій втратив свідомість через кілька секунд після зупинки. Члени команди взяли його на руки та віднесли у свій медпункт, де Ігор, як лікар, почав підготовку до операції по зупинці крові та зашиванню ран.

Валерій отямився лежачи на лікарняному ліжку у гарно освітленому приміщенні без вікон, на підлозі була світло-блакитна плитка, стіни та стеля були пофарбовані у білий колір, у приміщенні було кілька шафок та холодильників де зберігалися ліки, медичні інструменти і навіть кров для переливання різних груп, також був умивальник та невеликий диван, поряд з пацієнтом на стільці сидів Ігор, він був досить масивний чоловіком з обережно підстриженою короткою борідкою та вусами, очі були карі, а волосся повністю чорне, він прооперував свого друга, зупинив кровотечу та перев'язав рани. Нажаль, в очікуванні пробудження Валерія, Ігор заснув прямо на стільці.

− Доброго ранку! – крикнув Валерій, тим самим розбудивши Ігоря але швидко про це пожалів. – Який у мене стан, лікарю? – з усмішкою він спитав.

− І тобі доброго ранку, стан в тебе стабільний, спав ти близько двадцяти годин. Десь за тиждень зможеш ходити, головне без фізичних навантажень.

− Ну і чудово, до речі що з грошима?

− Гроші у повному порядку, ми змогли «відмити» більшу частину, двісті тисяч доларів у нас у кишені, решту ми просто пустили по місту щоб позамітати сліди.

− Де Анна з Сашком?

− Сашко на закупках, через хвилин п'ятнадцять або двадцять має прийти. Коли останній раз бачив Анну, вона вивчала кулю котрою тебе підстрелили.

− Поклич її сюди якщо не важко.

− Зараз. – сказав Ігор, після чого підвівся та пішов по Анну.

Увійшовши знову до палати, Ігор присів на свій нагрітий стільчик, а через півхвилини до палати увійшла висока дівчина зі світлим волоссям, одне її око було блакитне, а інше зелене.

− Якби ти помер, я б тебе з того світу витягла та задушила би! – сказала Анна увійшовши до приміщення. – Але добре що ти вцілів, мій братик.

− Ну ти як завжди. Що там з кулею?

− Страшна ти людина Валерій. А куля м'яко кажучи цікава. − після вона дістала свій планшет, який був складений як буклет, вона його розклала та почала зчитувати з нього всю інформацію яку знайшла на цю кулю. – Такі боєприпаси не використовую жодна армія в світі, жоден поліцейський, навіть терористи такі кулі не використовують, окрім одного індивіда. − вона розгорнула зображення на планшеті у повний екран та повернула його до Валери.

Тим часом Сашко вже повертався до лігва, але коли звернув до одного з пустих провулків, його гукнули, повернувши свою голову він побачив чоловіка у дивному вбранні. Взуття та штани були повністю чорні, зверху був чорний светр на якому була темно-червона легка шкіряна куртка. Цей чоловік почав підходити до Сашка.

− Сашко? Якщо не помиляюся. – сказав чоловік, все ближче підходячи до Олександра.

− Звідки ви мене знаєте? – з острахом спитав Сашко. – Що вам від мене треба?

− Конкретно від тебе, не багато. Передай Валерію, щоб той не намагався втекти, другий раз куля прилетить точно в голову. – сказав незнайомець поклавши руку на плече Сашку.

В пам'яті Олександра відклалися нові елементи зовнішності таємничого нападника, а саме волосся поділене на чорні на білі смуги в напрямку від лоба до потилиці, на самому обличчі були кілька малих шрамів, але більше за все запам'яталися очі, яскраво-червона райдужка котра майже світилася, відклалася в пам'яті хлопця назавжди. Руки у незнайомця були перев'язані тканинними стрічками, подібними до тих які носять боксери під рукавицями.

− Добре, я йому це передам, – з острахом відповів Сашко, – щось ще?

− Так, я зараз розвернуся та піду, якщо ти нападеш на мене зі спини, я прострелю тобі коліна, допитаю тебе, потім притягну тебе у ваше кубло, де вб'ю всю твою зграйку у тебе на очах, я буду робити це повільно та болісно. – у агресивному тоні відповів Криг. – Ти мене зрозумів?

− Зрозумів. – відповів Сашко.

− Сподіваюся я тебе не зустріну по роботі. – сказав незнайомець, розвернувся і вийшов з провулку.

В той же час у Сашка серце калатало наче він ледь уник смерті, трохи оговтавшись він побіг з усіх ніг до найближчого спуску в тунелі. Коли він був біля входу в лігво, Анна як раз показувала фото чоловіка котрого не пощастило зустріти Олександру. Коли він був у самому лігві в першу чергу побіг до медпункту щоб взяти заспокійливе, де і зустрів решту, вони були злегка спантеличені видом хлопця, блідий, спітнілий та весь на нервах, було враження наче ще мить і він впаде на підлогу, на щастя він сів на стілець випив таблетку та через пару хвилин почав розповідати що сталося.

− Я бачив снайпера, що поцілив Валеру! Він мене вистежив, попросив передати щоб ти не намагався втекти від нього, друга куля прилетить точно в голову – схвильовано сказав він.

− Як він виглядав? – спитала Анна – Десь так? – і повернула планшет з фото в бік хлопця.

− Так це він, в житті страшніший за смерть! – сказав Сашко, випивши ще одну таблетку заспокійливого.

− Ти, що привів його сюди? – зі злобою спитав Валерій.

− Ні, я ледь не пів міста оббігав щоб збити його зі сліду якщо він стежив за мною. – відповів він.

− Я дуже сподіваюся, що ти його перехитрив. – сказав Валера.

− Не дави на нього! – крикнула Анна в бік брата. – Тепер ми точно впевнені хто тебе хоче вбити і вірогідно вб'є.

− Дуже заспокійливо! Я лежу з діркою у тілі, мені ще тиждень мінімум не рухатися, а цей псих у снах бачить як би мене вбити, вибачаюся якщо я занадто сильно панікую! – агресивно відповів він.

Після цього в приміщенні була абсолютна тиша, при бажанні можна було почути як у сусідній кімнаті літають комарі, Сашко взяв сумки з припасами вийшов з кімнати та зачинив двері, він направився до кухні. Вона була виконана у чорно-білих та чорно-сірих тонах. Розподіливши куплені припаси по полицям, Сашко вийшов з кухні, закрив двері та пішов до своєї кімнати перепочити, зустріч із світовим вбивцею виснажила хлопця.

Упродовж наступних чотирьох тижнів дні були одинакові, до одного дня, до двадцять сьомого серпня в цей день новий голова обласної державної адміністрації офіційно став на службу і влаштував публічне інтерв'ю, де будь-хто міг задати питання новому голові, Ярославу Віталійовичу, додатково це дійство йшло прямим ефіром на головний міський телеканал. Ігор, Валерій, Анна та Олександр звичайно дивилися пряму трансляцію цієї події у надії знайти щось цікаве в промові голови. На сцену в центрі міста піднімається Ярослав у сірому костюмі з білою сорочкою та багряною краваткою, а піджак розстебнутий через високу температуру на вулиці.

− Сьогодні я, Хома Ярослав Віталійович, нарешті офіційно заступаю на пост голови обласної державної адміністрації Одеси, упродовж попередніх шести місяців я займався фінансуванням розвитку правоохоронних органів і планую робити це надалі. Прошу ставте свої питання, я відповім на три, які мене більше всього зацікавлять. − сказав прокурор чим підняв галас, далі він звернувся до одного з журналістів аби той запитав.

− Ярослав Віталійович, яке ваше особисте відношення до банди злочинців котрі протягом трьох років активно жахають населення нашого міста? – спитав журналіст.

− Дані бандити, або як їх почали називати місцеві «бандити з тіні», просто дітлахи, за своє життя я бачив більш небезпечних злочинців, іноді особисто, а іноді в новинах. В якості прикладу хакер світового рівня Багряна маска, чия особистість досі не розкрита. Або безіменний маніяк з чорно-білим волоссям, котрого дехто ніжно називає зеброю, ці дві особи в рази небезпечніші за наших «бандитів з тіні». У звичайних умовах я би посадив цих, як би по м'якше висловитися, дітлахів, у тюрму до кінця їх життя, але у зв'язку з відкриттям через два місяці, а саме двадцять п'ятого жовтня, у Маріуполі закладу з перевихованням злочинців, я зацікавлений відправити наших знайомих до того закладу. Наступне питання. – знову піднявся галас, і знову був обраний випадковий журналіст.

− У місті ширяться чутки про перебування в ньому згаданих вами всесвітньовідомих злочинців. Як ви це прокоментуєте і чи є це правдою?

− Нажаль, ми неодноразово зустрічали свідків, а в деяких випадках майже прямі підтвердження того що вони справді в нашому місті. Проте на даний момент їхнє перебування у місті офіційно не підтверджене. З міркувань безпеки, в місті можливе введення комендантської години з восьмої вечора по шосту ранку, але на даний момент планується тільки посилення правоохоронних органів. Наступне питання. – сказав Ярослав Віталійович і знову почався хаос.

− Ну ви подивіться на нього! – сказав Валерій дивлячись у телевізор, поки журналісти намагалися перекричати один одного аби задати питання. – Відчуття наче він хоче нас спровокувати.

− Та заспокойся ти, − сказала Анна, − він був майже в кожному місті країни, він надивився на різних фриків, згадай ті самі Суми де взагалі останні два роки відбувається такий хаос, що обов'язки поліції там виконує армія. – був обраний новий журналіст.

− Пане голово, я задам трохи особисте питання. Як ви прокоментуєте версію що Багряна маска, це ваш брат-близнюк котрий проживає у Києві? – спитала молода журналістка у темному легкому одязі, з досить блідою шкірою, сивим волоссям і темно-червоною райдужкою очей, своїм виглядом і питанням вона привернула увагу голови та камер.

− Мій брат жодним чином не цікавився, і не цікавиться комп'ютерними технологіями, а як раз цим і відомий Багряна маска, до того Микола, як політик, знаходиться майже під цілодобовим наглядом з боку правоохоронних органів, як наслідок він ні фізично, ні фінансово не спроможний робити те що робить Багряна маска. На цьому все. – сказав він та почав спускатися зі сцени, де його зустріла охорона та провела до авто.

Журналісти та прості глядачі, все ще хотіли задати питання, тому заступник прокурора вийшов на сцену і заявив, що сайті з державних послуг буде додана можливість задати питання новому голові. Проте серед простих глядачів був і Криг у демонічній формі, котрий сидів у повністю темній кімнаті з заштореними вікнами і вищипував пір'я з лівої руки, єдиним джерелом світла був увімкнутий телевізор. В самій кімнаті можна було розгледіти трупи прибиті ножами до стін, один ніж, одна голова, через загальну темряву у кімнаті точно не відомо хто ці люди, а вірогідно це була сім'я з чотирьох чоловік. Йому подзвонили.

− Я тобі вже казав і повторюю знову, вистежити цього гада не так легко як здається! – відповідь він отримав пекельною мовою, вона має певну подібність до латинської але наче спотворена. – Октав, я тебе придушу! Май терпіння. Дай мені ще одне замовлення, треба розім'ятися. – відповідь була короткою. – Та ти знущаєшся! Багряна маска може бути в будь-якій точці світу, якщо я його й знайду то ще через років десять. – йому знову коротко відповіли. – Добре, сподіваюся, що чутки вірні і він зараз в Одесі. До зв'язку. – після чого він поклав слухавку, вимкнув телефон і взявся руками за обличчя, було видно справжній відчай в його очах. Але на моменті де журналістка задала провокативне питання, а прокурор фактами захищав свого брата, вбивця відволікся від розпачу, додав гучності та яскравості телевізору і посунувся ближче аби розгледіти журналістку, а також всю міміку обличчя Ярослава Віталійовича, він впізнав журналістку, а в словах прокурора вгледів слід який приведе його до Багряної маски.

Ігор, Валерій та Олександр почали переглядати запис трансляції, в пошуках зачіпок до справжньої особистості голови, вони вважають, що він не той за кого себе видає. В той же час Анна проглядає поліцейські, банківські, медичні та юридичні бази даних в пошуках інформації на Ярослава, але нічого над критичного вона не знаходить, все в межах норми. Але на третю годину вона знайшла дещо цікаве, і покликала хлопців до себе щоб показати та розповісти про знахідку.

− Дивіться що, цей код не здається вам дивним? – спитала Анна.

− Анно, не знущайся, ти в нас хакер, розказуй. – сказав Ігор.

− Це шматок коду Багряної маски, він десь чотири роки тому продемонстрував його у даркнеті, щось типу: «Коли побачите це, виходьте», − думаю я зможу його відстежити якщо він мене не помітить… якого біса! – крикнула Анна та екстрено вийшла з мережі, вимкнувши планшет.

− Що сталося? Це багряний? Він тебе відстежив? – спитав Валерій.

− Це він. Але я не дала йому достатньо часу щоб щось зробити, хоча він вже почав ламати, дані він не викрав, тому поки що сидимо спокійно, бажано офлайн.

− Придушив би. – сказав Валерій.

Тим часом голова обласної державної адміністрації вже доїхав до свого будинку біля моря, це була невеличка двоповерхова котеджна будівля, з високими панорамними тонованими вікнами. Зайдучи до себе в дім прокурор роззувся, і пішов в бік роздягальні де змінив костюм на звичайний повсякденний одяг зі спортивними елементами, костюм він завантажив до пральної машини та запустив її аби освіжити костюм для наступного дня. Далі він пішов на кухню де відкрив морозильну камеру і достав півкілограмову упаковку з шоколадним морозивом, взяв столову ложку і пішов до своєї спальні. Будинок всередині був виконаний у стилі японського мінімалізму, на полицях можна побачити фотографії та сувеніри з різних країн по всьому світу, особливе місце займає стійка з катанами, на стінах по всьому будинку можна помітити кілька абстракціоністичних картин, фотографій майже не зустрічається. Коли Ярослав зайшов до своєї спальні він сів у крісло навпроти вікна з якого море видно наче на долоні, одягнув на голову невеличкий пристрій з навушниками та підключив до телефона, і з порожнім поглядом почав їсти морозиво. Через годину морозива вже не було але він продовжував сидіти навпроти вікна і просто дивитися в далечінь. Отямився він лише коли почало смеркати, упаковку з під морозива він зім'яв та викинув у смітник, ложку помив. Після цього він глянув на екран телефона де були дані щодо стану пухлини в його мозку, з останнього заміру вона збільшилася на чотири міліметри. Після цього Ярослав зняв з голови пристрій, від'єднав його від телефона, прийняв душ та ліг спати. Близько другої години ночі його телефон сповістив про тривогу, хтось проник на територію, за натиском однієї кнопки двері та вікна були заблоковані, а на всіх телевізорах почалася трансляція з камер спостереження, це був маніяк, як тільки голова зрозумів хто це, він вимкнув всі екрани в будинку і зайшов до шафи, в ній був вхід до потаємної кімнати з невеликою робочою зоною, комп'ютером та диваном, це було одне з найбезпечніших місць у будинку. Маніяк покинув територію і зник у темряві, але з міркувань безпеки Ярослав лишився в таємній кімнаті до ранку. О шостій ранку продзвонив будильник, прокурор переглянув внутрішні камери будинку після чого вийшов з кімнати і діставши одяг з пральної машинки відправив його на сушку, далі він пішов готувати собі сніданок це була чорна кава без цукру і омлет з беконом та сиром, після сніданку прийняв ранковий душ та почистив зуби, далі одягнувся у робочий одяг та поїхав до офісу. Так почався новий день.

В той же час Анна з хлопцями змогла накопати цікавої інформації щодо голови, і виявилося, що у 2022 році Ярославу Віталійовичу не пощастило, і його незаконним шляхом у віці вісімнадцяти років депортували до Росії де він прожив три місяці, після чого в одній з хвиль мобілізації його помилково відправили воювати з Україною, але в одну з ночей він перерізав горлянки або застрелив тридцять п'ять солдатів, після чого пішов через ліс до приблизного розташування бази ЗСУ. Вже зранку він почув звуки дрона, підняв руки в гору, знайшов його очима і почав повільно слідувати за ним з піднятими руками, таким чином він прийшов до бази де розповів свою історію, а після підтвердження особистості, його відправили у Київ до родини. Додатково його повністю звільнили від військової служби в майбутньому, а протягом наступних трьох років він ходив до психолога щоб запобігти розвитку ПТСР.

− Навіть не думав що наш голова… така особистість. – сказав Валерій.

− Не тільки ти, до речі радій. Чи плач, я не знаю яка в тебе буде реакція. – сказала Анна. − Якщо коротко, голова офіційно підтвердив те, що маніяк, який тебе підстрелив і налякав Сашка, у місті. Ярослав Віталійович виклав запис з камер спостереження біля свого будинку, можливо він також ціль. Так чи інакше у місті буде введено комендантську годину, а поліцію посилено. Нам буде важко.

− Якийсь псих самим фактом своєї наявності у місті ламає всю злочинність, − прокоментував Ігор, − хіба це можливо?

− Як бачиш, дуже навіть можливо. – сказала Анна. – Сашко, а ти що думаєш?

− Можливо прозвучить дивно, але я думаю про наступну ціль пограбування. – відповів він.

− Серйозно? У тебе якийсь фетиш на вчасні ідеї. – прокоментував Валерій.

− Та ви послухайте, літом наступного року в казино відбудеться матч з королівського покеру, призовий фонд у двісті мільйонів доларів та додатково всі програні ставки опонентів, а мінімальні ставки починаються з п'яти мільйонів. Це буде ідеальне пограбування, наш феєричний фінал, після чого ми зникнемо з кримінального світу.

− Ідея то гарна, але ти пропустив одну деталь, це казино має одну з найпродвинутіших систем безпеки в країні, його і в будні дні пограбувати проблематично, а тут вони явно готувалися і продовжують це робити. Це неможливе пограбування. – сказав Валерій.

− Валеро, ти правий але не зовсім, − відповіла Анна, − якщо почати готуватися вже зараз, влаштовувати міні-пограбування, збирання необхідних ресурсів, може й вийти. Ризикувати нам особливо нічим… чому б не спробувати?

− Я згоден з Анною. – сказав Ігор.

− Ви знущаєтеся? – спитав Валерій. – Хоча… наче в мене є вибір, якщо хочете то давайте, випробуємо свої сили, чи зіпсуємо собі все життя.

− В дитинстві тебе було значно складніше умовити навіть печивом поділитись. – усміхнувшись сказала Анна. – Отже починаємо складати план та готуватися.

Отже банда вирішила почати підготовку до грабунку століття, навіть не підозрюючи, що хтось використовуючи їхню внутрішню систему відеоспостереження слідкував за ними. В той же час журналістка котра задала справді провокативне питання голові, мирно йшла по вулиці поки її не затяг у провулок маніяк у червоній куртці.

− Якого хуя ти тут забула? – гнівно він спитав у неї.

− Тебе шукала, татусь.

− Ти чудово знаєш що я на роботі, нащо мене шукати було?

− Ми рік майже не бачились, на фірмі безлад відбувається, і додатково Аксис тебе розшукує.

− Стоп, якого він мене шукає, − спантеличено спитав він, − нащо…

− Казав, що йому потрібна охорона, але я не уточнювала.

− Муун, прошу, повертайся додому, тут небезпечно.

− Ні не хочу, додатково у мене був квиток в один кінець, так що… тобі треба терпіти, і повертатися ми будемо разом.

− Ти будеш заважати, ти не маєш досвіду!

− А звідки він може в мене взятися якщо я сиджу виключно в тому йобаному пеклі? Та навіть якщо без досвіду, у мене є такі навички про які тобі годі й мріяти.

− Не назвав би їх критичною перевагою, і вони точно не для захисту.

− Не для захисту, а от для пошуку… як раз. – сказала вона з усмішкою.

− Добре, хочеш бути у місті, лишайся, навіть у своє лігво пущу, але, прошу, не висовуйся. Я виконаю останні два контракти і ми повернемося додому, сподіваюся хоча б рік зможу посидіти вдома.

− Ідея непогана, але ти знаєш особистість Багряної маски? Хоча б підозри?

− Голова якось з ним пов'язаний, дякуючи тобі, в його реакції на те питання було щось підозріле.

− Ось, а без мене ти б і далі сидів шукаючи вітра в полі.

− Ти то молодець, але не факт що ця підозра вірна, хоча з іншого боку він підтвердив моє знаходження у цьому місті, наче готувався до мого візиту.

− Ти знаєш мої уміння, якщо ми якось зустрінемося з Багряною маскою, я зможу дослідити те місце і зможу опізнати його у людях, я корисна.

− Добре… − сказав Криг видихаючи повітря, − допоможеш, і цілий рік будемо розважатися, можливо на роботу буду з собою брати після цього.

− Невже у цієї криги є емоції. – саркастично сказала вона. – Можливо відведеш до себе? А то люди всякого можуть надумати коли нас тут побачать.

− Пішли вже, покажу все, що зміг накопати на Багряну маску.

Вони йшли через двори та провулки, і так дійшли до охайного будинку побудованого кілька місяців тому, навіть не всі квартири розпродані, саме в цьому будинку оселився Криг і вбив сім'ю аби звільнити квартиру.

− Так… цікавий у тебе смак, Криге.

− Можна й так сказати. Зараз дістану все, що знайшов на цілі.

− Здається за нами стежать. – принюхуючись сказала Муун.

− Лягай! – крикнув Криг.

Після чого майже одразу у вікно влетіла куля котра лише чудом нікого не зачепила. Найманець виглянув у вікно і побачив снайпера на даху сусіднього будинку котрий почав тікати як зрозумів, що промазав. Криг вистрибнув у вікно і відштовхуючись від стін зі сторони в сторону піднявся на дах і почав погоню за стрільцем, його дочка повторила за ним і приєдналася до погоні. Йому вдалося наздогнати нападника і стрибнути йому у слід, вони обидва впали з даху на освітлену ліхтарями галявину, де стало зрозуміло ким був нападник, це був Багряна маска власною персоною, його костюм був зроблений для максимальної рухливості, пластини броні хоча і є але вони розміщені таким чином аби був високий рівень захисту як від ударів ножів так і від куль без втрати рухливості. Обладунок однозначно мав декілька шарів, навіть візуально. Темно-сіра майже чорна основа, зверху якої були чорні матові пластини, періодично поєднані багряними дротами, і звичайно маска. Вона була багряного кольору, розділена на сегменти, вірогідно маска може рухати власні пластини аби її можна було легко знімати але при цьому вона була герметичною і зняти її силою дуже складно, відсутні будь-які вирізи, навіть для дихання, вірогідно все було гарно замасковано, але ніхто цього не міг сказати повністю впевнено. У Крига не було часу на роздуми, він напав на маску у очевидній спробі убити, але противник легко відбивав усі атаки і успішно проводив свої, очевидний факт того, що він знав більше бойових мистецтв ніж напівбіс, навіть коли Муун приєдналася до бійки, маска мав очевидну перевагу, його удари були швидкі та руйнівні, в один момент він настільки сильно ударив Крига, що той влетів у стіну. Дівчина напала на маску зі спини, але це булу неефективно, він одним ударом вбив її у землю і почав душити, Криг оговтався і накинувся на маску, врятувавши свою дочку, він намагався придушити його, але маска просто перекинув його через себе після чого настільки сильно вдарив по голові, що здавалося наче земля розійдеться до самого пекла, після чого маска побіг геть звідти.

− Як він це взагалі зробив? – віддихуючись сказав Криг.

− Аналогічне питання, може він з наших? – сказала Муун тяжко підводячись на ноги.

− Сумніваюся, якби він був з наших, на нього б не відкривали контракт.

− Але як він таку хуйню творить?

− Можливо він в екзоскелеті, чи стероїдами обколотий, до речі кілька днів тому сам на стероїдах сидів аби убити одного гада. Запам'ятала щось в ньому?

− Костюм і кулаки, запах якийсь є але він слабкий і я не розумію чи то костюм, чи то він.

− Йдемо до квартири, заберемо мої речі, десь сховаємось і будемо готуватися до нової зустрічі.

Зранку голова обласної державної адміністрації у холодному поті, поки він намагався привести себе в порядок йому подзвонив його замісник.

− Доброго ранку, Сергію, щось сталося? – втомлено спитав Ярослав.

− Доброго, у вас щось з голосом. Новини почитали чи погано себе почуваєте? – спитав замісник.

− Самопочуття погане, можливо дома посиджу день чи два. А що там з новинами?

− Багряна маска справді в місті, інтернет вже заполонили десятки відео з різних ракурсів, там маска бився з маніяком у червоній куртці.

− Що? – здивовано перепитав голова.

− Я розумію, це шокуюча новина і ваш стан… разом…

− Треба посилити поліцію, комендантська година обов'язково! – крикнув прокурор та закашляв.

− Я зроблю заяву замість вас, ви краще відпочиньте. Якщо хочете можу до вас заїхати, провідати, лікаря привезти.

− Дякую, але не треба. До побачення.

− До побачення, сер.

Після цього діалогу Ярослав знову одягнув на голову пристрій та підключивши його до телефону і сказав: «Чат, скануй пухлину», − через хвилину він прочитав дані на екрані, пухлина в мозку збільшилася до восьми сантиметрів в діаметрі, у найближчі дні стан може сильно погіршитися. Після цього голова схопився руками за обличчя, не розуміючи як йти далі, що робити. В той же час Валерій, Анна, Сашко та Ігор вже прокинулися та снідали на кухні, паралельно обговорюючи план грабунку казино, аж поки по телевізору не згадали нічну перепалку між маскою та маніяком.

− Термінові новини. Сьогодні вночі жителі окремих районів нашого міста могли бачити перепалку між двома чоловіками та жінкою. Поліція та замісник голови, Сергій Антонович, офіційно підтвердили, що це було протистояння Багряної маски та маніяка, котрого інколи ніжно називають зеброю, особистість жінки на даний момент невідома, за деякими версіями та словами очевидців це була журналістка, що задала провокативне питання в бік нового голови під час його промови. Частину відеоролика з цією бійкою ви бачите на екрані. У зв'язку з цим інцидентом у місті була терміново введена комендантська година, а поліція отримує ряд посилень, серед того що нам відомо це будуть полегшені костюми для придушення мітингів, дубинки з вбудованим електрошоком та помпові рушниці з гумовими кулями. Ярослав Віталійович поки що офіційних коментарів не давав.

− Мало того що хакер, ще й б'ється як триклятий Бетмен. – сказала Анна.

− Не те слово… − розгублено прокоментував Валерій.

− Це виходить, що план з грабунку казино відкладається, поліція зараз як на ножах. – пригнічено сказав Сашко.

− Називайте мене психом, але це може піти нам на руку. – сказав Ігор.

− В якому сенсі? – спитала Анна.

− Якщо вони будуть подібні бійки влаштовувати кожну ніч, поліція буде відволікатися на них, можна кілька ночей поспостерігати за новинами, якщо вони будуть битися часто, можна буде вести наші підготовчі роботи в ночі, поліція буде зайнята та виснажена, їм буде не до нас.

− В твоїх словах є сенс, але твій план сильно залежить від двох психів які бігають по місту. − прокоментував Валерій.

− Так, але це краще ніж просто сидіти і чекати дива, іншої нагоди може й не бути. – відповів Ігор.

− Важко не погодитись. – сказали Анна з Сашком синхронно, після чого глянули один на одного.

− Як я розумію ви в мене вирішили взагалі забрати право голосу, мені це не подобається взагалі але ви вже все вирішили. Що ж діємо за планом Ігоря. – сказав Валерій.

Банда почала готуватися до серії пограбувань, першою ціллю вони обрали нову амуніцію для поліції, а саме бронежилети, зброя та припаси до неї. Анна зламала систему безпеки і створила фальшиві пропуски для Сашка та Ігоря аби вони прикинулися водіями автівок, які мають перевозити амуніцію для поліції, тим самим можна було б непомітно викрасти купу припасів прямо з під носу у поліції. В той же час Криг та Муун готувалися до нової стички з маскою. Вони його явно недооцінювали і додатково не очікували. Вже цієї ночі бандити з тіні проглядали всі камери спостереження, а також особисті патрульні квадрокоптери, близько першої години ночі один з коптерів подав сигнал бандитам про візуальний контакт з маніяком, Анна перша зреагувала, вона скликала в ту область як можна більше коптерів і почала активне спостереження, на щастя дрони досить маленькі та тихі, тому Криг та Муун не чули їх і спокійно вели розмову, до моменту нападу на них маски. Удар був сильним та неочікуваним, додатково на більшість дронів прийшла команда «повернення додому», вірогідно відправлена маскою, а більшість коптерів що лишилися через певний час були збиті маскою, котрий просто періодично жбурляв у них каміння з такою силою, що складалося враження наче їх пробила куля, а не камінь. Бійка між маскою та Кригом з Муун була схожа на першу, але в рази агресивніше з боку маски. Парувати його удари були марно, а спроби просто пристрелити нічого не дали, бронепластини захищали маску від куль. Бійка була подібна до першої до певного моменту, коли Кригу пощастило вдарити ножем прямо в голову багряного, це його не вбило маска взяла весь удар на себе, і не розкрило його особистість, проте це вивело бійця з себе і він однім ударом ледь не зламав всі ребра маніяка. Криг впав на землю без змоги поворухнутися, без змоги вдихнути, без змоги врятувати свою доньку на яку переключився багряний, її крики болю та повне мовчання з боку маски, на мить відправили його у далекі спогади. Вони наповнили кров Крига люттю і її було так багато що очі на мить спалахнули помаранчевим полум'ям, він терплячи неймовірний фізичний та душевний біль, наніс удар неймовірної сили по голові маски, багряний у відповідь відкинув дівчину у стіну, наніс кілька ударів маніяку, але звуки поліцейських сирен змусили його просто піти геть. Криг взяв свою доньку у руки і через провулки почав тікати, через тридцять хвилин він вже відірвався від поліції та підійшов до покинутого будинку, у великому штучно вирощеному лісі, в ньому вони влаштували свою базу ще зранку. Криг вклав свою доньку на ліжко, дістав зі своєї сумки шприц та колбу з невідомою речовиною, він наповнив шприц речовиною та вколов своїй доньці зі словами: «Спи, доню, завтра будеш здоровою.», − після чого накрив її ковдрою і вийшов на двір, вона в той же час втратила людську подобу але через те що вона була накрита ковдрою та ще й у кімнаті темно розгледіти її зовнішність було проблематично. Криг почув звук дрону, останнього вцілілого та підконтрольного Анні, вона через нього вирішила вийти на зв'язок з маніяком.

− Доброго вечора

− Ти хто? Я тебе знаю?

− Ви мого брата підстрелили, на щастя він живий. Та друга ледь до смерті не налякали.

− Точно… ти напевно Анна. Не впізнав через цей літаючий шматок пластику. Чого ти хочеш?

− Я хочу з вами поговорити.

− Тоді приходь завтра у кафе «Шинок», на десяту ранку, сама, без поліції. Якщо прийдеш не сама або наведеш копів, я влаштую там таку різню, що до самого апокаліпсису пам'ятатимуть. – після чого він взяв малий камінець, знищив їм дрона та пішов спати.

Анна в цей час сиділа перед монітором, не знаючи, що їй далі робити, аж раптом хлопці зі сміхом завалилися у кімнату.

− Якого біса! Де ви були? – гнівно спитала вона.

− Крали амуніцію у поліції. – майже синхронно відповіли Ігор з Валерою.

− Я намагався їх відмовити. – пригнічено сказав Сашко.

− У нас же був план зачекати, якого біса ви це зробили? – спитала Анна.

− Все ж вийшло, нас не піймали, все чудово. – відповів Ігор.

− Валеро, ти ж був проти цієї ідеї взагалі. Коли встиг змінити думку? – спитала Анна.

− Приблизно тоді, коли мій голос вже нічого не вирішував, сестричко. І взагалі, все вийшло, всі цілі, а це головне. – відповів Валерій.

− Я завтра з вами розберуся, якщо настрій буде, а зараз всі спати, вже друга ночі. – сказала дівчина.

Анна прокинулася о дев'ятій ранку, запустила процес оновлення у тих дронів, що лишилися, після чого прийняла душ, почистила зуби, та направилася на зустріч з Кригом, прихопивши з собою пістолет на всякий випадок. О дев'ятій п'ятдесят Криг вже сидів за столиком та чекав на Анну.

− Доброго ранку, чогось бажаєте? – спитала мила офіціантка.

− Я чекаю свою подругу, вона через десять хвилин має підійти, я вас покличу, пані… − глянувши на бейдж додав, − … пані Олено.

− Добре, приємного очікування.

− Дякую.

Офіціантка підійшла до іншого столику. Криг дістав з кишені телефон та почав з кимось переписку, на пекельній мові. Рівно о десятій Анна зайшла до закладу та сіла за столик до маніяка. Він покликав офіціантку.

− Щось будеш? – спитав він відкриваючи меню закладу.

− Чому саме це місце?

− Воно приємне та затишне.

− Чого бажаєте? – спитала Олена підійшовши до столика Крига.

− Я буду велику порцію дерунів зі сметаною та бокал пива. – відповів Криг.

− А ви? – спитала Олена у Анни.

− Я буду середню піцу з куркою, та томатний сік.

− Добре, за п'ять хвилин все буде на столі. – відповіла офіціантка та пішла у бік кухні.

− Вона гарна людина. – сказав Криг.

− З чого це ти взяв? З поведінки чи вигляду? По роботі мусить бути такою. – нервово відповіла Анна.

− Я вмію читати людей, це мій хрест так би мовити. І ця офіціантка хоча й натягує посмішку на роботі, але вона добра. От ти знала, що вона після робочої зміни підробляє хвойдою? Напевно ні. А причина її другої роботи полягає у смерті батьків рік тому, відсутності родичів, і хворому брату, через якого довелося кинути навчання та спаплюжити власне життя. Дивовижно, на що здатні люди за для своїх близьких.

− Звідки ти все це знаєш?

− У мене є свої джерела. Та дівчина справді добра, але світ втоптав її у багно, а вона намагається вижити, гідно поваги.

− Що ти хотів обсудити? – спитала Анна, і в той же час підійшла Олена.

− Ось ваші деруни та пиво, зараз принесу піцу і сік. – сказала офіціантка.

− Дякую. – відповів Криг Олені, та повернув погляд у бік Анни. – Це до тебе є питання, чому ти вирішила зі мною поговорити. Я лише назвав місце.

− А ось піца та сік, приємного смаку. – сказала Олена.

− Дякую. – відповіла Анна офіціантці, а коли та пішла до інших столиків відповіла Кригу. – Я хочу укласти договір з тобою.

− Ти що?! – спитав він і подавився деруном. − І в чому суть цього договору, якщо не секрет? – запитав він попиваючи пиво.

− Я допоможу тобі з Багряною маскою, а в обмін ти облишиш мого брата. – а після того як скуштувала піцу додала. – Гарний заклад ти обрав.

− Пропозиція цікава, але я пропоную дещо інше. За допомогу з багряним я відпущу тебе та Сашка на всі чотири сторони. Просто є невелике уточнення, клієнт хотів аби я убив і Валерія, і його найближчих родичів. Тому у нашому діалозі доміную я.

− Ти мене сюди заманив аби убити?

− Я тебе не заманював, я лише назвав місце та час. Ну і що буде якщо ти наведеш сюди поліцію. Ти сама вирішила прийти.

− Тобто або я допомагаю з маскою і ти вбиваєш мого брата, або я не допомагаю і ти вбиваєш усіх? Я правильно розумію?

− Так, єдине що, я не дуже хочу чергову різню тому й пропоную.

− У мене є час подумати?

− Звичайно є, але небагато і якщо що, погано буде всім. – допивши пиво він покликав Олену.

− Чогось бажаєте?

− Так, рахунок будь ласка.

− Зараз принесу, почекайте. – сказала Олена і пішла за рахунком.

− Я зробив тобі цю пропозицію, Анно, через те, що ти гарна людина, залишайся такою й надалі, ну і можливо тому, що мені лінь вбивати зайву людину.

− Ось ваш рахунок. – підійшовши сказала офіціантка.

− Чудово! – відповів Криг та оплатив його, і дав офіціантці дуже великі чайові. – Нехай брат скоріше поправляється. – сказав він на прощання Олені. – І подумай над моєю пропозицією, Анно. – додав він виходячи з кафе.

Анна доївши піцу та допивши сік вийшла з закладу, її думки були заплутані, вона не очікувала, що завгодно але подібного точно ні. Йдучи провулками до входу у систему тунелів вона обдумувала поведінку Крига, а коли вона прийшла у лігво майже одразу лягла спати, ця зустріч сильно її виснажила, Анна в цей момент зрозуміла Сашка.

Криг в той же час повернувся до будинку, Муун вже прокинулася та прийняла людську подобу.

− Як самопочуття, доню?

− По відчуттям у мене кілька кісток зламано, і точно будуть синці.

− До ночі все загоїться, я тобі свій медичний коктейль вколов. – сказав він запаливши цигарку.

− Ти й тут куриш? Тут же цигарки лайна шматок. – з огидою прокоментувала Муун.

− Це самокрутка, всередині подріблені та висушені гриби з сухою коноплею. Вийшло непогано, хоча до моїх улюблених не дотягують. А бігати в пекло за цигарками, просто зайва трата часу. Звичайно їх можна і тут придбати але там такі ціни… простіше перейти на героїн.

− У світі живих можна купити цигарки з пекла? – перепитала вона.

− Так, не прямо тут звичайно, в Полтавській області є магазин з купою всього. Магічна зброя, книжки, їжа, якісь тварюки, душі… асортимент багатий якщо коротко. І здогадайся хто продавець?

− Я не пророк і не екстрасенс…

− Характерник! Йобаний характерник стоїть і продає купу добра!

− А вони живі? – здивовано перепитала Муун.

− Так живі. Вони ж на відміну від чортів які їх прокляли безсмертні.

− І як він?

− Приємний чолов'яга, одразу розпізнав, що я таке. В якості ціни за будь що просив мою кров, я як побачив ціни, трохи офігів та вийшов звідти. Потім далі поїхав і ось я в Одесі.

− Як я бачу тобі простіше вручну робити цигарки ніж кинути палити…

− Так, не найкраща моя звичка, але що ж, такий я є.

Після цього діалогу вони обидва лягли спати аби вночі вийти на пошуки Багряної маски, але їх сон, близько четвертої ранку, перервав шум біля будинку, Криг виглянув у вікно і побачив Валерія, в його очах спалахнула іскра і він вибіг на двір де вирубив хлопця та затягнув у дім. Розбудити його напівбіс вирішив специфічним чином, через нанесення численних колотих та різаних ран. Валерій прокинувся і побачив Крига у нелюдській подобі, терплячи невимовний біль та страх він вибіг з будинку та почав тікати, але його спинили кілька куль, що прилетіли йому у спину. Впавши на землю він з острахом повернув голову у бік будинку а звідти на нього бігла Муун у нелюдській подобі, схожа на срібну вовчицю, коли вона була достатньо близько то схопила його зубами шию.

Анна прокинулась о шостій ранку, вона пішла на кухню щоб приготувати собі сніданок і сісти за роботу. Цю певну ідилію перервав Сашко, котрий увірвався на кухню і повідомив, що Валерій вийшов за межі сховища і не виходить на зв'язок вже як три години. Анна почала панікувати, переглядаючи записи з усіх камер спостереження у місті вона намагалася знайти свого брата, також випустила пошукових дронів, упродовж двох днів вона безперестанно шукала Валерія, з кожною секундою втрачаючи надію аж раптом один з дронів знайшов його, нажаль мертвим. Труп лежав у лісі в кількох сотнях метрів від хатини в якій тимчасово жив Криг. Вона негайно побігла туди взявши з собою Ігоря та Сашка ну і звичайно як можна більше зброї. Тіло виглядало наче понівечене собаками, але також є сліди від ножів та навіть куль. По слідам на землі було видно, що Валерій тікав з хатини, вже стікаючи кров'ю, кулі лише зупинили його рух, а після чого собаки добили його, в хатині вже нікого не було як мінімум добу, але Анна чудово розуміла який монстр міг таке зробити. Оглянувши хатину вони знайшли сліди крові і бійки, Валерій намагався відбиватись, але його це не врятувало. Коли вони вийшли з неї щось їх вирубило, прокинулись вони в невідомій квартирі, в котру вже увійшла поліція.

− Нікому не рухатися! Ви заарештовані!

− Це непорозуміння, офіцере! – відповів Ігор піднімаючи руки вгору.

− Ви Третяк Ігор Михайлович?

− Так, я…

− Ви заарештовані. – перебив офіцер, а після додав. – Так само як і ви Середа Олександр Володимирович, та ви Мельник Анна Миколаївна. Нам надали прямі докази того, що ви являєтеся так званими «Бандитами з тіні».

Після цього офіцер по черзі надягнув на них наручники та вивів з будівлі, посадив у патрульну машину і повіз до відділку. Коли вони вже були на місці до автомобіля підійшло п'ять поліцейський, вони витягнули з автівки Анну, Ігоря та Сашка і завели у будівлю, де потім отримали наказ відвести їх до кабінету шефа, в якому вже знаходився прокурор і очікував.

− Нарешті, нарешті вас змогли зупинити. – сказав Ярослав Віталійович.

− Це прикре непорозуміння! – невитримавши крикнула Анна.

− Не підвищуйте голос у мій бік, панночко. – спокійно відповів він та додав. – Офіцери, залиште нас на одинці, але будьте за дверима.

− Так, сер. – сказали поліцейські та вийшли з кабінету.

− Ви, ваша зграя, вже три роки сидите у печінках цього міста, єдине, що рятувало вас від арешту була корумпованість минулого голови. Я все ще бажаю відправити вас на перевиховання, тому під вас тимчасово виділять невеличке крило у тюрмі, де ви побудете до двадцять п'ятого жовтня.

− Валерія вбили! – крикнула Анна.

− Твого брата? Хто його вбив, де тіло?

− Той маніяк, він якось вистежив його, викрав і вбив. Тіло знаходиться у лісі, в кількох сотнях метрів від покинутої дерев'яної халупи.

− Я надам наказ обшукати ту місцевість. Чому ви впевнені, що вбив його саме маніяк?

− Відстежила з дрона, я знала де був маніяк, але він був настільки побитий Багряною маскою, що я вирішила піти на контакт, а не натравити поліцію. Тепер він убив мого брата, полює на маску, і можливо почне полювати на мене.

− Дуже сльозлива історія. − саркастично сказав Ярослав, та покликав офіцерів. – Відвезіть їх у тюрму, поки ви їхатимете я надішлю туди наказ аби звільнили крило тюрми, під цих індивідів.

− Як забажаєте, Ярослав Віталійович! – після чого офіцери взяли арештантів та повели до спеціальної броньованої машини, аби безпечно перевезти їх до тюрми.

В той же час у голови стався короткий напад, його час добігає кінця, він терміново вийшов з відділку, сів у своє авто, на всякий випадок увімкнув автопілот аби точно доїхати до дому. По приїзду він одразу почав спускатися у підвальне приміщення будинку, відсунувши невеличку шафу, Ярослав приклав руку до сканера долоні, після чого відкрилися двері у невеличке приміщення, приміщення в якому було два обладунки Багряної маски. Він одягнув свій стандартний обладунок, і одразу увімкнув подачу ліків до свого організму, голосовий помічник повідомив, що часу лишається мало і якщо терміново не почати інтенсивне лікування Ярослав помре через кілька днів. Одягнувши шолом, Багряна маска відповів: «Я не планую жити далі», − після цих слів йому подзвонили.

− Алло, привіт, Миколо, не думав, що ти подзвониш після похоронів.

− Я вже думав що тебе вбили, брате… ти… зараз в костюмі як я розумію… так?

− Так я в ньому, сам цього не хочу але цей костюм єдине, що тримає життя в мені.

− Нащо ми його створили… тобі треба його зняти і лягти в лікарню, можливо тебе врятують.

− Я майже труп, ліки вже не допоможуть, а подовжувати страждання я не хочу.

− Цей костюм тебе погубить швидше, і всю родину за тобою потягне!

− На рахунок цього не хвилюйся, до вас не буде жодних претензій, всі звинувачення будуть виключно на мені, навіть ти будеш на моєму фоні просто янголятком. – після чого він поклав слухавку і вимкнув можливість дзвінків. Також був відданий наказ голосовому помічнику щодо приготування другого костюма до повної бойової готовності.

До цього моменту Анна, Ігор та Сашко вже почали обживатися у тюрмі, їм виділи по одній камері, забрали всі особисті речі, і тримали на ізоляції від світу. Також було отримано наказ від прокурора про посилення охорони в цьому крилі тюрми, для того щоб у випадку нападу була можливість захистити як себе так і арештантів. Криг та Муун готуються до нової зустрічі з багряним, цього разу вони хочуть щоб все було інакше, тому аби менше відчувати біль вони обколюються наркотою, завдяки своїй природі вони не втрачають, ні координацію, ні свідомість своїх дій, в той же час втрачаючи майже повністю відчуття болю. Близько одинадцятої вечора вони блукали містом сподіваючись на напад з боку маски, власне, що і сталося. Багряний був в рази агресивніший, його удари були сильніші, але через те, що маніяк з донькою не відчували болю це майже не мало сенсу, вони продовжували битися. Але в один момент Ярослав вдарив Муун по голові з такої силою, що вона ледь лишилася при свідомості проте не могла поворухнутися, після чого він переключився на Крига кожен удар був сильніший попереднього. Муун змогла підвестися на ноги і напала на маску зі спини, але він відкинув її вбік і одним ударом по голові сильно дезорієнтував напівбіса та переключившись на дівчисько. Весь його гнів концентрувався в кулаках, а вони в свою чергу повільно вбивали дівчину, коли Криг почув крики болю своєї доньки він протяжно крикнув: «Ні!!!», − напав на маску, зміг зірвати нагрудну частину обладунку і встромити туди ніж. Багряна маска незважаючи на це, ще з небувалим гнівом почав вибивати життя з нього, в один момент він схопив його за голову і почав бити нею об стіну, невідомо як довго протримався би Криг якби не його донька котра напала на маску зі спини, але він, наче нічого не відбулося, просто перекинув її через себе і продовжив бити вже обох, аж раптом поліцейські сирени, як тільки багряний їх почув, одразу почав тікати. Муун зі словами: «Тільки не засинай», − схопила Крига, та шматок обладунку маски, і почала бігти в невідомому напрямку. По тіні було видно як силует її ніг став подібним до вовчих і вона почала бігти ще швидше, зупинившись глибоко в лісі. На них там вже чекали два намети, погашене багаття і невеликий запас сухої деревини. Муун занесла свого батька у його намет та увімкнула лампу, після чого дістала з його сумки колбу з медичним коктейлем який він їй колов та шприц, але замість однієї дози вона ввела йому все, що було. Після чого вона покинула намет залишивши увімкненим світло, ззовні вона розпалила багаття та пішла у ліс назбирати ще дров, а потім всівшись біля багаття вона почала оглядати та обнюхувати нагрудний елемент броні Багряної маски. Приблизно через годину Криг отямився у демонічній подобі, але швидко набув людської, що можна було побачити по його тіні, та вийшов з намету.

− Як я розумію ти вколола мені все. – сказав він тримаючи в руках порожню колбу з під речовини.

− Так, я запанікувала але головне, що допомогло. – відповіла вона не відводячи погляду від броні.

– Звідки в тебе це?

– Ти зірвав з нього коли він мені ледь всі кістки в тілі не зламав, і встромив йому ніж одразу. Ніж він навіть не витягав з тіла, продовжив битися з ним між ребрами, схоже нас знову врятували поліцейські сирени.

– Є щось завдяки чому можна буде дізнатися особистість?

– Якби був лише шматок обладунку, то ні. Але коли ти його ранив я відчула запах його крові, купа ліків, знеболювачі і рак.

– Тобто нам активно надирає дупу, людина хвора на рак, чудово. Ти вже знаєш хто під маскою?

– Поки що, серед кандидатів тутешній голова і напевно все.

– Я не розумію, він хоче померти від чогось але не від раку? Якесь збочення, але неважливо. Однаково цієї ночі він помре. – сказав криг та сів поряд з донькою обійнявши її.

В цей же час Ярослав повернувся додому, і зайшов у своє лігво, де він випивши знеболювального та знявши костюм з верхньої частини тіла, і вийнявши ніж він ліг на операційний стіл, і сказав: «Чат, підлатай мене», – після чого з під стола висунулися маніпулятори котрі почали проводити операцію із зупинки кровотечі та зашивання рани. Через десять хвилин він був вже як новенький, а на місті рани не було навіть швів чи шрамів. Старий обладунок був пошкоджений, тому довелося одягти новий, зовнішньо він був майже ідентичний до старого, основна відмінність була у більш плавному дизайні, також стало помітно екзоскелет який став потужнішим за попередній, новий обладунок призначений для довготривалих поєдинків з десятками противників. Далі зі словами: «Мені потрібна підмога», – він покинув будинок, та попрямував у тюрму, витягати старих знайомих.

Сидячи в камері Анна помітила, що відеоспостереження відключено, що дивно, а потів двері відчинилися, майже одразу увімкнулася тривога, два десятки охоронців збіглися до Анни, Ігоря та Сашка. Звичайно охоронці не розуміли, що відбувається але, знаючи небезпечність в'язнів, були готові вибивати з них зізнання. Раптом один з охоронців просто впав на землю, потім з верхнього поверху зістрибнув Багряна маска. Охоронці накинулися на нього але вони не мали й шансу, він ухилявся від більшості ударів, а ті від яких ухилитися не вдавалося, не були достатньо критичними, після того як п'ятеро охоронців вже лежали на підлозі без свідомості, маска увімкнув нову функцію костюму, його руки стали подібними до шокових дубинок у охоронців, як результат кожен його удар ставав ще небезпечнішим. Останній охоронець від безвихідності спробував проти маски пістолет з гумовими кулями, але це не допомогло, багряний підійшов до нього схопив його руками за голову тим самим трохи підсмаживши його мозок. Потім він перевірив стан кожного з охоронців, всі вони були у відключці, тоді маска повернувся до арештантів.

− Ви, дилетанти, мені потрібні. – сказав він знімаючи шолом.

− Ярослав Віталійович, багряна маска? – здивовано перепитали вони.

− Мені потрібні ваші навички ближнього бою та поведінки зі зброєю і відмазатися ви не зможете, я бачив записи того як ви працюєте.

− А що ж таке сталося, що великий Ярослав Віталійович, просить допомоги у нас? – спитав Ігор.

− Маніяк, так виявилося, що я його ціль. – відповів Ярослав.

− Боїтеся смерті? – спитав Ігор.

− У мене в голові пухлина діаметром у вісім сантиметрів, смерть мене і так чекає, просто я хочу прихопити цю паскуду з собою до пекла. – відповів багряний.

− Як благородно. – прокоментував Ігор.

− Ігорю, помовчи. – сказала Анна. − Ярославе, ви хочете аби ми допомогли вам вбити маніяка? Нащо це нам?

− Як мінімум, я знаю, що ти також в його списку цілей. І до того ж у випадку успіху я зроблю так, що всі докази на вас будуть недійсними. – його костюм подав тривогу, і він одягнув шолом аби зрозуміти в чому проблема. – Твою ж… вони мене вистежили, йдіть до виходу! – паралельно з цим по ньому почав стріляти снайпер через вікна, але завдяки новим системам у костюмі він ухилявся від куль.

Коли всі були на вулиці до них під'їхало авто прокурора, і відкрило двері. Коли всі сіли, був взятий курс до найближчого входу у систему тунелів. По дорозі туди Криг вистрілив у водія з однієї із будівель, чітке попадання в голову, на щастя шолом Багряної маски зміг стримати кулю, після чого Ярослав дістав її пальцями аби не погіршувати видимість, та викинув її просто у салоні. Досить швидко вони опинилися вже під містом.

− Ви везете нас на нашу базу? У нас там нічого немає аби протистояти йому! – сказав Ігор

− Ви не єдині хто влаштував свою базу в цих тунелях. Не я перший, і не я останній, але тут моя перша і єдина основна база, я завжди сюди повертаюсь, а рік тому знайшов вашу і підключився до ваших камер, і періодично заглядав.

− Збочення! Знаю, що зараз ситуація не та, але все таки. – сказала Анна.

− Якщо тебе це заспокоїть, нейромережа автоматично замазувала всі інтимні моменти. І заглядав я рідко, останній раз кілька днів тому. – він зупинив автомобіль і сказав, − Ми на місці.

Всі вийшли з машини та увійшли в базу Багряної маски. Стіни, стеля та підлога були звичайні бетонні, без жодного шику, двері важкі та металеві, а система вентиляції мала можливість блокування та подачі речовин в газоподібному стані, на різні випадки. Ярослав завів Анну, Ігоря та Сашка у гардероб, де він зміним свій шолом на інший та наказав їм одягти костюми, що були в шафах. Через п'ять хвилин всі були у повному екіпіруванні, чорні костюми з великою кількістю карманів, покращені бронежилети, шоломи були аналогічно шолому Багряної маски, просто чорні, з його же слів це мало бути поліцейське екіпірування наступного покоління, один з передсмертних подарунків світу від Ярослава. Раптом пролунав сигнал тривоги, на базу хтось проник, багряний зрозумів хто це і вирішив заманити маніяка в одну з кімнат та наповнити її газом щоб приспати, а потім допитати. За його планом трійця має бути постійно разом і бути готовими відбивати будь-які загрози, все таки він є основною ціллю для Крига. План спрацював, він не нападав на трьох озброєних людей, а обрав одну пріоритетну ціль, як тільки він опинився сам на сам з маскою, останній заблокував двері з вентиляцію та пустив у кімнату сонний газ, завдяки герметичному костюму він не вирубився, а от Криг відправився cпати. Поки багряний прив'язував маніяка до стільця, він помітив неочікувані зміни у зовнішності. Шкіра почервоніла, волосся почорніло і стало коротшим, також нього два чорних рога з кількома білими кільцями котрі виходять з голови та йдуть назад трохи згинаючись, вуха відсутні, обличчя витягнуте, замість носу лише носові отвори, очі стали більші в кілька разів, зі спини виросло чотири шипа, один з яких наполовину зламаний, все передпліччя його рук було металеве, а кількість пальців на кожній руці скоротилося до чотирьох, з поясниці виріс хвіст, кінець котрого металевий і він нагадує за зовнішністю спис. Істота поки що спить, Ярослав вирішив, що іншим краще не бачили цю істоту тому він заблокував двері і підготував препарати для допиту.

− Вітаю на землі. – сказав він напівбісу розбудивши його.

− І тобі добрий ранок. – сказала істота розплющивши яскраво-жовті очі, з червоною райдужкою. – Як я бачу, мене розсекретили.

− Знаєш, що це? – спитав маска дістаючи з полиці шприц.

− Або отрута, або наркота, або сироватка правди. Особисто я сподіваюся на друге.

− Щось між другим і третім, особиста формула, може робити страшні речі з людиною, в основному психологічно.

− Ти мене зацікавив, вколюй! – сказав Криг усміхнувшись так широко як він міг.

− Яке твоє ім'я? – запитав Ярослав вколюючи рідину в істоту.

− Моє ім'я Криг, але воно тобі не допоможе. – сказав він та засвистів від задоволення після препарату. – Я цього не очікував, препарат справді почав діяти. Вводь ще, хочу динозаврів побачити.

− Дивне в тебе ім'я, Криг, ти що маєш родичів з Германії? А що до дози взагалі без проблем, − сказав він вводячи другу дозу, − а ось тепер відповідай на питання.

− Це ж треба, зрозумів моє ім'я, потім пошукаю тебе в пеклі.

− А що не так з ним? Слово дивне але зрозуміле.

− Його озвучити можна лише мовою пекла, а розуміють її лише ті хто там народився або проживають, також істоти з небес і ряд особливих смертних.

В той же час Муун, котра чекала сигналу в тунелях, почувши свист вона моментально трансформувалася. Дівчина виглядала як світло-сірий людиноподібний вовк, її одяг адаптувався під цю подобу, і одразу ж вона через вентиляцію змогла проникнути на базу, де майже одразу відчула запах трійці злочинців. Муун атакувала їх так швидко, що Ігор не встиг не те що крикнути, віджартуватися не встиг перед тим як його голова була відірвана від тіла великою та потужною вовчою пащею, наступною була Анна, їй Муун відірвала руку, а потім випустила кишки, Сашка вона просто розмазала по стінці. Після цього вовчиця почала вибивати двері у кімнату зі своїм батьком.

− Хто б там не був, йди геть, інакше мозок цього біса стане чудовим елементом декору цього приміщення! – крикнув Ярослав, тим самим зупинивши, як він думав, вовчицю. – Хто це?

− Взагалі-то я напівдемон, а стукала до нас моя доня. – відповів Криг і на багряного впала стеля, Муун знайшла як проникнути в приміщення.

− І що б ти без мене робив? – спитала вона звільняючи батька.

− Ну як мінімум використав би хвоста, він погано його зв'язав.

− Не хочу тебе розчаровувати, − сказав маска підводячись на ноги, − але схоже твоя дружина тобі зрадила.

− Я її вдочерив. – роздратовано але з легкою усмішкою відповів Криг.

− Що ж, якщо бійки не уникнути, прошу лише про одне, ніякої вогнепальної зброї. – сказав він та увімкнув на повну потужність свій екзоскелет.

− Як забажаєш, солоденький. – відповів біс.

Завдяки тому, що Криг та Муун не були у людській подобі вони мали більше сили і менше себе стримували. Багряний як і раніше в основному ухилявся від ударів, але цього разу ні він, ні системи обладунку не могли повністю справитися з суперниками, як результат він частіше отримував пошкодження броні, але незначні. Він почав душити Крига однією рукою та бити його іншою, але через неочікувану атаки від вовчиці, він жбурнув біса у стіну з такою силою, що той рогами застряг у ній. Муун отримувала удар за ударом, але і її атаки, в тому числі зубами, були ефективні до одного моменту, під час чергової спроби відгризти у Ярослава обличчя, він схопив її за щелепу і спробував розірвати її. У біса від побаченого спалахнуло оранжевим полум'ям ліве око, він вилетів зі стіни, та хвостом пробив праве коліно Ярослава наскрізь, той закричавши від болю жбурнув Муун у стіну, і прийнявся оборонятися від Крига. Наступна спроба вдарити бійця хвостом була неуспішна, багряний встиг схопити хвоста в кількох сантиметрах від власного обличчя, і розкрутивши біса в міру можливостей, він жбурнув його у стіну. В той же час Муун вгризлася йому у ліве плече, він її скинув з себе та зрозумів рано чи пізно вони його вб'ють, аж раптом різке запаморочення в голові, пухлина спровокувала сильний але короткий приступ у Ярослава, Криг скориставшись цим наніс своїм хвостом удар по масці, чим сильно пошкодив її але не вбив Ярослава.

− Стоп! – закричав багряний, і зняв пошкоджений шолом.

− Що це сталося? – спитав Криг зупинивши свою дочку.

− Так чи інакше, я труп. Я хочу поговорити перед смертю. – відповів Ярослав.

− А так часто буває? – спитала Муун у батька пошепки.

− В перший раз бачу. – відповів Криг. – Ну якщо хочеш діалогу, у нас є трохи часу.

− Як я розумію, у мене без варіантів. Після смерті в пекло? – спитав Ярослав.

− Саме так, навіть без нашої допомоги. – відповів напівбіс.

− Ти казав про своє ім'я та особливих смертних, ти про що говорив? – спитав Ярослав.

− Деякі люди мають умовні мітки на душах, і після смерті незалежно від того як вони себе вели, потраплять туди куди їх веде мітка. Тобі шлях у пекло. – відповів Криг.

− Офігенно… − прокоментував Ярослав. − Чому ти людей вбиваєш?

− Така робота, в основному це вбивства, за рідким виключенням захист тих чи інших осіб, але це в десятки разів дорожче за вбивство.

− Я буду там страждати? Як описано в книгах.

− Ні, там вважай друге життя. Для грішників воно не завжди приємне через те що вони здебільшого на дні ієрархії, і до того ж зовнішність залежить від ряду факторів.

− Краще своїми очами все побачу. Вбий мене, тільки я спалю системи на базі, або ваше відео не знайшли.

− Яка щедрість, вперше бачу.

− Не знаю можливо пухлина мені щось передавлює, але можеш мене вбивати.

− Зараз, тільки одне питання. Чому ти вирішив здатися?

− Так чи інакше я вже мертвий, а так у мене буде хоча б один знайомий вже там. Я знайду тебе і якщо там є бари, сподіваюся за склянкою другою пива, дізнатися про все.

− Як забажаєш. – сказав Криг, і одразу пробив голову Ярослав своїм хвостом наскрізь. – Скільки людей вбивав, таке бачу вперше. Йдемо додому треба відпочити.

− Згодна, ці кілька днів для мене наче пара місяців. – відповіла Муун.

Криг відкрив свій рот як можна ширше щоб дістати кристал котрий він тримає більшу частину часу в якості зубу. Потім провівши цим кристалом лінію по стіні відкрився портал у пекло, вставивши камінець назад він увійшов з донькою у рідний вимір, а портал автоматично зачинився. Через кілька днів поліція змогла пробитися до системи тунелів та відшукати базу як багряної маски так і бандитів з тіні. Від побаченого у багатьох з'являлося велика кількість запитань, але з нізвідки почали приходити люди з посвідченням спецслужб та відповідати на подібні питання приземлено, це були мисливці, вони полюють на найрізноманітніших істот, про яких краще не чути. Саме тому вони і приховують правду про цей інцидент, вірогідно навіть не розуміючи до кінця, що саме тут відбулося.