Тим часом вже у пеклі Ярослав сформувався в новому тілі. Шкіра була багряного кольору, а замість обличчя і голови в цілому була його маска. Одягнутий він був у чорні джинси, військові темно-сірі чоботи, на верхній частині тіла був військовий сірий светр поверх якого була чорна шкіряна куртка, а долоні були прикриті чорними шкіряними рукавицями з к п'ятьма вирізами на кулаці. Оглянувшись багряний побачив, що пекло досить схоже на звичайний світ, хіба що небо червоне. Потім він почув знайомі голоси, це був Криг та Муун.

− Агов! – крикнув він, щоб привернути увагу.

− Привіт! Не очікував, що ти так скоро будеш.

− Сам у шоці, навіть болю не відчув.

− Це нормально, а от очі які у тебе різко прорізалися і почали палати, не дуже. Я зателефоную декому, він вирішить усі питання.

− Тобто очі прорізалися і горять? – водить руками по обличчю. – Якого хуя…

− Заспокойся, ти просто почав повільно перетворюватися на демона. – відповіла Муун.

− Стоп, що?

− Дуже мала частина грішників після смерті може перетворитися на повноцінних демонів, або з часом, або через ритуал але для нього потрібен інший демон.

− Заткнули їбальники! – крикнув Криг, та приклав телефон до голови. – Алло, Аксис, глянь правим оком на те, що бачу я. – сказав напівбіс коли його ліве око вже горіло.

− Що там вже сталося? – відповів Аксис.

− Просто глянь. Тобі сподобається. – відповів Криг і його праве око запалало.

− Відведи його до мене, негайно! – крикнув демон, що навіть Ярослав почув це.

− Зараз, хвилин за двадцять будемо у тебе. – обидва його ока згасли, а телефон він поклав до кишені. – Муун, багряний, пішли до офісу.

По дорозі до будівлі маска розпитував про все, що міг. На питання про влаштування пекла, його правил, ієрархію відповідав Криг, на питання щодо магії відповідала Муун. Проходячи по вулицям Ярослав бачив знайому картину, проте в інших фарбах, складалося враження наче пекло досконально імітує життя на землі, з певними нюансами звичайно. Через п'ятнадцять хвилин вони вже були на вході у будівлю офісу, це був невеликий двоповерховий будинок з чорної цегли, вікна були тоновані, вхідні двері важкі металеві. Всередині досить приємний як для пекла зовнішній вигляд, дерев'яна підлога темно-коричневого кольору, світло-сірий килим на ньому, звичайні сірі шпалери без візерунків і чорна стеля на якій висять електричні лампи у готичному стилі. На стінах висять портрети важливих історичних фігур пекла, а також клієнтів-демонів цього закладу, на підвіконнях іноді зустрічаються рослини, деякі з них хижі. Двері у кабінети зроблені з чорного дерева, ручки з металу дуже подібного до золота.

− А де працівники? – спитав Ярослав.

− Хтось у відпустці, хтось тебе сюди привів, а хтось сидить у себе в кабінеті цілодобово і ставить під питання сам факт свого існування взагалі, це до речі не тільки пекла стосується. Але якщо без пафосу, вірогідно всі на обідній перерві. – відповіла Муун.

− Я думав, що у такій фірмі має бути цілодобове обслуговування без перерв навіть. – прокоментував Ярослав.

− Можливо, але не ми її засновники. Пішли у мій кабінет, він на другому поверсі. – сказав Криг.

− А сенс йти в кабінет якщо нам треба до якогось там демона? Чи він у тебе в шафі живе? – поцікавився Ярослав.

− Просто у мене в кабінеті є короткий шлях до його будинку. Не питай нащо його будували.

− Добре… це дивно.

Кабінет Крига був виконаний в загальному стилі будівлі, основна і єдина відмінність полягає у ліфті котрий виконаний у золотих та білих тонах. Туди увійшли Криг та Ярослав, Муун лишилася в кабінеті, вона знала, що там буде і бачити цього не хотіла. Біс натиснув на кнопку з вибором регіону, а саме номер чотири, та кнопку з ім'ям Аксиса.

− І в чому суть цього ліфта? І чому Муун з нами не пішла?

− Чому вона з нами не пішла я не знаю, а суть цього ліфта в тому, що він переміщає тебе по всім регіонам пекла за лічені хвилини. Подібні до цього ліфта, але громадські, є в кожному регіоні, і це нагадує щось типу вокзалу чи аеропорту.

Ліфт зупинився та відкрив двері, перед хлопцями стояв демон зростом близько трьох метрів, зовнішньо він був гібридом сови та людини, з темно-фіолетовими очами, замість зіниць та райдужки була зоря, ніс візуально відсутній. Пір'я темно-синього та білого кольорів, більша частина тіла темно-синя. Ноги пташині, є дві пари колін, саме пташині та людські, останні і виконують функцію колін. Руки візуально схожі на гібрид пташиних ніг, людських рук та крил з чотирма пальцями. Обличчя мало білі кольори оперення, замість губ, невеликий та охайний дзьоб чорного кольору. Хвіст також є і він досягає підлоги. Одягнутий він у чорний костюм, адаптований під його фізіологію, з білою сорочкою, та темно-фіолетовою краваткою. Окинувши поглядом своїх гостей він помітив зміни в образі багряного грішника, а саме на місті обличчя почав прорізатися рот.

− У нашого грішника скоро з'явиться повноцінне обличчя, це вчасно, для ритуалу зайвим не буде.

− Тобто? – перепитав Ярослав і почав мацати свою голову. – А й справді вже й рот з'являється.

− Ну чого стоїте? Йдіть за мною. – сказав Аксис.

Дизайн всередині був фіолетово-білим, з періодичними срібними елементами. На стінах були портрети членів сім'ї Аксиса і його самого від народження до сьогодення. Демон зупинився біля особливої двері, вона мала золоті елементи, в той час як інші лише срібні, там був робочий кабінет та бібліотека його батька, демона Столаса. Відкривши двері в кімнату він пропустив туди Ярослава.

− Грішнику, це кабінет мого батька, тому якщо щось зламаєш або вкрадеш, будеш відповідати не тільки переді мною, а ще й перед ним. В усьому іншому обмежень немає, книжки я рекомендую прочитати в як можна більшій кількості, знайти там можна на будь-яку тему, від літератури, в тому числі втраченої, до магії зір та некромантії. Але рекомендую уникати безкінечних книг, вони знаходяться на окремній полиці за склом, не чіпай їх, вони затягують. Коли станеш демоном тобі додаткові знання не завадять. – після чого він закрив двері на замок, повернув голову в бік Крига. – Відкривай тридцять другу сторінку і прочитай другий параграф, щоб ти зрозумів у, що вляпався. – сказав Аксис давши свою книгу в руки біса.

− Ні, ні, ні, ні! – ледь не прокричав біс читаючи. – Хто цей ритуал придумав?

− Мій батько… у нього… специфічний гумор.

− От в чому зв'язок між тим грішником і тим, що ми с тобою маємо поїбатися аби він став демоном?

− Я не знаю, але ми з тобою в це встрягли, тому пропоную проекспериментувати. Додатково проникнемо у свідомість один одного. – сказав демон йдучи до спальні.

− Нахуя? – спитав Криг йдучи за ним.

− Ти знаєш, в такі моменти те, що відчуває фізично один, відчуває й інший.

− Ти збоченець.

− Знаю, вірогідно це від батька. – сказав Аксис знаходячись вже у спальні та відкриваючи шафу з купою БДСМ-аксесуарів.

Біс зачинив кімнату на замок, і вони провели ніч разом, поки Ярослав перечитував кожну книгу, що бачив, всмоктуючи знання наче губка, особливо його зацікавила магія по зміні простору та вплив на технології, враховуючи його вміння ще за життя він міг би возвести цю магію в абсолют. Вже зранку Аксис та Криг прокинулися, поки біс одягався демон використовуючи магію повертав кімнату і речі в ній у презентабельний стан, ну і звичайно швидко одягнув свій костюм, після чого пішов до кабінету свого батька, прихопивши напівбіса з собою. Зайшовши в кабінет свого батька він побачив, що кімната ціла, грішник на місці, оточений кількома книжками з некромантії. Використовуючи телекінез Аксис закріпив Ярослава у повітрі та спалив весь його одяг.

− Якого хуя ти твориш? Я нічого не ламав! – закричав багряний.

− В ритуалі не написано, шо треба ще й з ним поїбатись. – зауважив Криг ти відкашляв темно-синє перо.

− На його тілі має бути особлива пухлина, вона це другий етап ритуалу. – спокійно відповів Аксис. – А ось і вона. – після чого він притягнув грішника до себе та почав проводити кігтем від пухлини лінії по всьому тілу та ряд символів це демонічна мова, пращур латини.

− Я не відчуваю болю, це нормально? – спитав багряний і його спустили на підлогу.

− Ти і не маєш її відчувати, поки що. – відповів Аксис і схопивши Крига за руку наніс йому поріз, кров почала стікати в келих котрий демон вчасно телепортував під рану, коли він був наполовину повний, демон заживив рану у Крига, після чого долив туди своєї крові аби заповнити келих, і дав його грішнику. – Пий до дна.

− І що це було? – спитав біс оговтавшись від легкого шоку.

− Для ритуалу потрібно щоб грішник випив крові. – відповів Аксис.

− Сподіваюсь мене не знудить. – сказав Ярослав і випив всю кров. – На смак як вино, це норма?

− Так. – відповів Аксис і зробив надріз у вигляді хреста на пухлині.

Грішника полонив пекельний біль та багряне полум'я, здавалося що його крики чує все пекло. Та в один момент він замовк, у кімнаті стояла фігура зростом близько трьох метрів котру обіймало полум'я, що повільно згасало і перетворювалося на одяг нового демона. В кінці кінців, посеред кімнати стояв він, багряний демон, його маска лишилася з ним але стала подібна до екрану мобільного телефона, демонічні очі та рот стали зображенням на ній, демон був одягнутий у точну копію його передостаннього костюма багряної маски, єдина відмінність в у більш темних тонах.

− Вітаю зі вступом у вищу лігу. − сказав Аксис і простягнув руку новому демону аби потиснути її.

− Дякую. – відповів Ярослав і потиснув руку. – І що мені тепер робити?

− Знайди собі заняття, визнач межі своїх можливостей, продемонструй себе у цьому світі… я не знаю, що ще… − відповів Аксис, − … можеш поговорити з моїм батьком, я впевнений він тобі придумає заняття.

− А де він? – спитав Ярослав.

− У п'ятому регіоні, зараз має бути у своєму клубі «Місячне сяйво». Якщо не пустять, або береш цього напівбіса і тебе пропускають, або кажеш, що від мене. – відповів Аксис. − Хоча я сумніваюсь, що тебе зможуть стримати.

− Ну тоді я пішов вивчати новий світ. – сказав Ярослав і зник у багряному спалаху.

− І він зник, ну я пішов до доньки візьму відпуску. – сказав Криг вже розвертаючись у бік ліфта.

− А тут ти не вгадав, мені потрібні твої охоронні послуги. – відповів Аксис поклавши руку на плече напівбіса.

− Муун мені про це казала. – відповів біс.

− Все відбудеться у пеклі, через два або три дні.

− І який привід?

− Знайомство з нареченою. Так не люблю ці королівські замашки, дякую лише за те, що не одружили мене ще в дитинстві.

− Добре, побуду охоронцем, головне плати грошима, а то можеш на натуру перейти, невигідно.

− Я не божевільний.

Після цієї розмови Криг повернувся до себе в офіс де почав підготовлювати всі необхідні речі для охорони сімейства демонів, Аксис же в цей час викликав прислугу, у вигляді трьох звичайних бісів, та наказав їм вичистити його спальню до блиску, а би не лишилося й сліду того, що він роби вночі.

Ярослав же, як новоспечений демон сміливо, прогулювався по вулицям пекла вивчаючи все та всіх кого бачив, він був у пошуках ідей та натхнення, де і яку нішу можна зайняти. В його планах побувати в усіх дев'яти регіонах пекла, можливо у кожному місті, і орієнтуючись на те, що в пеклі є та, що він уміє зайняти необхідну йому нішу. Згідно з книгами котрі він прочитав, демони у пеклі вразливі лише до вузького кола зброї, яким володіє неймовірна мала частка населення, або до сильніших чи рівних за силою суперників, тому він йшов по вулицям без жодного страху. Аж раптом він себе піймав на дивному відчутті, в нього було враження наче він відчуває електроніку, абсолютно всю, від вуличного освітлення до телефонів у місцевих жителів. Але особливу увагу Багряний демон приділив магазину з телевізорами, звідти він відчув силу подібну до його але в рази слабшу. Ігноруючи сам факт існування скла та стіни він підійшов до телевізорів, торкнувшись екрану одного з них його закинуло у цифровий всесвіт всередині пекла. «Хто б ти не був, йди геть!», − демон почув тільки опинившись у мережі. Заплющивши очі і простягнувши руку він почав шукати того хто йому крикнув, раптом Ярослав опустив руку на рівень свого живота та стиснув долонь у кулак, він почув крики.

− Відпусти мене, псих! – сказала істота та з'явилася, це була людина з повністю чорною шкірою, а його очі були наче маленькі екрани телефонів, одягнутий він був у костюм років так п'ятдесятих чи шістдесятих. – Ви демон? Прошу пробачення, не вбивайте мене. – пригнічено сказала істота.

− Хто ти, незрозуміла істото? – сказав Ярослав та відпустив його.

− Я Рейвен, грішний лорд, моя область це телебачення та комп'ютерні технології… почекайте, я вас впізнаю, ви вчора з'явилися як грішник, я це відчув. Ще не бачив мічених котрі стали демонами.

− Чому не бачив?

− На них активно полюють. Їх хочуть поглинути інші грішники, в тому числі грішні лорди, це як перманентне посилення, а можливо й спосіб стати таким самим.

− Тобто мені пощастило. Цікаво. Чому ти сховався у мережі? І як довго?

− Три роки, сер. Три роки тому в пекло вторглися ангели, і влаштували різню. Вбивали все та всіх поки Люцифер не вийшов, вони відволіклися на нього, ціла армія, він їх убив.

− Це відбувається регулярно?

− Ні. Я перевіряв всі доступні мені архіви, цього не було. Але з того моменту я був виключно в мережі, наляканий як дитинча. Ще й конкуренти були, когось я прибирав, а когось не вдавалося.

− Тоді я пропоную угоду. – сказав багряний та простягнув руку грішному лорду. – Я надаю тобі захист, в міру можливостей більше сили ти влади, але в якості плати ти виконуєш всі мої накази, те що знаєш ти, маю знати і я.

− Укладання угод до добра не приводять…

− Я не порушу угоду, я не буду брехати. В людському житті мені вистачило.

− Гірше вже бути не може, я згоден! – сказав Рейвен та потиснув руку демона.

Багряне полум'я охопило їх руки та перейшло на лорда. В його очах зображення почало глючити та періодично зникати, раптом на одну мить з'явилась багряна маска. Все тіло Рейвена було у багряному полум'ї, його зовнішність незначно змінилися, костюм осучаснився на його голові під обличчям з'явився символ у вигляді багряної маски. По всій мережі пролетіла багряна хвиля, на мить всі телевізори та більша частина програм для комп'ютерів і телефонів втратили зображення у короткому багряному спалаху, але вже за мить все повернулося до норми. Багряний демон виніс себе і свого помічника за межі цифрового світу, вони знову фізично були у пеклі, після чого демон продовжив свій шлях наче нічого і не відбулося, хоча насправді він ознайомлювався з титанічними об'ємами даних про всіх і кожного. До поки не наткнувся на одну аномалію, повна пустота, жодних даних.

− Рейвен, чому у твоїх даних є значний пустий простір?

− Це грішний лорд, напевно найсильніший за всю історію. Він повний псих, при житті був канібалом, активно користувався магією Вуду та був серійним вбивцею. Потрапивши сюди він поглинув велику кількість попередніх грішних лордів, чим звільнив місце для себе та всіх хто зараз править. Вмер він під час другої світової, опинившись тут перехопив контроль над радіо і транслював свою різню на все пекло, цим він нажахав навіть багатьох демонів.

− Де він зараз? Хочу його завербувати.

− Не рекомендую, він при житті укладав магічні угоди з людьми і тут продовжив це робити, навіть з демонами. Він може отримати занадто велику владу через вас.

− Я це розумію, тому й питаю.

− Він кожен день навідується у квартал канібалів, купує м'ясо бісів, грішників, інколи навіть демонів якщо воно є.

Після цього Ярослав перенісся туди і потягнув з собою Рейвена, він був справді зацікавлений у отриманні такого цінного союзника. Але також його зацікавила тутешня поліція, в нього однозначно є плани на неї.

В той же час Криг підготував вже всю необхідну амуніцію для охорони сім'ї Аксиса, та просто відпочивав на дивані у себе в кабінеті, покурюючи свої улюблені цигарки після яких лишається червона димка. Цю ідилію перервала Муун котра повідомила, що власник фірми викликає його у свій кабінет, через абсолютне небажання бачити його але разом з цим певну повагу до боса, напівдемону довелося підвестися з дивану, вийти в коридор та пройти у протилежну частину будівлі.

− Що тобі треба, Октав? – сказав Криг увійшовши до кабінету.

− Твоя сестра померла… − відповів старий біс.

− Ні… це… не може бути… − пригнічено сказав Криг. – Як?

− Їй не пощастило опинитися в перестрілці між бандами, тиждень тому. Сьогодні її тіло прислали мені. – відповів Октав вставши з крісла та вийшовши з тіні. Це був справді старий біс, обидва його роги були надламані, зріст невеликий, шкіра блідо-червона з великою кількістю шрамів, а одягнутий у старий повністю чорний костюм. – Власне тому я тебе й покликав. Знаю-знаю, ви з нею довго не бачилися через мене та Столаса, і ти маєш повне право винуватити мене чи його в її смерті.

− Якою вона була? – спитав Криг піднявши голову та витерши сльози.

− Згідно з документів, що нам надали, вона була поліцейською, часто пересікалася з мафією та різними організаціями. Однозначно не найкраща професія у пеклі. Є дочка, але вона зникла.

− Де її тіло?

− Готують до кремації в найближчому морзі.

Не бажаючи більше слухати Криг вибіг з будівлі та пішки побіг до будинку моргу. Через п'ять хвилин він вже був у будівлі і його провели до тіла сестри після чого лишили на одинці. Її шкіра була насиченого червоного кольору, одягнута у простий чорний костюм, повіки її були чорні як і волосся, роги були подібними до рогів Крига але закручені вони набагато сильніше і були вони білими з тонкими чорними кільцями. Дивлячись на мертве тіло сестри він сказав: «Філіція…», − і почав згадувати найболючіший період свого дитинства, загибель батьків, два роки життя на вулиці де єдиною мотивацією боротися було бажання зберегти життя молодшої сестри, а потім її втрата, через незрозумілий зв'язок з Аксисом, на десятки років. Взявши її за руку він почав ридати, той хто ще кілька днів тому був готовий вбивати людей десятками, зараз страждає від смерті близької йому особи. Ліве око спалахнуло і всі його емоції в цей момент як хвиля вдарили по Аксису, він розумів, що в її смерті винних немає, але не ризикнув про це повідомити Кригу, замість цього він вирішив обрати просту але ефективну моральну підтримку. Емоції напівбіса почали стихати, око згасло, Аксис повернувся до звичних справ. Криг виходячи з будівлі попросив аби після кремації урну з попелом надіслали йому в офіс, після чого він знаходячись у подавленому стані пішов до бару та почав випивати найміцніші напої, один за одним, в надії зняти біль, але через своє походження напитися він не міг, хоча й намагався поки його не знайшла Муун.

− Ти чудово розумієш, що алкоголь тобі не допоможе.

− Ці йобані цигарки також. – відповів Криг викинувши з кишені пачку цигарок у смітник, чим викликав посмішку у доньки.

− Можливо підемо до офіса? В новинах казали, що в цьому районі можливі війни банд як раз в цей час.

− Так, однозначно треба йти. – сказав напівбіс оплативши рахунок та направляючись до виходу.

Йдучи по вулиці в бік офісу, Муун намагалася відволікти свого тата від душевного болю різними методами, але єдина річ яка давала хоча б якийсь ефект це її посмішка. Раптом були чутні постріли, почалася війна банд, Криг не реагував на неї поки не почув крик своєї доньки, одна з куль її зачепила, він затягнув її у провулок де сказав побути там поки він розбереться. Вийшовши з провулку його очі були наповнені лише однією річчю, абсолютним та чистим гнівом, він себе не контролював і не хотів, в одну мить він налетів на одну з банд і голими руками влаштував кроваву бійню, в якийсь момент обидві сторони стріляли по ньому але не могли влучити. Він бився так як ніколи до цього, розбивав та розривав голови бісів і грішників, а заспокоївся Криг лише коли навколо нього лежало кілька десятків трупів. Після цього він увійшов у провулок до своєї доньки де оглянувши рану швидко обеззаразив її та замотав, після чого взяв доньку на руки і поніс до офісу, вона цього не потребувала, їй було не важко самій пройтися але Муун розуміла, що це потрібно її батьку, тому не сперечалася і лише в будинку офісу він опустив її на землю зі словами: «Все добре?», − отримавши у відповідь: «Так, тату. Може подивимося якесь кіно?», − відмовити він їй не міг тому з усмішкою погодився на перегляд фільму.

Пізно вночі Ярослав та Рейвен все ж таки змогли знайти грішного лорда котрого шукали.

− Вітаю, пане, я б хотів дізнатися ваше ім'я. – звернувся багряний до грішника.

− Моє ім'я Крістофер Браун, опинившись тут я вирішив лишити його, а не брати нове. – відповів чоловік з коричневим волоссям, природнім кольором шкіри, зеленою райдужкою очей, у переважно чорному з зеленими елементами костюмі в лінію з кінця тридцятих років двадцятого століття, у простих чорних шкіряних рукавицях.

− Як я бачу ви не втратили людської подоби потрапивши сюди.

− Вся річ у тому як формування образу працює, грішники при потраплянні сюди як правило переймають зовнішність того чого вони боялися, або від чого вмерли, чи з чим себе асоціювали.

− Дякую за роз'яснення.

− А вас як звуть? Серед демонів я вас ще не бачив.

− Мене звуть Ярослав, я був міченим грішником.

− Та ви щасливчик! – сказав Крістофер, підійшовши до багряного. – Власне у мене питання, що ви зробили з Рейвеном? За звичайних умов він би до мене й на милю не підійшов.

− Я уклав з ним угоду, власне тому я тебе й шукав, хочу вкласти аналогічну з тобою.

− Вибачте мене, але ви серйозно прийшли до мене аби укласти угоду? – спитав грішник.

− Так, більш ніж серйозно.

− Що ж, назвіть свої умови чи вимоги аби я міг оцінити вигідність цієї угоди.

− Я пропоную тобі захист, в міру моїх можливостей збільшення твоєї сили та влади, в обмін я прошу лише повну твою покору.

− Мені не потрібен захист, чи більше влади або сили. Те що в мене є, мене влаштовує.

− А в мене інакша інформація. Згідно з даними котрі я на вас накопав обхідними шляхами, у вас є конфлікти з цілим рядом демонічних родів, в тому числі з родом Арс Гоетія, та навіть донькою Люцифера, Елізабет. Ви нажили собі достатньо ворогів, я пропоную вам захист від них, самі ви не справитеся.

− Я сумніваюся, що ви здатні з ними справитися. – з легким сміхом відповів Крістофер. – А втрачати свободу я бажання не маю.

− Я не заберу твою свободу, ти будеш в праві робити все, що твоїй душі завгодно, просто коли мені буде потрібно ти виконаєш те про, що я тебе прошу без вагань.

− Вмовив. – сказав грішник та простягнув руку, він планував, використовуючи магію, зробити цю угоду вигідною виключно для себе.

− Дуже сподіваюся на твою вірність, Крістофер Браун. – сказав Ярослав і потиснув йому руку.

В цей момент оточення почало освітлятися зеленим світлом, а джерелом його було рукостискання, грішник почав посміхатися вважаючи, що його план прийшов у дію аж раптом багряне полум'я охопило його руку, освітлення почало мінятися. В очах Кріса промайнув страх, він намагався розтиснути вирвати руку але не зміг, тоді він спробував перебити полум'я, але це не давало бажаного для нього результату, лише сповільнювало розповсюдження. За хвилину грішник вже палав у багряному світлі, його образ змінився, праве око набуло багряного кольору, зелені елементи з одягу змінилися та багряні, додатково на піджаку з'явився невеликий металевий символ багряної маски, а коли полум'я згасло, Ярослав відпустив руку грішника.

− Таке… дивне відчуття. – сказав Кріс.

− Воно має пройти, вітаю в команді. – сказав Ярослав і усміхнувся так широко як тільки міг.

Після цього трійця зникла у багряному спалаху, демон все ще має ціль зібрати корисних союзників для невідомих цілей, грішні лорди це лише початок.

О восьмій ранку Аксис прокинувся від того, що батько стояв у нього в спальні та спостерігав за ним. Столас виглядав майже ідентично до свого сина, відмінність полягала у більшому зрості, пір'я було чорного та срібного кольорів, очі були повністю червоні, одягнутий він у темно-синій костюм вікторіанського стилю з золотими елементами.

− Ти збоченець, батьку. Ти в курсі? – спитав Аксис через сон.

− І тобі доброго ранку. І так, я в курсі. – спокійно відповів Столас. – Чим це смердить у кімнаті?

− Оскільки мені лінь брехати, скажу прямо. Я поїбався з Кригом аби перетворити міченого грішника на демона, згідно з твоїм ритуалом.

− І де цей демон?

− Гуляє по місту, знущається з бісів, експлуатує грішників, я не знаю, що він робить. Казав йому аби до тебе зайшов щоб ти йому підказав з чого починати. Судячи з твоєї реакції він так і не прийшов до тебе. – відповів син, встаючи з ліжка та одягаючи халат.

− Сподіваюся я його зустріну, колись.

− Хто тебе змусив написати такий ритуал? Добре, його наявність це чудово, але чому він такий?

− Це не єдиний варіант перетворення мічених на демонів.

− Ну вибач, я не збирався убивати десятки грішників, щоб створити одного демона.

− Ти міг би створити власний… але для цього треба, щоб я передав тобі свої знання…

− Ага і накладеш на себе руки, хуй тобі. – перебив його Аксис. – Будеш жити до великої війни.

− Краще не будемо піднімати цю тему зараз. Ти подбав по охорону?

− Звичайно, буде Криг. – глянувши на годинник він додав. – І він до речі має скоро прийти.

Після цього діалогу Аксис зайнявся процедурами особистої гігієни та змінив одяг на більш презентабельний. Після чого спустився на перший поверх та пішов до кухні разом з батьком, їх очікував сніданок. Снідаючи батько та син майже не говорили, лише періодично обмінювалися короткими фразами. Цю некомфортну тишу перервав звук ліфта, Криг прибув у маєток. Столас та Аксис доївши свої порції встали з-за столу та помивши руки пішли на зустріч напівбісу. Зустрівши його вони виявили, що він був не сам, а взяв дочку з собою, чи то за для власного спокою, чи то як підмогу.

− Ти за пса також домовлявся? – спитав Столас у сина.

− По-перше, вона прекрасний боєць. По-друге, не називай так мою доньку! – нервово відповів Криг.

− Тату, не чіпай його, − сказав Аксис, − у нього зараз не найкращий період життя, сестра померла. Май хоч трохи поваги.

− До напівкровки? Мої глибокі співчуття. – беземоційно відповів Столас. – Задоволений? Більшого я з себе не вичавлю. – сказав батько сину.

Поки батьки та діти готувалися до від'їзду о дванадцятій годині, Ярослав знайшов нового союзника, потенційно корисного, але без сили. Опинившись прямо за спиною у грішника демон огукнув його: «Джейсон Тейлор, можна вас на хвилинку», − коли той розвернувся його можна було гарно роздивитися, голова була загалом людська але покрита темно-сірими волосками, подібними до павучих, зачіска також була, відрізнити її було легко через те, що волосся на ній довше в рази, очі мали червону райдужку, плечі широкі, додаткові дві руки ростуть нижче основних, але крім цього він може відростити ще одну пару рук, через це він досить високий, а комплекція тіла в цілому масивна. Одягнутий він у білий костюм з чорною сорочкою, взуттям та рукавицями.

− Хто ти і що тобі треба? – відповів Джейсон.

− Моє ім'я Ярослав, вчора я став демоном і почав набирати союзників.

− Мене не дивує, що ти Рейвена завербував, він як був ссиклом котрому потрібен «татусь», так і лишився. Але те, що ти завербував місцевого психа Крістофера, це навіть трохи лячно.

− Можливо, але я прийшов укласти з тобою угоду.

− Я тебе вітаю, ти мене налякав, можеш йти н…

− Я знаю про твоє життя, Джейсон, − перебив його Ярослав, − ти пройшов через В'єтнам, по поверненню додому вступив у мафію свого батька, аж раптом у 1979 році вас здали федералам, результатом цього стала смерть цілої кримінальної сім'ї.

− Звідки ти…

− А коли ви опинилися тут, − знову перебив його Ярослав, − твій батько спробував продовжити справу після смерті, ти цього не хотів. Далі продовжувати?

− Як ти це все дізнався?

− У мене є зв'язки, якщо коротко.

− І в чому ж суть твоєї угоди?

− Ти отримуєш демонічне безсмертя. Нажаль тебе можна буде застрелити, але ти моментально переродишся без наслідків. І єдине, що тебе зможе вбити це хіба вищі демони або ангельська зброя.

− Хіба я цим не володію?

− Ти й сам чудово знаєш, що ні. Ти можеш відродитися десяток, можливо два десятки разів. Але ти помреш, як твій брат. Я знаю про нього.

− І що ж ти хочеш від мене в такому випадку?

− Вірність, і коли я попрошу тебе щось зробити, ти це зробиш. Нічого більше. – Ярослав протянув руку в очікуванні згоди Джейсона, паралельно з цим змінив свій образ, замість обладунку був чорний костюм з білою сорочкою та багряною краваткою. – По рукам?

− Втрачати і так нічого. Я згоден! – сказав грішник та потис руку демону.

Джейсон був миттєво охоплений багряним полум'ям коли воно згасло Ярослав відпустив його руку, грішник стояв чорному військовому костюмі з багряними елементами. На питання чому його так одягнули він отримав коротку відповідь: «Це тобі знадобиться».

О дванадцятій годині дня Аксис, Столас, Криг та Муун зайшли до ліфту та відправилися у четвертий регіон у спеціально куплений двоповерховий маєток, за межами якого починався дикий ліс, на зустріч з іншим родом демонів. Саме четвертий регіон був обраний по причині того, що обидва демонічні роди мали мінімальну владу в ньому, тим самим знижуючи потенційну небезпеку один одному. Будівля в котрій буде проводитися офіційне знайомство, виконаний у вікторіанському стилі, ззовні вона темно-фіолетового кольору з білосніжними елементами виконаними з кварцу та мармуру, вікна вітражні з ніжно-рожевого скла, двері зроблені з чорного дерева та прикрашені золотими орнаментами. Оскілки все було куплено лише кілька днів тому, речі старих господарів були вивезені, а речі нових ще навіть не знаходяться у цьому регіоні. Увійшовши до маєтку героїв зустрів біс котрий наглядає за будівлею, він провів демонів та їх охорону до вітальні, меблів у ній було небагато, кілька великих диванів, пара крісел, трійка невеликих журнальних столиків. Майже одразу після того як Аксис та Столас сіли на диван було чутно відкриття дверей, після чого можна було почути кроки. До вітальні увійшло троє демонів, зовнішньо вони були поєднанням людей та нічних орлів, через це злегка нагадували совоподібних демонів як Столас та Аксис, і також разом з ними увійшло троє повністю чорних пекельних псів в якості охоронців.

− Чого сидиш? Піднімайся. – сказав Столас своєму сину пошепки. – Сподіваюся вам подобається маєток? Зараз він пустий, самі розумієте чому. – звернувся він до іншого сімейства демонів.

− Маєток справді приємний та симпатичний, для дітей буде ідеальним. – відповіла Рубі, матір сімейства, одягнута вона витончене але сучасне плаття червоного кольору, її пір'я має коричневий колір, за зростом вона найменша, очі як і в інших членів сім'ї помаранчеві з чорною зіницею та райдужкою. Хвіст був довгий та ковзав по підлозі. Частина її пір'я на голові в рази довше та причесане назад наче імітація волосся. – А тобі як, Роберте?

− Особисто мені в ньому не подобається кольорова палітра, але це можна буде виправити за необхідності. І наявності бажання у молодої сім'ї, звичайно. – відповів батько сімейства, одягнутий він був у темно-синій костюм з білою сорочкою та чорним жилетом на ній, пір'я його було чорне, він найвищий. Хвіст був досить довгим, але до підлоги не діставав. – А що ж це ми думки наших дітей не питаємо? Октавія, тобі як це місце?

− Поки що ніяк. – грубо відповіла донька, вона була вища за матір, одягнута у сірий костюм подібний до чоловічого, а пір'я її було срібним. Хвіст був найкоротшим і він ледь був нижче за коліна.

− Як не виховано! – нервово прокоментувала Рубі.

− Можливо це дивно прозвучить але вона наче мої думки прочитала. – відповів Аксис, чим звернув на себе увагу з боку Октавії.

− Ну… вони хоча б зійдуться характерами. – прокоментував Столас.

− Важко сперечатися, але це неприйнятна поведінка для таки привілейованих осіб. – відповіла Рубі.

− Часи змінюються, мам. Зараз все зовсім інакше. – сказала Октавія.

Після цього почалася суперечка котра переросла у сварку де в кінцевому результаті всі почалися сваритися з усіма, але Аксис та Октавія самі того не помітили як зайняли один бік у конфлікті. Невідомо як довго можна було б чути крики з вітальні, поки один крик не заглушив всі інші. Аксис кричав від болю, він впав на підлогу тримаючись руками за голову та кричав, першими до нього підбігли звичайно батько та Криг, після них підбігла Октавія, по невідомій причині він їй справді сподобався. Причиною болю був прихід у пекло чогось могутнього, коли біль стих Аксис все ще лежачи на підлозі він почув могутній, жахаючий, гіпнотичний голос котрий казав: «У пекло проникли ангели, це чують лише найсильніші з демонів, готуйтесь до бою, захищайте населення так довго як тільки можете», − одразу після цього Аксис повідомив про це всім у кімнаті. Якщо сім'я Октавії ще мала сумніви щодо цих слів, то Столас був впевнений, що це правда. Раптом з вулиці було чутно вибух, Аксис вийшов з маєтку разом з батьком та Кригом, це були ангели і вони летіли до них. Варіантів не було, треба прийняти бій, дві сім'ї демонів планували об'єднати свої зусилля, банально за для власного виживання. Аксис першим ринувся у бій, він використовував найсильнішу магію котру тільки міг, зоряну, як власне і Столас, з їх рук вилітали промені наче були наповнені самим космосом, вони відкривали портали до зір, та використовували їх полум'я. Рубі використовувала магію тіней, Роберт користувався блискавками, Октавія ж використовувала первісне полум'я. Криг у ближньому бою протистояв ангелам, метал з котрого частково складається його хвіст, та з котрого майже повністю його передпліччя, міг ефективно блокувати удари ангельських мечів та списів. Муун розуміла, що пекельні пси у цій битві нічого не можуть тому вона просто вмовила решту лишатися в маєтку, аби вижити. Самі ангели виглядали як жіночі войовничі фігури зі сталі, передпліччя рук було чорне, обличчя приховане за маскою, а крила ростуть з нижньої частини спини та мають чорне оперення. Здавалося наче їх були сотні, але дві сім'ї давали гарний опір, в основному завдяки Аксису котрий у грубій магічній силі був сильніший за інших, так було поки один з ангелів не наніс серйозної рани Кригу. Демон відчув той біль і відволікшись на секунду й сам отримав поранення котре ледь не зачепило його серце, обидва лежали на землі. Столас підбіг до свого сина та намагався загоїти рану своєю силою, але вона була надто критичною. Муун же ігноруючи інстинкт самозбереження побігла до Крига. Один з ангелів підійшов до батька з сином і планував вбити їх обох однім ударом, аж раптом на її масці з'явилося лице Рейвена, він розірвав тіло ангела з середини і почав захищати демонів випускаючи блискавки з рук та створюючи ілюзії. Далі коли черговий ангел вирішив добити Крига його відволік відкритий портал з котрого вийшов Джейсон та пристрелив його багряною кулею, складалося враження наче в якості куль він використовував саме багряне полум'я. В той же час сім'я Октавії гідно билися з кількома десятками ангелів але вони продовжували наступати і рано чи пізно задавили би кількістю, проте одна з тіней набула форму Крістофера Брауна і з цієї тіні вийшов він сам, після чого перетворив її на власну тростину котрою розбивав голови всім противникам які наближалися до нього, далі за однім клацанням його пальців на землі відкрився портал з котрого вилізли щупальця з чистої тіні котрі почали хапати і чавити всіх ангелів. Раптом з'явився лідер цієї групи ангелів, він відрізнявся від інших тим, що мав чоловічу фігуру, був у цілому більше масивним, над головою левітував білосніжний німб, до того ж він не мав маски його обличчя виглядало як маска, чорна, очі та рот наче намальовані кимось невмілим і трохи лякали. Він наблизився до Столаса з Аксисом відкинувши Рейвена, він хотів їх убити ангельською подвійною сокиру з двосічним лезом. В останній момент удар був спинений Ярославом особисто. «Невражаюче.», − сказав він тримаючи лезо сокири між вказівним та середнім пальцями правої руки, однім рухом він вирвав зброю з руки ангела та відкинув її у бік. Ангел спробував убити демона ножем але багряний схопив його за голову, підняв у повітря разом із собою, його руки палали багряним полум'ям котре перейшло на ангела і той почав кричати від болю, коли все його тіло палало він вибухнув, з нього вирвалася енергія котру поглинув Ярослав. Далі однім рухом руки він спинив решту ангелів та змусив їх вибухнути. Після цього опустився на землю, притягнув до себе вмираючого Крига та Аксиса, став між їхніми тілами, запалив свої руки і поклав на їхні рани, обидва закричали від болю, з їх очей виривалося багряне полум'я, а коли воно згасло, колишній грішник підняв свої руки та відійшов, ті хто ще хвилину тому були між життям та смертю не мали й шрамів на місті ураження ангельською зброєю.

− Думаю нам час познайомитися, пане Столас. Мене звуть Ярослав, я той грішник котрого ваш син перетворив на демона. – сказав він та поклонився.

− Приємно познайомитися. Ви, як я бачу, любите ефектно з'являтися.

− При житті я надавав перевагу аби мене знали але не бачили якщо чесно.

− Мене не цікавить як ви знищили ледь не армію рухом руки, чи як ви вели себе при житті, мене цікавить як ви змогли витягнути трьох грішників за межі першого регіону! – сказала Рубі. – Ви розумієте, що не дарма лише у першому регіоні небо червоне, в той час як в інших воно рожевого кольору вдень, і темно-фіолетового вночі.

− Я це чудово розумію… Рубі, якщо я не плутаю. У випадку якщо я цим своїм рішенням перейшов дорогу Люциферу, я буду відповідати перед ним особисто.

− Рубі, вимкни свій режим «Курвисько», неважливо якими методами, якби не він ми вірогідно би загинули усі тут. – сказав Роберт.

− Ви були міченим грішником? – спитала Октавія у Ярослава.

− Так, був. Аксис витягнув мене по кар'єрній драбині так близько до вершини як тільки міг, тому я його і врятував.

− А як давно ви стали демоном?

− Приблизно доби дві дому. А що?

− Вам пощастило, я читала про подібних вам. Якийсь час після перевтілення ви пов'язані з демоном котрий вас «породив», ви могли й загинути сьогодні.

− Можливо, а можливо я зміг себе захистити угодами з цими трьома грішниками.

− Ти їх через угоду витягнув сюди? – спитав Аксис встаючи на ноги за допомогою Крига.

− Не зовсім. Угоду я уклав по іншим причинам та з іншими умовами. – відповів Ярослав, та звернувся до своїх підлеглих. – Можете йти. – після чого вони зникли у багряному спалаху і він додав. – Фактично я зробив їх частинкою себе, якщо це можна так назвати.

− Ти сильніший ніж я думав.

− Я й сам трохи був шокований якщо на чистоту. А що у вас тут було? – спитав Ярослав. – Хоча… дві родини демонів прийшли на зустріч у маєток, в регіон де обидві сторони мають мінімальну владу, ще й з дітьми. Ви плануєте їх одружити? Це трохи дивно, але я не буду лізти у ваші справи. Щиро бажаю вам удачі і окремо майбутнім нареченим, діточок як на небі зірочок. До зустрічі.

Після цього Ярослав зник у багряному спалаху, лишивши дві величні родини демонів у легкому шоці але незважаючи на це вони знову увійшли до маєтку та пішли у вітальню, де вирішили продовжити свою розмову але вже у більш мирній обстановці, особливо після пережитого. Враховуючи те, що Аксис та Октавія змогли дуже швидко полагодити між собою та те, що всі виплеснули весь негатив у битві, розмова йшла приємно. Поки сім'ї обирали дату та час для одруження дітей, Криг і Муун збирали ангельську зброю і через ліфт відправляли її до себе в офіс, коли вони зібрали все і відправили до себе, направились у вітальню до решти. Сім'ї вже обрали час, рівно через тиждень буде весілля, а поки що буде підготовка, розсилка запрошень, наймання охорони, наповнення маєтку всіма необхідними речами. Родина Октавії як і вона сама відправилися додому аби вести підготовку, не забувши прихопити з собою свою охорону. Столас направився у свій нічний клуб аби звільнити свій графік на день весілля свого сина. Аксис же підійшов до Крига аби поговорити.

– Не знаю як інші на це відреагують, але я хочу аби ти був на моєму весіллі.

– Добре, буду з дочкою, головне прихопити побільше зброї.

– Не в якості охорони, я хочу аби ти там був як гість.

– І чим я таким зміг заслужити?

– Ну як мінімум я тебе з дитинства знаю. Я надам тобі два квитки, для тебе і доньки.

– Дякую.

– Але якщо так виявиться, що тобі прийдеться використати свої навички вбивці, я заплачу тобі.

– Ну і домовилися. – після цього Криг та Аксис обійнялися як старі друзі.

Муун та Криг направилися до свого офісу у першому регіоні, а Столас вже був у себе в нічному клубі спустошував бар, коли він ледь не втратив сина на нього нахлинули спогади про втрату дружини, Лари . Можливо він би й надалі займався саморуйнуванням якби не Ярослав, що зайшов до клубу.

− Вітаю, Столасе.

− З чим? – спитав він не відриваючись від пляшки з ромом.

− Із скорим весіллям вашого сина. Хоча я не по цій причині до вас завітав.

− І чого ти хочеш?

− Для початку я хотів би спитати. Які у вас були відносини з дружиною?

− Останні кілька сотень років чудові, а в останню сотню взагалі неймовірні. – відповів демон-сова посміхнувшись. – А тобі яке діло?

− Я знайшов спосіб як її воскресити, на один день.

− Це неможливо, демонів воскресити може хіба Люцифер чи сам бог. Через відсутність у нас душі.

− Не зовсім, дайте покажу. – сказав Ярослав та торкнувся палаючим пальцем лоба Столаса.

Оточення зникло, була безмежна пітьма, а на підлозі лежала дружина Столаса, не вірячи своїм очам він підійшов до неї та назвав ім'я: «Лара…», − після цього вона на мить відкрила одне око але одразу заснула. На питання: «Де ми?», Ярослав відповів: «У пустоті. Це місце куди потрапляють після смерті ангели, демони, грішники після вигорання. Це той самий фінал. Всі хто сюди потрапляють знаходяться у сні, аби когось воскресити, їх треба розбудити.».

− Ну так розбуди її! – ледь не зі сльозами кричить Столас.

− Я не маю достатньо сили. Для цього потрібен особливий день та угода.

− Що ти хочеш в обмін на неї?

− В день весілля Аксиса я до вас прийду та заключу угоду. Ваша дружина воскресне на один день, більше я не зможу дати щоб не привертати увагу… чогось…

− Добре. – відповів Столас, та видав Ярославу запрошення на весілля. – Через тиждень буду чекати. Не спізнюйся.

− Я прийду вчасно. – сказав багряний демон та зник у спалаху.

Фактично після цієї розмови почалася справді активна підготовка до весілля та наповнення маєтку меблями для майбутньої сім'ї. Паралельно з цим Аксис та Октавія почали таємно зустрічатися один з одним з метою краще зрозуміти один одного і потім спокійно жити в шлюбі.