Микола знаходиться у повністю білій кімнаті, стікаючи кров'ю, прикутий ланцюгами, що висять зі стелі, перед ним стоїть Михаїл, а по праву сторону від серафима стіл з інструментами тортур. Він вже як третій тиждень намагається витягнути з міченого заповітне слово: «Так».

− Звідки стільки волі у якоїсь комахи? – спитав Михаїл у самого себе.

− Звідти, звідки в тебе стільки тупості. Спитати у свого брата, як він мого зламав, що корона не дозволяє? – спитав Микола.

У відповідь Михаїл вдарив ножем Миколу в печінку, останній закричав від нестерпного болю але він і не думав погоджуватись. В цей момент серафим зрозумів свою помилку, те до чого дійшов Люцифер менш ніж за добу, фізичні тортури неефективні. Тому Михаїл заліз до голови Миколи та витягнув звідти кожен кошмар, надавши їм форму. Це були різні люди, навіть проста німецька вівчарка, але найбільший вплив мав Багряна маска, один погляд на нього провокував абсолютний страх.

− Нікчемність, я зробив усе аби ти був вільним. А ти дозволив себе піймати. – сказав багряний.

− Ти не мій брат… − відповів Микола.

− Ще й як твій. Я твій справжній брат, я те, що було в ньому ще нього самого.

− Ми тебе створили, не ти нас.

− Ви створили моє тіло, мій образ, але не мене.

− Ні…

− Так, ще й як так. Я тобі зараз покажу. – сказав багряний і за ним з'явився сидячий на стільці, побитий Ярослав. – Впізнаєш цю мармизу? – спитав багряний наставляючи пістолет на Ярослава. – Я вишибу йому мізки, і тобі вишибу, а потім заповню рештки твоєї свідомості собою.

− Ні!

Ярослав розплющив очі та однім рухом вирвав пістолет з рук багряної маски і пристрелив його.

− Дякую, брате. – сказав Микола.

− Не вгадав. – відповів Ярослав і почав руками зривати шкіру зі свого обличчя, під ним був Багряна маска.

− Ні!

− Так, твого брата більше нема і порятунку для тебе також нема! – сказав багряний і навів пістолет на голову Миколи.

− Михаїл, я згоден. – через сльози видавив з себе Микола.

− Так би й одразу. – відповів серафим.

Всі ілюзії зупинились і почали танути у повітрі, пізніше з'явився Михаїл і телекінезом звільнив від кайданів Миколу. А приклавши руку до голови смертного він перетворив його на Ангела. Зі спини Миколи вилізло два світло-сірих крила, вони скинули з нього його піджак, сорочка, що була під ним колись була білосніжна але зараз вона заплямована кров'ю. Михаїл стояв і посміхався, щиро насолоджуючись своєю роботою.

− Михаїле, є проблема. Дуже серйозна проблема. – сказав рядовий ангел.

− Що сталося?

− На небеса прорвався демон, він вбиває всіх на своєму шляху…

− Як це могло статися!

− Ми не знаємо…

− Як він виглядає?

− Голова наче у червоні масці. Точний відтінок не скажу.

Михаїл переніс себе та Миколу до місця де був демон, лиш глянувши на нього серафим зрозумів, що це Ярослав. Він сказав новонародженому ангелу лише одне слово: «Знищити».

Микола глянув на Ярослава та з усім гнівом кинувся на нього, але той відбив атаку. Два брати билися один з одним, здавалось не на життя, а на смерть, кожен їх удар трусив всі небеса. Микола дістав ангельський меч і намагався ним убити Ярослава, але той схопив меча прямо за лезо, і стиснувши кулак, зламав його. Ангел викинув уламки меча у бік і дістав інший, демон же з уламків, використовуючи власну силу, створив демонічну катану, якою успішно відбивав атаки і завдавав власних. В один момент його удари були настільки швидкі, що він розбив меч брата, а після сховав свою катану у власній тіні, бій знову набув кулачного варіанту, поки Ярослав не схопив брата за голову, його на мить обійняло багряне полум'я і в короткому яскраво-блакитному спалаху обидва зникли з небес. Їх бій перенісся десь у пустелі Африки, до найближчої людини тисячі кілометрів піску. Використовуючи власні крила, Микола створив потужну піщану бурю, але Ярослав, плеснувши долонями, вивільним потужну хвилю вогню, яка зупинила бурю. Їх бій знову набув кулачного характеру, у найближчому місті, в парі тисяч кілометрів від місця поєдинку, в будинках почали битися вікна, ще й піщана буря почала підніматися від ударів. Бійка у пустелі зупинилася так само як і на небесах, Ярослав схопив Миколу за голову і вони зникли. Наступною їхньою зупинкою став безлюдний, лісовий острів у тихому океані. Ліс був густий ще й ніч, брати втратили один одного з поля зору, поки багряний не запалив ліс, їх бій продовжився. Від ударів, дерева схилялися до землі, кущі та трава моментально згорали. Бій запинився так само як в минулі рази і вони опинились на Земній орбіті. Микола міг вільно літати завдяки телекінезу, Ярослав же літав використовуючи полум'я, їх удари нічого не руйнували і самим не сильно шкодили, поки демон не наніс серйозний удар по ангелу. Їх почало тягнути до Землі, багряний схопив свого брата за крила і підпалив їх. Оскільки вже почалася з'являтися атмосфера було чутно крики болю Миколи. Далі Ярослав взяв брата за голову і почав повільно покривати його багряним полум'ям. Тим часом на землі, люди бачили як падала зоря, але нікому й близько не прийшло на думку, що це бій ангела з демоном. За кілька кілометрів від землі два брати просто зникли, а на місті де вони мали б впасти вдарила блискавка і з'явився Михаїл, його свідомість була заповнена гнівом так, що почалася страшна гроза в ясний день.

Брати не зупинили своє падіння, їх закинуло до пекла, де вони впали на задній двір маєтку Люцифера. Ярослав створив навколо Миколи вогняне кільце, коли ангел намагався перетнути його, вогонь виростав в рази та обпікав його. В середину кільця увійшов сам Люцифер і телекінезом змусив ангела стояти на колінах, після чого всунув свою руку йому у груди та вирвав звідти малу але нестабільну сферу з вогню та диму. До Миколи повернулась свідомість.

− Де я? – спитав Микола.

− В моїх володіннях, любчику. – відповів Люцифер. – Мій брат над тобою здорово познущався. Три тижні тортур! Цілих три тижні йому знадобилось, аби зрозуміти, що психологічні тортури ефективніші.

− Ти будеш мене катувати?

− Ні. Я хочу щоб ти поговорив зі своїм братом. Ви унікальні особи, брати-близнюки, один належить мені, а інший Михаїлу. Що за іронія… Спілкуйтесь, думаю у вас багато тем для обговорень. – сказав Люцифер та вийшов з кола, а замість нього туди увійшов Ярослав, до якого також повернулась власна свідомість.

− Миколо! Радий тебе бачити без пелени гніву перед очима. – сказав Ярослав.

− Брате, чому ти йому служиш? – спитав Микола.

− Я не хотів цього, напевне як і ти. Але вірогідно в нас обох не було вибору.

− І що ми будем робити тут? Допитувати один одного?

− Об'єднання. Ми можем стати єдиним.

− Звучиш наче ти некроморф.

− Не хочу влізати у вашу розмову, але мені не потрібні ваші рожеві соплі. Тому все пришвидшу. Коли ви об'єднаєтесь, наслідки мені не відомі точно, швидше за все ви станете єдиною потужною особистістю. – сказав Люцифер.

− І ти візьмеш нас під контроль… дякую, не треба. – сказав Микола.

− Ярослав з тобою не погодиться. Так він виконує функцію охоронця для окремих осіб і періодично накази виконує. А у вільний час він робить все чого забажає, у мірах дозволеного звичайно. – заспокійливо відповів Люцифер.

− Втрачати мені однаково, вже нічого. Даю згоду. – сказав Микола.

Люцифер рухом руки постави їх один навпроти одного, став рівно між ними та засунув свої руки їм у грудну клітину, наче шукаючи щось. Потім він дістав з них по одній енергетичній сфері від якої до тіла направляється енергія, подібно ниткам, з'єднавши сфери Люцифер відійшов від братів і лишив їх. Нова сфера, що утворилася почала поглинати тіла Миколи з Ярославом, король пекла порадив їм не опиратись за для власного комфорту. Поки Люцифер споглядав на появу чогось абсолютно нового, за ним спостерігав Столас. Коли принц пітьми відчув його присутність він спитав: «Як тебе краще називати? Столас? Чи твоє старе ангельське ім'я, Солас?».