Кожен раз по різному (& Domina Mortem)
Юлія Богута
Розкажи що робити, як в світі цім жити, Якщо в небі немає зірок. Хочеш сліз не пролити і вірно любити, Та боїшся ступити хоч крок. Ти не бачиш, не хочеш. Закритими очі Тримаєш. І мовчки, без слів. Більш надії не маєш, хоч в серці тримаєш, Те що вірою довго ти грів. Потім в темряві ходиш, та пальцями водиш, По холодному, чорному тлу. Серед попелу й болю про вічність говориш, Про свій сум по чужому теплу.
2022-11-10 20:41:17
14
10
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (10)
Лео Лея
@Domina Mortem Ем... Я склади не рахувала, якщо що 🤗
Відповісти
2022-11-10 21:05:13
1
Domina Mortem
@Лео Лея на тих, хто рахує склади, Юля викликає поліцію, по секрету скажу
Відповісти
2022-11-10 21:08:44
2
Лео Лея
@Domina Mortem Оце добре, що мене попередили, не хочу поліцію😁
Відповісти
2022-11-10 21:13:00
1
Інші вірші поета
Моя втрачена Хоум (Audio) Беззахисність Я не Патрон | Фенікс Ти лише зброя
Інші поети
Maks Skalozub
@Max_Skalozub
Тесса
@caxxap16
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
26
4701
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11283