День за днем....
Батьківський САД
Я і Граки
Нотна грамота
Я і Люда
Ясен
Клякса
Береза
Пагорб Слави
Катерина і горох
Школа
Гребля
День народження Надії
Назирці
Ким станеш?
Підсвідомість
Перший город
Грибна поляна
Я і Море (знайомство)
Катерина і горох
Веселе та безтурботне життя дітей у селі. На нашому Кутку нас росло пятеро: я, моя сестра Люда, Василь, моя подружка Катерина та її сестра Валя. Ми часто разом проводили своє дозвілля, знаходили спільні справи і спільну мову.

Одного літнього ранку Василь (а він був самий старший за вікомсеред нас), запропонував мені і Катерині піти у поле і поласувати зеленим горохом. 

Це звичне для дітей явище. Всі діти шукають пригод, а тут така оказія! Пробратися на колгоспне поле та ще і  нарвати зеленого гороху!

Ми  хутко зібралися, взяли з собою торбинки і вирушили в неблизьку дорогу. Горохове поле знаходилось далеко за селом. Я памятаю, як ми босоніж ішли по грунтовій дорозі, знімаючи ногами теплу пилюку. Нашій радості не було меж, коли проїхав бульдозер, щоб розрівняти дорогу від ритвин, і вона вмить стала гдаленькою і чистою від пилюки.

Дорога була довга, обабіч росли височенні будяки і величенні, ролзлогі лопухи.  Сонечко швидко піднімалося і моє чорне волосся притягало  його гарячі промінці. Я зупинилася, знайшла найбільший листок лопуха і зробила собі панамку. Василь насміхався над моїм головним убором, але згодом начепив на голову лопуха і сам. Катерині мама ще з дому завязала біленьку косиночку.

Поки дійшли до поля то вже і потомилися, але побачивши великі стручки, наповнені зеленими смаколиками, про все забули і поринули в гороховий рай. Я зривала самі пузаті стручки і клала їх до своєї торбинки, а тоньші, зелені, розкривала навпіл і насолоджувалась ніжними зеленими горошинками.

Нам було весело, ми сміялися і їли горох. Така у нас була забава. Моя торбинка поступово наповнювалась, бо я, як білочка, робила запас. Стручок в торбинку, а два до рота.

Нашу дитячу ідилію нарушив їздовий, це такий чоловяга, який їздив по полях на коні і дивився щоб все  було в порядку.

Ми його побачили і мерщій шуганули в посадку, там причаїлися і дочекались коли він поїде собі далі у своїх справах. Після цього нам уже не хотілося повертатися на горохове поле, бо вже в животах не будо місця для нього.

Ми повернулися додому і я віддала торбиночку із гороховими стручками бабусі, вона варила суп. Катерина не збирала горох до своєї торбинка, а лише в кишеньку спіднички, тому у неї було мало стручків, ще й по дорозі додому підїдала. 

Чомусь вона вирішила свій запас гороху віддати мені, а я в свою чергу, віддала його бабусі, яка зварила гороховий суп.

Ми смачно поїли і я Людочкою побігли гратися на вигін. Туди прийшла і Катерина з сестрою. Катя до мене підійшла і сказала, щоб я віддала її горох. Я пояснила, що віддала його бабусі і вона зварила суп.

Катерина з сльозами побігла до моєї бабусі і потребувала назад всій горох. Бабуся теж їй пояснила, що горох у супі, а суп ми вже зїли. 

Катерина постояла, трохи подумала і як заволає: "Віддайте мій горох, що ви вже зїли!"

Пройшли роки, ми недавно бачились з Катериною. вона теж приїжджала до мами (тітка Марія жива, а моєї мами немає в цьому світі), ми пригадували цю історію... 

Забавно, але дуже повчально...




© Khrystyna Liana Li,
книга «Щоденник "День за днем"».
Коментарі
Показати всі коментарі (2)