Село, в якому я зростала, напрочуд мальовниче з надзвичайною природою... Оточене село перелісками та лісами, Великим та Малим, 40 ставків річки Сороки відображають небо в своїх дзеркалах, горбки та пагорби, балки, яри та яруги - все це створює ауру містичної, цілющої сили природи, що передається його мешканцям. Куди оком не кинь скрізь краса неймовірна!
Біля нашої хати ріс сад, а ще три ялинки, які батько посадив на честь дочок. На ялинках поселились сови, які вдень спали на їх гілках, а вночі займались своїми совиними справами. Іноді я іх будила і тоді вони ліниво і не на довго відкривали очі. Мені було цікаво і весело спостерігати за цім процесом до тієї пори, поки батько мені не пояснив, що совам вдень треба дати спокій, вони вночі знищують гризунів і тим самим приносять користь.
Та я про ясен: високий, кремезний, крислатий, з пишною кроною і витонченим різним листям...
Я в той час мене називали Лялею, Лесиком, я була милою, улюбленою батьковою дочкою, яку зненацька накрила страшна звістка про те, що батько нас залишив в більше не буде жити разом з нами...
Було це раннім осіннім днем. Напрочуд стояла тепла, соняна погода, у мене був гарний, піднесений настрій. Я як завжди, зібралась до школи ( у мами в той день робота розпочиналась з третього уроку), мама мене поцілувала і застережила, щоб я не запізнилася на навчання ( а я була пятикласниця, така ж старанна і чемна учениця, батькова гордість), а батько, як завжди, взяв мене на руки, високо підніс над головою, міцно обняв і промовив: "Лесику, я тебе дуже люблю. Будь розумницею і слухайся маму". Я весела і щаслива побігла знайомою стежиною, що веде на шлях, до школи...
Я відразу і не зрозуміла, чому моя вчителька української мови Ганна Арсенівна на уроці пристально дивилась на мене співчутливим поглядом, а на перерві підійшла, обняла за плечі і сказала, що вона знає про те, що у мене більше немає батька...
Після її слів я з сльозами на очах побігла до учительської шукати свою маму. Мама мене заспокоїла і сказала, що про це поговоримо вдома.
Як я досиділа до кінця уроків не можу і згадати, бо після дзвоника на урок сіла за парту, відкрила зошит, вмокнула ручку у чорнильницю.... і непорушно просиділа до наступного дзвінка...
В моїй розумній голові не вкладалося, як я буду жити далі, як мама, як сестрички, чому і куди подівся мій батько... В голові залишились слова вчительки, що у мене більше немає батька...
Не памятаю, як дійшла додому, але від цієї страшної дитячої туги спас мене ясен. Цей могутній красень і донині росте біля нашого двору, але тоді, я вважала його найкращим своїм лікарем, порадником. Він мене ховав від всіх моїх дитячих образ у пишному листі своєї крони, і мені здавалося, що я є Ясен. Я голосно розказувала йому про все, що думала, задавала безліч запитань, складала свої перші рими, співала народних пісень, ділилась своїми таємними секретиками... Ясен став цілителем моєї зраненої дитячої душі... Довгі роки, до самої юності Ясен був моїм таємним, вірним другом...
Ясен став свідком самої пекельної зради в моєму житті... Ця зрада була перша, але не остання, Ясен знає... Мені є за що зневажати чоловіків.
Нещодавно приїджжада в село на могилу до бабусі, після того, поспішила зустрітися з Ясеном...