Безмежна, бездонна височінь манила до себе незвіданною притягяльною силою і я годинами могла подумки літати з хмаринки на хмаринку, роздивлятися, як білосніжна хмаринка посміхається мені в формі слона чи бегемотика, а за хвильку - це вже крокодил чи кролик... І могла собі мріяти, фантазувати, аж поки бабуся не покличе, бо обідати пора!
Спостерігаючи за небом, я навчилась по хмарах розрізняти коли буде вітряна погода, а коли вітер нажене дощові хмари...
Мене дуже тішило, коли на небі збирались дощові хмари, щоб умити землю рясним дощем. "Дощ - то життя" - казала мені бабуся.
Я часто спостерілала за дощем: він завжди різний, однакового дощу не буває. То він з гуркотом грому і блискавицею поливає розпашілу на сонці землю, то тихенькими краплями у вікно розбудить зранку, то ллє безпробудно, як з відра, пританцьовуючи смішними бульками в калюжах...
А мені було весело! Я вибілала з хати, і радісно промовляла: "Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику!...", бігала босими ногами по калюжах, ловила долоньками краплі, що падали прямо з неба і насолоджувалась... Мокра і щаслива поверталась до хати...
Але розповім про свій перший в житті город. В селі город - це святе: він годує, виховує, розважає, лікує... Без городу сільський житель не мислить свого існування.
Мій батько працював в колгоспі агрономом. Часто я чула про те, що пора сіяти, вже є перші сходи, озимі заколосились, жито половіє, пшениця дозріває... Мені це мало про що говорило, але цікавість взяла своє і я розпитала у батька про премудрості вирощування зернових культур.
Ми пішли на город, де бабуся виділила пам невеличкий клаптик земельки, і заснували мій город. Він так і називався Лесине поле. Це "поле" ми поділили на малесенькі нивки, де посіяли по чотири рядочки різного насіння: пшеницю, жито, овес, ячмінь, гречку, сою.., а ще соняшник і кукурудзу.
Я з великим ентузіазмом працювала на своєму полі, спостерігаючи за кожною рослинкою.
Щоб краще росли і підіймалися мої рослини, я їх поливала, виполювала буряни, багато часу проводила досліджуючи чим одна рослина відрізняється від іншої, чим відрізняються стебла і колоски...
Цікавість до свого пізнання у мене пройшла, але знання залишились.
Я живу у великому місті, але маю маленьку Лесине поле, де вирощую різну городину. Подорожуючи Україною, через вікно автівки чітко розрізняю безмежні родючі поля, засіяні працьовитими руками моїх земляків, на яких росте і жито і пшениця і всяка пашниця.