Євдокія Панасівна - моя перша вчителька. Дякуючи їй я теж стала вчителькою. Після уроків я поспішала додому, швиденько обідала і розпочинала навчання в своїй школі. В моєму класі учнями були мої ляльки Люди, і сестричка Люда, сама неслухняна.

Я роздавала кожній з учениць саморобні зошити, де за кожну з учениць писала завдання, а потім їх перевіряла і ставила оцінки. З сестрою не завжди виходило, як хотілось, отоді вже з малку приходилось створювати власні методики і шукати педагогічні прийоми. У нас були уроки арифметики, письма, читання, малювання...

Я з почуттям повної відповідальності відносилась до своєї "роботи". В моєму класі були відмінники, а були і ті, яким проводила додаткові заняття... Дякую Євдокії Панасівні, що створила мотивацію вчитися самій, щоб навчати інших, в житті знадобилось...

Любов до літератури, а саме написання творів, роздумів, ессе викохав в мені вчитель літератури... В моєму розумінні це були високохудожні уроки, на яких я забувала про все, поринаючись  у світ літературних героїв. Велику увагу вчитель приділяв опису діталей: предметів, подій, рис харатреру... Тоді я і почала писати невеликі, але художні твори-нариси і стала лауреаткою літературного районного конкурсу.

Завдяки вчителю літератури я почала писати вірші. Ось самий перший, який памятаю досі...

Я хочу сонця ясного в небі,

Я хочу вічного серцебою,

Я хочу сонячні промені пити,

І жити, земле моя, тобою...

Я хочу сили просити в неба,

 і щоб не жменю, а  повні долоні...

Мені кохання такого треба,

щоб жити вічно в його полоні...

Ганна Арсенівна - класний керівник! Дуже колоритна вчителька української мови. У  неї німий і глухий заговорив би і почув! рідну, милу, соловїну нашу мову. Я її більше боялась, чим любила, дуже вже вимогливою була і спуску нікому не давала. Та трапився один випадок, який змінив наші відносини. Ганна Арсенівна часто хворіла, її прооперували, але вона не здавалась і завжди була оптимістично настроєна. Щоосени учні школи допомогали колгоспу збирати врожай. Початкова школа, як правило, займалась збором яблук в саду, огірків та помідор на в городній бригаді, а старшокласники збирали цукрові буряки, кукурудзу, соняшник... Роботи в полі вистачало. 

Однієї днини ми з класом під керівництвом Ганни Арсенівни поїхали на поле збирати кукурудзу. День був осінній, похмурий. На поле нас привезли грузовою автівкою. На кукурудзному полі працював комбайн, але після його роботи на кукурузяний стеблах залишалось багато золотавих качанів і нашим завданням було їх збирати у мішки, зносити у визначене місце і висипати на кучу. Ми розбилися на пари і приступили до роботи.

Я завжди працювала швидко та вправно, тому мішок носила по полю не я. Мене збентежило те, що на полі не чулося командного голосу класного керівника. Я озиралась назад, дивилась по сторонах, але високої, статної і голосистої Ганни Арсенівни не бачила.

Я залишила роботу і пішла її шукати. Шукала не довго, я її побачила біля пеїршої кучі з кукурудзяними качанами, а ми вже насипали четверту!. Вона лежала просто на землі і стогнала. Я підбігла, запитала, що трапилось і стала виривати  кукурузні стебла, що міцно трмталися в землі, щоб зробити їй підстилку. Потім зняла свою кофтинку, застелила і попросила лягти на інпровізоване ліжко. Як не дивно, але вона мене послухала. 

Я принесла їй води і бутерброд, який мені дала бабуся, і сіла біля неї навпочіпки. Пройшло трохи часу, вона піднялась, подякувала мене і попросила  нікому про це не розказувати. 

Робота йшла до завершення, класний керівник на місці, майже ніхто і не помітив, що ми працювали без гучних її вказівок.

Підїхав знайномий нам грузовик, якого ми втомлені, але веселі чекали і розмістившись у кузові на лавках поїхали до школи. Ганна Арсенівна сіла разом з водієм у кабіну, це був наш секрет. Після цього ми подружились, я її більше любила, чим боялась... Людяна людина, добра і справедлива, українська Жінка.

Уроки хімії я чекала з нетерпіннім. Сама не знаю чому, але подобались мені хімічні досліди, лабораторні роботи. Якось "заходила мені ця наука у мій розумний розум, і вчительку я любила. 

Але розповім про іспит з хімії. Як грім серед ясного неба саме на іспит з хімії у школу приїхала комісія із районо. Підходить до мене вчителька хімії і каже: " Ти заходиш у першій пятірці, береш білет, готуєшся і сидиш до тих пір, поки я тебе не викличу відповідати. За цей час будеш рішати задачі однокласникам". Справа в тому, що білет складався з трьох питань: органічна хімія , неорганічна хімія і задача. У вирішенні задач я була ас! Так і зробили. Я зайшла, взяла білет, сіла за парту, написала відповіді на питання і по черзі рішала задачі однокласникам, які вміло передавали мені умови. Сиділа хвилин сорок, аж поки перевіряючі з районо не вийшли з класу. Іспит склала на відмінно. Не дуже хімія пригодилась у житті, але для всебічного розвитку...

Географії мене вчив учитель якого звали Карась Петро Васильович. Це були неймовірно цікаві уроки. Він так майстерно розкривав теми, що я до цієї пори памятаю його голос. Ми користувались контурними картами, досконало вивчали топографію, проводили заняття на місцевосці... У мене довго зберігався зошит з економічної географії, це була самописна книжка-конспект з картами, замальовками... Цей вчитель сам любив рідний край і нашу Землю і навчив її любити нас.

Закони науки біології (ботаніки, зоології) я пізнала з вчителем Піскуновим Михайлом Григоровичем. Сказати що уроки були цікавими це не все: уроки були практичними, повчальними, олюдненими. Любов до природи і всього живого мені передав цей чудовий вчитель. Особливо мене в той час захопили наукові відкриття Чарльза Дарвіна (в нас день народження 12 лютого, щоправда різницею у 147 років).  Від клітини і мікроскопі до будови людських органів всі процеси, які відбуваються в живій природі ми крок за кроком дізнавались саме на уроках біології. Велике задоволення і насолоду отримувала від розвязання генетичних завдань, лабораторних та практичних робіт. Цікава наука, багато для себе взяла зі школи і продовжую пізнавати світ і понині...

Фізика одна з найулюбленіших предметів, хоч не заладилось з Ольгою Петрівною... Під час лабораторної роботи я в електричному колі не замкнула вимикач... це була жирна двійка і спорчений четвіркою атестат... Зате я так люблю квантову фізику... Без фізики і життя не життя...

Цариця наук математика... Математики мене вчила моя мама., Крижанівська Надія Степанівна. Це була сама вимоглива з усіх учительок по відношенню до мене. Я математику добре знаю і ще донедавна обчислювала алгебраїчні вирази та рішала тригонометричні задачі, просто так, коли було сумно... Справа в тому, що мама мені не давала спуску з цими задачами. Мені хочеться в кіно піти чи на танці з дівчатами, а у мами умови такі: прополи на городі 4 рядки картоплі і після цього ще 2-3 конкурсні задачі з математики треба рішити, а потім уже і погуляти можна... Після всього мені на уроках математики не було чого робити. Поки мама на дошці пояснювала учням чергову теорему, я з сусідом по парті грала в "Морський бій", бо йому все рівно в голову нічого не заходило. Контрольні йому помогала робити я. Так і вчилась...

Особливими уроками у нашій школі були уроки французької мови. Клас ділився на дві групи. Першу групу вчила іноземній мові вчителька Людмила Омельянівна, яка постійно працівала в нашій школі, а другу - в якій навчалась я, носії мови, які постійно мінялись. Памятаю француза і бразильця. Бразилець був високого зросту, кремезний, і напрочуд дуже спокійний. В класі міг бути галас, безлад, а він тихо, французькою мовою веде собі урок, поки дзвоник не повідомить про його закінчення. Цей учитель жив на квартирі, і відрізок дороги до його дому у нас був спільний. Не часто, але траплялося так, що ми разом виходили з школи і прямували додому. Він був дуже цікавим співбесідником, і мені інколи навіть було прикро, що ми не договоривши про якусь історію розходимось по своїх вуличках. Одного разу, я його запитала, як йому вдається бути таким спокійним і не реагувати на порушення дисципліни в класі. Відповідь його була проста: "Я зранку випиваю склянку холодної води з лимоном". Слушна порада на все життя.

А ще хочу сказати слова щирої подяки Пилипишину, який вчив самим важливим і практичним речам. Недавно мене син запитав, звідкіля у мене знання про вузли та механізми автомобіля, ще і принцип роботи двигуна знаю. Хто б міг подумати, що у нас в школі була тракторна справа! Ні механіком ні трактористкою я не стала, але роботу двигуна власної автівки добре чую...

Не про всіх написала, яле вдячна всім. Ви, мої вчителі, зробили головну справу свого життя, ви продовжили себе в знаннях і вміннях своїх учнів. Кожен у нас взяв те, що міг донести, бо ж у кожного учня свої потреби у знаннях, а ви викладались по повній!

Учні мають перерости у знаннях своїх вчителів і це аксіома, але це тоді можливо, коли вчителі найкращі!