Я росла серед чудової природи, наповнювалась її силою, відчувала її перестороги, вчилась у неї мудрості, розчинялась у своїх мріях...
В дитинстві я бачила сон. На високій кручі, серед квітуючого різнобарвям пахучих трав степу стоїть маленький будиночок. Я стою одна... наді мною бездонне небо, а внизу - безкрайнє море... Я бачу дивне явище: розпалений, жовтогарячий сонячний диск стрімко з неба падає в бурхливу синь води і тихо зникає...
Цей сон став моєю мрією, я дуже хотіла побачити море, відчути його безмежність і велич, пережити магію стихії, подумки "закотитися" за обрій, щоб зранку відновитися знову...
В нашому селі протікає річка Сорока, яка утворила півсотні ставків. Я часто приходила на берег Куцюрубового чи Попового, подовго вдивлялась в водне плесо, спостерігала, як грайливо вітерець здіймає легенькі хвильки, як вода реагує на кинутий у неї камінець, як у тиху безвітряну погоду стає люстерком для хмаринок в небі... Вода - жива! Вона манить до себе, вона має цілющу силу, вона грізна і лагідна одночасно...
В час мого дитинства про море я могла тільки мріяти... Та ось трапився випадок в моєму житті.
Я закінчила девятий клас нашої школи, вчилась легко і відмінно. Наше село велике, в селі дві школи, населення багато і всіх мешканців я не знала. До нас в гості прийшла якась тітка з своєю дочкою Галею і про щось розмовлями з моєю мамою. Ми познайомились з цією дівчиною, вона така ж чорнява, мого зросту, навіть чимось схожа зовні. Вона на рік за мене молодша, ми з нею розговорились і я дізналась, що вона хоче стати медсестрою і вступати до Одеського медучилища. З цієї бесіди мені було цікаво лише те, що Одеса це море. Мені так захотілось бути на її місці, щоб жити біля моря, любуватися його красою, слухати шум його хвиль...
Мене позвала мама і сказала, що ці люди просять мене поїхати з ними до Одеси, щоб помогти Галі з вступом до медучилища. Я навіть не відмовлялась, відразу ж і погодилась.
Через пару днів ми вирушили в мої перші, омріяні мандри до Моря. Памятаю, як довго ми їхали старим, червоного кольору автобусом "Ікарус" по горбистій дорозі Умань-Одеса. Я не відчувала втоми, не знала, що мене чекає від чужих людей, яким мала надати допомогу, але знала, що зустрінусь з морем...
Ми приїхали до Одеси коло полудня, заселились недалечко біля залізничного вокзалу у їхніх родичів і тут я дізналась, що мене привезли для того, щоб я замість Галі склала іспити, бо вона погано вчилась.
Я була ошелешена почутим, але діватися уже не було куди, тим більше, що іспит мав бути через два дні. Абітурієнти мали писати диктант. Я сказала Галині, що можу їй допомогти підрготуватися до написання диктанту, але вона уже готувалась бігти на побачення. Я розпитала, як доїхати до моря, і цілими днями просиджувала на березі, слухаючи таємничу мелодію шепоту хвиль. Я заворожено вдивлялась в накат хвилі, яка збиралась в грізний вал і з неймовірним, навіженим плескотом розбивалась об скелю та розліталась салютом сотень діамантових краплин, щоб знову стати бурхливим морем...
Море неповторне в різну добу часу, я це підмітила, коли подумки розмовляла з ним, стоячи на березі і відчувала його прихильність. Ми подружились і поріднились, Я багато про що йому розказала, а море відповідало криками чайок та грайливими переливами хвиль.
На березі моря я зрозуміла, шо кожен має відповідати за себе і що диктант в медучилище має писати той, хто хоче стати майстром своєї справи. Про це мені прошепотіло море...
Прийшов день понеділок і зранку ви поїхали складати іспит. Галя дуже хотіла, щоб я написала той диктант на відмінно, бо ж дуже хотіла бігати на побачення, а у мене була інша думка ...
Через день Галя не знайшла свого прізвища в списках тих, кого запрошують складати наступний іспит, забрала документи в приймальній комісії і ми повернулися додому, у рідне село... Подругами ми не стали, але я вдячна Галині за те, що познайомила мене з морем. Я не знаю подальшої її долі, та надіюсь, що і вона з своєю мамою зробили правильні висновки...