Моя мама працювала вчителькою у школі. Школа знаходилась за два кілометри від нашого дому і ми з матусею по сільському бездоріжжю щодня долали цю відстань. Коли дорога перетворювалась на непрохідне болото - мене до школи на плечах доставляв мій батько.
Повернусь до дня прильоту граків. В той день у моєї мами за шкільним розкладом робочий день розпочинався з третього уроку. Зранку, як завжди, я зібрала свій портфелик з шкільним приладдям та вирушила з дому.
Моя дорога до школи пролягала через балку. Це була просто стежина, протоптана ногами моїх односельців по сніговому замету, який влежався ще з зими і не піддавався весняному сонцю. Ранок був похмурим, небо захмарене, сіре, настрій бажав бути кращим. Я одна непоспішаючи йшла по стежині, дивлячись під ноги, щоб не послизнутися і не впасти. І раптом... О диво! Перед моїми очами білий сніг перетворився в чорне поле! То були Граки... Вони звели такий галас і мені стало дуже весело. Я зупинилась і вирішила привітатися з кожним птахом. Мені здавалось, що вони мені наперебій,кожен по всоєму, розповідають свою історію про життя на чужині, про довгий переліт і про радість повернення додому. В стояла посеред балки, в оточенні поважних і відважних птахів кожнен з яких зі мною вітався своїм галасливим "Карррр", а це в мою чергу мене надихало сказати у відповідь "Каррр". Було весело і забавно, час промайнув непомітно, до всього сказати, ніхто по цій стежинці окрім мене не пройшов і не порушив таку казкову ідилію маленької дівчинки і поважних птахів.
Не знаю скільки б це ще продовжувалось, але ненароком для мене появилась мама, і моя історія розмови з граками закінчилась.
В той день я прийшла до школи з мамою, але не на перший урок, а на третій...
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку