42. Особлива
Не терпиш вогні софітів, марнотності уникаєш,
Найкращі букети квітів пучком бур'яну вважаєш,
Досягнення цього світу для тебе лиш трата часу,
Сумління - життєвий вчитель, націлений на сучасність.
Стосунки сприймаєш справжні, без фальші та блюдолизства,
В щоденні не лізеш фарси, скидаєш зі слів намиста.
Тобою щодня пишаюсь, такою, як є, із гострим
Відточеним кредо-лезом, маркованим знаком "Осінь".
Ти зовні в броню зодіта, де панцир - з титану й сталі,
Морозом-вогнем укрита, тримаючи всіх подалі.
Це - зовнішність. А насправді, під тим усим серце б'ється
Тремтливе і ніжне: в барвах життєвих і плаче, й сміється...
Ти твориш вірші і прозу, малюєш, пісні співаєш,
Десь у полинових лозах мрійливо щодня літаєш,
Загадуєш про ворону, що чорним крилом правує,
Пером своїм на долоні узори тобі дарує.
Про вовка думками мариш, що світить вночі очима
І стане в степу товариш, а в лісі - ще й побратимом.
І до повноти комплекту добавиш собі вороного
Коня, що стрімкий, мов вітер, і всюди знайде дорогу.
Та є одна таємниця, про неї не кожен знає:
На крилах із рим і криці твій Муз в небесах літає.
Коли в бойовому строї виходиш із ним у парі,
То ще не знайшовся воїн, що витримав при ударі
Вогнем (він належить Музу) й мечем (то твоїх рук діло);
А той, хто живим лишився, вважає, що пощастило.
Умієш всього багато, з Драконом (що Муз) у парі
Творіння вдаються завжди проникливі та яскраві:
Вони западають в душу, з думками аркан танцюють,
Сумління трясуть, мов грушу, піснями без слів гарцюють...
Не терпиш людської слави і від похвали тікаєш,
Марнотності слів лукавих щодня вміло уникаєш.
Ти знаєш, чого вартуєш, і цінності зберігаєш,
Світами в думках мандруєш і жити не забуваєш.
(присвячено тій, хто привів мене на СБ)
Найкращі букети квітів пучком бур'яну вважаєш,
Досягнення цього світу для тебе лиш трата часу,
Сумління - життєвий вчитель, націлений на сучасність.
Стосунки сприймаєш справжні, без фальші та блюдолизства,
В щоденні не лізеш фарси, скидаєш зі слів намиста.
Тобою щодня пишаюсь, такою, як є, із гострим
Відточеним кредо-лезом, маркованим знаком "Осінь".
Ти зовні в броню зодіта, де панцир - з титану й сталі,
Морозом-вогнем укрита, тримаючи всіх подалі.
Це - зовнішність. А насправді, під тим усим серце б'ється
Тремтливе і ніжне: в барвах життєвих і плаче, й сміється...
Ти твориш вірші і прозу, малюєш, пісні співаєш,
Десь у полинових лозах мрійливо щодня літаєш,
Загадуєш про ворону, що чорним крилом правує,
Пером своїм на долоні узори тобі дарує.
Про вовка думками мариш, що світить вночі очима
І стане в степу товариш, а в лісі - ще й побратимом.
І до повноти комплекту добавиш собі вороного
Коня, що стрімкий, мов вітер, і всюди знайде дорогу.
Та є одна таємниця, про неї не кожен знає:
На крилах із рим і криці твій Муз в небесах літає.
Коли в бойовому строї виходиш із ним у парі,
То ще не знайшовся воїн, що витримав при ударі
Вогнем (він належить Музу) й мечем (то твоїх рук діло);
А той, хто живим лишився, вважає, що пощастило.
Умієш всього багато, з Драконом (що Муз) у парі
Творіння вдаються завжди проникливі та яскраві:
Вони западають в душу, з думками аркан танцюють,
Сумління трясуть, мов грушу, піснями без слів гарцюють...
Не терпиш людської слави і від похвали тікаєш,
Марнотності слів лукавих щодня вміло уникаєш.
Ти знаєш, чого вартуєш, і цінності зберігаєш,
Світами в думках мандруєш і жити не забуваєш.
(присвячено тій, хто привів мене на СБ)
Коментарі