Магда спіймала розлючений погляд Дунаєва і мало не сіла просто на карту:

- Ти тут? Я думала, у тебе завдання від твого командира...

- Я на завданні, а ось що тут робиш ти - незрозуміло, - прогарчав той. Дівчина схрестила руки на грудях:

- Мене Дьоготь запросив. Я гроші заробляю.

Дунаєв швидкими кроками перетнув кімнату і став мало не впритул до Магди:

- Мені здалося, ти зробила правильні висновки з нашої останньої розмови. Невже ти не розумієш, що можеш загинути?! Я ж просив тебе!

Він підняв руку, щоб схопити дівчину за плече, але важка рука Махаона лягла на його наплічник.

- Полегше, хлопче. Вона начебто не глуха, не треба кричати.

- Це не прогулянка, це - серйозна операція, яка вимагає детального плану та високого рівня підготовки, - вже тихіше сказав лейтенант. - Дьоготь, ти робиш дурницю. Скасуй своє рішення. Знайди їй проводиря, гроші в мене є, я заплачу. Хай вона йде звідси!

- Охолонь, лейтенанте. Я вже все вирішив, - сказав Дьоготь і повернувся до карти. - Залишся, ми обговоримо план підходу до Будинку побуту. Усі інші вільні.

Магда дивилася на Махаона круглими від подиву очима, не в силах нічого сказати. Той узяв її під руку і вивів у коридор.

Вони спустилися вниз і вийшли в зал із пральними машинами. Там сталкери розвели багаття і тепер сиділи, травили анекдоти.

- Мені б умитися, - сказав Махаон і відійшов убік. Він хлюпнув води з фляжки собі в руку і став змивати запечену кров. Магда залізла на пральну машину і з цікавістю стала спостерігати за ним. Все ж краще, ніж обмірковувати свої шокуючі знахідки…

- У тебе дзеркала не знайдеться? - раптом запитав чоловік, вивуджуючи з рюкзака якийсь згорток.

- Не знаю, я брала, але, думаю, вже його розбила... - дівчина почала ритися у вічному безладі свого рюкзака.

Вона завжди тягала із собою порожню пудреницю. Там було непогане дзеркало, воно було зручне і не розбивалося завдяки міцному пластику. Дівчина намацала його і з надією розкрила.

Дзеркальце тільки трохи тріснуло з краю. Ним можна було користуватися.

- Тримай.

Махаон уже натирав щоки невеликим обмилком. Він узяв дзеркальце, поставив його на машинку і приклав до щетини лезо.

- Це що, небезпечна бритва? - скривилася Магда.

- Угу.

- Невже не простіше користуватися безпечним станком?

- М-м, - промурмотів Махаон, спритно орудуючи блискучим ножичком.

Дівчина напружено за цим спостерігала. З-під пилу і щетини проглядало обличчя симпатичного чоловіка. Йому більше личило без рослинності на обличчі. Загадковість нікуди не поділася, але тепер риси обличчя трохи загострилися.

Він голився швидко і вміло, не порізавшись, хоча Магда кожну секунду очікувала побачити багряний слід. На все про все в нього пішло близько п’яти хвилин. Махаон віддав дівчині дзеркало, швидко кивнув на знак подяки, і обтер обличчя чистою ганчірочкою.

Магда сховала дзеркальце в рюкзак:

- Махаон ти... - вона різко замовкла, зрозумівши, що зараз ляпне якусь дурницю. Вона щиро не розуміла, як при такому нестерпному іноді характері цій людині вдається бути настільки харизматичною та привабливою. Махаон не цурається вдарити, якщо Магда коїть якусь дурницю, може обкласти матюками, але водночас щоразу затуляє її своїми броньованими грудьми від найменшої небезпеки.

Він зняв бронежилет і поклав його на машинку та потягнувся, розправивши широкі плечі:

- Що?

- Нічого, - пробурмотіла Магда, опустивши збентежений погляд. Стало жарко, вона розстібнула куртку. Мабуть, будівля погано провітрювалася через забиті вікна.

Махаон розклав свій тютюн і папір поруч із нею. Зловивши погляд Магди, він примружив око й усміхнувся:

- Годі кокетувати.

- Та я не... - знітилася дівчина, сповзаючи з машинки.

- Я не сліпий, Магда.

Він з ледь помітною усмішкою спостерігав, як знітилася його супутниця. Хлопець зробив це неначе насміхаючись. А, можливо, розгублений вигляд Магди веселив його.

Дівчина здригнулася. Махаон - єдиний, хто так часто називав її на ім'я, нехай навіть на прізвисько. Він дивно ставився до неї, і це важко не помітити. Махаон - досвідчений солдат колись наймогутнішого угруповання Зони, він знає багато чого. Майже ніколи не сперечався з нею, залюбки допомагав, нехай і чекає за це гроші. Але він не був схожий на бездушного найманця. Махаон був певною мірою бездушний і нечутливий, але це було скоріше наслідком тривалого пси-впливу.

Чи вдалося Магді вилікувати його пошкоджений мозок? Чи допоміг артефакт Серце Оази зцілити його? Магда уважно подивилася на Махаона і згадала дивного хлопця зі станції “Янів”. Вони такі схожі, однак її друг був набагато людяніше. То сила артефакту спрацювала?..

Махаон сперся ліктем об машинку і схилився над дівчиною:

- Ти не ображайся, звісно, крихітко, але ти... Обрала не той час і місце. І...

Магда поткнулася обличчям йому в груди.

- Я всього лише хочу, щоб ти перестав так дивитися на мене! У тебе бездушний погляд, і я не можу знайти в ньому розради. Я сьогодні дізналася купу страшних речей, а від тебе доброго слова не дочекаєшся! Я так з глузду з'їду... У тебе в очах нічого немає, ти немов камінь...

Важка рука Махаона лягла їй на потилицю.

- І чого ж ти хочеш?

Дівчина підняла голову і подивилася на нього повними сліз очима. Чоловік стояв із сигаретою в зубах, погладжуючи її по спині. Здавалося, його зовсім не зачепили слова Магди і він робив це лише з чемності.

-Господи, та ти навіть на словах втішити мене не хочеш… - голосно прошепотіла дівчина, рішуче дивлячись йому в очі. Їй був важливий хоч якийсь прояв уваги особливо зараз, коли вона така вразлива.

Махаон нахилився до неї і пихнув димом в обличчя:

- Не думаю, що тобі стане легше, Магдо.

Вона схвильовано зітхнула. Він тільки поблажливо хмикнув і потріпав дівчисько по плечу:

- Не роби помилку. Зона жорстока: завтра ми можемо запросто перестати існувати. Тут все ненадійне і тим паче - не вічне. Не прив’язуйся і не вимагай подібного. Потім може бути дуже боляче. Давай закриємо тему, гаразд?

Махаон притягнув її до себе і швидко торкнувся губами її холодного чола. Дівчина з якогось дивного відчаю схопила його за плече, але він ледь скривися, неначе від болю, і рішуче зробив крок назад.

- Гаразд, - видавила почервоніла до коренів волосся Магда.

З’явився гіркий осад на душі. Ніби Махаон бореться з собою, а Магда бореться разом із ним, за нього ж. Дівчина намагалася зазирнути в вічі чоловіка, щоб зрозуміти, що з ним відбувається і про що він думає, та Махаон спеціально відвів погляд кудись убік. Він ніби знав, що Магда може влізти в його голову і старанно ховав очі під насупленими бровами.

У залу зайшов загін "Обов’язку". Дунаєв ішов попереду і щось тихо обговорював зі своїми хлопцями. Побачивши Магду, він щось буркнув своїм бійцям і пішов до неї:

- Магда, ти як?

- Усе добре, - плутано пробурмотіла дівчина, намагаючись узяти себе в руки. Вона щойно виливала душу перед байдужим бовдуром, а тепер нескінченно шкодує про це. Їй було соромно перед Махаоном, хоча тому, судячи з усього, було абсолютно все одно. Або ж він робив все, щоб вона так думала.

Дунаєв підійшов ближче. Дівчина відчувала, як він сканує її своїм суворим поглядом. Від нього не сховається жодна деталь. Вона зітхнула і почухала ніс, зробивши вигляд, що просто втомилася. Хоча робити вигляд не довелося - вона дійсно втомилася.

Лейтенант ще раз оглянув дівчину, а потім перевів погляд на Махаона:

- Що тут відбувається? Чому вона плаче?

- Та хто плаче? - той байдуже подивився на Магду. Та стояла бліда, немов стіна.

- Я не плачу, - вона застібнула куртку.

- Гаразд. Я прийшов тебе попередити, - лейтенант випростався і дістав із кишені пачку сигарет. - Ти не підеш завтра з нами.

- Це ще чому?

- Невже ти не розумієш, що це не прогулянка лісом! Це лабораторія, там чорт знає, що може бути!

"Лабораторія, значить. Єва тягала документацію звідти..."

- Ні, лейтенанте! Я вирішила піти. І ти не можеш мені наказати, - твердо сказала вона.

- Наказати не можу, - Дунаєв зробив крок уперед. - Але зробити так, щоб ти завтра навіть встати не змогла мені під силу.

- Ти що збираєшся робити? - напружився Махаон.

- Залиш замашки Демона при собі, гаразд? Я не в твоєму підпорядкуванні, і ти за мене не відповідаєш! - Магда рішуче виступила вперед, але її зупинив Махаон:

- Не підходь до цього психопата.

Дунаєв перевів на нього свій божевільний погляд:

- Хто з нас психопат! Її розриватимуть тварюки, а ти з кам'яним обличчям стоятимеш і дивитимешся на все це! Я собі дозволити такого не можу.

- Слухай, іди своєю дорогою, хлопче. Ми якось самі розберемося, - чоловік відклав недопалок на пралку. - Даю тобі дві хвилини, щоб залишити нас у спокої. Далі - нарікай на себе.

- Магдо, я тебе попередив! - Дунаєв суворо подивився на перелякану дівчину. - Методи Демона дивні, але дуже робочі. І навіть цей фанатик тобі не допоможе.

Що довше він перед нею стояв, то більше їй хотілося розповісти йому всю правду. Хотілося розповісти про свої здібності, про Єву, про цю лабораторію...

- Я, звичайно, розумію, що ти хочеш, як краще, але... - Магда не встигла договорити.

Махаон вийшов уперед, скинув куртку:

- Час вийшов, солдате.

- Е-е... - Магда підняла руку і зробила крок уперед, але хлопці зчепилися так швидко, що вона не встигла оговтатись.

Тарас і Короп грали в карти з одинаками. Побачивши заваруху, вони відкинули свої тузи і помчали розбороняти бійку. Одинаки, з якими ті грали в карти, хутко зібрали свої речі та вшились в інше приміщення.

Махаон пропустив кілька ударів Дунаєва. Усе-таки хлопець був майже на голову нижчим за нього і рухався швидше. Колишній фанатик випростався, сплюнув кривавий згусток на підлогу і гаркнув на Коропа:

- Стій там, де стоїш, боєць, якщо не хочеш огребти! Це тільки наша справа.

- Наша справа? Та ти хочеш дівчинку угробити! - крикнув Дунаєв і налетів на нього.

Магда бачила, як Махаон різко збив Дунаєва з ніг, накинувся на нього і відважив кілька сильних ляпасів. Ривком підняв його і схопив за підборіддя, у тих самих двох місцях. Ще мить - і вся пральня почує хрускіт шийних хребців.

- Господи! Махаоне, не здумай! - дівчина хотіла підскочити до лейтенанта, але завмерла, як укопана, спіймавши погляд свого супутника.

- Не раджу тобі зі мною жартувати і тим паче погрожувати дівчині, - прошипів він лейтенанту на вухо.

Дунаєв подивився праворуч, потім ліворуч. Скривився:

- Добре. Дай мені піти.

Махаон розтиснув хватку, уже вставав із колін, як раптом лейтенант із розмаху дав йому в щелепу ліктем. Важкий налокітник залишив на вилиці чоловіка криваве місиво.

- Ах ти, сучий син! - фанатик скрутив Дунаєва, немов ляльку. Від больового захвату хлопець коротко крикнув, намагаючись хоч якось вигнутися.

Короп і Тарас стали відтягувати Махаона. У кімнату влетів Дьоготь:

- Ви що тут влаштували? Махаон, відходь від нього! Дунаєв, ти як? Вставай.

Лейтенант сів на підлозі й витер обличчя від крові. Магда стояла осторонь, затиснувши рот руками.

В кімнату залетів розлючений Шкіпер з пістолетом у руці:

- Що тут в біса коїться?! Хлопці вказали на тебе, Махаон. Хочеш отримати дев’ять грамів у скроню? З неадекватами, на кшталт тебе, у мене розмова коротка.

Махаон зробив пару важких кроків до Шкіпера:

- Неадекват? Я дав хлопчині дві хвилини висловитися й звалити в свій куток. Він мене не почув, хоча я обмалював йому можливі перспективи.

Він помовчав, дивлячись на відлупцьованого лейтенанта:

- Я правду кажу? Давай, відповідай. Чи здаси мене цьому поліцаю? Я ж бачу, як ти хочеш всадити мені цілу чергу зі свого автомату.

Магда перевела нажаханий погляд на Дунаєва. Хлопець тримав своєю долонею підбите око.

Він підняв рішучий погляд на Шкіпера. Дівчина вже подумала, що хлопець оббреше Махаона.

Важка мовчанка. Дьоготь напружено переводив погляд на кожного в цій кімнаті, очікуючи чийогось необережного руху. Магда затулила рот руками, уявляючи сцену розправи. Хлопці Дунаєва осудливо дивилися на Махаона, а потім переводили такі ж осудливі погляди на свого командира. Тільки зараз Магда зрозуміла, що лейтенант значно молодший за своїх підлеглих.

- Облиш, він говорить правду. Я ослухався, але не розрахував сили, - Дунаєв повернувся до Махаона: - Я знав багато щурів, але я не такий.

Шкіпер здивовано переводив погляд з Махаона на Дунаєва кілька секунд, а потім поспіхом вийшов з зали, не бажаючи мати справ із цими диваками.

Магда стояла посеред зали, розглядаючи побиті обличчя товаришів. Нарешті вона видихнула.

- Махаоне, що ти накоїв! - в серцях крикнула вона. Той метнув у неї сердитий погляд:

- Чому ти його за мізки не взяла? Що, шкода стало?

- Що? - лейтенант підняв очі на перелякану дівчину. Вона не знала, куди подітися. Як тепер пояснити цілому кваду винищувачів мутантів і Дьогтю, що вона - мутант, і до того ж клон.

Карти розлетілися по кімнаті. Дверцята пральних машин почали голосно грюкати, світло ліхтариків стало тьмяніти і блимати. Ще трохи - і від вікон почнуть відриватися металеві листи. Магда вже знала, на що вона здатна, та швидко заспокоїтися не вдавалося.

Вона відійшла до стіни і взялася за горло. Їй стало важко дихати. Дівчина звернула гнівний погляд на Махаона, але вчасно заплющила очі:

- Навіщо потрібно було бити його?!

У сантиметрі від голови чоловіка пролетів залізний бак. Він вилаявся, прикрив голову рукою і пригнувся.

- Вибач! - тут же крикнула Магда, заливаючись сльозами.

- Що відбувається? - спокійно запитав Дьоготь. - Магда, значить, це правда. Ти тоді перекинула попільничку на "Янові".

- Так. У мене є документи, - видавила дівчина. - Я в цьому не винна.

- Я вірю, що не винна, - чоловік підняв долоні. - Ти покажеш мені папери?

- А хто ти такий, щоб вона тобі щось показувала? - подав голос Махаон. Дьоготь запустив руку в нагрудну кишеню і дістав червоне посвідчення:

- Майор Дегтярьов, СБУ. Так покажете?

Дунаєв схопився на ноги:

- Чому відразу не сказав, що ти зі спецури?

- Не було потреби, - сухо відповів той. - Тепер же, коли я напав на слід, ховатися немає сенсу.

- Я знала, що ти брехав. Від самого початку знала, - процідила крізь зуби Магда, видираючи з руки Дьогтя корочку.

Усі печатки та підписи були ніби як дійсні. Дівчина закрила посвідчення і вручила його Дьогтю:

- Гаразд. Ходімо.

Вони піднялися нагору. Дівчина витрусила зі свого рюкзака папки з документами і фотографіями. Дьоготь неспішно переглядав матеріали і ставив запитання. Магда краєм ока побачила, як у дверному отворі хтось маячив. Це був лейтенант. Уже вмитий, з підбитим оком і страшенно злий.

Він пройшов у кімнату і сів на стілець у кутку. Закурив і прислухався.

- Виходить, цю дівчину викрали ще дитиною, проводили експерименти і відокремили частину біоматеріалу? - Дьоготь ставив навідні питання, зрідка поглядаючи на Магду, ніби порівнюючи її з дівчиною на фотографіях.

- Ну так. Так і з'явилася я. З'явилася на кілька років пізніше. Хоча, і це неточно... Мене підкинули моїй... мамі в пологовому будинку.

- Зрозуміло. І де тепер ця Єва?

- Не знаю. Десь поруч. Як завжди.

- Тобто... - Дунаєв пройшов до кімнати й дістав ще одну сигарету. - Ти не хотіла перетинатися зі мною, щоб не видати себе?

- Ну... Ну так, - на очі Магди навернулися сльози. - Ти... Я не хотіла сваритися з тобою. Ти...

- Не плакати, - відчеканив Дунаєв, дивлячись на неї вологими очима.

- Добре, я все зрозумів, - Дьоготь склав документи в папки і зав'язав мотузочки. - Я піду, проінструктую хлопців.

Він швидко вийшов і зачинив за собою двері. Магда дивилася, як Дунаєв прикурює цигарку, не в силах продовжити розмову.

- Що хотів сказати той фанатик? Він запитав, чому ти не взяла мене за мізки. У мене виникає те саме запитання, - лейтенант пройшовся кімнатою і зупинився навпроти дівчини.

- Я не можу так із тобою вчинити. Я завжди хотіла бути чесною з тобою... - вона насилу проковтнула клубок у горлі. - Мені було простіше промовчати, ніж нахабно обманювати тебе і тим більше навіювати те, чого немає. Просто ці штуки не минаються без наслідків. Я не хотіла, щоб ти з’їхав з глузду. Пробач, загалом, за брехню.

Він стояв перед нею, струшуючи попіл:

- Приймається. То, значить, убивство контролера в тунелі - твоїх рук справа?

Магда кивнула. Дунаєв смикнув плечима, але швидко взяв себе в руки, ще раз дав коло кімнатою:

- Це був страшний, невиправданий ризик. Озброєний і підготовлений загін кращий за одну дівчину-контролерку.

- Він би вбив тебе, Дунаєв! - вигукнула вона і схопилася. - У тебе рана на голові розміром із два мої пальці! Ти взагалі уявляєш, що там було? От і добре, що не уявляєш...

- Ти дурепа, - підсумував лейтенант, відкидаючи недопалок.

- Я обіцяла Сестрі, розумієш? - тихо промовила Магда, прикривши очі. - Може, ти згадаєш її, прислухаєшся і повернешся додому.

Вона вийшла в коридор і пішла до залу з пралками, лишивши Дунаєва сам на сам з тривожними думками.

У залі було тихо. Біля багаття сидів тільки Дьоготь, усі інші або чергували на верхніх поверхах, або спали.

Махаон лежав на спині між двох пральних машин. Короп, Тарас і незнайомий Магді хлопчина спали біля стіни. Почувши кроки, Махаон підірвався, сів на спальному мішку і махнув рукою. Дівчина підійшла.

- Усе добре? - поцікавився чоловік.

- Та зі мною-то так. А ти як?

- Терпимо.

- Чому рану не обробив?

- Вмився, та й все. Цей телепень тільки шкіру зчесав.

- Я можу артефактом…

- Слухай, облиш мене, гаразд? Від тебе сьогодні самі неприємності, - пробурмотів Махаон і відвернувся.

- Ну і чорт з тобою.

Дівчина зняла куртку, лягла поруч із ним і вкрилася нею. Сили миттєво покинули її і вона провалилася в темряву, не бачачи снів.

Магда прокинулася посеред ночі, від відчуття, ніби падає. Це з нею частенько бувало, коли перенервує. На ній ніби лежав кіт. Від живота до грудей розливалося тепло. Магда одразу ж відчула себе ніби вдома, коли на ніч вона забувала зачиняти кватирку. Тоді до неї постійно прибігав спати милий рудий котик.

Вона намацала джерело тепла. Це була рука Махаона. Він спав, поткнувшись їй у плече й обійнявши її. Напевно, тільки уві сні він показує свою людяність.

Дівчина повернулася на бік. Махаон щось невиразно мугикнув і сильніше притиснув дівчину до себе. Магда шиєю відчула його щоку без щетини і тепле дихання. У нього завжди таке тепле тіло, особливо руки.

Магда прикрила очі, намагаючись вгамувати тремтіння в руках. Її серце калатало, наче вивалиться з грудей, а в низу живота приємно потягнуло. Шкода, що це триватиме рівно стільки, скільки проспить Махаон. А розбудити його дуже просто.

Дівчина заплющила очі. Тепло рук Махаона давало відчуття безпеки тут, у цьому пеклі.

Хотілося додому. Вона вже вкотре пошкодувала, що лишила маму одну. Що з нею зараз? Чи приходив Марк? Що ще він виніс із квартири? Господи, а що як він забив її насмерть?

Магда широко розплющила очі. Тіло сіпнулося. Махаон прибрав свою руку і легенько гепнув дівчину по плечу:

- Ти вляжешся чи ні?

Магда промовчала, шум її тривожних думок не пропустив шепіт чоловіка позаду…

Рано вранці піднявся загін Дунаєва. Хлопці вийшли в інший зал, щоб поснідати і розім'ятися. Магда розліпила очі. Махаон лежав на спині й повільно кліпав очима. Напевно, теж щойно прокинувся.

- Тупають, як стадо слонів... - пробурмотів він. Дівчина перевернулася на живіт і піднялася на ліктях:

- Нам теж час вставати. Потрібно поїсти перед виходом.

Махаон піднявся, застібнув куртку і кілька десятків разів віджався від підлоги. Магда швидко відшукала в рюкзаку кілька батончиків і стала швидко їх поглинати.

Хлопець обтрусив руки і став згортати спальний мішок:

- Ти хоч жуй, а то гикавка почнеться.

- Розберуся якось, - огризнулася дівчина, придушуючи характерний спазм діафрагми. Він з усмішкою хитнув головою і простягнув їй флягу з водою. Вона жадібно відпила.

- Після небіжчика. Як ти любиш, - проспівав Махаон, закручуючи кришку.

- Я ж просила не давати її! - дівчина стукнула його по плечу. - У тебе ж була ще пляшка!

- А я дістав флягу, і що тепер, - він клацнув її по носі й вийшов до іншої зали.

- Усі готові? - Магда почула голос Дьогтя. Вона швидко дожувала батончик, кинула обгортки до рюкзака і побігла до іншої зали.

Дунаєв стояв перед своїми хлопцями і спокійно пояснював їм, як користуватися панеллю управління шолома:

- Коропе, не треба тиснути з усієї сили, панель втратить чутливість. Я ж іще на базі говорив. Тут запасних немає, будеш без інфрачервоного сканера ходити.

- Гаразд, командире, я зрозумів. Звичка…

Дунаєв хитнув головою і повернувся до Дьогтя:

- Усі готові.

- Добре, - Дьоготь обвів задумливим поглядом свій загін: - Гаразд, хлопці, у нас мало часу. Потрібно закінчити все до вечора. Ходімо. Слідкуйте за дахами. Там може бути хто завгодно, і в більшості випадків - не дружньо налаштований.

Магда напружено вдивлялася у вікна і дахи. Як можна відстежити рух ворога в такому великому місті? Загін із восьми осіб оточують дев'ятиповерхівки з безліччю вікон. У кожному з них міг зачаїтися снайпер...

Дьоготь і Дунаєв ішли попереду і зрідка перемовлялися між собою. Хлопці із загону лейтенанта контролювали обстановку навколо, а Магда і Махаон ішли позаду, немов вигнанці.

- Як думаєш, я правильно зробила, що погодилася піти з ними? - прошепотіла дівчина. Махаон нахилився до неї:

- Вважай їх своєю охороною. Хіба мало, що там твоя подружка приготувала. Ми, можливо, і не впоралися б удвох.

Загін пробирався повз школу. Магда краєм ока побачила в одному з вікон стрімкий рух, ніби хтось пробіг коридором. Дівчина одразу ж почала сканувати поглядом усю будівлю. В одному з вікон вона помітила лиш білясий силует. Немов привид. Голова була абсолютно біла, але одяг - чорний. Людина нерухомо спостерігала за загоном і не проявляла ворожості.

Попереду велика аномалія. Лейтенант зараз втрапить в халепу.

Дівчина вискочила вперед, трохи штовхнувши Дунаєва в плече.

- Йди за мною. Тут небезпечна місцина.

Аномалії оточували її своїми незримими стінами. Магда протискувалася через них, немов по вузькій скляній трубці. Вона витягнула руки в сторони, чітко відчуваючи пальцями силу цих утворень. Один невірний крок - і людину розірве на частини за кілька секунд.

Лейтенант позаду неї вказував, куди потрібно вести людей. Потрібна будівля була високою, і тільки завдяки своїм значним розмірам вона була помітна в цих заростях.

- КБО "Ювілейний", - задумливо промовила Магда, залазячи в один із входів у будівлю. - І хто ж обладнав тут лабораторію? І чому саме тут?

- Занадто багато запитань, чомучко, - Махаон заліз у вікно й озирнувся. - О, так я бачу, тут нещодавно непогано розважилися зомбі.

- З чого ти взяв? - Дьоготь підійшов до нього, зазирнув за ріг і ледь скривився: - Так... Що будемо робити?

Магда підійшла до Махаона і зазирнула за ріг. Біля стіни лежав мертвий чоловік. Судячи з усього, труп валяється тут уже давно. У нього не було ноги, обличчя кимось з'їдене, одяг розірваний, а зброя марним вантажем висіла на шиї.

- І що ти мав на увазі під "розважилися"? - пробурмотіла вона, відвертаючись до вікна.

- Вони його зжерли, ось, що я мав на увазі, - фанатик пройшов до ліфта і з силою розсунув двері.

Дунаєв підійшов до нього і посвітив ліхтарем униз.

- Командир! Це цікаво.

Магда і Дьоготь одразу ж підійшли до ліфта. Уся шахта була загаджена якимось слизом. Сморід стояв страшенний. Придивившись, дівчина зрозуміла, що на штирі були наколоті тіла людей і тварин. Аварійні сходи були більш-менш чистими. Таке враження, що ними постійно хтось користується.

- Ти думаєш, нам сюди? - із сумнівом запитав Дьоготь, торкнувшись драбини черевиком. Махаон пройшовся взад-вперед коридором:

- Згідно з документами, лабораторія знаходилася на мінус другому поверсі. Отже, персонал використовував ці ліфти для переміщення.

- Але зараз ми не можемо поїхати на ліфті, - зауважив Короп. - Якась тварюка засрала всю шахту.

- Отже, будемо лізти драбиною, - підсумував Дунаєв і присів біля проходу. - Начебто не труситься. Повинна витримати.

Дьоготь окинув поглядом загін:

- У розвідку підуть Короп і Махаон.

- Друже, я тобі не солдатик на побігеньках, - з усмішкою сказав той. Магда ткнула його ліктем у бік.

Дьоготь насупив брови, кашлянув у кулак:

- Кхм. Махаоне, ти не міг би допомогти Коропу з розвідкою?

- Гаразд, - Махаон обдарував знущальною усмішкою лейтенанта Дунаєва. Той із налитими кров'ю очима вже був готовий вчепитися тому в горлянку.

- Коропе, ось ключ-картка, розблокуйте двері і залиште їх відчиненими, - сказав Дьоготь і вручив солдату червону пластикову картку. Той ощадливо сховав її в кишеню розвантаження.

Хлопці закинули зброю за спини, увімкнули ліхтарі і стали по черзі спускатися в темряву шахти.

- Приготуйте свої гарнітури, - віддав наказ Дунаєв. Усі запхали у вухо по навушнику.

Магда швидко відшукала свій новісінький набір, встромила навушники в КПК і стала шукати потрібну частоту. Тарас, який стояв позаду неї, взяв її комунікатор:

- Зараз зробимо.

У вусі почулися перешкоди. Потім шипіння стало не таким неприємним і Магда почула цілком зрозумілу мову Махаона:

- Ми внизу. Як чуєте?

- Чую добре. Що бачиш?

- Гермодвері. Вони замкнені. Короп відкриває.

- Чуєш щось?

- Ні, все тихо.

В ефірі з'явилося стороннє шипіння, потім гучне клацання.

- Усе, командире, двері відчинено. Ми зараз глянемо швиденько, - бадьоро відрапортував Короп.

- Тільки без самодіяльності, - грізно сказав Дунаєв у мікрофон.

- А що будемо робити ми? - боязко запитала Магда, визираючи у вікно. Дьоготь простежив за її поглядом:

- Якщо хлопці не засічуть жодної підозрілої активності, то ми спустимося до них.

Незнайомий Магді хлопчина стояв осторонь і курив. Зловивши погляд дівчини на собі, він відвернувся до вікна. Лейтенант Дунаєв висунувся в шахту ліфта й уважно прислухався до звуків знизу. Магда зрозуміла, що найбільше зараз він боїться почути постріли.

- Як цього хлопця звати? - напівпошепки запитала дівчина в Дьогтя. Той глянув на відлюдного солдата біля вікна:

- Агат, по-моєму. А що?

- Він страшенно боїться, - шепнула Магда, свердлячи спину Агата своїм поглядом. - Ще більше, ніж лейтенант.

- З чого ти взяла, що Дунаєв боїться?

- Я бачу.

Дьоготь перевів погляд на лейтенанта. Хлопець напружено вдивлявся в пустку, чекаючи на доповідь розвідників. Він тримався руками за розсунуті дверцята ліфта. Великий палець його правої руки помітно тремтів.

Магда відмітила, що Дунаєв зовсім не схожий на Демона, його колишнього командира. Той без жалю міг би відправити загін людей на смерть, його руки не тремтіли навіть тоді, коли знайшли мертвого Абсолюта. Ні, лейтенант не підходить для роботи в Зоні. Він надто людяний.

- Махаоне, що в тебе там? Не мовчи, - Дунаєв ледь не впав у шахту, але вчасно схопився за двері.

- Нічого нового. Лабораторія порожня. Документів мало. На стелажах тільки макети якихось антен, на підлозі купа слизу, кишок і кісток. Схоже, тут мешкає якась тварюка, але зараз вона на полюванні. Тож у нас є всі шанси по-тихому зібрати папірці і забратися звідси до настання темряви.

- Зрозумів тебе. Ми спускаємося, - Дьоготь підійшов до Дунаєва: - Давай, солдате, ти йдеш останнім.

- Зрозумів, - лейтенант повернувся до бійців: - Агат, залишаєшся тут, доповідай обстановку кожні десять хвилин.

Хлопчина зблід, ковтнув і благально подивився на свого командира. Дунаєв підійшов до нього і плеснув бійця по плечу:

- Давай на дах. Поки ми будемо під землею, нам потрібні очі зовні. Іди. Усе буде нормально.

Магда витріщилася на них. Лейтенант зараз здавався надто вразливим. Його самого ледь помітно трусило від жаху, Агата взагалі колотило. Дунаєв ляснув хлопця по плечу, і той помчав на сходову клітку. Дьоготь уже спускався сходами, Тарас - за ним.

Лейтенант подав руку Магді й допоміг стати їй на перекладину:

- Акуратно.

Магда подивилася у вічі хлопцю:

- Все буде добре, пане лейтенанте.

Він тільки пограв жовнаками, стис її руку й кивнув.

Вона спускалася іржавими перекладинами все нижче. Стіни шахти були ніби прикрашені гірляндою з мертвих птахів, нутрощів і черепів. Щоб не виблювати свій скромний сніданок, Магда зосередилася на драбині.

Їх зустрів довгий темний коридор. У його кінці ледь світила тьмяна червона лампа.

- Я запустив генератор аварійного освітлення, - доповів Махаон. - На кілька годин має вистачити, тож ворушіть дупами.

Дьоготь був явно незадоволений фривольністю Махаона, але діватися було нікуди. Судячи з усього, з тямущих тут тільки він, Дунаєв і колишній фанатик. Короп і Тарас - типові винищувачі нежиті, їм чужі мудровані тактики. А Агат... якщо він не втік звідси від жаху, то вже добре.

Магда стояла на порозі таємниць. Тут зберігаються дані про неї, дівчину без батьків і минулого. Чи з'явиться сьогодні Єва? Чи постане вона перед нею у світлі тьмяної аварійної лампи?