Магду посадили на старий табурет посеред порожньої кімнати. Автоматник стояв біля виходу і не спускав з неї очей. Його погляд нічого не виражав, тільки страшні темні кола під очима не на жарт лякали. Хлопчина стомлений, немов не їв кілька днів. Та його пальці без тремтіння стискати руків’я зброї. Магда швидко відвела погляд.

Серце вискакувало з грудей, аж до болю, а ноги витанцьовували дивний танець. Стріляти будуть у потилицю? Швидко і безболісно? Або будуть по черзі коліна прострілювати і катувати?

Коли відчинилися двері, серце Магди тьохнуло. Вона стрепенулася і витягнулася, як струна.

До вікна підійшов високий чоловік зі світло-русявим волоссям і загубленим поглядом. Разом із ним - жінка, струнка, з довгим багряним волоссям. Вони подивилися на Магду, перезирнулися і кивнули одне одному.

- Хома, вільний, - коротко сказав чоловік автоматнику. Той миттєво покинув приміщення.

Жінка підійшла до Магди і присіла на одне коліно, щоб бути з нею на одному рівні:

- Ти знаєш, хто ми?

Її обличчя було восковим, однотонним і спокійним, немов посмертна маска. Обличчя молодої дівчини, але неначе давно померлої. Не було ніяких рум’яних плям, якихось емоцій, навіть брови не були зведені на переніссі. Це виглядало і моторошно, і прекрасно.

- Не знаю, - заворожено сказала Магда, з неприхованим інтересом розглядаючи жінку. Та з легкою усмішкою торкнулася її руки:

- "Моноліт", чула про таких?

- Ні... Я тільки кілька днів у Зоні...

Жінка знову переглянулася з чоловіком. Той склав руки за спиною, кивнув і вийшов.

- Моноліт привів тебе до нас.

"Вони що, сектанти?!"

- У тебе є те, що Йому належить, - тихо сказала жінка, провівши рукою по зап'ястку Магди.

- Артефакт? - тут же випалила дівчина і одразу ж пошкодувала про це. Що як ця дивачка просто пристрелить її за нього? Що як вона інше мала на увазі?

Незнайомка усміхнулася і кивнула:

- Його забрали в нас, хотіли вивезти за межі Зони. Ти ж розумієш, що настане після цього? Катастрофа, ще страшніша. Викид зітре все живе з лиця землі, залишивши на місці Зони пустку.

Заколисуючий голос незнайомки заворожив Магду, змусивши її вірити кожному слову. Можливо, вона й справді має рацію.

- Ходімо зі мною. Я - Кобра, - представилася жінка, відкинула назад своє волосся і ласкаво взяла Магду за руку.

Вони піднялися на дах. Чоловік вже стояв там, споглядаючи озеро.

Кобра стисла руку Магди:

- Це вона. Моноліт послав її нам, щоб повернути частину установки.

- Вони вже близько, Кобро. Загін найманців уже на підходах до Бурштину, - напружено сказав той, повертаючись до жінки, яка благоговійно дивилася на нього.

Його обличчя не виражало нічого. Він неначе думав про щось високе, не помічаючи обстановки навколо. Світле русяве волосся було розтріпане, брову розсікав глибокий шрам. Він дивився на Кобру суворо, але і поблажливо.

Магда притиснула кулак до тремтячих губ. Яка установка? Артефакт в її руці зовсім не схожий на чудернацький механізм! Але ж і Сахаров казав про можливий катаклізм… То що в біса відбувається в Зоні?!

Найманці якимось чином знайшли її. І знайшли досить швидко, як Магда і думала. Професор був правий - вони не зупиняться ні перед чим. Мабуть, багато грошей їм пообіцяли, чи вже заплатили…

- Господи... - вона з усієї сили ляснула себе по лобі. - Невже вони відстежували мене за телефоном того хлопця?

- Малоймовірно, - відрізав чоловік. - Хтось їм сказав.

"Сахаров..." - промайнуло в голові Магди. Гіркота всередині стала нестерпною. Цей милий на перший погляд дідуганчик так трусився перед нею кілька годин тому. А тепер залюбки злив усю інформацію.

- Цілком можливо, - зауважив командир загону, заглядаючи в очі дівчини. - Ти справді та, кого ми шукали. Мене звати Крик, я командир загону "Моноліту", як ти вже здогадалася. Твоє завдання - повернути артефакт на місце.

"Він що, читає мої думки?!" - злякалась дівчина, дивлячись у спину Крика. Той уважно подивився на неї і багатозначно кивнув. Він точно чує її!

- І куди? - без ентузіазму запитала Магда, присівши на краю даху.

Крик пройшовся туди-сюди:

- Рудий ліс. Є місце, куди не ходить ніхто. Згубний закуток, перебування в якому не обіцяє нічого, крім божевілля і смерті. Саме там необхідно заховати Серце і ніколи більше не повертатися туди. Там його місце.

- І як я впораюся сама? - від жаху в Магди клацали зуби, але, коли Кобра поклала руки їй на плечі, страх кудись відступив.

- Справді, тобі потрібен помічник, - Крик вдивлявся вдалину. - Я знаю, кого послати з тобою.

Він відійшов убік і почав із кимось перемовлятися по рації. Кобра встала на краю даху, вдивляючись кудись на захід. Її багряне волосся підняв вітер, немов прапор.

Магда подивилася на неї і схопилася. Це ж ще одне її видіння! Воно збувається! При чому в точності!

- Кобра! Я бачила тебе! У мене було видіння! - захоплено крикнула вона. Кобра повернула до неї голову і лише легко посміхнулася. Її воскове обличчя так само залишалося спокійним і світлим.

- Моноліт явив тобі ці видіння. Я рада, що ти нас знайшла.

Вона замовкла. У її мовчанні виразно відчувалася печаль, і Магда перестала посміхатися. Вона підійшла до рудоволосої й тихо запитала:

- Чому ви тут?

- Це один із наших останніх бастіонів. "Моноліт" уже не має такої сили, як раніше. Багато братів перестали чути голос Моноліту і пішли від нас. Тільки Крик зміг зібрати навколо себе всіх, хто залишився в цих краях. Він має нелюдську силу переконання. Я вірю йому, вірю, як Моноліту.

На дах піднявся ще один чоловік. Високий, міцний, з темним русявим волоссям, кароокий дивак, такий же, як і його командир. Суворий вираз обличчя робив його неприступним, бездушним, холоднокровним. Справжній убивця.

Побачивши Магду, солдат затримав на ній погляд, рівно на три секунди, а потім підійшов до Крика. Дівчина з подивом відчула, як в неї перехоплює дух. Це був страх? Цікавість?

Боєць і його командир були майже одного зросту і дуже схожі між собою, якщо дивитися на цих двох у профіль. Однак у новоприбулого був більш усвідомлений погляд. Він слухав командира з печаллю в очах, стискаючи кулаки до побіління кісточок.

- Це Махаон, - сказав Крик, повернувши голову до Магди. - Він піде з тобою.

Кобра нахилилася до дівчини і прошепотіла:

- Він втрачає зв'язок із Монолітом. Крик знає це, але не може його вигнати або вбити. Махаон був його правою рукою. Скоро ми втратимо його остаточно. Мені шкода. Крику шкода ще більше.

- І він не намагався його вбити? - здивувалася Магда. - Я думала, якщо вже ви такі дивні, то й чужинців убиваєте без розбору?

- Крик намагався. Особисто. Він хотів стратити його просто тут. Уже підніс дуло до його голови, але Моноліт зупинив його. Він залишив Махаона. Для тебе.

Магда перевела погляд з Крика на Махаона і назад. Кобра потріпала її по плечу і сказала Крику:

- Їй потрібне екіпірування.

- У нас немає повного набору. Та й розмірів таких теж.

- Я підберу їй зі своїх старих речей. Їй не можна йти в ліс у такому. Це просто небезпечно.

- Добре, працюйте, - Крик відвів Махаона вбік і став із ним тихо розмовляти.

Кобра м'яко повела Магду за собою:

- Ходімо. Я знайду тобі нормальне взуття. Умієш стріляти?

- Мене навчили, але я жодного разу не пробувала...

- Нічого. Я тобі покажу. Ходімо.

Дівчата спустилися вниз, у приміщення, де були складені зношені куртки, черевики, подекуди валялися старі деталі.

Кобра порилася серед куп сміття і витягла пару військових черевиків:

- Приміряй. Ці мають бути цілими.

Магда сунула ногу в правий, потім - у лівий. Черевики були більші буквально на сантиметр. І це добре, якби це був сорок п'ятий розмір, довелося б відмовитися від такого взуття. Усе ж берці кращі за кросівки, вони хоча б витримують невеличкі калюжі та мокру траву.

- Це - розвантаження, - Кобра повісила Магді на плечі військове розвантаження з безліччю кишень. - Сюди можна складати боєзапас і вішати всі потрібні детектори. Це значно полегшує роботу. Я перешивала його під себе, тож на твоїх грудях сидітиме добре.

- Щодо зброї, - вона провела Магду в сусіднє приміщення. Це була зброярня.

Жінка довго ходила вздовж стійок, а потім вибрала невеликий автоматик. Магда захихотіла. Порівняно з тим, чим у неї тикали вранці, це була ніби дитяча пукалка.

- Це - пістолет-кулемет МР-5. Тобі вистачить. Невелика вага, патрони легкі, поширені в Зоні, можна в будь-якого торговця купити. На стрільбищі я тебе навчу ним користуватися. Обслуговувати допоможе Махаон по ходу справи. Нам не дано достатньо часу, тож навчу тебе азів.

На майданчику за цехом Кобра півгодини показувала Магді, як потрібно цілитися, як стріляти і як перезаряджати її нову зброю. Повторили і правила користування пістолетом.

- Ти так багато знаєш, - сказала Магда, роздивляючись воскове обличчя Кобри. - І ти така тендітна.

- Це так здається на перший погляд. Нехай для тебе так все і залишається.

- Найманці вже біля комплексу! - крикнув Крик із даху. Махаон опинився за спиною Магди:

- Вийдемо через північний виїзд, пройдемо дорогою прямо до лісу. Ходімо.

- Кобра... - розгублено пробурмотіла Магда. - А що мені після всього цього робити?

- Ти народжена для Моноліту. Служи йому… - жінка благоговійно посміхнулася їй і закивала головою.

- Що?..

- Ідіть. Ми ще зустрінемося.

- Якщо ти так кажеш... До зустрічі, - спантеличено промовила дівчина.

- Ти згадаєш, - раптово подав голос Махаон. Він свердлив Кобру поглядом, граючи жовнаками. Від напруги, що наростала в повітрі, Магді хотілося провалитися крізь землю.

Погляд Кобри із спокійного миттєво перетворився на сталевий.

- Тобі пощастило, невірний, що Крик не пристрелив тебе тоді. Тож йди, раз на те воля Моноліту.

Чоловік ледь чутно вилаявся, круто розвернувся і пішов з прохідної. Магді нічого не лишалося, як піти за ним. Кобра заскочила в будівлю, щоб піднятися нагору.

Червоне волосся Кобри майоріло на вітрі там, на даху. Вона стояла поруч із Криком, її беззмінним командиром. Магда навіть звідти, знизу, бачила, яка між ними дивна енергія. Було це коханням або спільною любов'ю до Моноліту? Але дівчина зрозуміла для себе, що вони одне одному ідеально підходять.

Магда відчула, як до горла підбирається клубок. Ці фанатики були справді дивними, навіть моторошними. Але Кобра і Крик здалися Магді такими зворушливо-загадковими, що захотілося пробачити цим головорізам їхню пристрасть до вбивств невірних.

Махаон ішов попереду, напружено мовчав. Коли пролунали перші постріли, він обернувся і сказав:

- Найманці вже тут. У нас фора в півгодини. Сховаємося тільки, якщо побіжимо.

- То чого ми чекаємо?

- У мене барахлить детектор аномалій, прискоритися навряд чи вийде.

- Іди за мною. Тільки вкажи напрямок, куди нам іти.

Махаон із недовірою подивився на Магду і пальцем вказав на дорогу:

- Нею пройдемо прямо до воріт заповідника. Тільки якщо тебе розірве зараз якась хрінь - я тебе вперед не гнав.

Магда примружила око:

- Не переймайся, йди точно по моїх слідах.

Магда швидким кроком пішла дорогою, відчуваючи, як аномалії її відштовхують. Махаон ішов прямо за нею, іноді наступаючи їй на п'яти. А постріли ставали дедалі гучнішими. Дівчина вже починала нервувати, смикатися і часто обертатися.

- Спокійно, - холоднокровно сказав Махаон, коли вона вкотре обернулася.

Попереду показався кам'яний паркан Лиманського заповідника, а стрілянина вже припинилася. Мабуть, найманці йшли прямо по п'ятах. Їх гальмували тільки аномалії на дорозі.

- Мабуть, сутички не уникнути, - підсумував Махаон. Магда схопила його за руку і випадково відірвала шеврон "Моноліту":

- І що ж нам робити?

- Біжи в ліс, а я затримаю їх.

- Ти впораєшся?

- Розберуся як-небудь. Не вперше. Біжи, - твердо сказав Махаон, повернувшись до паркану. - Я підсаджу тебе тут, перелазь і йди туди, куди сказав тобі Крик.

- Але я навіть не знаю, де шукати ту кляту галявину!

Махаон загадково усміхнувся і подивився кудись крізь неї. Його обличчя набуло якогось примарного, воскового блиску.

- Вона сама знайде тебе.

За мить він струснув головою, ніби це була мана. Подивився на Магду усвідомленим поглядом і простягнув до неї руки:

- Швидше.

- Гаразд. Тільки пообіцяй мені... - дівчина залізла на паркан. - Пообіцяй, що знайдеш мене, гаразд? У мене крім тебе тут нікого немає.

Обличчя Махаона знову набуло вигляду посмертної маски:

- Іди, не марнуй часу.

- Чорт... Гаразд-гаразд... - Магда сповзла з паркану і гепнулася на купу жухлого листя.

"І куди мені йти?.."

Багряні дерева практично не пропускали сонячного світла. У лісі було страшно і похмуро. Звідусіль долинали страшні звуки, хрускіт гілок. Десь попереду пройшов згорблений силует. Здавалося, він не помітив Магду, яка обережно пробиралася вперед у пошуках хоч якоїсь стежки.

Ще один силует показався зліва. Істота повзла по схилу і здалеку була більше схожа на сліпу людину, яка впустила свої окуляри.

Магда пошкодувала про те, що поруч немає її незримого попутника. Сутності, яка знає дорогу куди завгодно.

"І тільки б із Махаоном було все гаразд… Він може мене захистити. От і чого він пішов…"

Тільки зараз дівчина розтисла долоню і втупилася у віддертий шеврон. На ньому красувався чи то птах, чи то янгол. Не дуже в’яжеться з кровожерливими фанатиками.

Вдалині вже чулися постріли. Ці звуки просто зводили її з розуму. У такій напрузі вона ніколи не знайде потрібну галявину. Та й як вона зрозуміє, що їй попадеться саме та галявина?

- Я не впораюся, Кобра... Я не впораюся... Я не та, хто вам потрібен... - Магда забилася в коріння величезного дуба і закрила обличчя руками.

Так, у неї є зброя, так, є сила переконання. Але ці люди в синьому не зупиняться ні перед чим, вони просто пристрелять її, щойно побачать!

Вона згорнулася клубочком серед величезних коренів і заплющила очі.

Час став нескінченним. Він тягнувся і тягнувся. Стрілянина припинилася, і тепер напружена тиша тиснула на психіку. Магда була готова до того, що зараз її груди прошиє кілька грамів свинцю. Але час минав, а нічого не відбувалося. Дівчина знову заплющила очі й склала руки на грудях.

Через кілька хвилин її мозок прошило дивне передчуття. Розплющивши очі, Магда зустрілася поглядом із двома стволами старої рушниці.