Магда ще раз подивилася на незнайомця і ніяково посміхнулася, ніби вибачаючись за те, що помилилася. Але той тільки підсунувся ближче:
- Привіт, не бачив тебе в наших краях.
- Я себе теж у цих краях не бачила... - пробурмотіла собі під ніс Магда. - Доброго дня.
- Та розслабся ти. Я - Тополь, - і хлопець простягнув руку.
Його бадьора мова навіть розвеселила сонну дівчину. Вона простягнула руку і Тополь весело її потиснув.
Він був зовсім не схожий на Махаона. Хоч Магда і майже забула, як той виглядає, вона могла розрізнити основні риси. Тополь був набагато нижчий за бійця “Моноліту”, волосся в нього було русяве з сивиною, хоч на вигляд йому було десь близько тридцяти. Зеленуваті очі посміхались, з цікавістю роздивляючись дівчину.
- Магда.
- Виглядаєш не дуже. Тобі не завадить душ, - співчутливо похитав головою він. Магда тільки кивнула:
- Тут, я розумію, таких зручностей немає?
- Тут ні, але в бункері вчених є непоганий душ.
Почувши про вчених, дівчина змінилася в обличчі.
"Якщо вони мене тут побачать, вони відразу ж настукають найманцям!"
- Мені не можна! - одразу ж випалила вона. - Там же цей... ну... Карантин, напевно!
Тополь махнув рукою:
- Та не переймайся, у нас є окремий вхід у житловий модуль для дослідницької групи. Там усі умови. І професор над вухом не зудить.
Магда уважно подивилася в очі Тополя. Хлопець насупився, розгубився і навіть зніяковів. Дівчина ніби копалася в його голові.
"Помисли начебто чисті, погляд простий, сам розслаблений. На вигляд добрий і навіть турботливий"
- Гаразд, умовив. Тільки за умови, що вчені мене не бачитимуть.
- Само собою! Чи ти думаєш, що вони, побачивши сторонніх у комплексі, по голівці мене погладять? Усе під мою відповідальність.
Вони вийшли на вулицю. Охорона проводила брудну Магду поглядом, Тополь, здавалося, взагалі не звертав уваги на її зовнішній вигляд.
Бункер був за півкілометра від станції, зовсім поруч. Магда з цікавістю роздивлялася масивні ящики і маскувальні сітки. Хотіла поставити запитання Тополю, але побачила людей у синьому.
Вона щиро сподівалася, що це просто форма наукових співробітників. Але білий орел на їхніх шевронах розставив усе на свої місця. Це найманці. Вони тут. Уже тут.
Дівчина пошепки запитала:
- Що вони тут роблять?
- Охороняють наш табір, - знизав плечима Тополь. - Неговіркі хлопці. Ну, на те вони й найманці. Зате бійці відмінні.
- Не сумніваюся...
Тополь приклав до металевої панелі якусь картку. Панель підсвітилася зеленим, коротко пискнула, і двері відчинилися. Хлопець пропустив дівчину вперед і увійшов слідом за нею. Їх обдало хмарою пари, прямо як у бункері Сахарова. Від цих спогадів у Магди затряслися коліна.
Модуль виявився досить-таки затишним. Кілька кімнат, у них по два двоярусних ліжка. Навіть матраци були.
- Мило тут у вас, - зауважила дівчина.
- Ну, а як. Закордонне фінансування, - усміхнувся Тополь, заклавши руки за спину. - Можеш залишити речі тут. Душові кабінки в кінці коридору.
- Дякую, - невпевнено пробурмотіла Магда і скинула куртку. Її та рюкзак вона залишила в куточку кімнати Тополя. Той сів за стіл і заглянув у свій комунікатор.
- Я почекаю тебе тут, гаразд? - бадьоро сказав він. Дівчина тільки кивнула і попленталась в кінець коридору, не в силах повірити, що зараз прийме душ, і, можливо, навіть теплий.
Кабінка була з дверцятами, на стіні висіло невелике дзеркальце. На столику було розкладено приладдя для гоління. Магда посміхнулася і скинула штани, футболку та білизну.
Вода була ледь відчутна за температурою, напевно, градусів тридцять. Дівчина із задоволенням відмила своє тіло від бруду і якоїсь крові. Волосся довелося довго відмочувати в мильній піні, щоб хоч якось привести його до ладу.
Дівчина скинула пов’язку з руки і жахнулася від страшного вигляду ще свіжих шрамів. Вони сочилися сукровицею, рожеве м’ясо ще не до кінця затягнулося зашкралузлою шкіркою. Дівчина скривилася, коли омивала руку водою. На дотик наче кора старого дерева. Від таких глибоких каньйонів не врятує ніяка мазь від рубців… Невже після нападу фантазму в першу ж ніч Магда приречена все життя ховати свою руку?
Рушники були одноразові. Вони зберігалися в невеликій шухляді, вбудованій у стіну. Тонка бавовняна тканина практично розчинялася, торкаючись вологої шкіри. Зім'яті залишки рушника дівчина викинула в смітник, одяглася у свою футболку і штани, взулася і вийшла, глянувши на себе в дзеркало.
Магда вже й забула, який вигляд має. Її проблеми накрили її з головою, та настільки, що вона перестала сприймати себе як людину, як біологічну оболонку, як особистість зі своїми думками і мріями. Їх витіснили проблеми і переживання.
Вираз її обличчя став якийсь нещасний та переляканий. Очі сумно опустилися, руде, багато разів фарбоване волосся навіть помите стирчало в різні боки, немов солома. Магда сумно переглянулася зі своїм відображенням, зав’язала старою резинкою “хвіст” і вийшла з кімнати.
Дівчина йшла коридором із кам'яним обличчям. Тривожні думки навалилися на неї з новою силою. Потрібно було зрозуміти, що тут роблять найманці, чи здадуть її тутешні вчені, і хто в біса такий цей Дьоготь. І потрібно було знайти солдата в чорному.
"Але їх там так багато! Як же я знайду потрібного? Чи це буде, як із проклятою галявиною - він знайде мене сам?"
Тополь щось записував у якийсь журнал. Почувши кроки Магди, він відклав олівець і підняв голову. Дівчина пройшла до ліжка навпроти, відчуваючи на собі його погляд. Вона фізично відчувала, як він пильно розглядає вологе волосся, груди, плечі, обличчя. Магда сіла на ліжко і схрестила руки на грудях.
Тополь прокашлявся:
- Ну, так тобі набагато краще. Мабуть, шлях був важкий, раз ти була схожа на шахтаря?
- Не те слово, - зітхнула Магда. - Я загубила ліхтарик, довелося йти наосліп.
- Нічого собі, - щиро здивувався хлопець, відкладаючи вбік журнал із записами. - Без ліхтаря, та ще й в наших краях? Та тут карт аномальних полів всього півтори штуки, і то, тільки навколо табору і бункера вчених… Що тебе привело сюди? Ховаєшся від найманців?
Магда спрямувала порожній погляд у підлогу, силкуючись придумати якусь правдоподібну історію, але Тополь перестав посміхатися:
- Я не сліпий. Ти мало не зомліла, коли побачила хлопців біля входу. Давай, колись, що накоїла?
Магда помовчала з хвилину, а потім тихо запитала:
- Нас не слухають?
Тополя усміхнувся і похитав головою. Дівчина закусила губу, зібралася з думками:
- Ну, я знайшла артефакт, замовлений кимось із Великої Землі. Його ніс хлопчина, якого порвали якісь тварюки недалеко від дроту. Я знайшла його залишки і речі.
- А що там робила ти?
- Мені потрібні були гроші. І я зв'язалася з якимись підозрілими хлопцями. Вони забезпечили мене тільки старим іржавим пістолетом, пляшкою води і аптечкою, в якій було одне активоване вугілля. Мій провідник потрапив у Пекучий пух, і я скористалася моментом і втекла від нього.
- Ну ти даєш, Магда. Ти ж могла триста разів згинути в аномалії! Або від лап мутантів, - здивовано вигукнув Тополь.
- Мені пощастило, - одразу ж відрізала Магда, подивившись просто перед собою. Відкритий погляд Тополя вона не могла витримати.
Хлопець відкинувся назад і примружив очі:
- Темниш ти, темниш...
Магда знову закусила губу, насупивши брови. Потім швидко закивала, всім виглядом показуючи, що вона здається, припиняє цей спектакль:
- Так, темню. Але більше не скажу нічого, вибач. Дякую, що скупатися впустив.
Тополя розуміюче кивнув:
- У кожного свої справи і свої таємниці. Я в них лізти не буду.
Дівчина вдячно посміхнулася.
- Якщо ти не проти, я допоможу тобі з пов'язкою, - запропонував хлопець. Магда тільки кивнула, не бажаючи навіть дивитися на своє поранення. Сиділи мовчки. Тополь зосереджено бинтував, а Магда міркувала над своєю тяжкою долею.
У коридорі щось запищало. Тополь піднявся:
- Хтось стукає у двері. Зараз подивлюся, хто там.
Він вийшов із кімнати, а Магда залишилася сидіти. Але довго вона, як зазвичай, не всиділа. Звісно, дівчина ризикувала потрапити на очі співробітникам бункера, але щось її просто-таки тягнуло в коридор.
Вона обережно виглянула з-за рогу.
Тополь стояв до неї спиною і набирав код на гермодвері. Ті з дзижчанням відчинилися і в модуль зайшов високий хлопець у чорному. Магда ахнула.
Його сірі очі не відображали абсолютно нічого. Праве око було явно пошкоджене: воно дивилося в перенісся і зовсім не рухалося, затягнуте ледь помітною каламутною плівкою. Волосся зачесане назад і зібране на потилиці, вилиці гострі, запалі щоки. По опису Сестри цілком підходить… Та чи це точно він?
- Здоров, лейтенанте, - Тополь потиснув йому руку і ляснув хлопця по плечу. Той тільки слабко посміхнувся і пробурмотів:
- І тобі не хворіти, Тополю. Мені сказали, що у вас проблема з контролером. Я з хлопцями допоможу його нейтралізувати. Тільки покажи, де його бачили, щоб ми могли організувати спостереження.
- Так, звісно. Дякую, що відгукнувся, - Тополь повів хлопця до себе в кімнату.
Магда юркнула на своє місце, сіла і з нудьгуючим виглядом стала щось читати в телефоні Санька. А читати там було що.
"Цю суку бачили на Диких територіях. Знайдіть і прибийте. Кабан"
"Інформатор передав, що вона пішла в бік Копачів. Скоро хлопці підуть по сліду. Бафомет"
Магда схопила ротом повітря, але те ніби не дійшло до легень. Схопила ще раз - те саме. Дівчина заплющила очі і притиснула руку до губ, щоб придушити істеричне схлипування.
Тополь встав у дверях і швидко запитав:
- Усе нормально?
Магда прошепотіла, не піднімаючи голови:
- Вони мене знайдуть. Вони вже на шляху.
Хлопець у чорному протиснувся в кімнату і спрямував свій крижаний погляд на Магду:
- Це хто? Ти, Тополь, що, вирішив платну душову відкрити?
Хлопець промовчав, опустивши голову. Пройшов до столу і дістав з-під нього карту.
Чоловіки схилилися над столом. Магда дивилася на їхні зосереджені обличчя. Тополь пояснював, де востаннє бачили контролера, а солдат уважно стежив за його пальцем.
Магда уважно сканувала новоприбулого своїм поглядом. Від неї не сховалася жодна деталь: на рукаві темна пляма, руки в подряпинах, на грудях червоний шеврон “Обов’язку”. Погляд уважний і серйозний.
- Добре, Тополь, я зрозумів, - лейтенант підняв голову і зустрівся поглядом із дівчиною.
Його очі були порожні, без емоцій, думок, усе було приховано ніби за сталевою стіною. Магда затримала свій погляд на кілька секунд довше, ніж слід було. Обличчя лейтенанта спотворила ледь помітна гримаса невдоволення.
"Мабуть, не терпить безладу і порушення правил..." - подумала вона, відвівши погляд убік.
- Тоді чекаю на тебе сьогодні вночі, лейтенанте, - Тополь потиснув хлопцеві руку.
Гермодвері задзижчали. Хтось увійшов у комплекс. Тополь злякано вирячив очі й подивився на Магду, а потім на бійця. Той кивнув і простягнув до дівчини руку. Та нетямуще заклапіла очима. Лейтенант махнув пальцями, мовляв, іди сюди. Їй нічого не залишалося, як узятися за його крижану руку.
Тополь натягнув бадьору посмішку і пішов у коридор, а солдат повернувся до виходу спиною, прикривши налякану Магду.
Дівчина притислася до бронежилета лейтенанта, відчуваючи щокою холод металевих кріплень. Цупка тканина дряпала скроню.
Магда ледь відчувала, як рухається грудна клітка під всим цим екіпіруванням. Крижана рука хлопця стискала тендітне плече дівчини, приховуючи її від сторонніх поглядів з коридору.
- Тополь, ви готові до завтрашніх замірів? Дьоготь підтвердив свою участь, - почувся чемний голос.
- Чудово, професоре! Я зараз же накажу хлопцям почати підготовку.
- А що з контролером?
- Нам гарантував свою допомогу командир квада "Обов’язку". Сьогодні ввечері розберемося з тварюкою.
- Дуже добре, Тополь. Такими темпами ви дуже скоро станете офіційною особою в Зоні.
- Дуже радий, професоре, дякую за вашу довіру. Провести вас у ваш модуль?
- Ні, дякую. Зі мною хлопці з охорони.
Почувши про охоронців, Магда здригнулася. Руки лейтенанта сильніше стисли її плечі.
Тепер усі думки дівчини були тільки про час, який їй було відведено. Скоро група головорізів буде тут і залишить від неї мокре місце.
Важкі двері зачинилися. Тополь повернувся в кімнату:
- Спровадив. Усе добре, дякую, що її прикрив.
Лейтенант розтиснув хватку. Магда зробила крок назад:
- Ти мене мало не придушив!
- Вибач, перестарався, - процідив крізь зуби хлопець. - Я піду, Тополь, буду готуватися.
- Добре, лейтенанте. На зв'язку.
- Можеш не проводжати. Не хочу заважати вам. До зустрічі.
Він розвернувся і вийшов. Магда прослідкувала за ним з півхвилини і перевела розгублений погляд на Тополя:
- А що з ним?
- В якому сенсі?
- Ну, його обличчя… На нього хтось напав?
Тополь сів на своє місце та потер пальцем перенісся:
- Загалом, така історія. Пішов хлопчина зі своїми бійцями на склад контейнерів, неподалік від заводу. Там був здоровий загін бандитів, вони начебто щось не поділили. Я подробиць не знаю. Так от. Всі його хлопці загинули. Він лишився один на один з бандитським паханом. Бились на ножах, чи щось таке. І той йому око й вибив.
- Нічого собі… - Магда похитала головою. - Шкода, що так вийшло.
- Ти мені краще скажи, хто тебе знайшов. Найманці? - він схрестив руки на грудях і суворо подивився на Магду. - Ти розумієш, чим це все може скінчитися?
- Розумію... - ще трохи, і дівчина розреветься. Тополь жалібно підняв брови, мовляв, тільки не плач, і дівчина прикрила очі, щоб заспокоїтися.
- І що мені робити? - нарешті запитала вона. Хлопець знизав плечима:
- Єдиний вихід, який бачу я - попросити захисту в "Обов’язку". Або у впливової людини.
- А можна і те й інше? Щоб напевно...
- Жартуєш… Це добре. Тобі варто звернутися до Дьогтя. Він точно тобі допоможе. Краще йти зараз, поки він відпочиває на базі після полювання. Тебе провести?
Магда одягла куртку і схопила свій рюкзак:
- А як попросити захисту в "Обов’язку"? Ти думаєш, вони погодяться? Я ж нічого не вмію.
- От блін, лейтенант пішов... - Тополь підвів дівчину до гермодверей. - Але ти, коли туди прийдеш, відшукай на базі лейтенанта Дунаєва, скажи, що від То...
- Дунаєва?! - мало не крикнула Магда. - Чорт, дякую... Не проводжай, не треба...
Не дочекавшись повного відкриття дверей, вона прослизнула в тамбур. Ледве витримала дезінфекцію, а, коли відчинилися двері, вибігла, немов божевільна.
Дихання збилося, у грудях горіло. Ноги підкошувалися. Магда бігла до станції. Ось він, солдат у чорному! Та як вона переконає його повернутися? Сестра була права, цей хлопчина не такий простий…
Охоронець із цікавістю спостерігав, як вона врізалася у вхідні двері.
- На себе, дівчино, - м'яко сказав він. Магда рвонула двері і влетіла в будівлю. Розштовхала людей у проході, увірвалася в бар і крикнула:
- Де Дунаєв?
Незручна тиша. І тільки бармен визирнув із віконця каси й весело крикнув:
- Пішов зі своїми. У справах, напевно.
До Магди підійшов Дьоготь:
- Проблеми?
- Так, - твердо сказала дівчина і витерла чоло рукавом. - Мені потрібна і ваша допомога теж.