Магда нетерпляче рилася в шухлядах, Махаон тривожно поглядав на дозиметр.
- Довго ще? Тут фонить, майже як у реакторі.
- Почекай. Я начебто знайшла.
- Не минуло й двох годин...
Магда згребла в оберемок стос особистих справ:
- Це всі медсестри Лариси. Тут практично немає фотографій. І ті, що залишилися, не дуже хорошої якості... Гаразд.
Вона стала гортати папки. Одна, інша... Усе не те. Ті Лариси були зовсім не схожі на жінку зі сну. І ось, коли стос вже добігав кінця, Магда відкрила чергову стару картонку.
Фото погано збереглося. Але вона впізнала цю посмішку. А в очницях хтось поставив дві жирні сині крапки...
- Знайшла, - видихнула вона. Невже її сни були віщі? То Лариса дійсно існувала?
Магда втупилася в стіну. Це нереальна удача. Таких збігів просто не існує! Хтось явно хотів, щоб цю Ларису знайшли…
Махаон дістав із кишені комунікатор:
- Адресу диктуй.
- Леніна 30. Квартира 43.
Махаон шукав щось на карті, а потім сховав КПК у нагрудну кишеню:
- Тут недалеко. Ходімо.
Вони вибралися через вікно і пішли дворами. Магда не чула біганини монстрів. Здавалося, навіть повітря тут не рухається. Але щось було в ньому чуже. Воно чекало свого часу.
- Поки чисто, можемо йти, - Махаон виринув із чагарнику і махнув Магді рукою: - Давай, зріжемо через садок.
Дівчина пішла за ним. Їй здавалося, що з дахів за ними хтось спостерігає. Вона різко штовхнула Махаона в двері дитячого садка. Той мало не спіткнувся об табуретку:
- Якого хріна, Магда?!
- Стій! За нами хтось спостерігає... - дівчина з розмаху наліпила шеврон на плече чоловіка і повернула нашивку на бронежилет. Відшукала другий шеврон у глибинах своїх кишень і приліпила на інше плече. Махаон нерозуміючим поглядом свердлив усі дахи в осяжному просторі.
- Ти про братів? Я нічого підозрілого не бачив. Мабуть, усі, хто залишився вірним Моноліту, пішли на станцію.
- Ти впевнений?
Він задумався, подивися кудись вдалину:
- Ні.
Вони продовжили пробиратися крізь колючі чагарники і зарості клену. Магда йшла попереду, щоб перевірити шлях на наявність аномалій. Вона була захоплена своїми тривожними думками і не бачила нічого навколо.
Махаон взяв її за руку і потягнув:
- Леніна 30, прийшли. Куди ти зібралася?
- А? Вибач, задумалася, - дівчина зніяковіла й висмикнула руку.
- Як добре, що на дверях під'їздів номери квартир написали... - задумливо сказала вона, смикаючи застарілі двері. Ті легко піддалися.
Поки піднімалася сходами, всередині наростало дивне передчуття чогось грандіозного.
- Ти можеш відчинити двері? - запитала дівчина. Махаон насупився, підійшов до дверей і став уважно вивчати замок. Через дві хвилини він повернувся до Магди:
- Я можу вибити її.
Він хвилину подивився кудись крізь неї, а потім підняв палець:
- А ти сама чому не відкриєш? Ти не можеш вирвати замок силою думки чи що?
- Хм, - дівчина сіла навпочіпки перед дверима. - Я навіть не думала про це. Відійди-но.
Махаон відступив і став біля стіни, схрестивши руки на грудях. Магда озирнулася на нього, шукаючи підтримки. Він кивнув і посміхнувся краєм рота.
Магда простягнула руку до замка. У її думках виник язичок замка. Дівчина й гадки не мала, як працює цей механізм, але вона точно знала, що, коли провертаєш ключ, язичок ховається в замок.
Вона спрямувала свою енергію в кінчики пальців. Знову відчула заповітне поколювання. Детектор аномальної активності на грудях Махаона різко верескнув. Той сіпнувся від несподіванки і відключив його.
Щось голосно бряцкнуло. Магда опустила руку і вперлася лобом у двері. Головний біль прошив її від скроні до скроні, немов куля. У кожне око немов увіткнули по голці. Вона ще не могла отямитися після того випадку на заводі цього ранку.
- Так, вставай, - Махаон під руки підняв дівчину і спробував відчинити двері. Ті піддалися без проблем.
Обстановку у квартирі ніби заморозили. Усе застигло у вісімдесят шостому. Зотлілі килими рівно лежали на підлозі. У вітальні стояв зібраний і застелений диван. Туди Махаон і посадив Магду.
Дівчина ледь могла тримати очі відкритими. Було таке відчуття, неначе вона не спала кілька діб, і тепер ледь тримається, щоб не заснути.
Від втоми хотілося втратити свідомість і ні про що не думати. Махаон сів поруч, дістав з рюкзака аптечку:
- Що робитимемо?
- Я буду шукати далі, - твердо сказала Магда, скидаючи рюкзак. Вона одразу відчула полегшення в спині, відкинулася на спинку дивану й заплющила очі. Ще трохи - і вона засне.
- І що ти хочеш знайти?
- Я хочу дізнатися про неї побільше. Тільки відпочину хоча б кілька хвилин. Що ти збираєшся колоти?
- Антирад. Не хочу вночі світитися, та і ти, думаю, теж, - він закотив свій рукав, зробив швидкий укол і відкинув порожній шприц-тюбик. Потім дістав ще один і взяв Магду за руку:
- Не смикайся тільки.
Магда хотіла задрімати ненадовго, але перевтома не давала заснути й постійно озивалася неприємними відчуттями в скронях. Махаон вколов швидко й майже безболісно, ляснув дівчину по коліну й пішов за стіл, крутити цигарки.
Зрозумівши, що відпочити їй не вдасться, Магда підвелася й стала обнишпорювати стінку, що стояла навпроти дивану.
- Тільки не йди нікуди, - попросила вона в свого супутника.
- Та куди ж я подінуся, - зітхнув той, розсипаючи тютюн.
Дівчина знайшла старий альбом. Там були чорно-білі старі фотографії. Лариса на них була радісна, щаслива. Поруч із нею був молодий хлопчина. Магда впізнала в ньому Олексія. На звороті фото було так і написано: "Лара і Льоша, серпень 1979".
Дівчина зазначила, що цей Олексій дуже на неї схожий. З усмішкою вона відклала кілька фото, а потім сховала їх у рюкзак.
Вона пішла в сусідню кімнату. Ніхто не міг припустити, що всю правду від неї відділяли лише одні двері...
На стінах були наліплені якісь бланки і документи. Стіл усипаний папками і паперами. Біля вікна на підлозі були розкладені кольорові фотографії.
Таблиці та звіти були рівно наліплені на стіну шматками деревної смоли і якимись кривавими згустками. Магда підійшла ближче.
Звіт про пси-активність об'єкта "ЄВА". Дослідження проводилися п’ятнадцять років, за цей час вдалося підняти показники з трьох до десяти. Далі досліждення пси-поля припинили і приділили увагу фізичним показникам дівчини. Вчені значно їх підійняли, майже до максимуму...
У дівчини заворушилося волосся на потилиці. Вона відступила до фотографій.
Це були фотографії дівчини на тлі білої стіни. Як на документи. Магда присіла над ними і з жахом усвідомила, що на них - вона сама.
Такі ж великі сині очі, тонкий довгий ніс, темне, нефарбоване сплутане волосся… Магда і так вважала себе досить дивною на вигляд, але обличчя цієї дівчини її лякало.
Фото робили з періодичністю в півроку. На них худорлява дівчина в синій робі похмуро дивилася в об'єктив. На пізніших знімках тон її шкіри посвітлів, тепер обличчя було землисто-сірим. Очі з яскраво синіх стали бурштиново-жовтими, зіниці дивно звужені. Губи якось дивно лежали, ніби їй у рот поклали боксерську капу.
- О господи... - Магда відшукала на звороті фото дату і почала гарячково відшукувати звіти за той проміжок часу.
Її мозок не міг сприйняти всю ту інформацію, усе це було схоже на сценарій фантастичного фільму жахів.
"Колір шкіри зблід, ймовірно, через нестачу сонячного світла... Верхня щелепа - другий ряд зубів... Очі змінили забарвлення. Тести показують, що №14 стала бачити в темряві набагато краще. Варто продовжити курс препаратів..."
Магда кинула швидкий погляд на пізні фото. Тепер на неї дивилася її незрима супутниця, моторошне створіння невідомих учених, що вирвалося на волю...
Дівчина схопилася за голову. Їй не зрозуміти всього цього безладу. Усе це виявилося занадто несподівано. Вона б із задоволенням повірила в те, що ця Єва чи як її там - магія Моноліту або витівки аномальності Зони.
Є тільки одна людина, здатна спокійно в усьому розібратися. І зараз вона сидить у сусідній кімнаті.
Магда згребла в оберемок папки з документами, фотографії та віддерла кілька звітів зі стін.
- Махаоне, допоможи мені! - вона бігла коридором і мало не плакала, немов дитина.
Він сидів за столом і спокійно колупав виделкою холодні консерви.
- Ну що там ще... - чоловік відставив банку вбік і встромив у неї виделку. Магда вивалила перед ним папери і простогнала:
- Махаоне, я втрапила по самі вуха... Допоможи мені розібратися в цій чортівні!
- Я зрозумів. Ти не вмієш читати? - глузливо запитав він, розгрібаючи звіти.
- Якби там було написано про тебе, ти б теж читати розучився, - буркнула дівчина, намагаючись угамувати тремтіння в руках.
- Гаразд, дай мені годинку, - Махаон схилився над папками і став уважно вивчати їх вміст.
Магда пройшла до шифоньєра і відчинила дверцята. На вішалках висів одяг Лариси.
Дівчина з неприхованим інтересом стала витягувати сукні на світло. Тканина пахла чимось гидким, але її якість була що треба. Магда провела рукою по рукавах, розглядаючи мереживо.
Їй захотілося його приміряти, але навіть вона розуміла, що дозиметр просто так постукувати не буде. Дівчина зітхнула і повісила сукню назад.
- Я піду, подивлюся, що на кухні, - Магда пішла коридором, розглядаючи картини і плакати на стінах. У цій квартирі все було так затишно, так спокійно, що просто не хотілося йти.
Дівчина штовхнула двері кухні й застигла в проході. Їй у ніс ударив трупний запах.
На столі лежала нога якоїсь тварини. Над нею клубочився рій зелених мух.
На стіні красувалися дивні малюнки. Цифри, схожі на координати, схеми, написи... Фотографії якихось людей, покреслені й порізані.
Магда дістала з кишені КПК, увімкнула камеру і сфотографувала стіну. Судячи з усього, ця Єва перетворила квартиру Лариси на свій притулок і штаб.
І чому саме ця квартира?
Дівчина прикрила очі і згадала Ларису. Її очі такі ж сині, як і в неї. А Олексій? Та Магда ж як дві краплі води на нього схожа!
- Невже... - вона прикрила рот рукою, зачинила за собою двері й побігла назад у вітальню.
Махаон уже розгріб половину паперів. Він підняв погляд на дівчину, потім підніс до очей одну з фотографій і підсумував:
- Тепер усе зрозуміло. Магда, ти...
- Господи, тут жили мої батьки! - крикнула дівчина і сіла посеред кімнати навпочіпки. - А хто ж тоді моя мама там… в Києві?
- Магдо, почекай... - Махаон підняв руку із сигаретою. - Це ж ти. Над тобою ставили експерименти...
- Та це не я! - вона схопилася і сплеснула руками. - Єві двадцять шість! А мені двадцять чотири! Це не я!
- Ну, тоді ознайомся ось із цим, - Махаон простягнув їй стару газету. - І з цим.
Дівчина втупилася в статтю про викрадених дітей у районі Чорнобиля. У дев'яностих зникали діти в районі Іванкова, та з інших населених пунктів поблизу Периметру.
Магда згадала сон, чорну "Волгу", людину, яка викрала маленьку Єву. Вона закивала головою, погоджуючись зі статтею, і перейшла до іншого бланку.
"Дані про клонування"
Магда вилаялася, перегортаючи документ.
- Судячи з усього, тебе клонували з цієї Єви, - з виглядом професора заявив Махаон, жуючи чергову цигарку.
- І що, мені від цього не легше! - дівчина закрила руками обличчя. - І як я тоді опинилася в Києві? У мене ж була мама! І дитячі фотографії! І я прекрасно пам'ятаю, що мені ніхто нічого не колов! Тільки медсестра приходила додому, щеплення робила...
- А ти впевнена, що щеплення? - усміхнувся чоловік, перекладаючи документи. - Картина така. Якісь учені викрали цю, умовно скажемо, Єву ще дитиною в цієї...
- Лариси, - вставила Магда, розмазуючи сльози по щоках.
- Ось. Вони накололи її всякою гидотою, щоб зробити з неї досконалу зброю за програмою "Універсальний солдат". Потім, зрозумівши, що все йде чудово, клонували її. Тебе, очевидно, підмінили в пологовому будинку, і ти потрапила до своєї нібито матері.
- І хто це зробив?
- Поки неясно. Загалом, вони сподівалися, що ти зможеш виконувати їхні накази в столиці. Але щось пішло не так. Тут мало інформації. Систематизувати не вдалося.
- То виходить, що “ЄВА” - це не ім’я? - тихо спитала Магда, розгублено дивлячись під ноги. Чоловік кивнув:
- Це абревіатура. Ідентифікатором було тільки число чотирнадцять.
Дівчина похитала головою, не в змозі схопити всю цю інформацію. Виходить, що вона - і є ця “номер чотирнадцять”? Якщо вона - клон, то зрозуміло, чому нагадала Ліснику ту потвору.
- Я бачила на кухні фотографії якихось чоловіків. Вони всі пошматовані. Напевно, люди на них мертві. І ось, - Магда показала Махаону фотографію. - Тут якісь схеми. І координати. На кухню не раджу ходити дивитися, там смердить.
- Дай сюди, - він уважно вивчив схему і став щось вишукувати в КПК дівчини. - Якщо вбити ці числа в карту, то видає місце зовсім поруч із нами. І як їй вдалося запам’ятати таку кількість чисел?
- Ти вважаєш її розумово відсталою?
Махаон тяжко зітхнув, підняв погляд:
- Та навіть не знаю… Ти на цю роль підходиш краще.
Магда підлетіла до нього й тріснула по потилиці:
- Який же ти огидний!
У відповідь Махаон тільки тихо розсміявся.
Магда забрала комунікатор і сховала його в кишеню, не в силах зрозуміти, де реальність, а де - відгомони минулого.
КПК пискнув. Дівчина сіпнулася від переляку і схопилася за серце:
- Чорт! Що там...
Повідомлення від Дьогтя:
"Магда, мені потрібна твоя допомога. Я знаю, що ти в Прип'яті, я теж тут. Приходь у пральню, я розповім тобі подробиці роботи. Добре заплачу. Дьоготь"
- Махаоне, ти хочеш підзаробити? - поцікавилася дівчина тремтячим голосом. Чоловік почухав потилицю:
- Я ж огидний.
Дівчина спочатку насупилася, а потім різко підняла брови:
- Гаразд. Тоді артефакти, які я знайду, тобі не дістануться. Хто не працює - той не їсть, як то кажуть.
- Добре, вмовила.
- Тоді нам потрібно знайти пральню. Дьоготь пропонує роботу. Каже, добре заплатить.
- Ну, гаразд, підемо, - із сумнівом протягнув той. - Сподіваюся, це не штурм якогось бандитського кодла. Бо від твого Дьогтю можна всякого очікувати…
Він згріб усі документи і склав у рюкзак Магди. Дівчина ще раз окинула поглядом акуратно прибрану квартиру і попрямувала до виходу.
Махаон ішов попереду. Погода почала псуватися. У заростях неподалік завивав чи то собака, чи то вовк.
У кущах недалеко хтось верескнув. Магда відскочила за спину Махаона. Той навів ствол автомата на джерело звуку. Але в осяжному просторі так ніхто й не з'явився.
- Ходімо-ходімо, - він потягнув Магду за собою, не випускаючи з поля зору підозрілий кущ.
Через півгодини він вказав дівчині на дах:
- Дивись. Ти мала рацію. Там снайпер.
- Він думає, що ти - свій, - вставила дівчина, намагаючись розгледіти темну постать на даху п'ятиповерхівки.
Душа дівчини пішла в п’яти, коли вона зрозуміла, що в того снайпера виявилось довге волосся. Магда одразу ж згадала про Кобру. Невже вона тут? Але чому спостерігає за ними здалеку?..
У цьому місті все ніби застигло. Мутанти і люди ніби готуються до чогось грандіозного. Можливо, це буде справжня катастрофа. Магду не покидало відчуття незрозумілого занепокоєння. Вона не стала говорити про це Махаону. Їй чомусь здавалося, що він відчуває те саме.
Він дивно роздивлявся навколишні будівлі, обводячи пустим поглядом спустошене і покинуте місто.
- Тобі не здається, немов усе навколо завмерло? - тихо спитала дівчина. Махаон промовчав, але по його напруженому виразу обличчя було зрозуміло, що він теж над цим роздумував.
Він смикнув важкі металеві двері пральні й пропустив Магду вперед.
- Стій! Хто йде? - з напівтемряви до них вийшов чоловік у сіруватій куртці. Дівчина зупинилася:
- Шкіпер? Ти, чи що?
- А, - чоловік вийшов із тіні, і вона відразу ж упізнала ці бліді очі. - Я ж казав, що ми зустрінемося. А це хто?
- Махаон, - представився супутник дівчини і протиснувся в коридор. Шкіпер недовірливо оглянув його з ніг до голови:
- Пушкою в таборі не розмахуй, друже. Інакше стріляю без попередження.
- Усе добре, від нього не буде проблем, - Магда посміхнулася. - Мені потрібен Дьоготь.
- Він на другому поверсі, піднімайтеся.
Магда повернулася до сходів і почула, як Шкіпер знову її окликнув:
- Можна тебе на хвилинку?
- Так, звісно, - Магда підійшла до старого знайомого і стала навпроти: - Як ти? Чула, на Бурштині стався страшний викид після того, як я пішла. Твої хлопці живі?
Шкіпер почухав носа:
- Було жарко, так скажу. Сахаров згорнув лабораторію через загибель майже всіх його асистентів. Подейкують, що старий і сам з розуму вижив. Моїх трохи пом’яло, але ми встигли вшитися. Пішли, сядемо, чого стояти.
Вони пройшли до заколоченого вікна і всілися на здоровенне кам’яне підвіконня. Магда зняла зброю з плеча й поставила її коло себе на підлогу. Рюкзак теж опинився на підлозі. Дівчина з полегшенням видихнула, розправивши плечі. Поки вона розминала м’язи, Шкіпер сидів поруч, уважно роздивляючись її.
Махаон пройшов у темний куток і став займатися звичною справою - крутити свої бісові самокрутки.
- Чому викид стався так неочікувано? - спитала Магда, оглядаючи покинуту будівлю.
- Після того, як ти пішла, Сахаров викликав мене до себе і наказав уважно стежити за напливом зомбі. Він вважав, що вони знову попруть, як в старі добрі часи, хвилями. Але цього не сталося. Навпаки, ніч пройшла спокійно, а на ранок почалося… Ми з хлопцями сховалися в спеціальному ангарі, а от вчених на замірах добряче потріпало. Не лишилося навіть кісток. Люди казали, що над Бурштиновим озером було багряне світіння, яке протрималося півдня. А потім все раптово скінчилося.
Магда помітила, що Махаон ледь помітно викривив рота в усмішці, не підіймаючи голови від тютюну.
- Ми пішли, без вчених нам на Бурштині нічого ловити. До того ж, після тебе приходили найманці й влаштували нам Варфоломієву ніч. Шукали тебе. Не поясниш, в чому справа? - Шкіпер серйозно подивився на дівчину, яка вже супилася, щоб вигадати якусь правдоподібну історію.
На думку нічого розумного не спадало. Дівчина старанно ховала погляд, і їй на допомогу прийшов Махаон.
Він розвалився на старому стільці з цигаркою в зубах й ліниво промовив:
- То не твоя справа, мужик. Менше знаєш - краще спиш.
Шкіпер насупив брови й стис щелепи, дивлячись на хлопця.
- Я думав, ми товариші, Магдо, - промовив він.
- Для тебе і твоїх людей це дійсно може повернутися дуже погано, - Магда зіскочила з підвіконня й згребла свої речі. - Я рада тебе бачити живим і неушкодженим. І дякую, що прихистив в ту ніч.
- Нема проблем, - зітхнув Шкіпер. - А що з твоїм умінням стріляти? Бачу, в тебе нова пушка.
- Ну, є прогрес, - збрехала дівчина. Чоловік трохи зіщулив ліве око. Він їй не повірив.
- Нам час, на нас чекає Дьоготь, - швидко сказала Магда і стала швиденько підійматися на другий поверх. Махаон поплівся слідом.
В одній із кімнат горіло світло. Дівчина заглянула всередину і побачила чоловіка у важкому військовому бронекостюмі. Він стояв над столом, розглядаючи якісь папірці.
- Вибачте, а де я можу знайти Дьогтя? - боязко запитала Магда.
Чоловік повернувся до неї обличчям, і вона одразу ж його впізнала.
- Привіт. Дякую, що відгукнулася.
- А... А що з твоїм костюмом? Ти на Термінатора схожий... - розгублено пробурмотіла дівчина, сідаючи в старе крісло. Махаон став біля стіни, схрестивши на грудях руки.
Дьоготь посміхнувся краєм губ і обдивився себе. Здоровенний розвантажувальний жилет, купа заповнених кишень, броня закриває груди, спину і пахову область. Важкі наколінники грізно збільшували ноги і робили їх якимись неприродніми.
Махаон роздивлявся амуніцію Дьогтя і криво всміхався. Магда зрозуміла, що він ставиться до такого спорядження дуже критично. На ньому самому не було наплічників, був тільки один тріснутий налокітник і старі потерті наколінники, набагато легші, ніж у Дьогтя.
“Можливо, в Зоні правда важлива мобільність, а не важке озброєння… Зміг би Дьоготь пролізти через тісний лаз? Зміг би стрибати? В мене від такої ваги коліна б вилетіли…” - задумалася дівчина.
- Мені потрібна буде твоя допомога і твої здібності. Я знайшов шлях у підземний секретний об'єкт. Зібрав загін, щоб спуститися туди і роздобути документи. Ти допоможеш нам усунути тварюк і, якщо потрібно буде, людей, що перешкоджатимуть нам.
- А гроші? Скільки ти мені за це даси? - напружено запитала Магда, вчепившись пальцями в підлокітники.
Дьоготь уважно подивився на неї і сказав:
- Скільки попросиш - стільки й дам. Я маю у своєму розпорядженні достатню кількість коштів.
- А гарантії? - встряв Махаон. - Як ми можемо тобі довіряти?
Він підійшов до карти, уважно ознайомився з усіма позначками і шепнув дівчині:
- Сходиться. Він теж іде туди.
"Він іде за тими ж координатами..." - вона відкрила рота від здивування і перевела переляканий погляд на Дьогтя:
- Хто ти такий? Я ж одразу зрозуміла, що ти не просто сталкер.
Чоловік набрав повітря, щоб висловитися, але цієї миті в кімнату увійшов солдат у чорній уніформі.
- Якого біса вона тут робить?
Перед Магдою стояв лейтенант Дунаєв.