Загін став у просторому приміщенні. Дьоготь наказав дочекатися Махаона і Коропа, а потім розділитися.

Магда дивилася в темряву, очікуючи побачити в ній усе що завгодно. Ніколи не вгадаєш, що Зона покаже тобі цього разу.

Їй не подобалося це місце. Холодне, немов камера тортур із безліччю ходів і приміщень. Глибока нора, в якій тримали людей, перетворюючи їх на чудовиськ? Підземний заводик з виробництва якихось незаконних речей? Ще один атомний реактор? Що це в біса таке?

На підлозі були розкидані обгорілі рештки меблів, стіни до половини були в чорній кіптяві. Найімовірніше, тут була пожежа.

З темряви вийшли розвідники. Махаон, здавалося б, поводився, як завжди. Короп же був зелений і ледь стримував блювотні позиви:

- Ну, командире... Там не для людей зі слабкими нервами, звісно...

- Загалом, поки що чисто, - Махаон почухав потилицю. - Крім ваших безцінних папірців, не раджу нічого чіпати руками.

- Ясно. Тоді розділимося, щоб прискорити пошуки, - Дьоготь пройшовся коридором, вивчаючи написи на вцілілих стендах.

- Спочатку придумай, як ліфти запустити, розумнику, - пробурчав Махаон, складаючи руки на грудях. - Вони давно не працюють, а під нами є ще приміщення.

- І що ти пропонуєш? - перебив його Дунаєв. Чоловік зі поблажливою посмішкою повернувся до нього:

- Та не кип'ятись. Туди ведуть досить великі вентиляційні шахти, щоправда, не в найкращому стані, але пролізти можна.

- Знущаєшся? - лейтенант насупився, напевно, уявивши, як він дереться вентиляцією.

Махаон всучив йому пом'ятий плакат:

- Ось план-схема. Що пропонуєш ти?

- Тут мають бути джерела живлення, інакше як працював цей об'єкт?

- Лабораторія працювала від електростанції, судячи з усього, - задумливо сказав Дьоготь. - Тож доведеться користуватися альтернативними шляхами. Поки що дослідимо верхній рівень. Розділимося. Я піду з Дунаєвим, ми подивимося лабораторію. Короп і Тарас - у їдальню.

- Та-ак, - задоволено протягнув Тарас, чим розсмішив Магду.

- Магда, Махаон, на вас приміщення для персоналу, нічого не пропускайте. Зустрічаємося рівнем нижче через п'ятнадцять хвилин, тримаємо зв'язок. Усе, уперед, - скомандував Дьоготь і звернув в один із вузьких коридорів.

- Ну, пішли? - і Махаон, не дочекавшись відповіді дівчини, зник у темному коридорі. Магда швидко ввімкнула свій ліхтарик і побігла слідом:

- Не кидай мене! Тут страшно...

- А ти чим думала, коли сюди йшла? Це тобі не прогулянка дощовим парком, - він увійшов у невелику кімнату і завмер у дверях. Усе було перерито, навіть ліжка, і ті перевернуті.

- Тут як Мамай пройшовся... - зауважила Магда, визираючи з-за плеча чоловіка.

- Нічого тут немає. Ми втрачаємо час. Пропоную спуститися рівнем нижче. Швидше все перевіримо - швидше змотаємося звідси.

Магда з сумнівом подивилася на нього:

- Не думаю, що це безпечно.

- Ходімо. Хочеш тут до завтра простирчати?

- Я не хочу лізти по вентиляції, - почала скиглити Магда.

Антураж лабораторії її лякав. Іржа пластинами відходила зі стін, змішуючись із попелом і кіптявою; усе, що не згоріло, було вкрите товстим шаром пилу. І тільки дивні криваві сліди вели кудись до шахт ліфтів...

Чи точно це нора Єви? Лабораторія мала в тисячі разів гірший вигляд, ніж квартира Лариси. Хоча, можливо, це пов'язано зі ставленням самої Єви до цього місця. Хто ж любитиме свою камеру тортур і знущань?

Махаон зупинився перед двома ліфтами. Зімкнуті двері освітлювала аварійна лампа.

- Ну ж бо, посвіти, - чоловік підійшов до дверей, просунув у щілину пальці і став повільно відсувати одну з них.

- Ти впевнений, що це гарна ідея? - тремтячим голосом запитала Магда, заглядаючи в шахту ліфта. Махаон подивився на неї:

- Магда! У руки себе візьми врешті-решт. Тут нікого немає. Якби хтось був, я б помітив. Ходімо. Давай руку, тут є драбина.

Дівчина шмигнула носом, простягнула свою спітнілу долоню і почала пробиратися до сходів крихкими металоконструкціями. Махаон тримав міцно, хоча Магді здавалося, що її волога рука ось-ось вислизне.

- Ми все зробимо швидко, ти навіть злякатися не встигнеш.

Махаон переліз нижче, зачепився ногою за шмат кабіни ліфта, що застрягла, і почав розсовувати двері поверху.

- Мені б твою впевненість... - дівчина дерлася слідом за ним, не маючи сил визначити, що відчуває всередині.

Рівень страху перед невідомим і напруженості давно зашкалив. Серце ніби перетворилося на кам'яну брилу. Бентежило тільки те, що загін перебуває під землею, і якщо щось трапиться, то виходів на поверхню звідси небагато...

Черевики гучно вдаряли по кахлю. На стінах крім обгорілих стендів і плакатів красувалися криваві плями й розводи. Магда дивилася тільки собі під ноги, не в силах підняти погляд.

Махаон бадьоро крокував приміщеннями, чіпляючись за кожну дрібницю. Знайшовши кілька непримітних папірців, він запхнув їх у рюкзак дівчини:

- Ось, бачиш? Працюємо.

На стіні за десять метрів від них затанцював промінь ліхтаря. Магда здригнулася, але чоловік ляснув її по спині:

- Та заспокойся ти. Це наші.

- Махаон? Ви як сюди пробралися? - з-за рогу вирулив лейтенант Дунаєв, весь у павутинні.

- Шахтою ліфта спустилися.

- Тобто, - хлопець підійшов до Махаона мало не впритул. - Я зі своїм дорогим обладнанням мав скочуватися по цій бісовій вентиляції, поки ти шахтою спустився?

- А чого ж ти сам не додумався, вундеркінд? - той нахабно посміхнувся, загороджуючи Магду.

- Я виконую накази, - прогарчав Дунаєв.

- От і не скигли.

- Якого біса ти взагалі з нами поперся...

- Припиніть, - сказала вона, дивлячись на похмуре обличчя Дунаєва. Махаона ця ситуація більше забавляла. Він повернувся до неї:

- Ходімо. У нас ще кілька рівнів.

- Я з вами, - Дунаєв підійшов до шахти і почав спускатися. Промінь його ліхтаря ковзав по стінах. Махаон підштовхнув Магду:

- Раз вони вже тут, значить, вони все оглянули. Лізь за ним, я за тобою.

Дівчина почала спускатися нижче. Побачила світло в проході й вискочила в коридор.

Стіни були повністю чорні від бруду, крові та якогось дивного слизу. Дунаєв дивився на все це з відкритим ротом. Магда встала поруч із ним, не знаючи, що сказати.

Махаон виліз із шахти і присвиснув:

- Нічого собі, попрацював хтось... Гаразд, йдемо всі разом, чи, може, пан лейтенант хоче усамітнитися з панянкою? Дивіться, декорації які сприятливі.

- Слухай, стули ти вже пельку! - лейтенант замахнувся, щоб штовхнути хлопця, але той загрозливо навис над ним, усім своїм виглядом показуючи, що спустити когось у шахту ліфта для нього не буде труднощами.

Магда штовхнула Махаона в плече:

- Що ти тут влаштував? Навіщо провокуєш?

- Не моя проблема, що він поводиться, як хлопчисько.

- Ти жук, Махаоне, а не метелик, - процідила крізь зуби Магда і пішла за лейтенантом до зали.

Підлога була всіяна кістками, уламками стільців і столів. Над усім цим кружляли зграї мух. Жирні личинки повзали в слизу, видаючи противні звуки. Дунаєв стояв у дверях, не наважуючись зробити крок уперед.

- Там є шафа, можна піти глянути, - задумався він, обнишпорюючи променем ліхтаря протилежну стіну.

- Так, напевно, варто подивитися, - Магда підійшла до нього і стала стежити за променем.

На мить світло вихопило з куп сміття бліде обличчя з моторошною посмішкою від вуха до вуха. Тварюка причаїлася за однією з куп електроніки і тепер хижо вишкірилася. Вилазити явно не поспішала, напевно, чекала, поки люди самі підійдуть, щоб напасти з темряви. Але чуття Магди тут же дало дивний сигнал. Він перевернув усі її нутрощі, запустивши викид адреналіну.

- Назад! - крикнула дівчина, відтягуючи солдата від входу в зал.

- Чого?

- Там хтось є. Я бачила.

Махаон витягнув пістолет із кобури і перехопив свій ліхтар зручніше.

- Де бачила?

- Ліворуч, за купою сміття, - від переляку в дівчини зуб на зуб не потрапляв, але цікавість підштовхувала її повернутися до дверного отвору і стати за спиною Махаона.

- Не раджу, - Дунаєв схопив її за руку і вийшов уперед. - Від мене більше користі буде. Стій спокійно і зв'яжися з нашими, нехай ідуть сюди.

Магда відійшла і натиснула на кнопку гарнітури.

- Дьоготь, ти чуєш?

- Чую, ви де?

- Ми рівнем нижче. Спустилися шахтою ліфта. Ідіть до нас, у нас тут... Проблеми.

- Зрозумів, будемо за три хвилини.

Дівчина повернулася до отвору. Махаон уже шукав тварюку в залі. Дунаєв ішов поруч із ним з автоматом напоготові.

"Чому вони туди зайшли... Не потрібно було заходити... Він цього не любить..." - у голові Магди з'явився знайомий вкрадливий голос. Дівчина рвонула було до отвору, щоб покликати хлопців, але не встигла.

Білий силует виник раптово праворуч від Махаона. Істота виявилася на дві голови вищою за нього. Біле тіло без одягу, руки висіли мало не до підлоги, лиса голова з чорними очима крутилася в пошуках чужинців. Дунаєв навів автомат на тварюку і крикнув Махаону:

- Чорт, стріляй!

Оглушливий звук автоматної черги заповнив увесь простір. Магда затисла руками вуха. З-під лівої долоні пролунав крик Дьогтя:

- Що у вас там відбувається?!

- Швидше йдіть сюди! - крикнула дівчина і зірвала з плеча свій автоматик. Нарешті він їй став у пригоді.

Вона сяк-так зняла його із запобіжника і стала в дверях. Холодний метал і пластик зручно лежали в руках, але які гарантії, що Магда зараз не підстрелить Махаона або лейтенанта? Їй хотілося допомогти хоч чимось, але страх поранити своїх виявився сильнішим.

Промені двох ліхтарів періодично вихоплювали бліду людиноподібну тварюку з темряви. Вона намагалася схопити стрільців своїми довгими руками, але хлопці спритно ухилялися, поки були сили. Магда була вражена їхньою своєрідною грацією. Вести бій у важкому бронежилеті з купою різних примочок - справжнє мистецтво.

Раптово один із ліхтарів жалібно блимнув і практично згас. Тварюка завила і голосно гепнулася на слизьку підлогу.

Махаон витягнув лейтенанта в коридор і залишив біля стіни. Дьоготь пробіг повз Магду і ввімкнув свій налобний ліхтар. Він світив потужніше, тому відразу стало видно обстановку в усій залі.

Довге білясте тіло розпростерлося на смердючих рештках тварин. Чорна кров хльостала з безлічі кульових поранень. Іноді тілом пробігали судоми. Магда намагалася роздивитися якомога більше. У голові пролунав голос Єви:

"Він помер. І добре. Їв забагато"

"Хто це був?" - подумки спитала Магда, боязко заглядаючи до зали.

"Гвалтівник з колонії. Його теж вдосконалили"

Короп і Тарас нервово тупцювали в коридорі:

- Що там? Нам іти?

- Огляньте інші приміщення, - сказав лейтенант, затискаючи поранене плече.

Хлопці розвернулися і пішли відкривати інші двері.

- Начебто прибив, - Махаон перескочив через труп і відчинив дверцята шафи. Звідти на нього висипалися скелети птахів і якихось дрібних тварин.

- От чорт! - чоловік відскочив і мало не послизнувся на слизу. - Тут нічого немає. Можна йти.

Дьоготь обійшов зал і вийшов у коридор:

- Як успіхи в Тараса з Коропом?

- Трохи роздобули, - Короп вийшов із бічної кімнати, слідом за ним Тарас, який жує печиво:

- Що з нашим командиром, ви краще скажіть.

- Усе нормально, - Дунаєв піднявся, хапаючись за стіну. Рукав його куртки був розірваний, було видно рвану рану.

Магда круглими від жаху очима дивилася на нього, на людей навколо. Усе почало втрачати свою реальність. Дівчина не могла впоратися з усім, що навалилося на неї за останні десять днів. Та за цей час сталося стільки подій, скільки за все її життя не відбувалося!

- Якщо всі приміщення оглянули, то пропоную спуститися нижче, - подав голос Махаон, стоячи біля шахт ліфта.

Двері шахти різко зачинилися просто перед його носом. Чоловік відскочив і запитально втупився на інших.

- Гей, ти ж казав, що тут нікого немає, - Дунаєв зубами розірвав пачку бинта.

Магда підійшла до нього, відібрала аптечку і стала посипати рану антисептиком. Кров зашипіла, лейтенант скривився від болю. Дівчина стала накладати пов'язку поверх рукава, тугіше затягуючи бинт.

- Спасибі, - Дунаєв потріпав пов'язку, ніби перевіряючи, а потім схвально кивнув їй.

- Ну, нагорі ж не було, - знизав плечима Махаон. - Магда, твій вихід.

- І... І що...

- Відчиняй двері і бажано зроби так, щоб вони більше не зачинилися.

- Ну й запити в тебе... - Магда підійшла до дверей і простягнула до них руку. Спрямувала свій погляд на двері й напружилася.

Двері затремтіли. Ще мить - і вони роз'їдуться. Але замість того, щоб сховатися в пази, вони вигнулися, немов звичайні двері на петлях.

Дьоготь напружено спостерігав за цим, Махаон кивав зі схваленням, стоячи позаду Магди, готовий її підхопити. Лейтенант Дунаєв із відкритим ротом стояв, не в силах повірити в побачене. Тарас перестав жувати галети і переглянувся з Коропом:

- А ось така тварюка нашого Орлана-то і прибила...

Магда дивилася на понівечені двері. Вона - чудовисько. І місце їй тут, глибоко під землею, в лабораторії, оточеній тридцятикілометровим периметром. Як можна жити серед нормальних людей, коли вистачить одного пориву гніву чи істерики, щоб рознести півквартри? Можна ненароком упустити на голову співрозмовнику щось важке або зробити його придурком на все життя. Страшно, коли все це відбувається неусвідомлено.

Дівчина підійшла до отвору, що відчинився, схопилася за двері й подивилася вниз. Дна не було видно, темрява ворожа, але водночас приваблива.

- Магда, відійди звідти, - твердо сказав Махаон.

Дівчина вдивилася в темряву. Якщо вірити картам, то під ними ще два рівні. А там може відбуватися все що завгодно...

На мить їй здалося, що з дна шахти на неї глянули блискучі жовті очі...

- Нам потрібно продовжувати пошуки... - почав було Дьоготь, але його обірвав зойк Махаона.

Руки Магди сприснули з погнутих дверцят, і вона впала в темряву шахти.

- Дідько! - Махаон рвонувся до шахти, заскочив на драбину і зісковзнув униз.

Магда лежала на купі мертвих птахів. Вона не розуміла, чому Єві так подобалися птахи. Ця дівчина постійно тягне їх усюди, де з'являється. Від них стоїть моторошний сморід, а тендітні кістки дивно хрумтять. Пір'я не розкладається, тому стирчить на всі боки.

Біль у ребрах змусив її завмерти і перестати рухатися. Дівчина хапала повітря, немов риба, що потрапила на сушу. На лобі виступив піт, Магда стиснула кулаки, хапаючи пір'я і кістки.

- Навіщо... Навіщо ти зачинила двері... - прошепотіла вона, ковтаючи сльози.

"Вони йдуть..."

- Хто... - Магда насилу сіла на коліна і притиснула руки до грудини. - Хто йде?

"Вони йдуть за мною..."

- Хто йде? - дівчина запитала голосніше. Нагорі почулася метушня і скрегіт металу.

- Та я це, - на підлогу зістрибнув Махаон із ліхтарем. Він узяв Магду під лікоть:

- Ти ціла?

- Н-не знаю... Мені дихати важко... Боляче... - вона вчепилася в його руку.

- Чекай-но, не смикайся, - хлопець поліз до магдиного рюкзаку й дістав звідти Серце Оази. Обдивився ледь жевріючу кулю й зітхнув:

- Тебе потрібно глянути. Якщо щось не дуже серйозне, то напівпорожнього артефакту повинно вистачити. Якщо ж там усе в кашу перебите, то доведеться трохи потерпіти, поки це лайно зарядиться. Пішли зі мною в ту кімнату.

Він вивів Магду в підсобку й замкнув двері, встромивши в них знайдений на підлозі металевий штир. Дівчину поклав на холодну підлогу, поруч - увімкнений ліхтар і схилився над нею.

Швидким рухом розстібнув куртку й підняв футболку.

- Грудина синя, зараз не смикайся і кажи, де болить дужче, - Махаон торкнувся посинілої області. Дівчина заскиглила від болю, обливаючись сльозами.

- Ага, вилізло.

- Тобто? - перелякано просипіла Магда, намагаючись підняти голову, щоб на власні очі побачити, як поламані ребра живуть своїм життям. Але хлопець усім своїм виглядом показав, що краще Магді зараз взагалі не рухатися.

- Я сподіваюся, що артефакту вистачить, - він узяв блакитну кулю. - Зараз не смикайся, я тебе вмовляти не буду. Буде боляче, терпи.

Махаон поклав кулю на синець і прикрив це краєм футболки дівчини. Магда притримувала артефакт рукою, намагаючись не сильно тиснути на ребра. Вона не зводила переляканих очей з хлопця, який сидів коло стіни й прикурював. Полегшення не наставало.

- Легше? - поцікавився Махаон.

Магда необережно глибоко зітхнула й, відчувши черговий приступ гострого болю, сіпнулася, зробивши ще гірше.

- Ні, - в правому кутку рота з’явилася кривава піна.

Кімната стала завеликою, перетворилася в нескінченний темний коридор. З пітьми виходить Лариса в помаранчевому светрі, усміхнена й щаслива. Слідом за нею - Олексій. Він весело підхоплює кохану на руки й крутить кімнатою. Потім, коли вони зупинилися, Лариса подивилася на Магду повними любові очима:

- Як ти гадаєш, ким буде наша дівчинка, коли виросте?

- Ну, - Олексій пригорнув наречену до себе. - Вона в нас така гарна, мабуть, буде актрисою.

- А я думаю, що вона буде вчителькою. Чи письменницею. Вона так уважно слухає, коли ти їй читаєш…

Вони поринули в темряву. Відгомони їх веселих розмов ще довго звеніли у Магди у вухах.

Махаон стривожено спостерігав за мареннями дівчини, пихкаючи димом.

- Магдо, як же так?.. Як же ти так… Так тупо померти - це ж навіть для тебе занадто… - розгублено бурмотів він, копирсаючись у кишенях. Десь у нього був захований укол зі знеболювальним.

- Не йди тільки… - прохрипіла дівчина, хлюпаючи кров’ю. - Ти, як вийдеш звідси… Забери мої гроші, мою частку віддай мамі в Києві… І артефакт можеш продати. Тільки коли я… Коли я помру… Поцілуй в лоба… очі закрий мені… і руки склади… на грудях…

- Може, тебе ще відспівати? - ледь помітно всміхнувся Махаон. Магда простягнула до нього руку, тож йому довелося сісти поруч з нею.

- Все буде гаразд, артефакт подіє.

Він торкнувся її чола. Рука Махаона була моторошно крижаною. Магда розуміла, що він не вірить в те, що говорить.

Їй не хотілося помирати. Не тут, не зараз, не так рано. Було страшно, тіло тремтіло, з рота невпинно повзла піна. Магда була сама собі огидна, вся закривавлена, зі зламаними ребрами й пробитою легенею… І поруч немає цілющого озерця. А Серце Оази не спішить її сьогодні рятувати…

Що довше Махаон спостерігав за її агонією, то більше викривлявся його рот. Він стискає щелепи, злиться, напружено думає. Потім різко зривається, скидає свій рюкзак, бере з собою тільки ліхтар і пістолет. Вибігає з кімнати й зникає в заплутаних темних коридорах.

Магда починає плакати. Вона розуміла, що кожен необережний рух та навіть подих можуть прискорити настання смерті. Але тихі, ледь стримувані ридання проривалися назовні.

Хотілося повернутися на бік, підібгати ноги, заплющити очі й зробити вигляд, що помираєш не в темряві й не наодинці.

Магда думала про своє коротке життя. Чи було воно нікчемним? Начебто ні. Вона жила гідно, працювала і от, полізла в саме пекло, за шестизначною сумою.

“Та чи вартувало воно того?..”

Однозначно так. Адже вона зустріла чоловіка, від якого в неї вже який день зводить дихання. Так, можливо, він зараз просто втік, щоб не бачити як вона помирає, але…

Магда готова була зламати ще одне ребро, аби тільки він повернувся, сів коло неї й заглянув у вічі. Цей запах тютюну, теплі руки, серйозний погляд… Так, мабуть, це те, що хотілося б відчути перед смертю.

В коридорі з’явилося блякле жовте світіння. Махаон, весь розтріпаний, схвильований, влетів у кімнату й з розбігу гепнувся на коліна коло дівчини. Його легкі наколінники жалібно хруснули.

Він торкнувся пальцями сонної артерії Магди й витер своє чоло рукавом:

- Молодчина, дівчинка, дочекалася…

Серце Оази було відкладено, натомість Махаон притис до грудей Магди новий, жовтогарячий артефакт.

- Та облиш… - прошепотіла вона. - Забери мої гроші, йди звідси… Тільки…

Вона схопила його за руку, прикрила очі. Від крові в роті почало нудити. Металевий запах зводив з розуму, а думка про те, що Махаон не сприйме її зізнання всерйоз, мало не змусила Магду розревітися ще раз.

- Я знаю, Магда, - раптом вимовив Махаон. - В тебе все на обличчі написано.

- Ну, давай тепер, посмійся з мене, як ти робиш зазвичай, - роздратовано вимовила Магда, але одразу ж прикусила язика.

Вона щойно проговорила фразу без задишки та болю. Невже артефакт допоміг? Дівчина обмацала грудину. Болю не було. На місці переломів якісь сторонні нарости, але це вже не мало значення. Вона врятована, і буде жити.

Магда різко сіла, відкинула артефакт:

- Господи… Я мало не померла… Дідько…

Сльози ринули з очей. Усвідомлення смерті, знайомство з нею дало Магді новий сенс життя. Їй за ці тридцять хвилин довелося переглянути весь свій життєвий шлях. Навіть передсмертні марення були. Це не страшно, це тільки сумно, особливо, коли розумієш, скільки всього ти не встиг зробити…

Магда не помічала, як Махаон обтирає її обличчя від крові, як він прикурює свою самокрутку й дає їй. Міцний тютюн продирає горлянку, повертає до життя, до дійсності.

- Легше? Пішли, твоя родичка хоче тебе бачити, - сказав Махаон і підняв Магду на ноги. - Вставай. Час забирати документи й звалювати потихеньку.

Він забрав свій рюкзак і автомат, сховав пістолет у кобуру й повів дівчину темними коридорами.

Велика простора зала з бетонними колонами. На підлозі розсипом лежить сяюче каміння, пружини, краплі та якісь корали. Сяйво всіх цих речей ледь-ледь освітлює приміщення.

Посеред цієї пишноти стоїть висока постать, у вже знайомих лахміттях із сяючими жовтими очима. Біля задньої стіни - гори сміття та мертвечини. Вони блокували важкі величезні двері. Магда шоковано роззирнулася навколо. Махаон спустився до зали і тепер блукав серед розсипів аномальних утворень.

- Ти можеш говорити зі мною? - крикнула дівчина. Єва зробила ще крок уперед.

"Говорю з тобою"

- А ротом можеш?

Та захихотіла, гидко, хрипло, захлинаючись слиною. Магда пішла назустріч до неї, перемагаючи страх і огиду.

"Боляче"

Єва у два стрибки опинилася просто навпроти Магди. Уперше дівчина бачила її так близько.

У світлі ліхтаря шкіра була практично білою, з сіруватим відтінком. Очі - яскраво-жовті з вузькими зіницями. Єва відкрила рот і висунула пошматований язик. Мабуть, повний рот зубів не дозволив їй зберегти здатність повноцінно розмовляти.

Риси обличчя були такі самі, як і в Магди. Це зводило з розуму.

Єва різко схопила її за руку своїми довгими пальцями, уважно подивилася на лейтенанта, а потім перевела погляд на дівчину.

У голову Магди немов встромили розпечену голку. Вона заплющила очі від різкого болю. Одразу ж перед очима постала картина Прип'яті. Через зарості пробираються бійці в синіх комбінезонах. На плечах шеврони з синіми орлами.

Магда затрусилася від жаху й натисла на гарнітуру:

- Лейтенанте, піднімай усіх своїх, сюди йдуть найманці. Судячи з усього, за тим самим, за чим і ми, - швидко сказала Магда. - Єво, ходімо з нами!

- Я зрозумів, добре! Вилазьте звідти, ми чекатимемо на поверхні, - відповів Дунаєв.

Магда стояла навпроти свого двійника. Вона - лише частинка цієї людини. Вона не та, ким є. Вона не мала ставати особистістю.

Єва швидко взяла її за руку. Дівчина заплющила очі і перед її поглядом почали проноситися різні картинки. Вони складалися в щось велике, ніби Магда прожила чиєсь життя.

Чоловіки в блакитних халатах сидять навпроти неї, такої маленької дівчинки, і уважно спостерігають, як вона їсть. Ложка ширяла в повітрі, але, коли набиралася кашею, падала в тарілку. Тоді дівчинка брала її рукою і несла їжу до рота. І так повторювалося постійно.

Тепер Магда перенеслася в інше приміщення. Вона трохи старша. На ній надіта синя роба з порядковим номером. Її темне волосся зачесане назад, губи потріскалися, під очима темні мішки. Відчуття були огидні: все тіло нило, у пальцях рук нещадно кололо, ніби хтось встромив під кожен ніготь голку.

За товстим склом стояв чоловік із планшетом. Він ретельно заповнював бланк звіту, дивно поглядаючи на Єву. Дівчина дивилася на нього спідлоба, ніби відчуваючи загрозу.

Коли він закінчив робити записи, планшет був захований у шухляду столу. Учений пройшов до кодових дверей і неспішно увійшов у камеру:

- Номер чотирнадцять. Єдиний вдалий антагоніст. Наш найкращий проект. Нумо, відкривай рота.

Єва проігнорувала прохання. Тоді він дістав із кишені цукерку, неквапливо дістав з обгортки і помахав перед носом дівчини шоколадним брусочком. На її обличчі заграла дитяча усмішка, і вона радісно відкрила рота, який був більше схожий на пащу, заповнену кількома рядами дрібних зубів.

- Ось і славно, - учений схопив Єву за щелепи, тримаючи її рот відкритим, і став уважно вивчати зубки, що утворилися. - Як же славно... краще, ніж ми припускали... Молодець, ось тобі цукерка.

Він швидко кинув її в рот дівчини, та її практично не жувала, просто ковтнула, вичікувально дивлячись на чоловіка. Але той тільки руками розвів і вийшов із камери.

Коридором провели кілька поголених налисо чоловіків у тюремних робах. Це новий матеріал для досліджень, подумала Єва. Вони постійно говорять про нові матеріали, і що їх стало так важко сюди привозити.

Єва стала старшою. Тепер вона мала більш жіночний і привабливий вигляд, якщо, звісно, не брати до уваги кілька рядів моторошно випираючих зубів. Охорону камери посилили, замість скла тепер була товсті грати.

По той бік стояло двоє чоловіків.

- Вона готова до нових випробувань?

- Вважаю, що так. Підвищився пси-фон, але це нам тільки на руку. Сила переконання дорівнює десятці, це прекрасний результат.

- Дуже добре. Тоді підготуйте її до роботи і не забудьте взяти біоматеріал для аналізів.

- І ви думаєте, у нас вийде створити ще три її клони?

- Вийде. Такий екземпляр необхідно розмножити наскільки це можливо. Нам потрібна армія справжніх солдатів. Поглянь на неї - Єдиний Вдалий Антагоніст! Сила переконання, телекінез, активне пси-поле! Ми не прогадали, коли клонували її в дворічному віці.

- А зовнішній вигляд? Вона не зможе пристосуватися до сучасного суспільства. Занадто помітні її дефекти.

- Нині вже розроблено коригувальні препарати. Головне - дотримуватися графіку.

- Це як зі щепленнями?

- Краще. Ми створимо ідеального виконавця наказів, володаря світу!

- Вельми амбітно.

- А що з першим клоном? Прижилася в Києві?

- Прижилася, - вишкірився один. Другий глянув на дівчину за ґратами:

- Препарати чотирнадцятої кололи?

- Кололи. Спостерігачі кажуть, що дівчинка володіє телекінезом. Це вже хороший результат.

- Я дуже радий, що клон вісімдесят восьмого піде нам на користь. Тож за справу, Кравцов. Тобі потрібно взяти зразок чотирнадцятої. Я пішов, потрібно перевірити ще трьох. Вони подають надії.

Але аналізи взяти ніхто не встиг. Пронизливий звук сигналізації змішався з криками і пострілами. Єва прислухалася.

Двері відчинилися, до кімнати увійшов солдат у сірому комбінезоні. Його обличчя приховував респіратор. Він став швидко вигрібати зі скриньок документи, усі, до останнього папірця. Подивився на дівчину, замкнену в клітці, і відкрив їй двері.

Єва з сумнівом глянула на невідомого, повільно вийшла зі своєї будки й обійшла солдата, не повертаючись до нього спиною. Вона чула голос "Моноліту" так само чітко, як і ця людина.

Вони дивилися одне на одного кілька хвилин. Цього часу Єві вистачило, щоб зрозуміти, що тут відбувається. Керівництво Інституту замітає сліди, знищує усіх своїх співробітників і документи. Навіть якщо вона сама вибереться з підземель, вона назавжди залишиться просто тварюкою без права на порятунок.

Боєць підняв дуло автомата і приставив його до своєї голови. Єва трохи примружила ліве око - він вистрілив.

Поки в інших приміщеннях орудують його товариші, дівчина швидко згребла кілька акуратно зав'язаних папок, запхала під робу й одним сильним стрибком опинилася у великому вентиляційному отворі. Звідти було зручно за всім спостерігати.

До кімнати увійшли двоє. Подивилися на мертвого хлопця, але довго затримуватися біля нього не стали. Вони тут не за цим. Люди підпалили папери й покинули приміщення.

Чад душив Єву. Вона тікала від нього вентиляційною шахтою, але папір і апаратура горіли майже в кожній кімнаті.

Дівчина опинилася у вентиляційному вузлі, у величезному повітряному колодязі з безліччю труб, відгалужень і виходів на поверхню. Десь із дна долинало тужливе виття.

- Завдання виконано. Весь персонал лабораторій "Ікс" нейтралізовано. Документи знищено, - десь далеко в її голові знову виник знайомий голос. Після цього оголошення він продовжив свою звичну промову, її Єва чула постійно:

- Ти знайдеш те, на що заслуговуєш. Іди до мене!

Чотирнадцята дісталася шляхопроводу під вентиляційним вузлом. На дні цього колодязя лежали і повільно помирали екземпляри, які ще недостатньо мутували, щоб користуватися нелюдською силою. Тому ці напівлюди вили від страху та болю, риючись в трупах одне одного.

Єва бігла широким підземним ходом. Тільки вона закривала очі, як в її підсвідомості виникала здоровенна гармата, яка стріляє чистим світлом. Такі гармати, тільки поменше, розроблялись в одній з лабораторій. Там не було піддослідних, тому має бути досить чисто, подумала Єва, вибиваючи двері силою думки.

Солдати щойно тут були. Папір догоряв, перетворюючись на купки попелу. Єва стрибала у купи документації та діставала все, що не сильно пошкодилося. Потрібно було боротися за себе. Навіть її хворий, наколотий препаратами запалений мозок це ясно усвідомлював.

Дівчина вибралася на вулицю, мружачись від білого сонячного світла. Тепер вона вільна. Єва влізла в найближчу квартиру і дістала з-під роби папки.

Вона дізналася про неї, про маленьку й недосконалу копію себе, десь на Великій Землі. Дитина, вирощена зі шматка язика Єви, тепер живе там, в іншому світі, в очікуванні голосу Моноліту. Єва заплющила очі, довірившись своєму передчуттю. Дівчинка-клон буде тут. Їй потрібно показати все. Потрібно вивести цих божевільних учених на чисту воду. І тільки б Моноліт не взяв її першим...

Єва воскресила картинки зі своїх снів. Лариса, її мама, працювала в тутешньому госпіталі. І дівчисько пройшло той самий шлях, що пройшла і Магда в пошуках відповіді на запитання, хто ж така Лариса.

Уже в картотеці Єва швидко відшукала шматок синьої фарби і в потрібній особовій справі старанно проставила дві сині крапки в очах жінки, натякаючи на те, що у мами були яскраво-сині очі.

Вона пішла в її квартиру, ведена якимось невідомим раніше почуттям. Влізла у вікно, виклала документи в спальні й пішла на кухню. Сюди прийде її клон, потрібно залишити їй підказки. Потрібно показати їй справжнє обличчя Моноліту.

У снах їй являлася жінка в помаранчевому светрі. Єва ледь пам'ятала її, адже її викрали ще зовсім маленькою. Але на підсвідомості глибоко закарбувався образ її матері. Вона іноді відчувала запах її тіла і смак молока.

Магда почула невтішний плач молодої жінки. Одна, у Чорнобильській зоні, у старій хаті самотньої старенької бабусі. Лариса шукала, але все було даремно. Її малятко як у воду кануло.

Вона марніла на очах. Місяць за місяцем. Хата ставала більш занедбаною, а її господиня перетворилася в ходячий труп, який нічого не їв кілька тижнів. Жінка загорталася в хустку й виходила в поле. Під тужливий вий вовків та бродячих псів вона кликала своє дитя в надії почути десь вдалині такий жаданий дзвінкий голос.

Єва знайшла хату бабусі за багато років після свого викрадення. Було прибрано, але час зробив своє: стіни потріскалися, павуки завоювали всі кутки, собаки натоптали в сінях.

Лариса лежала на старому дивані, вся в хустках. З-під зотлілої тканини виглядали висохлі руки. Лице, немов паперова маска, було спокійне, його обрамляли залишки світлого волосся.

- Господи! - Магда притиснула руку до губ. Усе життя Єви пролетіло перед її очима.

"Вони повинні знати справжнє обличчя Моноліту..."

Махаон щось говорив у свою гарнітуру. Магда не чула нічого, крім голосу в голові. Єва категорично відмовилася йти звідси. Вона любить мамину квартиру, ходить у бабусину хату, їсть ворон і падаль, п'є з калюж, одяг знімає з небіжчиків. Лісник іноді пригощає смачною кашею.

Магда зрозуміла, що потрібно негайно передати документи на Велику Землю. Нехай знайдуть усіх причетних, нехай їх судять! Зона має бути знищена.

Єва схвально кивнула, ніби дізнавшись, про що думає її клон.

Магда стояла розгублена, налякана, ніби втратила сенс свого життя. Єва кивнула їй під ноги, мовляв, бери артефакти.

Дівчина неохоче підібрала з підлоги п'ять невеликих різнокольорових крапель. Вони були схожі на великі грановані дорогоцінні камені в якійсь прозорій щільній оболонці. Засунула їх по кишенях і вдячно кивнула.

Краще б вона всього цього не бачила і не знала. Адже це вона почала копати, це вона вирішила пошукати відповіді на питання, і тепер нескінченно шкодувала про це…

Махаон стояв серед розсипу артефактів вкрай розгублений. Він закурив вчергове, став повільно походжати залою, не в силах нагнутися хоч за якимось дрібним камінчиком. П’ять хвилин простояв просто так, а потім дуже неохоче вкинув до свого мішку кілька желеподібних кісток.

- Що з Лісником? Він живий? - схвильовано спитала Магда, витираючи сльози з-під очей. Єва прикрила очі і кивнула.

- Ти дуже розумна. Шкода, що ти не хочеш піти з нами…

Єва розвернула Магду до Махаона і штовхнула її в спину. Дівчина пролетіла через зал прямо йому в обійми.

"Йди"

- А що за цими дверима? - раптом подав голос хлопець.

Єва пройшла повз Магду, підняла з підлоги важку папку. Вона передала цей пакунок супутнику дівчини.

“Скажеш тому сліпому хлопчику”

- Він не сліпий! - одразу ж заперечила Магда. Єва ледь помітно всміхнулася.

- Махаон, ви там цілі? Ми вже піднімаємося на поверхню! У комплексі залишився тільки я і ви. Швидше! - гарнітура у вусі прохрипіла голосом Дьогтя.

- Зрозумів, ми вже йдемо! - хлопець схопив Магду за руку: - Ходімо, негайно!

- Єва, дякую! За все спасибі, - промовила Магда, намагаючись придушити наростаючий спазм у горлі. Та тільки блиснула очима і зникла в темряві.

- Лізь перша, - Махаон випхав дівчину в шахту ліфта.

Магда стала вибиратися нагору, чіпляючись за поперечини. Від кабіни ліфта залишилася тільки стеля з люком. Куди поділося все інше - неясно. Напевно, Єва перетворила його на купу сміття і кинула в якомусь приміщенні.

Що вище дівчина піднімалася, то свіжішим ставало повітря.

Вони пройшли довгим коридором і вибралися з комплексу. Дьоготь стояв біля гермодвері з ключ-картою напоготові. Щойно всі вийшли, він зачинив двері, вставив карту і натиснув кілька кнопок. Клацання. Лабораторію запечатано. Але чи надовго?

Лейтенант Дунаєв нервово постукував по прикладу автомата. Агат був весь вкритий потом, Тарас і Короп були дуже раді знову опинитися на поверхні.

Магда виповзла з шахти і впала на коліна. Як же все-таки добре бути на поверхні землі, а не під нею. Махаон виліз прямо після неї, з розмаху ляснув дівчину по сідниці й всівся коло шахти.

Дунаєв підняв забрало шолома:

- Як обстановка? Скільки в нас часу?

- Напевно, хвилин п'ять. Потрібно йти дворами, так ми швидше дістанемося пральні, - Дьоготь вискочив на вулицю, загін організовано вийшов за ним.

Магда пленталася передостанньою і намагалася збагнути, як найманці дізналися, що лабораторія розташована саме в Прип'яті? Хто дав їм координати? Чи є в них ключ від гермодверей? Та й як взагалі впорядкувати в голові все те, що їй вдалося дізнатися за останні кілька діб?

- Я пропоную сховатися в гуртожитку біля пральні і розібратися з документами. Не хочеться, щоб одинаки пхали носа не у свої справи, - сказав Дьоготь. Ніхто з ним сперечатися не став.

Магда напружено дивилася йому в спину. Єва довіряє цій людині. Вона хоче, щоб документи потрапили в його руки. Сама ж Магда не могла зрозуміти, як буде краще - залишити папірці собі і потім позбутися їх, чи передати Дьогтю?

Будівля гуртожитку була надзвичайно непривітною, але порожньою. Бійці зайняли кімнату на другому поверсі. Агата відправили на поверх вище, щоб той стежив за обстановкою.

Коли бійці зібралися в кімнаті, він оголосив:

- Усім спасибі за допомогу. Загін "Обов’язку" своє завдання виконав, завтра можете йти назад на базу.

- "Спасибі" в кишеню не покладеш, - подав голос Махаон, набиваючи тютюном чергову сигарету.

Короп подивився на нього, потім перевів погляд на похмурого Дьогтя:

- Ти, дядьку, з ним не жартуй. А то ще з документів твоїх самокруток накрутить...

Майор скинув зі столу величезні шматки штукатурки. Магда стояла віддалік, намагаючись прислухатися до своєї інтуїції. Віддавати папери? Чи не віддавати?

Дьоготь так вправно всіх надурив, прикинувшись звичайним одинаком. То чому б йому не обдурити всіх знову, викравши документи? Може, він захоче продовжити дослідження, знайти ту гармату, що стріляє світлом, і використовувати її проти людей?

- З усіма розрахуємося. Магдо, давай свої папери.

Дівчина вагалася. Що довше вона стояла, то більше зацікавлених поглядів приковувала. Махаон перестав набивати самокрутку, Дунаєв підняв на неї дивний суворий погляд. Короп і Тарас сиділи в кутку, зацікавлено розглядаючи розгублене дівчисько.

Вона зважилася. Почекала, поки Дьоготь підніме на неї свій вичікувальний погляд, і заглянула йому в очі.

- Нема в мене...

Але вона не побачила в очах Дьогтя покори. Той поблимав очима і перепитав:

- Що це означає? Де документи? Вони ж були в тебе.

Магда зробила ще одну спробу. Вона зазирнула в очі чоловіка і повторила твердіше і впевненіше:

- У мене немає жодних документів.

Її голову пронизав різкий біль. Дівчина заплющила очі і відступила назад.

Махаон напружився:

- Ти що задумала?

Дьоготь встав з-за столу:

- Магда, що сталося? Можеш не пробувати на мені свої телепатичні навички. В мене підвищений пси-супротив.

Дівчина зрозуміла, чому не вийшло взяти його під контроль. Доведеться розповісти про свої наміри та сподіватися, що її зрозуміють.

- Та не віддам я їх! - крикнула вона. - Хто знає, може, ви потім влаштуєте на неї полювання! І продовжите досліди! Я цього не дозволю! Це незаконно! Її залишили без імені, без минулого і без майбутнього! Вони вбили її, розумієте?

Шафа в кутку загрозливо грюкнула дверцятами. Чийсь ліхтар замерехтів.

- Магдо, не роби помилку! - Дьоготь відступив до столу. - Ми не збираємося продовжувати незаконні дослідження. Ми хочемо знайти пояснення всьому тому, що тут відбувається!

Шафа так само гуркотіла в кутку, світло практично згасло. Дівчина стояла посеред кімнати, не знаючи, що робити. Вона нервувала, боялася прийняти неправильне рішення і тим самим загробити Єву. І себе.

- Не дивіться їй в очі! - крикнув Махаон і скрутив Магду, накривши її очі своєю долонею. - А ти заспокойся! Він має рацію.

Дьоготь розкрив її рюкзак і дістав папки:

- Зрозумій, ми працюємо над тим, щоб зрозуміти Зону. Завдяки результатам досліджень ми можемо розробляти нові лікарські препарати та обладнання.

- Дай мені слово, що не влаштуєш полювання на Єву, - прогарчала Магда, прикривши очі.

Шафа нахилилася і почала падати. Тарас підскочив до неї і штовхнув на місце.

- Даю слово офіцера, - чоловік простягнув Магді руку. Махаон розтиснув хватку, випустивши дівчину. Та з сумнівом хитнула головою, але руку потисла.

- Ти зробила правильний вибір. Матеріалів дуже мало. Розбиратимуться наші аналітики. Ми й так зробили все можливе. Викладайте всі свої папки на стіл.

- В один стос чи в кілька? - поцікавився Тарас. Лейтенант Дунаєв сердито зиркнув на нього і почав викладати перев'язані мотузочками картонки.

Махаон підійшов до нього й витягнув з наплічника товсту картонну папку:

- Та двійниця Магди просила тобі передати ці документи. Ми знайшли на останньому рівні здоровенні двері. Замкнені, звичайно ж, забарикадовані. Вона сказала, що ти маєш про це знати більше.

Дунаєв вихопив папку, кілька разів вдячно кивнув і став швидко продивлятися майже зотлілі папірці. Потім віддав Дьогтю папку:

- Так я і думав…

Тишу за вікном розірвав постріл.

Загін Дунаєва разом стрепенувся. Дьоготь пригнувся. Махаон відштовхнув Магду від вікна і підкрався до рами.

Більше пострілів не було чути.

- З боку табору, - підсумував Махаон, дивлячись на Дьогтя. - Я сходжу, гляну.

- От треба тобі туди пертися! - налякано прошипіла Магда. Але чоловік уже вискочив у коридор зі зброєю напоготові.

Його не було двадцять хвилин. За цей час загін не почув якихось підозрілих звуків боротьби чи стрілянини. Усе було підозріло спокійно.

- Тут були найманці, - голос Махаона в гарнітурі був як завжди спокійний.

- І що їм було потрібно?

- Шукають якогось сталкера. За описом на нашого есбеушника схожий. Стріляли в повітря, щоб одинаків шугнути.

Магда втупилася на Дьогтя. З хвилину подивилася крізь нього, а потім зітхнула:

- Справи погані.

- Усе, що нам потрібно - дочекатися ранку. Нас забере вертоліт, а квад вирушить назад на базу.

- Тобі не здається, що два підозрілих загони вбивць на одному мікрорайоні - це вже занадто? - запитав Махаон. - Підходьте до пральні, ті йолопи пішли шукати в садку. Можуть і до вас нагрянути.

Загін швидко зібрався, загасив світло. Магда боязко озиралася на всі боки, боячись побачити десь у підворітті невідомих людей.

Дьоготь поводився абсолютно холоднокровно. Коротко віддавав накази, контролював усе навколо і його, здавалося, не турбувало, що на нього полюють.

Магда звернулася до свого внутрішнього передчуття. Якщо вірити нутрощам, що нервово смикаються, і серцю, що тремтить, гряде щось погане. Невже сутички з найманцями не уникнути?