Темрява огортала старий будинок, що стояв на околиці міста. Всі знали, що він був покинутий вже багато років, але ніхто не наважувався підійти ближче. Легенди говорили, що всередині живе щось зловісне, щось, що може зламати навіть найсильніший розум.
Одного вечора, коли місяць був повний, група друзів вирішила перевірити ці чутки. Вони увійшли до будинку, озброєні лише ліхтариками та сміливістю. Стіни були вкриті павутинням, а підлога скрипіла під їхніми кроками. Вони йшли коридорами, що здавалися нескінченними, кожен поворот приводив їх до нових дверей, нових таємниць.
Раптом один з них, Олексій, почув шепіт. Він обернувся, але нікого не побачив. Шепіт ставав все голоснішим, і Олексій відчув, як його серце починає битися швидше. Він спробував сказати про це друзям, але слова застрягли в горлі. Шепіт перетворився на крики, і Олексій зрозумів, що це голоси тих, хто колись був тут, тих, хто не зміг знайти вихід з лабіринтів розуму.
Друзі помітили, що Олексій зник, і почали його шукати. Вони знайшли його в одній з кімнат, сидячого на підлозі, з очима, що дивилися в порожнечу. Він повторював одне й те саме слово: “Лабіринт”. Вони спробували вивести його з будинку, але кожен крок здавався важчим, кожен поворот приводив їх назад до тієї ж кімнати.
Зрештою, вони зрозуміли, що стали частиною цього лабіринту. Їхні розуми були захоплені, і вони більше не могли відрізнити реальність від ілюзії. Будинок поглинув їх, як і багатьох до них, залишаючи лише шепіт у темряві.