У глибині старого лісу, де сонячне світло ледве пробивалося крізь густі крони дерев, росла дивна квітка. Вона була яскраво-червоною, з пелюстками, що нагадували краплі крові. Місцеві жителі називали її “Жертвенна квітка” і уникали цього місця, вважаючи його проклятим.
Одного разу, молода дівчина на ім’я Олена, яка не вірила в старі легенди, вирішила знайти цю квітку. Вона була впевнена, що це лише вигадки, і хотіла довести всім, що немає чого боятися. Олена вирушила до лісу рано вранці, озброєна лише ножем та кошиком.
Вона йшла все глибше і глибше, поки не знайшла ту саму квітку. Вона була ще прекраснішою, ніж Олена могла собі уявити. Дівчина обережно зрізала її і поклала до кошика. Але щойно вона це зробила, ліс навколо неї змінився. Дерева стали виглядати зловісно, а тіні почали рухатися, ніби живі.
Олена відчула, як холод пробирається до її кісток. Вона спробувала повернутися назад, але кожен крок здавався важчим. Шепіт почав лунати з усіх боків, і дівчина зрозуміла, що це голоси тих, хто колись намагався забрати квітку. Вони попереджали її, але було вже пізно.
Коли Олена нарешті дісталася до краю лісу, вона відчула, як щось невидиме тримає її за руку. Вона обернулася і побачила, що квітка в її кошику почала світитися зловісним червоним світлом. Вона зрозуміла, що стала частиною стародавнього ритуалу, і тепер її душа належала лісу.
З того часу ніхто більше не бачив Олену. Лише іноді, вночі, можна було почути її крик, що лунав з глибини лісу, попереджаючи інших про небезпеку “Жертвенної квітки”.