Місто вкрите вічною ніччю. Вулиці обросли чорними кущами, а будинки здавалися живими, неначе вони спостерігали за кожним кроком. Люди, що жили тут, були відмінні від інших. Вони носили в собі темряву.
Одного дня я зустрів її. Вона була моєю давньою подругою, але щось змінилося. Її посмішка більше не була теплою і вітальною. Вона стала вбивчою.
Кожен, хто побачив її посмішку, зникав. Її очі світилися, наче вугіль, і вони вбирали в себе душі. Я бачив, як вона підходила до друзів, обнімала їх, а їхні обличчя змінювалися. Вони ставали блідими, зіпсованими, немов відбитими від життя.
Я намагався попередити інших, але вони не вірили мені. Всі думали, що це просто чутки. Але я бачив, як вона вбивала своїх друзів, одного за одним. Її посмішка була її зброєю, а темрява – її союзником.
Я вирішив розкрити її таємницю. Досліджуючи старі легенди, я дізнався, що вона була проклятою. Її душа була зв’язана з темрявою, і вона мусила вбивати, щоб вижити. Її посмішка була її засіб впливу, але вона не могла контролювати свою силу.
Я знайшов спосіб звільнити її. Вона зізналася, що бажає відповісти за свої злочини. Ми відправилися в темряву, де вона зникла назавжди. Її посмішка більше не вбивала, але я ніколи не забуду той страх у її очах.
Тепер я блукаю містом, де темрява вже не носить в собі жаху. Але її посмішка залишилася в моєму серці, нагадуючи мені, що навіть найближчі друзі можуть носити в собі темряву. 🌑