У маленькому селі, загубленому серед гір, жила людина на ім’я Іван. Він був відомий своєю побожністю і добрими справами. Люди називали його святим, адже він завжди допомагав нужденним і молився за всіх.
Одного разу, під час нічної бурі, до Івана прийшов незнайомець. Він був у чорному плащі, а його очі світилися червоним вогнем. Незнайомець сказав, що він посланець з іншого світу і має для Івана важливе завдання.
“Ти повинен знайти і знищити грішника, який ховається серед вас,” - сказав незнайомець. “Він принесе нещастя всьому селу, якщо його не зупинити.”
Іван, не вагаючись, погодився. Він почав шукати грішника, розпитуючи кожного жителя села. Але всі запевняли його, що вони невинні. Іван почав сумніватися, чи не зробив він помилку, погодившись на це завдання.
Одного вечора, коли Іван молився в церкві, він почув голос. Це був той самий незнайомець.
“Ти ще не знайшов грішника?” - запитав він. “Тоді я покажу тобі, хто він.”
Незнайомець підвів Івана до дзеркала. Іван побачив своє відображення і зрозумів, що він сам і є тим грішником. Його душа була сповнена гордині і самовдоволення, і він не помічав цього через свою побожність.
“Ти приречений,” - сказав незнайомець. “Твоя душа належить мені.”
Іван відчув, як його тіло починає розпадатися. Він спробував молитися, але слова не виходили з його вуст. Його крик розчинився в темряві, а дзеркало розбилося на тисячі уламків.
Село знову занурилося в тишу, а легенда про святого Івана перетворилася на страшну казку про грішника, який не зміг побачити своїх власних гріхів.