Вася Курочка даремно блудив лісом півдня — бодай паршиве маслятко поталанило знайти. Мабуть, боязнь втратити орієнтацію і заблукати в хащах заважала концентрації уваги, або ж вчорашня пиятика давалася взнаки — трапилася парочка, та й ті мухомори. Від мисливського запалу, що спозаранку прогнав млявість, і сліду не лишилося.

Зрештою Курочці остогиділо швендяти проміж кущів і він вирішив відпочити. Пошукав підходящого місця, примітив неподалік повалену соснину. Витер полою піджака спітніле чоло, зручно вмостився, задоволено простяг ноги. «Дивна деревина, — подумав, розпалюючи цигарку. — Кора якась шипувата, і, здається, тепла».

Наверху затріщало, поряд упала зібгана гілка. Торсонув каблуком, добряче затягся димом: «Хм... геть обдерта». Нагнувся, взяв до рук: липка від слизу, де-не-де в клубчастій сизій піні. «Білочки пустують, чи що?», — поглянув донеба та в густині листя нічого не вгледів.

Хотів було сісти, та дерево пропало. Вася гепнувся горілиць, діставши підошвами вух. «Що за чортовиння! — лайнувся, виявивши стовбур за два кроки, а його тонший край вигнутим дугою. — Як у воду дивилася дружина, говорячи, що гарячки не минути. Ось воно — почалося!» Справді, побоювання тут же підтвердилися: дуга зненацька вирівнялася... і утворилася з протилежного боку. Вася стулив повіки, мотнув головою: «Це ж треба... Розкажи — не повірять».

Треба розібратися. Курочка пройшовся вподовж чудернацького предмета і з подивом відзначив, що той, потовщуючись, переходить у щось безформне, велетенське, щезаюче за ближніми деревами та в їх густих кронах. Шипи поступово більшали, загострювалися і також губилися наверху.

Охопила тривога. Навіть не встиг толком поміркувати, як закралася підозра. «На що воно схоже? — запитав себе. — Наче на хвіст... Хвіст?! Постривай, чий хвіст? О Боже, невже!..» В уяві постали бачені колись мальовані картинки з динозаврами.

Курочка заціпенів. Неприємний холодок побіг по спині мурашками, гидотно засмикалася щока. «Ні, цього не може бути!.. Які ще до біса динозаври — двадцять перший вік не за горами», — намагався заспокоїтися, аж раптом погляд наштовхнувся на щось таке, що нагадувало перевернутий ківш екскаватора. Помилки бути не могло: перед ним на задніх лапах стояв представник давньої епохи. «Пеле... меле... теле, — спробував було вимовити, та тільки сплюнув. — Язика зламаєш...» Вася заглянув туди, де хвіст перехо-див у тулуб і остовпів: такого бачити ще не доводилося.

Наверху знову хруснула вітка, зашуміли верхівки. Задерши підборіддя, Курочка побачив здоровецьку мордяку з двома рядами гострих ікол. Між ними туди-сюди снував довгий зміїний язик. Вася присів, застогнав, як від зубного болю: страх скував суглоби, м’язи оніміли. А бридка пащека наближалася. Ось вже пашить гидким гарячим смородом, забиває легені, притискує до землі. Донизу скапує тягуча мутна слина.

Курочка скрикнув, підплигнув, щосили запрацював ногами. Шнурки, не витримавши напруги, порвалися. Черевики позлітали, та Васі було вже байдуже.

Із неймовірною швидкістю щезали кілометри. З-за інших обставин цю відстань, не враховуючи перепон, можна було покрити хіба що за годину, зараз же дерева навкруги зливалися в суцільну стіну. Доводилося докладати чимало зусиль, щоб уникати зіткнень. Втім на лавірування витрачалося багато енергії і Вася час від часу нехтував безпекою, за що тут же гірко розплачувався: величезних розмірів гуля на лобі була тому доказом.

Подібно гумовому м’ячику відскочивши від стовбура, Вася покотився по колючій тирсі, підхопився, немов і не було перепони, чимдуж помчав далі. Слідом невпинно скорочував дистанцію динозавр, пронизуючи кожен кусочок простору своїм ненажерливим поглядом. Курочка задньою частиною тіла відчував всю скрутність свого становища і з кожним вибореним відрізком шляху надавав ходи́. Часто траплялися буйні зарослі молодняку, урвища та навіть порослі непролазними чагарниками бездонні яруги. Одні доводилося просто переплигувати, через інші не без труднощів продиратися. І тільки світлі широкі галявини давали можливість надолужувати згаяні секунди.

Проклинаючи і гриби, й своє життя, Курочка вибіг із лісу на зоране поле, кинувся до села. По хвилі зрозумівши марність своїх зусиль, перейшов на стрибки. Загрібаючи під себе пухку ріллю і жбурляючи її далеко назад, молив небеса поскоріше наслати благодать.

Пилюга линула до хмар.

Зоряний корабель міжгалактичного пошуку сузір’я Альфа-Центрона завис у щільних шарах їдкої атмосфери планети Ікс, в одній із сонячних систем спіральної галактики А3-10.

Командир зорельоту, загартований космічними мандрами астронавт вищого класу Мр-р Перший, зібрав членів екіпажу для розгляду щойно отриманої інформації та для розробки плану дій на найближчу перспективу.

— Товариші! — почав командир. — Наш славетний розвідник, герой вдалої висадки на Ненажеру, Бр-р П’ятий декілька годин тому був посланий до хмурої незнайомки із завданням якнайскоріше відловити та доставити на борт бажано розумну істоту. Ось як розгорталися подальші події. Після тривалих пошуків трапилася нагода, проте після застосування багатьох видів гіпнозу виявилося, що тутешні мешканці не піддаються безболісній нейтралізації. Дистанційний аналіз складу тіла виявив наявність великої кіль-кості речовини, відомої нам під назвою антигіпнотизін. У цій складній ситуації Бр-р П’ятий прийняв єдино вірне рішення — провести захват за допомогою страху. Втім численні спроби не принесли успіху. Тоді розвідник підключився до пам’яті об’єкту і вияснив, що той в дитинстві дуже боявся велетенських ящерів, які водилися в сиву давнину на сірій кулі. Наслідки перевтілення в плазуна були вражаючі: суб’єкт затремтів з переляку. Все ж завершити операцію не вдалося: іксянин зненацька очуняв і дременув... Тепер наш неперевершений звитяжець заклопотаний погонею — зв’язок увірвано, нам залишається лише чекати... Прошу приготуватися, можливо, виникне потреба в порятунку...

Відчинивши грудьми сінешні двері, Вася Курочка увірвався до хати, і не переводячи подих, випалив:

— Галь, за мною женеться динозавр!!

Галя, забачивши вилуплені очі чоловіка, перестала орудувати в печі рогачем, спокійно зазначила:

— Я попереджала, алканавт бісів... Минулого тижня пітон душив, тепер казна-що привиділося. Як пити дати, білявка насіла!

Вася засопів, плямкнув, почав осідати. Сполошившись (чого доброго, замордує мужика черговий припадок), Галя вирішила скористатися перевіреним народним засобом — полізла на лежанку, до схованого в закутку самогону.

Попомучившись, приборкуючи непокірливі дрижаки, Курочка випив сто грамів сивухи, цвіркнув зубами і прислухався до стугоніння в скронях. Другий гранчак осушив без допомоги дружини.

А тим часом знесилений ящір заповз до подвір’я. Доки відсапувався, хазяїн встиг видудлити ще пів стакана. Але трясучка не проходила.

Так-сяк перепочивши, розвідник надіслав друзям короткий імпульс-звістку: «Об’єкт загнаний в глухий кут — буду проводити захват». В цей момент Курочка, хильнувши прямо із шийки, ховав залишки оковитої в дальньому кутку кімнати. Щоб зайвий раз не спокушати долю, Бр-р П’ятий вирішив спочатку довести клієнта до повної кондиції — настрахати до сказу. Він роззявив пащу і несамовито заричав.

Повітря здригнулося. Від димаря, до середини, відвалилася цеглина, прошурхотівши димоходом, вцілила в горщик з борщем, розтрощивши його в друзки. Приголомшена оглушливими звуками, обляпана варивом хазяйка заклякла, ніби кам’яна баба. На вухах повисли стрічки недовареної капусти.

Вася вкотре припав до бу́теля. Ні, тепер він вже не боявся: антигіпнотизін проник в кожну клітинку тіла і почав наповнювати черепну коробку. Хитнуло, та вчасно поставивши ступні на ширину плеч, вдалося втриматися на ногах. Побачивши жону нерухомою (а вона, як тільки тепер стало зрозумілим, була дорожча за все на світі), обурився: «Це ж треба!.. В нашу мирну, світлу й прекрасну добу якийсь викопний вонючий ханурик жахи буде наводити...». Вирвавши з рук своєї половини рогача та видавши бойовий клич первісних воїнів, з набиченою шиєю ринувся надвір.

Проминувши поріг, Курочка відразу посунув на ворога. Бр-р П’ятий якраз збирався в останній раз жахнути, вже й вишкірився, коли несподівано могутній удар, струснувши мозок, позбавив голосу і здатності мислити. Вибитий передній різець верхньої щелепи, зрикошетивши від електричного стовпа, бумерангом влетів у вікно. З помешкання донісся жалібний зойк. Вася зрозумів, що залишився наодинці. Та відступати було запізно. «Ех, — пожалкував за далекою сулією. — Сюди б її, красуню... хоч би краплиночку... як би це підбадьорило, надало сил!»

Динозавр явно не розраховував на такий розвиток подій, спантеличено закліпав очиськами, не знайшовши прийнятного рішення (Бр-р П’ятий добре засвоїв найголовнішу заповідь астронавта — не завдавати шкоди будь-якому створінню, навіть під загрозою смерті), позадкував.

Нападаючий, скориставшись заминкою, здійснив чергову атаку. Її наслідки були вражаючими: противник позбувся ока.

Бр-р П’ятий відновив пошкоджений орган, але синець залишився.

Курочка, не звернувши уваги на фантастичні здібності супротивної сторони, зі словами «я тобі, бога-христа... мать твою так, скотина безрога, зараз покажу радянську владу», зробив замах. Та суперник зумів ухилитися. Вислизнувший з рук рогач, просвистівши повз вилицю, збив лише з хребта декілька зубців.

Обезброєний Курочка не розгубився. Підскочив до звіра і вчепився зубами в нижню губу. Бр-р П’ятий заверещав. В які тільки халепи не доводилося вскакувати, та ніколи не було так сутужно — ніколи не був таким безпорадним. І звитяжець здався...

Коли Галя, вийшовши з хати і несучи в одній руці вибитий зуб а другою тримаючись за сідницю, побачила свого чоловіка біля страхітливого чудовиська, вона впала в нервовий шок.

А Вася, як справжній альпініст, лазив по велетенській туші, обплутуючи її мотуззям. Спершу прив’язав до тину довжелезного хвоста.

Командир зорельоту хвилювався: щось забарився Неперевершений. Зрештою, відігнавши похмурі думки, розпорядився вийти на пошуки.

— Ти ба ! розбігалася тут різна гидота, — закінчуючи в’язати ящера, бубнів собі під ніс іще не охололий після жаркої сутички Вася. — Не таким роги скручували... Ти звідкіля взявся такий прудкий? Жив би краще в своєму спиртозої, чи як там твоя ера зветься... тисячу чортів їй! У нас тут не дуже погуляєш, вмить у стійло поставлять.

Галя, отямившись, витріщено водила більмами навкруги, тоскно вила, ніби одинокий вовк в лісі. Вилізлі з орбіт очі, періодично закочуючись, надавали вигляду наркомана. Зібравшись в силі, злякано запитала:

— Що ж тепер буде, Васику?

Гордий перемогою над лютим хижаком Курочка, розуміючи, що зараз виглядає героєм, відповів:

— М’ясо, ось що буде. Років на три вистачить.

Галю знудило, але вона промовчала.

Міцно затягнутий на горлі мотузок заважав динозаврові вільно дихати, та він не бажав мовчати. За ці короткі хвилини Бр-р П’ятий, завдяки своєму унікальному хисту поліглота, розібрався в нехитрій мові іксянина, людським голосом промовив:

— Я, скотина безрога, побачивши і зазнавши на своїй шкурі радянську владу, христом-богом благаю не робити з мене м’ясо... мать мою так!

Галя увійшла в глибоку кому. Вася раптом згадав про самограй.

Зробивши три затяжних ковтки, Курочка дихнув дружині в обличчя. Галя закрутила носом, наче від нашатирю, чхнула. Динозавр підозріло покосився на посудину з напівпрозорою рідиною і своїм тонким нюхом вловив запах суміші явно штучного походження. Після недовгого дистанційного зондування Бр-р П’ятий впевнився, що це антигіпнотизін, доповів на зореліт: «Знаходжусь в оселі втікача. По причині блискавичної адаптації його організму до нестерпних умов, паралізувати опір неможливо. Переходжу до запасного варіанту, а саме: входження в довір’я і виконання завдання шляхом обману. Діяти буду, виходячи з обставин. Зв’язок через кожні п’ять хвилин. Ваш Бр-р П’ятий».

Курочка поставив ємкість, витер рукавом рот, зміряв поглядом плазуна. Незважаючи на вплив антигіпнотизіну, він розмірковував: «Динозавр, це, звичайно, дивовижно, але розмовляючий, це, по меншій мірі, підозріло. Та коли вже така справа, і це не сон, а тим більше, не біла гарячка, то слід розібратися».

Такий перебіг думок робив честь, Вася пройнявся до себе повагою. Намагаючись не хитатися, підійшов до спутаного полоненого.

— Розказуй.

— Що?

— Все!

— Зрозуміло.

Знаючи агресивну натуру співрозмовника, Неперевершений віддав перевагу правдивості.

На подив, житель планети Ікс слухав із завидним спокоєм, і здавалося, байдужістю. Щоправда, часто гикав, втрачав рівновагу, та це, як здогадався мовець, нічого спільного з оповіддю не мало. Закінчивши, розвідник став чекати на результат.

Курочка трішки постояв у задумі, потім крикнув дружині:

— Галюник, готуй закусь!

Бр-р П’ятий насторожився, та далі почув: «Будемо відзначати контакт».

Шифровка була короткою: «Контакт відбувся... Продовжую в тому ж дусі. Ваш Бр-р П’ятий».

Курочка перший проголосив тост за знайомство і перехилив склянку. Динозавр скривився.

— Ти що, непитущий?! — здивувався Вася і поцікавився: — Чи у вас там немає бухла?

Останнє слово не піддалося перекладу, але сповіщений шостим почуттям розвідник був змушений іти на все. І він вчинив згідно обставин.

Суміш обпекла всі нутрощі. Бр-р П’ятому пригадалося, як на планеті 000+-15 його намагалися спалити живцем, і він конвульсійно стиснувся, набагато зменшившись в об’ємі. На що Вася зазначив:

— Нічого, приятелю, пройде... Починати завжди тяжко, по собі знаю.

Скоро динозавру зробилося легко й приємно, він зиркнув на спорожнілу посудину і томно зітхнув. Його погляд нагадав Галі погляд хронічного алкоголіка, вона, керуючись виключно гуманними міркуваннями, подалася до схованки.

Васі сподобалася кмітливість дружини, і він задоволено підморгнув напарникові:

— Живем, брат!

Той також цьому був радий, тож мерщій послав звістку: «Знаходжусь у безпосередньому контакті... Подробиці наступним сеансом. З повагою, Бр-р П’ятий».

Наступні келихи підняли за прекрасну половину роду альфоцентронського.

— До речі, як у вас з емансипацією? — поцікавився, поглядаючи на дружину.

Бр-р П’ятий довго кректав, сопів, відходячи від другого тосту.

— Та що ти говориш!! — сполотнів Курочка, довідавшись, що в них матріархат. Він тут же виразив співчуття і попрохав дуже не відчаюватися, так як не тільки в них така біда.

— Взагалі-то, в нас патріархат, але це всього-на-всього формальність. Тепер ми обидва потерпілі, так би мовити, брати по нещастю, — розчулившись, Курочка прихилив до себе голову динозавра і поцілував у вкушену губу.

Бр-р П’ятий зглитнув давкий спазм, пустив сльозу.

— Ну-у, пішло-поїхало, — пробурмотіла Галя.

— Галік! — ляскнув пальцями Вася, — Волочи закусон, будемо заливати горе всього Всесвіту.

Галя, знаючи з досвіду, що пиятика може розтягнутися до ранку, уявивши розміри гостевого шлунку, вирішила варити їжу в котлі.

На дворищі лунав лише голос Курочки. Розплутуючи на полоненому мотузки, кричав, що в епоху звільнення всього людства від пут імперіалізму і тоталітаризму злочинно неволити будь-кого, а тим паче, посланців інших цивілізацій, і закликав дотримуватися міжнародних конвенцій з прав людини. Динозавр весело крутив хвостом, осоловіло дивився на промовця.

— Хряснемо ще по одній?

Динозавр ствердно кивнув. Галя поспішила по скажену.

— Який у вас лад? — розпитував Курочка в перервах між причащаннями. — Повна свобода, говориш... індивідуалізація. Ми також не ликом шиті — також дещо маємо. Ось, наприклад, є тут у нас групка капіталістичних держав. Правда, живуть вони непогано, ліпше нас, але наш бригадир казав, що то передсмертні судоми. Вони догнивають і під кінець збодрюються, мовляв, гляньте, які ми хороші. У-у, знаємо ми їх, буржуїв, контру недобиту... мать їх так.

Динозавр здригнувся, та Вася приязно похлопав його по холці.

— Ти ось що, Дін, — залишайся в мене, на біса тобі поневіряння. Я тобі хлів збудую, Галька доїти буде — он яке вим’я в тебе. Гадаєш, не вживемося? Думаєш, якщо динозавр, то вже й закінчена людина... Я он зі своєю, не дивлячись на її драконівський характер, десять років тягну лямку, і хоч би хни. А ти говориш... А набридне, в колгосп підеш. А втім, пропадеш там ні за цапову душу. Що таке колгосп? Ну-у, як би пояснити... це коли гуртом, скопом. Не розумієш? Ну нічого, нічого — не велике лихо. Я також анічогісінько не втямлю, а живий-здоровий. Покіль...

Два десантники, полишивши лісний масив, простували до видніючих неподалік будівель.

Галя упріла: багато енергії відбирала чистка картоплі. «Якщо так і надалі триватиме, — прикинула, — навряд чи вистачить зимового запасу». А тим часом контакт досяг епогею. Динозавр уже не міг пересуватися, лежав на боці, пихтіючи. Вася з усього розмаху, як у топку, жбурляв вилами до стравоходу харч. Бр-р П’ятий ковтав, не пережовуючи.

— Зараз я покажу своє господарство, — сказав Вася, коли той наситився. — Проте, ну його... було б на що дивитися.

Раптом динозавр ворухнув ніздрею, спробував підвестися. Це йому вдалося.

Бр-р П’ятий зачув рідний запах, потім побачив, як городами пробираються його співвітчизники. Нарахував дванадцять. «Не може бути! — не повірив своїм очам. — В екіпажі всього дев’ять...».

Курочка й собі приклав до брів долоню: «Миліція, чи що? Ого ! раз, два, три... п’ятнадцять. Достобіса їх — кошмар!» Вася вже не міг метикувати, в голові гуло, ніби в центрифузі, мотнувши нею, не втримався і вдарився об землю. Струс трохи протверезив, та на ноги встати не виходило — все ходило ходором, хіба що навколішки. Єдиний раз пощастило випростатися, але проклятий антигіпнотизин наново повалив на твердь. Зрештою, безперервні потуги призвели до катастрофи: натрапив на виварку з помиями і замалим не захлинувся.

Динозавр, перевернувшись догори черевом, стукаючи кігтем собі по кадиці, запрошував колег приєднатися до банкету:

— Давай, братва, по каплі! У-у, звіряча рідина...

Альфоцентрони нічого не розуміли.

Курочка, насилу піднявшись, став кружляти. Нарешті погляд зачепився за нежданих відвідувачів, виробляючи неймовірні викрутаси, наблизився впритул.

— Не-е відда-ам др-раконозаврика, — вигукнув і відригнув.

Випари антигіпнотизину звалили одного зайшлого, інший встиг відплигнути.

— Не-е дозво-олю... не маєте права! — продовжував волати Вася. — Це вам не 38-й рік... туди вашу м-м...

Очманілий альфоцентронець силився привести потерпілого до притомності.

— Не-е... гк... відберете... гк... дудки, а не абракадабрика! — горлопанив Курочка, тикаючи перед собою дулею. — Дракоша, займай оборону!

Бр-р П’ятий сіпнувся, спробував підняти повіки. Розтулилося лише підбите око та й воно вже нічого не побачило...

Товариші, у нас проблеми, — Мр-р Перший мимовільно доторкнувся до забинтованої голови, скривився від болі. — Мало того, що ця скажена іксянка замалим не позбавила своїми пазурами нас зору, вона ще й кинула навздогін якимось рогатим дрючком і пошкодила нашу антену. Втрачений зв’язок з базою. До всього, наш Неперевершений з’їв код маршруту повернення, бо, як він заявив, бажає залишитися на цій дикій планеті назавжди. Я вирішив задовольнити його прохання з міркувань безпеки. Вірус, що він підхопив, може поширитися на нашій планеті і згубити нашу цивілізацію. Тепер щодо повернення. Щоб вшитися з цього вельми непривітного місця без маршрутизатора, доведеться петляти між галактиками наосліп, а це небезпечно. Доведеться чекати, доки нас не кинуться і пришлють рятувальну команду. Така перспектива досить сумна, та нічого не вдієш…

— Ну ти молоток — Вася довго тискав Мр-р П’ятого. — Оце вірне рішення. Оце заживемо!

На одного аліка додалося, подумалося Галі, чи ж своїх не вистачає…

— Навіть не знаю, як зарадити твоїй братві, — Вася почухав потилицю. — Кажеш, пів року їм треба протягнути? Да-а… О!! По них же прилетять? Ну от і всі проблеми… Здамо вашу тарілку на металобрухт, вистачить протриматися.

Мр-р П’ятий потер потилицю.

— Поживуть поки в мене.

Галя смачно сплюнула, змирившись з долею.