" Кримінальні історії не завжди закінчуються трагічно. Бувають випадки, коли крім реготу подібні інциденти нічого не викликають."

Кримінал і сільрада

…а-а… мать… падло… кур… уб’ю… б… су… — почулося знадвору, від магазину, через дорогу навпроти.

— Що там за шум? — відірвався від бумаг голова.

— Знову, мабуть, Кримінал бушує.

— Знов?! Я ж… він же в допрі .

— А біс його знає… Може, втік.

Голова довго чухав потилицю, допоки чергові викрики не повернули до дійсності.

— Жалко… шлю… б… здохла… уб… а-аа… приб… стій!

— Вина вимагає в дружини, — криво посміхнувшись, визначила секретарша.

— Ну виродок! — трахнув по столі руками Іван Юхимович. — До яких пір ця зараза кров буде ссати?!

— Жалко чоловікові… ну, хоч краплину… флакон… у-у стерво… уб… заб… приб… здохла.

— Бідолашна, нещасна, —- журно похитала головою секретарша.

— Ну все! — двинув підборіддям Іван Юхимович. — Осточортіло!.. Сьогодні уговтаю цього ублюдка, а завтра в райкомі поставлю питання ребром — або я, або оцей прибамбашений. Дожилися, навіть органи не можуть ради дати.

— Піду міліц… сільрад… а-а-а…

— Б’є напевне, — кинулася до вікна секретарша.

— Мене, рідного чоло… та я теб… кур… су…

Іван Юхимович зняв телефонну трубку та торкнутися диска не встиг: двері відчинилися, пропускаючи заревану продавщицю.

— И-и-и, гк, и-гі-и…

Секретарша прудко взяла двері на защіпку.

— А-а, найшла-а, су… лярва, захистничка-комуняку, — роздалося зовсім близько.

— Яка коняка? — не розібрав Іван Юхимович.

Секретарша приснула в долоню. Іван Юхимович подивився на неї поверх окулярів, крутонув диск. У двері сильно, ніби молотом, бухнуло.

— Перестань, зараз же! — суворо кинув голова і пристрашив: — Ось я міліцію викличу.

— Василю, до тюрми захотів?! — підтримала секретарша.

— Плював я на неї… — Василь смачно матюкнувся і вишмаркався.

— Ну шакал! — заскреготів зубами голова. — Ну…

— Лізко, — загрозливо подав голос, — не вийдеш, підірву цю богодільню.

— И-и, бю-ззь, — пустила соплі продавщиця.

— Не віриш?!

— Гк, гк, кги-и…

— Про що це він? — спитав Іван Юхимович. — Як це… чим це він збирається?..

— Заждіть, я ось вас пригощу… Піду тільки гранату візьму.

Одвірок здригнувся, і затихло.

— Додому побіг, — повідомила секретарша, розплющивши носа об шибку.

Погоня

Кримінал летів, ніби схарапудлий кінь. І хоча значних нерівностей не було, часто падав, обдирав коліна, лікті, лице. Слідом чимчикувало душ десять у міліцейській формі і горланили навздогін, кожен своє, але однаково погрозливе: «Стій! Ім’ям!.. падло!.. стріляю!.. уб’ю!.. розірву!.. розіб’ю!.. поламаю!.. стаття!.. кодекс!.. радянською владою!..» Погрози перемішу-валися з густою пилюкою і не менш густішим матом.

Послизнувшись на відходах коров’ячого травлення, свіжими млинцями розкиданого де попало, Васько черговий раз пропрасував землю пузом. Ого! — виразив подив довжині гальмівного путі, перевів дух, підвівся. Витер лице полою піджака й запрацював ногами далі.

Підвернувши ногу, Іван Юхимович плівся позаду, поглинаючи пил величезними дозами. Очі давно вже нічого не бачили, обличчя нагадувало безформну маску, здавалося, біжить задом наперед. Остаточно добив непошкоджений втікачем млинець, Іван Юхимович ойкнув, жалібно скрикнув, розпластався і затих.

Попереду шльопав чобітьми сорок останнього розміру сержант зі скошеною від люті фізіономією. Далі всі чомусь розмістилися по-старшинству. Місце голови сільради зайняв майор з велетенським животом.

Василь забрав трохи вліво, явно розраховуючи скористатися пересіченою місцевістю. Вибалок на деякий час сховав його від очей переслідувачів. Майор, вчасно не запримітивши вигину поверхні, тьопнув ногою пустоту, і підминаючи животом мілку рослинність, ніби пущений під укіс потяг, посунувся донизу юзом. Місце аутсайдера зайняв кривий капітан.

Васько пробіг дном яру, вибравшись на простір, направив стопи через зоране поле, до лісосмуги. Зняв туфлі, відчув приємну прохолоду. Органи по одному подолали природню перешкоду, дозволили собі перевести подих, заодно — прозондувати потемнілими зіницями місцевість. Першим узрів ціль сержант. Гикнув, стиснув до посиніння тонкі губи й понівечив чоботищами дерен. Кривий капітан іще довго топтався на місці…

Сержант осатаніло плющив пухку землю широченними підошвами, заохочуючи інших брати з нього приклад. Інші в його крок вміщали свої десять. Капітан, не розрахувавши, попав коротшою ногою в борозну, розкритим ротом, ніби ківшом екскаватора, зарився в оранку… і вийшов з ладу. Кримінал, захищаючись витягнутими руками від гілля, біг лісосмугою. І хоча ряди дерев утворювали достатній простір, сержант, до цього успішно скорочуючи дистанцію, став чіплятися плечищами за стовбури. Скориставшись благоприємним збігом обставин, втікач пішов у відрив.

Лісосмуга виходила до корівника. Василь з ходу перемахнув через огорожу для вигулу худоби, встиг «загальмувати», щоб обминути болото в центрі загону. Сержант, не зметикувавши, зніс секцію загороди і зав’яз чоботищами в смердючій квашні. И-ир-р, — догнав втікача страшний рик.

Оточення

Надвечір Василь сховався в покинутому кар’єрі.

Сержант уже давно взяв управління гонитвою в свої руки, вів візуальне спостереження. Те, що Кримінал буде затриманий, не викликало сумнівів, проте вимагалась обережність, адже той був озброєний. Довелося роззосередити наявні сили навколо засівшого між гранітними глибами негідника, собою — закупорити вихід з кар’єру.

— Ей там, здавайся! — роздалося звідусіль і зійшлося на Васькових перетинках.

— Не підходь, мусориловка! — відізвалося, і слідом у повітрі, в бік кульгавого капітана, пронісся шелестящий звук.

Капітан крякнув і уткнувся носом у гранітне крошиво.

— Лягай!! — загорлопанив сержант, плюхнувшись на землю.

Майор загаявся, вмощуючи пузо проміж гострі виступи, і отримав по правій сідниці.

— Камінцями кида.., — хотів було прояснити ситуацію сержант, та зрикошетивший від офіцерської задниці камінець забив слова назад, до рота.

У-у-у! — пронеслося над кар’єром.

— У-уб’ю-ю!!! — сплюнувши кроваве місиво, заревів сержант. Піднявся, ривком розідрав на грудях кітель, широко розставляючи ноги, двинув на противника. Співробітники повалили товариша, і вчасно, бо посипало камінним градом, неначе після вибуху.

В западні

Хміль давно вивітрився. Василь вже почав жаліти, що вплутався в історію — телепнув язиком, а тепер викручуйся… Те, що за ним ганяється ціла орда, як остерігаються, ясно показувало: його дійсно вважають озброєним. Тим краще. Може, пофортунить протриматися ще часок, а там, скориставшись темрявою, вислизнути…

— Здавайся! — прошепилявив сержант і почав переконувати в гуманності соціалістичного правосуддя та правоохоронних органів.

— Дивись, захлинешся, Андерсон , — з’язвив Васько, запустивши чималим куском.

Переповзаючи від одного до іншого, сержант радився з колегами. Вирішили поступово стискати кільце оточення, а там — як вийде. Та надто вже відкритою була місцина… Найбільше перепадало сержантові, вкотре дивувала влучність противника, можливо, недостатньо уміло використовував природні захистки, а може… Як там не було, а тіло нило від синців. Крім того, на голові горіло дві гулі.

А Василь особливо і не прицілявся. У величезну сержантську масу неможливо було не вцілити, та й вибір був невеликий: ніхто, крім сержанта, не висовувався.

— Відверніть його увагу! — відкрито крикнув сержант, але добровольців не знайшлося. — Тьху!.. — чортихнувся, — Так і ніч застане.

Прорив

Кримінал видихся. Права рука відмовила, лівою метати не виходило. Вихід був тільки один — йти напролом.

— Розійдись!! — несамовито загорланив, залишаючи схов. Поліз до внутрішньої кишені піджака. — Підірву всіх!

Іван Юхимович згадав, як у сорок першому, виходячи з оточення, отримав контузію і міцніше притиснувся до граніту. Кривий капітан застогнав: «Два тижні, як у відпустці, сьогодні ж чорт поніс провідати товаришів. Ось тобі й маєш…» Сержант лежав пластом, із зігнутими в колінах ногами. Немислимого розміру казенні чоботи дратівливо діяли на нерви, уявилося, як вони, в разі успішного захвату, «загуляють» по ребрах. Василь глибше засунув кисть до кишені, оскалився, сподіваючись, що скажений вираз лиця врезонить захватників. Дійсно, сержант вирячив очі, позадкував.

— Хай живе Валя Котик ! — видав хвалу юному герою, що підірвав разом із собою ворогів.

Сержант пригадав уривки з кінофільму і відчув біль у грудях та легку нудоту.

— Ворогам не-е здає-ється наш го-ордий «Варяг»! — брав ініціативу в свої руки Васько.

Інтонація голосу воскресила в пам’яті Івана Юхимовича пережиту на початку вітчизняної психічну атаку п’яних німецьких автоматників, йому здалося, що тіло недостатньо щільно прилягає до землі, і він злився з поверхнею…

— Даєш!!! — оскаженіло заревів Васька, переходячи на біг. — Даєш Бастилію!

Захват

Сержант підхопився, шарахнувся від противника, аж раптом той спіткнувся і шліфонув черевом грунт. И-и, одночасно видала звук група захвату, змикаючи кільце оточення.

Сержант успішно застосував прийом на залом руки, та несподівано щось тяжке звалилося на спину, і він втратив перевагу. Хотів було піднятися, аж тут стало падати одне за одним та придавлювати. Не вистачало кисню, довелося розширити грудну клітку, однак неочікуваний удар під дих звів нанівець усі зусилля. М-м, промичав, вибираючись із-під купи спітнілих тіл.

Капітан, кульгаючи, нарешті дістався місця сутички, угледівши замурзану пику, зробив травмованою ногою хитромудрий фінт і наніс удар. Сержант пірнув назад.

…а-а-а…гах-гах…и-иж… гах-гах… і-і-і… гах-бах… у-у-у… трах… хватай!.. ой… тримай!.. гах… ай!.. сволоч, вухо!.. на, отримуй!.. ой зуби!..

Іван Юхимович, титанічним зусиллям волі відірвавши свою плоть від земної тверді, був не в собі від гніву: його мучив сором за проявлене боягузтво. «Ну я тобі зараз влаштую!» — промовив крізь сльози і заходився вишукувати серед переплетених тіл винуватця своєї ганьби.

Сержант намацав чиїсь пальці, крутонув. По Васьковому воланню визначив — ті, що треба. А той кричав від укусу в гомілку. Хтось жалібно заскиглив…

Кримінал, немов кокон шовкопряду, лежав оповитий мотуззям. Одне око було підбите, в роті стирчав кляп.

— А де ж граната? — обдивившись кругом, запитав молоденький лейтенант із розквашеним носом.

—А ось… — почав було зраділий сержант та осікся.

У пожухлій траві валявся порожній флакон із-під одеколону.