Наступний ранок видався приємним, але це не означає, що він буде приємним для Андрія.
До квартири навідався тато. Сивий чоловік увійшов в чорних брюках, та такого ж кольору рубашці.
- Привіт, татку. Що це ти так одягнувся, ніби зібрався на похорон? - жартував Андрій сидячи у візку біля відкритого вікна. Він до ранку відійшов від страшонї події, яка сталася вночі і  просто викинув її з голови.
Обличчя рідної людини сповнював смуток. На чоловікові не було лиця.
- Щось сталось? - з серйозністю запитав син.
- Так. - з важкістю говорив сивий чоловік. Йому було важко говорити, але він мав це сказати. - Вночі вмерла бабуся.
Неприємна звістка, немов ножем по серцю, вдарила Андрія. Він любив стареньку і йому було важко змиритись з втратою.
- Як? Я гадав, що мій вірш забрав хворобу. Невже рак повернувся? - нерозумів пригнічений цилитель.
Батько важко видихнув повітря з грудей.
- Ні. Бабуся була здоровою, життєрадісною та сповненою сил. Вона пішла приймати ванну і невідомо чому, вона це зробила.
- Зробила що? - нерозумів Андрій.
- Вона взяла лезо бритви і порізала на руках вени. - горе відбирало мову та заважало говорити, тому чоловік знову важко видихнув. - Ми пізно кинулись. Ніхто не міг подумати, що таке станеться. Твоя мама встала ночу до туалету, а там...Її несамовитий крик відразу підняв мене з ліжка.
- Це зовсім не схоже на нашу бабусю. Я не можу в це повірити.
Андрій уявляв страшну картину.
Бабуся лежала у ванній. Вода набула червоного, від пролитої крові, кольору. Мертві очі вдивлялись в стелю. Відвисла щелепа. Серце не билось. Подих стих. Моторошне видовище кидало в жах. Андрій струснув головою, щоб викинути кроваву картину, яка зависла перед очима.
- Я сам в шоці. - дав відповідь засмучений горем батько.
Син глянув на тата. Він побачив його сльози. Вони повільно зтікали з карих очей. Це і не дивно, адже він втратив рідну матір. Жінка, яка подарувала життя, та виховала.
- Коли похорон? - з сумом цікавився Андрій.
- Взавтра. - батько протер рукою очі.
Андрій мав гроші, які збирав ще до аварії. Саме на них чоловік повільно і жив.
- Хочу старенькій придбати гарний вінок. Відвези мене до центру.