Високий та худий чоловік середніх років. Він був одягнений у білий одяг, але не рясу, яку зазвичай носять святі. Він мав сучасне вбрання. Біла сорочка, білі брюки, такого ж кольору туфлі. А зверху сидів облягаючий, довгий аж до колін, плащ. Чоловік мав біле сиве волосся. Його звичайні сині очі не викликали почуття небезпеки.
- Ти хочеш відповіді? - перепитав спокійний голос незнайомця.
- Хто ти? - здивувався Андрій.
- Помічник Господа. Прийшов до тебе. До таких як ти, я приходжу вперше.
- Я б подумав що це сон, якби не бачив магії дивовижного зцілення. - стримуючи страх, спокійно говорив цилитель. - За що він так з тими хворими? Він дав їм надію. Надію на порятунок. Надію на нове життя, а потім змусив вчинити самогубство.
Святий спокійно вислуховував лежачого на підлозі Андрія і пильно дивився в його очі. Поет продовжував висказувати своє невдоволення.
- Це підло. Як так можна?
Смерть невинних розбивала серце. Серце міцно стискалось і від цього виступали сльози.
- Маленька дівчинка. Їй лише 7 років. Дитя вже знало, що на неї чекає, але це зцілення...Воно дало надію. Надію їй та її батькам. Як можна змусити ні в чому невинну маленьку дівчинку вчинити самогубство проти її волі? А як буде її рідним, які раділи одужанню і будували плани про її світле майбутнє. - сльоза з щіки звалилась на підлогу. - Краще б вона вмерла від хвороби, ніж таким жахливим чином. - Андрій вдарив кулаком об підлогу. - Чому Бог наділив мене цим клятим даром?!
Поет важко дихав. Злісний погляд обпалював спокійного чоловіка в білому. Він уважно вислухав смертного.
- Бог? З чого ти взяв, що це він тобі дав цей дар? За що він мав тобі його давати? За те, що ти втратив в нього віру? Чи за те, що ти послав його до Біса?
- А звідки він в мене з'явився? - не розумів цилитель.
- Обернись і побачиш. - святий вказав поглядом на вихід.
Андрій обернувся. Біля входу в церкву стояв чоловік в чорному. Він мав чорне густе волосся, чорні нелюдські очі і довгий облягаючий чорний плащ. На обличчі грала лиха усмішка.
- Привіт, Андрій. - промовив хрипливий неприємний голос.
- А ти хто, на Дідька, такий? - не зрозумів поет.
- Я і є, той самий, яким ти лаєшся, Дідько.
Від сказаного страх пробрав Андрія ще більше.
- Навіщо ти наділив мене тим прокляттям? Чому ти обрав саме мене?
Погляд нечистого впав на святого посланця.
- Друже, дозволиш мені увійти, щоб я мав змогу гарно поспілкуватись із своїм підопічним?
- Навіть не мрій. - строго відповів чоловік в білому.
- Я так і знав. - чорні очі глянули на лежачу людину. - Ти втратив віру. Відрікся Господа. Ти його дуже образив і він залишив тебе без своєї охорони. Я відчув твою вільну відкриту душу та заволодів нею. - Диявол стояв на порозі і пояснював свій лихий план. - Поезія - це твій дар від природи. Свої вірші ти писав сам. А я їх лише трішки присипав своїми чарівними властивостями.
- Паскудник. - процідив крізь зуби Андрій.
- Таким я був створений. - нечистий зробив широку посмішку. В ній виднілись страшні, криві зуби.
- Навіщо тобі це треба?
- Бажаю заполучити побільше людських душ. Ці хворі, яких ти зцілював, вони несуть на землі покарання. За гріхи, свої, або ж своїх рідних. Після смерті вони мали потрапити в Рай. Самогубство це страшний гріх. Бог не любить таких і їхні душі відправляються в Пекло. Ти, Андрію, відправив всих тих людей в мої володіння. Сподіваюсь, що зовсім скоро відправиш ще більше.
- Ні! - прокричав чоловік. - Я не стану цього робити. Я перестану писати. Ти більше не отримаєш жодної невинної душі.
- Ти впевнений? - запитав хитро поглядаючи Диявол і хлопнув в долоні.
Плескання зробило диво з тілом Андрія. Він відчув в собі зміни. Здивовані очі глянули на свої ноги. Чоловік міг двигати своїми пальцями. Він відчував їх. Андрій не знав що робити. Чи радіти щастю, чи ридати.
- Як воно, знову відчути себе повноцінним? - запитав хриплий голос Диявола.
- Це звичайно чудово, але... - він дивився на вже стоячі на підлозі ноги.
- Я можу зцілити тебе назавжди, щоб ти, завжди, зцілював хворих. - спокушав хитрий нечистий.
Здоров'я - досить міцна річ. Вона спокушала, але добра душа брала гору. Андрій обернувся до святого.
- Я не бажаю служити Дияволу. Я каюсь. Я вірю в Господа. Будь ласка, якщо можна, поверни померлих.
Сині очі чоловіка в білому холодно глянули на бідолашного поета.
- Ні. Ти втратив віру. Відтепер ти належиш Дияволу і після смерті, твоя душа горітиме в Пеклі.
- Ні. Благаю. - Андрій впав перед святим на коліна і звів разом долоні. - Я готовий віддати своє життя, тільки поверни тих добрих людей.
- Андрію, не роби дурниць. - відмовляв стоячи на порозі Диявол.
Спокійний посланець Господа дивився в щирі очі чоловіка.
- Ти готовий пожертвувати собою за для спасіння інших? - перепитав святий - Ти готовий прожити своє земне життя в муках?
Слова лякали, але Андрій дуже бажав виправити свої помилки.
- Так. Готовий. Тільки поверніть невинних людей.
Святий обернувся спиною. Хвилину постоявши в роздумах він обернувся знову до молодого чоловіка.
- Ти проживеш тяжке життя, але зцілені повернуться. Вони житимуть з своїми вадами і помруть тоді, коли настане час. Кожна їхня душа потрапить до Раю, як і твоя. - сивий чоловік на мить замовк, а потім запитав. - Ти готовий? Останнє твоє слово? Лише одне - так чи ні.
- Не кажи! - несамовито заволав Диявол та Андрій його не слухав.
- Так. - промовив майстер.
Посланець мовчав. Поет дивився в його сині очі. Вони почали набиратись світлом. Потужний промінь засліпив Андрія.

Час відмотався назад. Молодий чоловік сидів в гарному "Ланосі" посеред нічної траси. Лив дощ. Спереду лежало зломлене сосонове дерево. Біле світло засліплювало Андрія. Це були фари. Вантажівка врізалась в легковий автомобіль. В очах чоловіка все покрилось темрявою.

Андрій лежав в палаті місцевої лікарні. Майстер дивився в стелю і кліпав очами. Це було єдине, що могло робити його тіло. Хребет сильно постраждав в дорожній аварії. Відмовили руки та ноги. Все тіло охопив параліч. Бідолашний не міг навіть говорити. Людина перетворилась на овоч.
На все життя паралізований майстер з карате час від часу лив сльози. Він приніс себе в жертву за для спасіння добрих людей. Вони всі залишились жити до свого відведеного часу. Бабуся невдовзі померла, а до Марічки через 2 роки повернувся зір. Гарна дівчина знайшла собі хорошого хлопця. Відтепер перший похід в кіно стався з ним, а не з Андрієм. Інші люди теж продовжували жити борячись з своїми вадами.
   Історія моя - це лише вигадка. І насправді, ніхто не знає, яка рилігія говорить правду і чи дійсно існує Бог. Але ми, люди, такі, що нам потрібно в щось вірити, адже без віри ми - ніхто.