Андрій палав життям. Чоловік прийняв ванну, поголився, зачесався. Тато допоміг одягнути парадний темно-синій костюм.
Марічка одягла червону облягаючу сукню, яка гарно підчеркувала її струнку фігуру. Підвела очі та нафарбувала губи.
Дівчина везла інвалідний візок з цилителем по мальовничому містечку. Вони з радісними обличчями прямували в кіно.
Закохані дивились добру відчизняну комедію під назвою "Виконавець бажань" В головних ролях був відомий актор Олександер Гусейнов. Він же виступив режисером та сценаристом картини.
Це був веселий фільм, про молодого хлопця, який був закоханий в одну дуже вродливу дівчину, але ненасмілювався до неї підійти і заговорити. Одного разу, він кинув до місцевого фонтану монетку і загадав бажання " Хочу, щоб Ніка стала моєю дівчиною". Сталося диво. З'явився невідомий хлопець, якого міг бачити лише головний герой. Невідомий був істотою, яка мешкала у фонтані. Такий собі, сучасний Джин. Виконавець бажань почав наставляти молодого хлопця та давав поради, як вчинити так, щоб бажане здійснилось.
Фільм сподобався обом. Він приніс море сміху та позитивних емоцій.
За вікном панував день. Молоді люди повільно повертались додому, спілкуючись про життя.
- Я вперше в житті сходила в кіно. Я тобі така вдячна.
- Вперше, але не в останнє. - піднявши вгору вказівного пальця, зауважив Андрій.
- Мені вчора увечері прийшов в голову ще один вірш. Це така собі містична історія про одного музиканта.
- Цікаво, цікаво. Я б хотіла почути.
Марічка везла Андрія у візку по вулиці міста. Збоку, впираючись спиною в цегляну споруду, на старенькій дерев'яній табуретці сидів дідусь. Він був брудний та носив старий, довгонестіраний одяг. Сива борода закривала шию. Біля нього стояли костелі. Чоловік немав одної ноги. Штани на ній були закочені до стегна, де виднілась поросла шкірою плоть. В руках старця розміщувалась старенька акустична гитара. На асфальтній стежці лежав капелюх. Він грав гарну мелодію, а люди, які мали в тілі душу, а в гаманці гроші, кидали хто скільки міг. В головному уборі вже назбиралось кілька бумажняних купюр та копійок.
Важко було дивитись на старенького безногого музиканта.
- Андрію, спробуй зачитати цей вірш для нього. - повільно пхаючи візок, просила добра Марічка.
- Не знаю. Одне діло видалити ракову пухлину чи відновити втрачений зір, а інше - виростити нову ногу. Мені здається, що нічого не вийде. - Андрій дивився на старця, який сидів на його шляху.
- Хоча б спробуй.
Андрій був невпевненим у результаті, про те вирішив послухатись дівчини.
Наблизившись до бідолашного інваліду, Андрій витягнув гаманець і дістав 100 гривень.
- Не варто. - заперечив старець, який відразу перестав грати. - Вам вони будуть більш потрібними. В мене хоча б одна нога робоча, а в тебе взагалі справи кепські. - говорив з розумінням музикант.
- Не хвилюйтесь. Мені вистачає грошей, а от про Вас, я такого сказати не можу.
Починаючий поет схилився сидячи у візку на бік і опусти 100 гривень до старенького капелюха.
- Я нещодавно почав писати вірші і потребую чесної критики. Дозвольте, я Вам зачитаю одненького?
- Я не любитель віршів. - чесно відповів бородатий старець. - але твого, готовий уважно вислухати.
Андрій закинув голову вгору, щоб глянути на дівчину, яка стояла позаду нього, тримаючись за рукоятки інвалідного візка. Чоловік ніби чекав від неї дозволу.
- Давай. - з білосніжною посмішкою промовила брюнетка.
Майстер дістав з кишені блокнот і почав читати.

Щоночі музика лунає
З будинку, в котрім жив співак
Той звук за душу зачіпає
Всіх прохожих тільки й так

Любив він музику безмежно
Гитарой гарно володів
Чіпавши струни обережно
Заводив голосно свій спів

Люди часто зупинялись
Щоб послухати з вікна
Співом гарним милуватись
Відпочила, щоб душа

Він дарував завжди всім радість
Чудесним настроєм пісень
Та брала музиканта старість
Для смерті він став, мов мішень

З собой забрала чоловіка
На вічний спокій в небесах
Закрились майстрові повіки
І вже не чутно спів по днях

Але як тільки прийде ніч
Хтось вікно знов відкриває
І на перекір всих протиріч
Щоночі музика лунає

Дідусь вислухав і посміхнувся.
- Що ж... Рима є, слова підібрані гарно. Досить непогано. Мені здалось, що це ніби про мене. - дідусь глянув карими очима в очі Андрію. - Продовжуй писати.
- Дякую. - усміхнувся поет.
- Ой, йой,йой. - з болем прохрипів чоловік.
Дідусь схопився за кінець відтятої ноги.
- Що з вами? - захвилювалась Марічка.
- Нога пече пеком. - крізь зуби простонав від болю старець.
Диво увірвалось без запрошення. Молоді люди невірили власним очам.
Нога повільно відростала. Шкіра, волосяний покрив, вени, м'язи, кістки, кров. Все росло і росло. Частина тіла ставала все длінішою. Ось вже з'явилась ступня, а за нею і пальці.
За мить у дідуся з'явилась нова нога. Він шоковано, з великими від побаченого дива очима. рухав пальцями. Музикант підвівся з табуретки і обома ногами став на ноги. Гола ступня стояла на теплому асфальті.
- Хлопче, це ти зробив? - нічоно нерозуміючи запитав дідусь.
- Так. Добрим словом. - усміхнувся Андрій. - Після аварії отримав дар. Мої вірші зцілюють хворих.
Музикант з важкістю спримав почуте, але сказане на обличчя.
- Я тобі безмежно вдячний. Відтепер, зможу піти на роботу. Я зможу заробляти і жити, як людина. - на бородатому обличчі вигравала посмішка, через яеку виднілись жовті, довго не чищені зуби. - Як я можу тобі віддячити? - Музикан схилився і підняв свій капелюх. Тремтячі від щастя руки протягували головний убор до сидячого у візку цилителя. - Візьми ці гроші. Тут не багато, але це все чим я можу тобі віддячити.
- Ні. Не потрібно. - заперечив радісний поет. - Можете відмітити цю подію. А там вже і за наше здоров'я вип'єш.
- Дякую. Обов'язково. Обіцяю.
   Андрій робив людям добро. Він зцілював всі хвороби і від цього був щасливим. Здавалось, що хлопець став ніби сам син божий. Віра повільно поверталась до починаючого поета.