Татова нова "Лада" з болем везла людей до салону ритуальних послуг. На перехресті, світлофор запалав зеленим світлом. Всі водії пригальмували. Серед них стояв і автомобіль тата. Перед носом лади знаходилась пішохідна зебра. По ній прямували заклопотані люди. З іншої сторони, рух для автівок був відкритим. Вони, як ті лімфоцити по крові, рухались по трасі.
Очі Андрія помітили старця, який повільно прямував по стежці. Брудний одяг та сива борода. Той самий чоловік, який ще кілька днів тому, ходив без однієї ноги, спераючись на костелі. Музикант, який заробляв на життя програванням мелодій на вулиці. Багатолітній капелюх, який раніше лежав на землі, щоб люди кидали гроші, відтепер прикривав лисувату голову дідуся. Людина повільно крокувала своїм шляхом. Чоловік про щось мріяв і від того, на змученому лиці вигравала посмішка.
- Я знаю його. - Андрій з сумом від втрати, вказав пальцем на дідуся.
Тато звернув увагу на брудного перехожого.
- Уяви тільки. Він не мав ноги, а після мого вірша, вона враз виросла.
Слова сина здивували чоловіка, але він не сумнівався в правоті сказаного. Після зцілення бабусі та Марічки, батько був готовий повірити і в відростання частин тіла.
- Ти маєш великий дар. - сумні очі дивились в обличчя цилителя. - Я тобою дуже пишаюся.
Андрій  вже хотів відвести погляд від зціленого старця, та дещо змусило затриматись.
Дідуся ніби тумблером перемкнули. Він вмить зупинився. Усмішка зійшла з обличчя перетворившись на бліду серйозність. Старець ніби робот розвернувся обличчям до дороги і попрямував вперед. Ноги повільно крокували до літаючих на дорозі автівок.
- Що він робить? - злякався Андрій. Поет ніби відчував його наміри. - Тато, ми маємо щось зробити. Він зараз під авто кинеться! - на весь салон лунав переляканий крик.
Було вже занадто пізно для порятунку. Батько тільки встиг подивитись на музиканта, як той просто на очах кинувся під автівку.
Велика червона вантажівка збила чоловіка з ніг. Великі колеса мняли старе тіло. Водій пізно натиснув на гальма. Фура зупинилась. Під заднім колесом залишився лежати труп. Дві тони ваги перетрощили всі кістки. Дідусь вмер ще від першого колеса. Мертве тіло лежало під вантажівкою. Шина передавила живіт. З відкритого рота пролилась кров, забризгавши сиву бороду.
Якась жіночка несамовито заверещала від жаху, а якийсь чоловік викрикував - Швидку! Викликайте негайно швидку.
Андрій з жахом дивився через лобове скло на кроваву дорожню трагедію.
"Першою наклала на себе руки бабуся, тепер вже старець." - думав про себе цилитель " Вони обидва були мною зцілені. Їня смерть має якесь відношення до мого дару. Це не може бути збігом обставин."

Наступний день виявився тихим, але похмурим. Небо збиралось на дощ. До під'їзду під'їхала "Лада". Тато допоміг синові перебратись на інвалідний візок. Обидва чоловіки були в чорному одязі. Сорочки та брюки. Вони повертались з поховання. Засмучений батько віз свого сина до квартири.
На зустріч вибігла Марічка. На ній не було макіяжу, про те вона і без нього була гарною. На дівчині сиділи сині з дирками джинси і зелена майка. Це був домашній одяг. Красуня тримала чорний пакет з сміттям.
- Привіт. Андрію, мені дуже шкода твою бабусю. Прийми від мене самі щирі співчуття. - Марічка міцно стиснула губи.
- Дякую. - відповів засмучений поет. - Ти можеш зараз виділити для мене 5 хвилин?
- Так. Звісно. - погодилсь красуня.
Син попросив тата відійти, щоб поспілкуватись з сусідкою на одинці.
- В твоєму житті все нормально? - тихо запитав майстер.
- Так. Все добре. - прозвучала відповідь з приємних вуст дівчини.
- Це видасця дивним, та все ж запитаю - Тобі не хотілось, останнім часом, накласти на себе руки?