- Почалося. -  з щасливою білосніжною посмішкою промовив Андрій до Марічки. Дівчина погоджуючись хитала головою дивлячись на чари.
Люди зцілювались. Просто на очах відростали частини тіла. Руки, ноги. В головної жінки обгорілість повільно зникала, а їй на заміну пиходила білосніжна шкіра. Від опіків не залишилось жодного сліду. Обличчя стало гарним, без єдиної зморшки. Ніхто б не дав їй 45 років, максимум 30.
Юнака горб зменшувався, ніби надувна куля, яку повільно спускають. Через хвилину хлопець вже зміг сидіти рівно. Здивований юнак тремтячим руками відчував свою рівну спину.
- Фантастика. - повільно від здивування промовила головна жіночка. - Як це Ви зробили?
- Це не я. Це мої вірші. Саме так я вилікував Марічку.
Люди раділи щастю. Дідусь з відросшими новенькими ногами невпевнено підводився з візка. Чоловік став голими ступнями на сірий килим.
Щастя інших заряджало Андрія.
" Я маю дар від Бога. Я ніби його другий син, який скоро зцілить весь всесвіт" мріяв про себе чоловік.

Пізно, увечері, Марічка та Андрій повернулись додому. Дівчина пішла до себе, а поет залишився сам у своїй квартирі.
Він прийняв гарячу ванну. Перекидаючи ноги, майстер переліз до інвалідного візка та витерся рушником. Накинувши білого халата, чоловік покотив колеса до ліжка.
В кімнаті горіло світло. Біля великого спального місця, стояла невеличка тумбочка, на якій лежав дерев'яний хрестик. Той самий, який Андрій з себе зірвав. Чоловік сидячи у візку наблизився та взяв виріб до рук. Нитка була вже зав'язаною. Це тато постарався. Він як підняв з підлоги свячену річ, так і зав'язав обірвану частину, щоб син зміг знову його носити. Час прийшов. Цилитель обома руками тримав нитку вдивляючись на хрестик.
- Вибач, Боже, що я так до тебе поставився. Обіцяю, більше ніколи ти не почуєш від мене грішного слова в свою сторону.
Андрій одягнув на шию свячену річ. Тільки но, руки відпустили нитку, як сталося дещо жахливе. Дерев'яний кулон і сама нитка пекла пеком. Роздалось шкварчання, ніби жариться картопля на сковорідці. Немов розпечене залізо, свячена річ обпікала шкіру. З опіків підіймався дим.
- Аааа! - заволав від болю поет.
Зірвавши його що є сили з себе, чоловік жбурнув хрестик якомога  подалі від себе. Наляканий Андрій з болем покотився у візку до великого настінного дзеркала.
Цилитель з жахом дивився на випечений слід. На тілі залишились червоні опіки у вигляді хреста та нитки.
- Що за бісовщина? - тремтячим голосом запитав майстер.