"Лада" несамовито мчалась по місту. Чоловіки примчались до квартири. Тато допоміг синові сісти у візок. Вони збирались вирушати до під'їзду, як на сьомому поверсі відчинилось вікно. Це вікно вело до квартири Марічки. Сині, налякані очі цилителя побачили на горизонті дівчину. Вікно мало великі розміри і невисока Марічка в повен зріст виднілась в ньому. Босі п'яти стояли на прохолодному підвіконні.
- Марічко, схаменись! Не роби цього! - кричав несамовито Андрій. - Подивись на мене!
Дівчина немов зомбі дивилась в одну точку. Просто вперед. На краєвид мальовничого міста. Здавалось, що вона зовсім не чує криків поета.
- Тато, - перевів погляд Андрій. - Ти маєш якомога швидше пробратись в її квартиру та недати Марічці зістрибнути.
- Спробую. - Батько кулею полетів на допомогу.
- Марічкооо!
Дівчина не слухала хлопця. Андрій з жахом споглядав, як тендітна ніжка робить крок вперед. Крок в невагомість.
-Нііі. - рвав горлянку поет.
Марічка кулею полетіла до низу. Вітер розвіював в сторони її чорняве волосся.
Глухий звук. Бац. Тіло вдарилось об асфальт. Потекла темно - червона кров.
- Нііі!
Андрій з криком котив колеса візка. Він наближався до розбитої дівчини. Чоловік спробував встати та паралізовані ноги не працювали. Поет звалився на асфальт і почав незграбно повзти до Марічки, тягнувши за собою ноги.
Бідолашна лежала на спині. З рота виливалалась кров. Ще живий погляд дивився вбік, на підповзаючого Андрія. Нарешті хлопець був поруч з коханою.
- Марічко, тримайся. Не залишай мене. - сльози струмками стікали по мужньому обличчі чоловіка. Він по самі вуха закохався в свою милу сусідку і не хотів її втрачати. Дівчина доживала останні секунди. Повільно та тихо доносились слова з її окровавлених вуст.
- Це не дар. Це прокляття. Більше не пиши і нікому їх не читай. Твої вірші несуть смерть.
Подих бідолашної стих. Мертвий погляд залишився дивитись в ридаюче обличчя чоловіка. Стукіт серця затих.
Андрій з болем розумів, що його кохана на очах вмерла. Найкраща дівчина в його житті. Таких більше не буде.
- Марічко! - гірко ридав майстер.

Чоловік втратив своє кохання. Вперше в житті Андрій пив спиртне. В руках грілась пляшка горілки, а на столі солоні огірки. Світло кімнати знаходилось вимкнутим. Простір освітлював лише плазмовий телевізор, який працював перед сидячим у візку цилителем.
Місцевий канал "Вікка" показував новини.
- Самогубець наклав на себе руки. - говорив голос ведучої. - Подія трапилась сьогодні, о дванадцятій годині дня. Восімнадцятирічний хлопець Пилип Руденко просто взяв і кинувся, під прибуваючий на залізничний вокзал, потяг. Від бідолашного незалишилось живого місця. Зовсім нещодавно, Пилип страждав на горе. Він мав великий горб на спині, але один цилитель, як говорять очевидці, за допомогою простого вірша, зцілив юнака.
Зп'янілий Андрій перехилив пляшку і залив в себе спиртне.
- Трагічна новина сталася на іншому кутку нашого міста. Успішна сорокап'ятирічна Олена Стригай втопилась в Дніпрі. Жінка сама зістрибнула з пятнадцятиметрового мосту в річку. Цікавий факт. Її нещодавно вилікував той самий поет - цилитель, який зцілив покійного Пилипа. Жінка мала важкі опіки обличчя, а звичайний вірш за хвилину їх усунув.
Вже друга вилікована горе - цилителем людина накладає на себе руки. Звичайний збіг обставин?
Андрій перемкнув пультом телеканал, аби не слухати гіркої правди.
Хлопець підняв голову вгору.
- Чому це коїться? Господи, навіщо ти це робиш?
Відповіді звичайно не було і тільки в голові пролетіли передсмертні слова Марічки.
Розлючений хлопець дістав блокнот і жбурнув його до вже порожньої від огірків миски. Молодик не палив цигарок. про те завжди мав при собі запальничку. Він підпалив аркуші з своїми віршами.
- Гори червоним полум'ям, клята творчість! - крізь зуби процідив зпянілий голос.
Вогнище спалахнуло. Вогонь був занадто великим. Від звичайного паперу він просто не міг бути таким. Чевоне, дике полум'я підіймалось майже до стелі. В центрі вогнища з'явилась жахлива пика. Кругла нелюдська голова із загостреним підбородком. Гострі вуха та роги. Велитезні овальні очі та ніс, як свинячий п'ятак.
- Хе - хе -хе. - нелюдським голосом сміялась потвора.
Моторошне видовище вганяло в ступор. Тремтячими руками Андрій зняв з ніг невеличку ковдру та жбурнув на стіл. Ковдра покрила миску та загасила вогнище. Поет дивився на неприємний сморід від диму, який заповнював квартиру. Наляканий чоловік не знав, що з ним коїться.
"Хрестик обпікає шкіру, ввижається бісове обличчя, всі зцілені вмирають. Все це пов' язане з нечистим. Я маю сходити до церкви" - вирішив Андрій.