Зажигалка зависла над зоряними травами. Я тисну на педаль і піднімаю корпус. Вогонь затягує всередину, трава чорніє і ближче до центру концентрується, у вогняний клубок, тепло. Дим плавно стікає по пластиковим стінкам. Парашут заповнився, я відкручую ковпак, пускаю педаль, і припадаю сухими, як Каракуми, губами до горла. Лише один вдих і я відчуваю різкий гарячий удар по піднебінню. Дим спускається по горлу прямо в легені, де осідає як туман над луговинами.
Видих супроводжується йобаним кашлем. З кожним спазмом діафрагми пече горло, єдине що хоч якось полегшує цю хуйню - спльовування. Трохи відійшовши, знову заряджаю і відпускаю парашут. І знову той блядський кашель. Блядь, після нього ше хвилин п'ять треба відходити. Третій, ну нахуй, в голову вже трохи дало і хватить. Кидаю парашут під стіл, ковпак в карман, а з ним і пакетик з темно-зеленими насінинами, накинув ковту і можна виходити.
Весь при наряді, трьох смужок і старих "типу" вансів, вихожу на дорогу. Йду, значить, на точку, а вона якраз так удобно лягла: і додому недалеко, і мусора хуй спалять, її взагалі хуй хто спалить, бо все що можна звідти винесли і нахуй нікому не треба, звісно крім мене. Найшов я її дуже багато років назад, коли був ще малим пиздюком і, не в змозі витягти шило з сраки, лазив по всім куткам. Вот в одну з таких вилазок я і знайшов маленький шматок раю. Рівний квадрат між свинарником і корівником старої ферми, що завжди потрапляв під сонце. Можливо для когось ділянка в десять соток не покажеться таким же раєм, але мені для щастя потрібно не багато: хапосік, бабосік, випівосік і регулярна еякуляція з парою хороших пиздьонок.
Але все ж є один недо-мінус - до неї треба пробиратися крізь йобані хащі і вічне болото в якому в'язниш за секунду простою. Ну і звичайно до цього всього ще й додаються комарі і інші зайобуючі комахи, які доповнюють всю картину пиздецю. Саме тому я завжди йду з самого ранку, тому що комах мало і земля ніби твердіша. Вот і зараз човгаючи ногами і пригинаючись все блище до землі я наближаюся до точки. Якби не два напаса, то хуй би я туди перся, а так старі-добрі канабіоїди трохи зменшують здатність мозку реагувати на подразники.
Нарешті перечовгавши до території старої ферми, я випроствався і пішов, як пан по своїй землі. Пройшовши крізь напівзруйнований склад і гараж, перестрибнувши бетонну яму і перелізши через паркан, я дійшов до райських соток. Не ставши на довго зятягувати, дістав пакетик і пішов до вже готової до посадки землі. Дістав насінину поклав і трохи притрусив землею і так поки насіння не кінчилось. Все садівництво на сьогодні кінчилось, земля волога, температура нормальна, добрив я підсипав ще вчора. Залишилося тільки прочовгати назад і прийти через тиждень...
Кінець