Леопольд Іванович Мазай сидів на пеньку під своєю мазанкою. Старі очі, немолодого богатиря нашого часу, зустрічали ранкове сонце. Леопольд Іванович, або як його кликали в селі Дід Мазай, був зростом під два з гаком метра, мав широкі, ніби столітній дуб, плечі, грубе, ніби витисане з каменю, лице, сталевого кольору, густе волосся, що було майже до плечей, і довгу бороду. Скільки йому було років не знав навіть сам Мазай, тому на запитання про вік завжди відповідав:"Старший за вас". Коли перші проміння ранкового сонця торкалися його ніг, він йшов до праці.
  Всі в Чорноморинцях знали його, як роботящого патріота, тому що дуже рідко Діда Мазая бачили за чимось крім роботи, а відпочивав він тільки в неділю, на Різдво і на Великдень, а патріотом його називали через безкрайню любов до своєї землі і мови. А також Дід Мазай дуже любив вірші Великого Каменяра, і знав половину з них напам'ять, завжди коли йому випадала довга дорога, він бубнів собі під ніс пролог "Мойсея", "Гімн", чи інший з творів Вічного Революціонера. Також він дуже любив дітей і роздавав їм всілякі солодощі. Всі поважали його і прислухалися до порад мудрого діда.
  Закінчивши ранкову роботу по господарстві, Мазай сів під яблунею, дістав сигарету і закурив. Курив він зазвичай Прилуки без фільтру. Біля його фіртки проходив  семирічний білявий, як сонечко, Петрик – син Оленки, Зойкиної дочки.
– Гей, Петрику,– крикнув своїм басистим голос Мазай.
– Доблий день,– Петрик помахав рукою,– чого хотіли?
– Куди йдеш маленький друже?
– До тьоті Маліни.
– А чого?
– По молоко, мене мама послала.
– Хочеш цукерку? Петрику?
– Да,– кивнув Петрик.
– То заходь до хати там їх повно, я вчора купив цілу торбу.
– Цілу толбу?– не міг повірити Петрик.
– Так цілу торбу, йди сюди,– Мазай помахав рукою, щоб Петрик підійшов.
– Ну... Мені тлеба піти до тьоті Маліни.
– Це лише на хвилинку.
– Хм,– видихнув малий,– ну добле.
  Петрик відкрив настіж привідкриті двері і зайшов до хати. Мазай кинув недопалок на землю і притоптав його ногою і також пішов до хати. Він закрив двері з середини, на замок.
– А де цукелки?– дивувався Петрик.
– Бачиш вон ту лавку,– Мазай показав на лаву біля вікна,– вот там.
– Добле,– Петрик пішов до лави, але цукерок там не було.
– А де?
– Нахелися розтав ноги, і лягай тулубом на лавку, і тоді побачеш,– Мазай похмурнів.
  Петрикові ноги роз'їхалися на невелику відстань, чуть далі плечей, він ліг тулубом на лавку. Зелені шортики чуть з'їхали вврех, так що можна було побачити частинку біленької, як сметана, попки хлопчика.
– Вот так?– Петрик став, як його попросив Мазай.
– Так,– голос Мазая тремтів,– опусти голову і дивився на підлогу. Поки я не скажу "все", або сам не піднімлю, голову не піднімай.
– А нашо?
– Ти так мені допоможеш е... Перевірити лавку на міцність. І ще одне, мовчи поки я не скажу "говори".
– Добле,– Петрик не розумів, як він найде цукерки дивлячись в підлогу, але зробив все, як сказали, тому що мама йому говорила:"Завжди слухай і поважай старого діда Мазая, тому що він уже старий і йому потрібна наша допомога". Петрик посміхнувся, думка про те що він комусь допомагає радувала його.
  Мазай взяв рукою за труси і шорти, одним повільним, як пересування слимака, рухом він опустив їх до колін. Петрик відчував холодні пальці, і те як вони повільно плавали по його ніжній шкірі, без шрамів, і іншої погані, що могла зіпсувати красу молодого тіла. Дупця Петрика нагадувала дві кульки цнотливо-чистого пломбіру, які були близько підсунуті одна до одної. Мазай взяв своїми холодними, як лід, руками дві напівкулі і легенько розсунув їх. Анус з кругу став схожим скоріше на овал. Мазай відпустив праву напівкулю, і вказівним пальцем провів по контуру ануса, який нагадував каплю. Леопольд облизав палець, потім подивився на солодке видовище і провів мокрим пальцем між булочок хлопця. Мазай повільно засунув в анус палець по ніготь. По Петрику пробіжалися дрижаки, але він мовчав. Мазай висунув палець.
  Леопольд Іванович розтигнув шерінку, зняв штани. Довгий, як рука Петрика, і міцний, як сталагніт, член стояв, готовий по занурення в хлопця. Старий встав на коліна. "Весь не влізе,– думав Леопольд,– але голівонька точно влізе!". Дід Мазай провів голівкою між булочок і зупинився біля ануса. Мазай взявся обома руками за талію хлопця, член входив туго.
– Аааааай,– крикнув Петрик, коли голівка ввійшла в його тіло повністю.
– Що я тобі казав?– прохрипів Мазай намагаючись всунути далі.
– Але ж болить!– з очей Петрика текли два струмочки сліз.
– Терпи, ти ж мужик! Ти мусиш терпіти! А тепер мовчи,– скомандував Мазай. Петрик лише тихо скулив.
  Увійшов не весь, а лише голівка з гачком. Мазай пару раз рухнувся. З кожним поштовхом скиглення Петрика ставало все голоснішим.
Старий поставив хлопчика на коліна.
– Відкрий рот так широко, як зможеш,– Петрик кивнув і покірно відкрив,– зараз попробуєш чоловіче молоко, тільки ковтни, а не випльовуй. Зрозумів.
  Петрик кивнув.
– Добре.
  Він запхав всю голівку хлопцеві в рот.
– Аааааааагххх,– вирвалося з Мазая.
  Петрик ковтнув.
  Дід Мазай пішов до шафи і дістав з верхньої полиці коробку з різноманітними цукерками, всіх видів і кольорів.
– Бери скільки зможеш.
  Петрик взяв ромашку і швидко її з'їв. Потім він набрав приблизно чотири жмені. Цукерки поклав по карманам.
– Все,– видихнув старий,– можеш говорити. Нікому ні слова, зрозумів?
  Петрик кивнув.
– Добре. Можеш йти по молоко до Маріни.

                                                       Кінець