Найгірша частина кожної п'янки - наступний день. Не так сам день, а як їбучий ранок. Саме дивне, що ранок може початися абсолютно коли завгодно, від полудня і аж до глибокої ночі. Але не цей. Ні... Він блять почався саме тоді коли треба, рівно о сьомій.
  Перед очами було темно. Башка боліла, ніби її пинали пару ультрасів. Я постарався підняти голову, але не зміг... Ротом жадібно хапав повітря: в роті було сухо, ніби в монашчиній піхві. Я злегка піднявся і сперся ліктем. В очах трохи провиднілося, спробував встати з ліжка. В кімнаті стояла напівтемрява. На землі самотньо лежали пусті пляшки з-під "Хмельницького". Розсунувши ногами пару пляшок, я звівся на ноги. Сушняк душив горло, тому я потеліпався до кухні.
  Відкрив кран. З нього тоненькою струєю полилася вода. Я без зайвих думок почав пити. Від неї несло металом і хлоркою, але мені було, то була вода. Напившись, вода розбавила вчорашній спирт і мене злегка взяло. Я сів за стіл і почав дивитися у вікно, за ним бурувало ранкове життя: відкривалися будки преси, йшли напівпусті маршрутки, пияки хиталися на дозаправку. Побачивши їх моє нутро зарухалося, походу мені також потрібна дозаправка.
  Я підійшов до холодильника, в ньому було тільки пару зелених і одна коричнева пляшка "Хмельницького". Я взяв коричневу. Поставив кришечкою під кутом до краю стола і йобнув долонею. Біла кришечка відлетіла кудись в бік вікна, а з горла почала витікати маленький пінний струмок. Я висьорбав усю пінну павутину і приступив до пива. М'якого з легкою гірчинкою і хмільним післясмаком, що ніби райська роса, прохолодним водопадом текла по горлу.
  Закінчивши з пивом, мій внутрішній океан злегка заспокоївся, але всеодно по ньому пливли стада косаток і акул, сотні ключів маленьких риб, що плавали з одного кінця в інший... Треба добити всю ту сучу погань. Пошуршавши по кутках і закутках, я надибав десь триста мілілітрів батькової казьонки. Пив з горла, горілка була нормальною, десь п'ятдесят градусів, не занадто пекла нутро, не занадто противна, але й не вода. З кожним ковтком я відчував як в моєму океані бушував шторм. Як закручувалися вся живність у гігантський ураган і прямувала в небо. Але хуй їй, а не свобода... Кащьонка йшла легко і коли з нею було закінчено, мене трохи нудило. Я посидів і стримав ураган в собі... Після нього настав спокій... На годиннику пів восьмого... Мурахи вийшли вкалувати на ненависних роботах, щоб прогодувати личинок і королев... Мені заєбісь... А де я поклав тріпл?..

                                                       Кінець