...Кордон. Стоїш цілий день на одному місці і дивися в даль у безкраї пусті поля. Лице чухається і тоне в ріках поту під маскою. А найгірше те, що ти стоїш сам. Час від часу міняєшся з Петькою. Петька - молодий довбойоб, що ринувся охороняти кордон країни... Хоча якої нахуй країни? Там лише звалище мотлоху, що колись було нашою ненькою. Радує те, що не тільки ми з'їли відро гімна, його разом із нами розділив увесь світ, а може і не весь, хуй знає. Коли впали ракети, після падіння ніхто нічого не знав. Ні. Це були не атомні боєголовки, тоді б ми всі здохли від радіоактивної пилюки, це було щось страшніше, це були якісь нові, коли вони йобнули по містам, якоюсь енергетичною хвилею, у всіх поплавилися мізки, тупо буквально згоріли, будівлі розвалилися, як карточні будинки, великі бетоні карточні будинки. Живі лише ті хто був далі від великих і малих міст. Генерал казав, що це були китайці, я думаю, що це був подарунок Пхеньяну, нашим добрим янкі, але він не долетів і йобнувся на нас, Польщу і на всю Європу на остачу. Сподіваюсь, хоч один подарунок долетів до Америки, до наших любителів підарасів і кока-коли. Да... що я розказую події давно минувших місяців. Сьогодні розклад справ такий: Донбас пустує, Південь воює між собою, якщо я не помиляюсь Очаківські проти Одеських братків, сподіваюсь переможуть Очаківські, тоді зможемо знову зшити шмаття докупи, Центр захопили козаки-сатаністи і амазонки, самий Захід також воює, але хто з ким не ясно, або Вуйки з армією нового ЗУНР проти Угорців, або Угорці з Вуйками проти нового ЗУНР, Лише в нас на Поділлі все тихо, ні одна з ракет не попала по Старконівській авіобазі, навіть хвиля не зачіпала, тому всі літаки робочі. Наш кордон недалеко від Христівки, майже Умань. Я попросив у Генерала, щоб послав когось до міст, на пошуки насіння кабачків, огірків, короче овочів, він схвально кивнув, але насіння ще немає, хоча й минув місяць.
  "Ей"... Петька йде на пост. Можна відпочити, калаш за спину і помаленьку пішов. Мовчки прохожу повз нього і йду до нашої халабуди. Колись це був місцевий будинок культури, двоповерхова цегляна будівля, а зараз наша халабуда. Наша столова - актовий зал. Нарешті можна зняти балаклаву і пожерти. Сьогодні у нас тушонка, дві тонкі, як папір, скибки білого хліба, чай, і чотири кубики цукру, що ще потрібно для щастя? Закінчив з тушонкою, чайник стоїть собі на буржуйці і не подає ні звуку, нудно. На другому поверсі бібліотека, а ключів до неї немає, я вже просив Петьку помогти вибити двері, але він тупий довбойоб і виправдовувався, що ми тут не для того щоб книжки читати, а охороняти нашу суверенну державу, кончений довбойов. І так робити ніхуя, а він ще й не хоче помогти, нічого, я найшов дві драбини, звяжу їх, розіб'ю вікно і буду читати книжки. Раніше мені б ніколи не прийшла б ідея читати, я завжди думав - це заняття ботаніків, але після "Застеляйте ліжко", різко перевернув своє ставлення до макулатури, але це вже завтра.
  Пару тарганів пробігло повз моєї ноги, один чомусь зупинився. Піднімаю носок берц і повертаю стопу в його сторону. Тікай. Тікай малий. Я тебе зараз розчавлю. Тікай. Не хочеш?... Точно?... Ти впевнений?... Я вже подарував неспокійним уйобкам спокійний покой. Блять. Чого Шило лізе в голову? А хуй з ним. Кровосток - піздато! Тікай. Ну будь ласка. Прошу тебе. Тікай. Біс з тобою. Живи. Я забираю ногу... Що він робить? Взяв передні лапки разом і приклонив голову, ніби молиться... На мене? Не думаю, що він знає про Ісуса, Алаха, Буду чи Шиву. Значить точно мені. Беру один кубик цукру і кладу біля нього. Він вклоняється додолу і починає гризти рафінад. Смачного, дитя канави. Підбігли його друзяки і почали також їсти рафінад. Може розчавити їх? Вони ж не просили. Можливо той малий попросив для всіх? Сподіваюсь що так, хай живуть. Чайник закипів, сталева кружка наповнилася ароматом м'ятного чаю, м'ята росла на клумбі біла халабуди, я її нарвав і висушив, тепер маю м'ятний чай, а Петькові хуй, не хоче нічого робити, то хай п'є свій безпонтовий чай без м'яти. Кидаю один кубик в чашку... Тепер вони всі моляться на мене... Ну тримайте. Кладу біля них два кубики цукру. Їжте мої друзі. Можливо колись і нам Бог відсипить трохи цукру?...