Хуртовина вщухла.
  Степан Семенович вийшов на вкриту густим білим килимом стежину, що вела до села. Позаду нього непорушно стояли голі ясени, чорні як гори.
  Семенович поправив рушницю за спиною і енергійно покрокував по стежині. По праву руку, від нього,  дрімав старий дідуган – ліс, а по ліву тихо сопіло зморене, тяжкою працею, поле. Степан, не зупиняючись, підтягнув старий сірий шарф до носа. Сніжинки обпілками залітали під комір, розштурхуючи сонних мурах, які одразу починали вервечками повзти по тілу. Степан ще раз поправив рушницю, заховав руки в кишені, голову опустив, щоб хоч якось закрити прогалини в комірі. І чим ближче він ставав до села – тим сильніше сопіло поле, ніби йому снився страшний сон.
  Ліс, справа, потрохи рідшав і рідшав; і все частіше траплялися на око молоді берізки. Килим ріс і густішав, ноги провалювалися майже по коліна. Степан насилу човгав, піднімаючи важкі ноги, обліплені білими каменями снігу, що так і тягли їх донизу. Піт струмочками прокладав собі шлях по тілу мисливця, стікаючись в більші і линучи вниз.
  Нарешті ліс скінчився і почали виднітися перші хати. Єгер хутчіше почовгав до них. Зупинився біля хвіртки першої хатини. Вона була огорожена старим дерев'яним парканом з прогнилими штахетинами. Семенович відкрив хвіртку і попрямував до вхідних дверей. Постукав, взяв рушницю і звів курки. Опустив шарф. Зажав приклад рушниці під пахвою, націлив дуло на середину дверей, вказівний і середній пальці поставив на спускові гачки.
  Двері відкрив Міша. Він явно був з просоння і похмілля, від нього чувся перегар. У Міші було обвисле лице алкоголіка, мішки під очима, в яких можна було сховати по качану капусти, і тижнева щетина. Він почухав щоку.
  Роздався хлопок, ударів ударника. Ноги Міші відірвалися від землі і він впав зі звуком, з яким падає мішок з картоплею.
  До передпокою забігла Галина.
– Шо дивився, Галя?– спитав Степан беручи тушу Міші за ноги.– Неси тазіки, свіжувати буду.
  Галя кивнула і зникнула всередині хати. Степан потягнув тушу на двір і перевернув на живіт, після чого сів на лавку, біля дверей, дістав кисет, трубку, відкрив кисет і висипав трохи махорки в чашу. Заховавши кисет, Семенович дістав пачку сірників, дістав один, чиркнув і направив вогник у чашу. Прикурив. Гіркуватий дим повз по язику і аж до легень. Степан ви пустив смог і знову затягнувся. З-за дверей показалася Галя і поставила два залізні тазика на порозі.
  Єгер докурив, перевернув трубку і висипав попіл. Взяв тазики і пішов до туші. Підійшов і поставив їх біля голови Міші. Перевернув його. На животі виднілися темно-червона пляма і пахло кров'ю і сирим м'ясом.
  Степан сів на коліна, зняв рукавиці, запхав руку всередину пальта і вийняв з піхов великий мисливських ніж. Розрізав светра з майкою під ним. Михайло мав добре пузо, велике і кругле. Семенович встромив кінчик леза вверх живота і зробив рівний надріз до самого низу. Потім він зробив ще два надрізи, під нижніми ребрами, і ще два внизу живота. Поклав ніж біля себе, запхнув пальці в найбільший надріз і відкрив їх, як двері. Вище лілових просякнутих товстими артеріями кишок, під світло-рожевими легенями з синіми та зеленими венами, лежала темно-багрова печінка. Степан взяв ніж і взявшись одною рукою за печінку, іншою відрізав її, хлинула темна, як вино, кров. Степан взяв печінку, яка ще була теплою, в обидві руки і поцілував її. Потім покликав Галю. Вона галопом прибігла до нього. Він поклав орган в її руки і попросив принести сокиру, невелику, маленьку, але гостру.
  Як тільки Галя скрилася за порогом, Степан продовжував свіжувати дічь. Вирізав великий, дещо жовтуватий, шлунок і блідо-червоні нирки, все клав в менший тазик. Потім почав вирізати кишки. Від них пахло калом, запах витік крізь дірки, які залишила дрібь. Різалися вони, як резина. Вирізавши, він поклав їх у більший тазік.
  Руки були слизькими від крові, ніж неодноразово намагався вискользнути з них. Степан дістав хустинку, витер руки і руків'я.
  Галини з сокирою, так і не було. Тому, щоб попросту не сидіти. Він опустив штани з трусами туші. Взявся однією рукою за яйця, натягнув, і плеснув лезом. Шкіряний мішечок кинув у маленький тазик. Відтягнув крайню плоть, відкривши рожеву голівку члена і відрізав її. Трохи покатав її по снігу, обдув і кинув до рота. Степан жував енергійно, хоча й голівка була ніби резинова.
  З дверей вискочила Галя з сокирою і дала її Степанові. Як тільки сокира була в його руках, побігла назад до хати.
  Семенович встав і парою ударів, розрубав навпіл грудну клітку. Зробив ще надріз над ключицями. Далі знову відкрив їх, але на цей раз з хрустом кісток, що хрустіли наче горіхи.
  Далі він відрізав легені і поклав їх до решти органів, а потім розправився з яскраво-червоним серцем, що було як кулак Степана.
  Закінчивши з тулубом. Семенович знову сів на лавку і закурив. З хати вийшла Галя.
– Ну всьо?– з нетерпінням спитала Галя.
– Да де там,– махнув рукою Степан.
– Ще що залишилось то?
– Та, самі кінцівки і голова.
– Зморився бідненький,– Галя сіла біля нього.
– Є трохи.
– То йди до хати. Я там вже й печіночки посмажила. З цибулькою, як ти любиш.
  Степан випустив білий, як ранковий туман, дим.
– Ну раз так... можна й пообідати.
  Він встав і пішов до хати. Як тільки переступив за поріг мовив:
– Забереш?– Степан кивнув на менший тазик.
– Звичайно.
– Добре.  
   
                                                                     
                                                       Кінець