Лід
– Може не треба,– видавлював з себе Гаврилюк.
– Треба, Сірьожа, треба,– наставляла Валя.
– Та ти подивися на вулицю,– він тикнув пальцем у вікно, за ним вкрита сніговою ковдрою клумба, притрушений паркан і дорога на якій виднілися дві свіжі колії від шин,– там ж голольод!
– І?! Льонтович то якось проїхав і молоко позбирав, це йому не заважало.
– Льонтович проїхав три хати і додому, а нам треба через три села пертися.
– То що? Люди, по твоєму, даремно вчора прибирали?
– Да чого одразу даремно? То ж лікарні! Вони апріорі мають бути чистими! Нашо їх перевіряти? І так все ясно.
– Ага,– вона зле подивилася на його звисаюче обличчя,– раз не приїхали і всьо, вони вже на все забили і далі байдики б'ють, а так хоч якийсь контроль.
Гаврилюк посірів в лиці.
– Давай не говори мені тут, а йди но краще розігрівай буханку.
Гаврилюк мовчки розвернувся на п'ятах і пішов до голубих дверей з вікном на рівні голови. Вони голосно скрипнули, обвиваючи пустий коридор широким ехом. Сергій важкими кроками йшов по, зачовганому ламінату, коридору, стіни якого були викрашені в прапор Польщі, тільки замість королівського-червоного – лікарняний-голубий. На тих стінах висіли реклами препаратів і хвороб, від парацетамолу до алкоголізму. Через пару метрів він повернув ліворуч, відкрив інші голубі двері які так само порадували внутрішню пустоту скрипом. Опинившись у тамборі, Сергій, силуючись, пройшов той метр і опинився на вулиці.
Там чарувала зима. Сніг лежав товстим шаром подекуди перевищуючи коліна. Сергій оглянувся назад на будівлю лікарні, плюнув і пішов стежкою що вела до гаражу. Ноги провалювалися по щіколотки. Під ними відчувався лід, що будь-якої миті був ладен опустити вас до себе.
З неабияким зусиллям, Сергій дочовгав до гаражу. Відкривши ворота, що не хотіли випускати крихти тепла, він увійшов до середини. Сергій хвилю другу постояв і заліз до салону сірої буханки.
Машина завелася не одразу, а після пари спроб, що були оспівані святим матом. Двигун загудів, машина трохи затряслася, ніби кішка чи собака від води. Сергій занурив голову в куфайку, ніби черепаха в панцир.
Через десяток хвилин, біля нього сіла Валька.
– Ну поїхали,– скомандувала.
Гаврилюк мовчки зажав щеплення, дьорнув ручку на першу і повільно покотився.
Буханку несло, як корову по льоду, якою вона й була. Але Сергій вправлявся і тримав корову на дорозі.
– Через поле?– намагався перекричати двигун Гаврилюк.
– Аякже,– у відповідь кричала Валька.
Гаврилюк тихо кашлянув і поїхав до поля.
Проїхавши з два десятки хат, вони опинилися на великому катку, що по весні знову стане полем всіяним пшеницею.
– Ну ніхуя ж собі!– вирвалося з губ Гаврилюка.
– Не матюкайся!– Валька свердлила його вухо, своїм караючим поглядом.
Гаврилюк намагався не помічати її.
Тепер корову випустили на центр ставу. З кілометр Сергій ще зміг протримати її під своїм контролем, але на першому метрі другого, Буханка поїхала по своєму маршруту. Її крутило по всьому полю, ніби якийсь невидимий силач тягнув Буханку за собою, наче сани.
– О божечки! Божечки!– молилася під ніс Валька.
– Божечка тут не поможе!
Сергій почав крутити руль в сторону заносу. Коли він відчув що вже керує машиною, повільно почав розвертати її до дороги.
Всю дорогу до Старих Гнаток, Сергій тримав все у своїх руках і не давав волю бажанням до свободи Буханці.
Доїхавши до їхньої лікарні, Сергій заглушив мотор і пішов разом з Валькою до лікарні.
Всередині було більш-менш чисто, але це всерівно не заважало Вальці постійно повторювати "о Боже який бруд". Війшовши до кабінету головного лікаря, Валька одразу накинулися:
– Оленко, що за жах?
– Чому?– спокійно відповіла Олена Миколаївна.
– Да у вас дорогая тут такий срач!
– Це все та мала.
– Хто?
– Лєночка.
– Вот сука! Поклич її сюди.
Олена Миколаївна вийшла з кабінету і вернулась через хвилинку з чарівною молодою медсестрою Лєночкою. Мала вона тендітне, ніби у ляльки, лице з великими смарагдовими очима, маленьким носиком і червноми, як пелюстки троянд, губами. Також природа не обділила її ні осинною талією, ні великими принадами, що не зміг закрити ні один халат.
Війшовши Лєночка почала гладити свою світлу косу, що досягала грудей.
– К-кликали?
– Так,– люто відповіла Валька.– Чого це ти не дотримуєшся норм.
– Як-к-ких?
– ЯКИХ?! ТА ЯК ТИ ВЗАГАЛІ СТАЛА МЕДСЕСТРОЮ ЯКЩО НАВІТЬ НЕ ЗНАЄШ САНІТАРНИХ НОРМ! Ну все! За таке повинна бути кара! За кожну проступку повинна бути кара!
– Н-ні-і-ііі...,– з очей Лєночки полилися сльози.
Валька взяла однією рукою за комірець халату Лєночки і різким рухом поклала її на стіл головного лікаря.
– Сірьожа,– Валька подивилася на нього,– твоя черга.
Він стомлено підійшов до шокованої Лєночки. Однією рукою взявся за її горло, а іншою за чорні джинси і спідню білизну. З першого ривка, Сергій стягнув їх до колін, відкриваючи білу, як сметана шкіру і світлий лобок. Лєночка хотіла було кричати, але важка рука здавлювала горло і не давала крику волі. Ще з двома ривками він нарешті зняв штани і кинув їх на підлогу. Далі він взявся за халат, так само ривком скинув його. Підняв до гори сірий гольфик. Від її персів, його відділяла тонкий шар ліфчика, який, як і халат, був ривком вирваний від її грудей. Вивільнивши рожеві ореоли і маленькі горбики, Сергій рохтибнув гудзик на штанях і приспустив їх.
Лєночка не вірила своїм очам, дивлячись на Сергія можна було подумати що йому під шістдесят, але його апарт стояв як камінь.
Її лице скривилося в гримасі жаху. Сергій засунув середнього пальця в її рот, а потім у її гузно.
Крик знову не зміг вирватися.
Вийнявши, Сергій почав запихати головку. Він опустив руку з шиї на циьку.
Крик вирвався, але не людський, скоріше тваринний, сповнений жаху і відчаю.
Сергій війшов достатньо щоб рухатися. Їбав він різко, але тримаючи ритм і кричав не своїм голосом:
– НЕ ЛЮБИТЬ НАША БЛЯДЬ ЧИСТОТУ! ЛЮБИТЬ НАША БЛЯДОТА БРУД! ТО ХАЙ ПОЛУЧАЄ.
Лєночка відчувала нестерпний пекучий біль, що уражав її кишки і все нутро взагадом.
Незабаром Сергій поклав обидві руки на шию дівчини і з небаченою силою почав її душити.
– ПОЛУЧАЙ БЛЯДОТА! ВСІ ВИ БЛЯДІ БУДЕТЕ ГОРІТИ В ПЕКЛІ! ЗНАЙ ЦЕ БЛЯДОТА! ЗНААААААЙ!!!
Її лице почало нагадувати спілу сливу. Очі були готові покинути орібіти і полетіти по нескінченній чорноті космосу. Руки ослабли і просто лежали, як відірвані гілки.
Коли її серце перестало битися, Сергій вийняв свій хуй і одягнув штани.
– Так то все нормально,– почала Валька,– тільки її прибери. Нам не потрібен бруд.
Кінець
– Треба, Сірьожа, треба,– наставляла Валя.
– Та ти подивися на вулицю,– він тикнув пальцем у вікно, за ним вкрита сніговою ковдрою клумба, притрушений паркан і дорога на якій виднілися дві свіжі колії від шин,– там ж голольод!
– І?! Льонтович то якось проїхав і молоко позбирав, це йому не заважало.
– Льонтович проїхав три хати і додому, а нам треба через три села пертися.
– То що? Люди, по твоєму, даремно вчора прибирали?
– Да чого одразу даремно? То ж лікарні! Вони апріорі мають бути чистими! Нашо їх перевіряти? І так все ясно.
– Ага,– вона зле подивилася на його звисаюче обличчя,– раз не приїхали і всьо, вони вже на все забили і далі байдики б'ють, а так хоч якийсь контроль.
Гаврилюк посірів в лиці.
– Давай не говори мені тут, а йди но краще розігрівай буханку.
Гаврилюк мовчки розвернувся на п'ятах і пішов до голубих дверей з вікном на рівні голови. Вони голосно скрипнули, обвиваючи пустий коридор широким ехом. Сергій важкими кроками йшов по, зачовганому ламінату, коридору, стіни якого були викрашені в прапор Польщі, тільки замість королівського-червоного – лікарняний-голубий. На тих стінах висіли реклами препаратів і хвороб, від парацетамолу до алкоголізму. Через пару метрів він повернув ліворуч, відкрив інші голубі двері які так само порадували внутрішню пустоту скрипом. Опинившись у тамборі, Сергій, силуючись, пройшов той метр і опинився на вулиці.
Там чарувала зима. Сніг лежав товстим шаром подекуди перевищуючи коліна. Сергій оглянувся назад на будівлю лікарні, плюнув і пішов стежкою що вела до гаражу. Ноги провалювалися по щіколотки. Під ними відчувався лід, що будь-якої миті був ладен опустити вас до себе.
З неабияким зусиллям, Сергій дочовгав до гаражу. Відкривши ворота, що не хотіли випускати крихти тепла, він увійшов до середини. Сергій хвилю другу постояв і заліз до салону сірої буханки.
Машина завелася не одразу, а після пари спроб, що були оспівані святим матом. Двигун загудів, машина трохи затряслася, ніби кішка чи собака від води. Сергій занурив голову в куфайку, ніби черепаха в панцир.
Через десяток хвилин, біля нього сіла Валька.
– Ну поїхали,– скомандувала.
Гаврилюк мовчки зажав щеплення, дьорнув ручку на першу і повільно покотився.
Буханку несло, як корову по льоду, якою вона й була. Але Сергій вправлявся і тримав корову на дорозі.
– Через поле?– намагався перекричати двигун Гаврилюк.
– Аякже,– у відповідь кричала Валька.
Гаврилюк тихо кашлянув і поїхав до поля.
Проїхавши з два десятки хат, вони опинилися на великому катку, що по весні знову стане полем всіяним пшеницею.
– Ну ніхуя ж собі!– вирвалося з губ Гаврилюка.
– Не матюкайся!– Валька свердлила його вухо, своїм караючим поглядом.
Гаврилюк намагався не помічати її.
Тепер корову випустили на центр ставу. З кілометр Сергій ще зміг протримати її під своїм контролем, але на першому метрі другого, Буханка поїхала по своєму маршруту. Її крутило по всьому полю, ніби якийсь невидимий силач тягнув Буханку за собою, наче сани.
– О божечки! Божечки!– молилася під ніс Валька.
– Божечка тут не поможе!
Сергій почав крутити руль в сторону заносу. Коли він відчув що вже керує машиною, повільно почав розвертати її до дороги.
Всю дорогу до Старих Гнаток, Сергій тримав все у своїх руках і не давав волю бажанням до свободи Буханці.
Доїхавши до їхньої лікарні, Сергій заглушив мотор і пішов разом з Валькою до лікарні.
Всередині було більш-менш чисто, але це всерівно не заважало Вальці постійно повторювати "о Боже який бруд". Війшовши до кабінету головного лікаря, Валька одразу накинулися:
– Оленко, що за жах?
– Чому?– спокійно відповіла Олена Миколаївна.
– Да у вас дорогая тут такий срач!
– Це все та мала.
– Хто?
– Лєночка.
– Вот сука! Поклич її сюди.
Олена Миколаївна вийшла з кабінету і вернулась через хвилинку з чарівною молодою медсестрою Лєночкою. Мала вона тендітне, ніби у ляльки, лице з великими смарагдовими очима, маленьким носиком і червноми, як пелюстки троянд, губами. Також природа не обділила її ні осинною талією, ні великими принадами, що не зміг закрити ні один халат.
Війшовши Лєночка почала гладити свою світлу косу, що досягала грудей.
– К-кликали?
– Так,– люто відповіла Валька.– Чого це ти не дотримуєшся норм.
– Як-к-ких?
– ЯКИХ?! ТА ЯК ТИ ВЗАГАЛІ СТАЛА МЕДСЕСТРОЮ ЯКЩО НАВІТЬ НЕ ЗНАЄШ САНІТАРНИХ НОРМ! Ну все! За таке повинна бути кара! За кожну проступку повинна бути кара!
– Н-ні-і-ііі...,– з очей Лєночки полилися сльози.
Валька взяла однією рукою за комірець халату Лєночки і різким рухом поклала її на стіл головного лікаря.
– Сірьожа,– Валька подивилася на нього,– твоя черга.
Він стомлено підійшов до шокованої Лєночки. Однією рукою взявся за її горло, а іншою за чорні джинси і спідню білизну. З першого ривка, Сергій стягнув їх до колін, відкриваючи білу, як сметана шкіру і світлий лобок. Лєночка хотіла було кричати, але важка рука здавлювала горло і не давала крику волі. Ще з двома ривками він нарешті зняв штани і кинув їх на підлогу. Далі він взявся за халат, так само ривком скинув його. Підняв до гори сірий гольфик. Від її персів, його відділяла тонкий шар ліфчика, який, як і халат, був ривком вирваний від її грудей. Вивільнивши рожеві ореоли і маленькі горбики, Сергій рохтибнув гудзик на штанях і приспустив їх.
Лєночка не вірила своїм очам, дивлячись на Сергія можна було подумати що йому під шістдесят, але його апарт стояв як камінь.
Її лице скривилося в гримасі жаху. Сергій засунув середнього пальця в її рот, а потім у її гузно.
Крик знову не зміг вирватися.
Вийнявши, Сергій почав запихати головку. Він опустив руку з шиї на циьку.
Крик вирвався, але не людський, скоріше тваринний, сповнений жаху і відчаю.
Сергій війшов достатньо щоб рухатися. Їбав він різко, але тримаючи ритм і кричав не своїм голосом:
– НЕ ЛЮБИТЬ НАША БЛЯДЬ ЧИСТОТУ! ЛЮБИТЬ НАША БЛЯДОТА БРУД! ТО ХАЙ ПОЛУЧАЄ.
Лєночка відчувала нестерпний пекучий біль, що уражав її кишки і все нутро взагадом.
Незабаром Сергій поклав обидві руки на шию дівчини і з небаченою силою почав її душити.
– ПОЛУЧАЙ БЛЯДОТА! ВСІ ВИ БЛЯДІ БУДЕТЕ ГОРІТИ В ПЕКЛІ! ЗНАЙ ЦЕ БЛЯДОТА! ЗНААААААЙ!!!
Її лице почало нагадувати спілу сливу. Очі були готові покинути орібіти і полетіти по нескінченній чорноті космосу. Руки ослабли і просто лежали, як відірвані гілки.
Коли її серце перестало битися, Сергій вийняв свій хуй і одягнув штани.
– Так то все нормально,– почала Валька,– тільки її прибери. Нам не потрібен бруд.
Кінець
Коментарі