В повітрі пахло іржею. Старі чани лежали всередині павільйону; покинуті всіма гіганти доживали свій вік під проливним дощем, що вже давно пробив дах і рясно омивав їх.
  Хлопці сиділи на пустих бочках у середині складу. Це була єдина кімната, де ще була ціла стеля. Один з них передав напівпорожню пляшку "Арсеналу" іншому. Той надпив і передав другому.
– Рішати це треба пацани,– сказав перший.
– І як?– спитав другий.
  Третій уважно слідкував за діалогом, тому швидко надпив і передав першому.
– Я єбу,– пролепетав перший і взяв пляшку.
– Є тєма спустити всьо на тормозах,– втрутився третій.
– Не вийде,– заперечив другий.
– Чьо?
– Як ти це спустиш? Стільки бабла в пізду?– гірко усвідомив другий.
  Перший простягнув пляшку другому і заговорив:
– Прєдлагаю зараз піти і порішати.
– Ти об дуб йобнувся?– третій скривив лице,– бач який дощ!
  Третій показав на вікно за собою.
  За ним бушувала непогода. Дощ вибивав швидкі важкі ритми, вітер підтримував його своїм свистом. 
– Зараз якраз нормально. Дощ, вітер, нас ніхто, блябуду, не почує. Зайшли забрали вийшли. І всьо!
  Другий передав на чверть повну пляшку третьому.
– А охрана? Ти про це подумав?– докоряв другий.
– Ти бачив погоду? Вони там вже такі набуханні, шо там хоч на твоєму мурав'ї під'їдь, ніхто не почує і не вийде.
– Всьоравно лажа.
– Бля. То давайте предлагайте шось получше!
– В тому то й проблєма. Лучшого нема,– відповів третій і передав пляшку.
  Другий подивився на свої чоботи. За багном не можливо було побачити їхній болотистий колір.
– Хуй з ним. Йдемо зараз,– з тоном програвшого погодився другий.
  Перший глянув на третього.
– Йдемо,– буркнув третій.
– Ну то всьо... Допиваємо і пиздуєм.
  Це був якраз останній круг. Залишки залишилися третьому. Він допив і викинув пляшку в одну з сотень пустих бочок.
  Дощ посилився. Тепер він точно лив ніби з відра, яке могло вмістити всі океани і моря, що в них витікали. Свист став голоснішим. Гілки летіли, ніби стріли випущені армією середньовічної Франції чи Іспанії. Хлопці намагалися йти швидко, але вітер і заодно з ним дощ, віяли прямо в лиця. До закинутої лікарні залишилося якихось пару сотень нещасних метрів. Її навсібіч закривали ялинки і сосни. Хлопці перелізли через невеликий дерев'яний паркан і пішли між деревами до будівлі. Під ногами хрустіли гілочки і шишки.
  Всередині нікого не було, лише тиша панувала там. Вони швидко покрокували до кабінету головного лікаря, що розмістився на другому поверсі. Дерев'яні сходинки гучно скрипіли, і сильно прогиналися, ніби вот-вот зламають і затягнуть ногу в темну пустоту на обід сотням голодним щурів. Другий поверх був таким же пошарпаним, як і перший. Облізлі стіни, пусті пляшки і шприци повсюди лежали купками, павутина, що іноді повністю закривала коридор, затхлий запах гнилої деревини, щурів і листя, іржаві каркаси ліжок з лопнувшими пружинами, що стерчали ніби кілки з ями.
  Кабінет головного фельдшера, нічим не відрізнявся, від інших приміщень в лікарні, окрім іржавого півтора метрового сейфу, що стояв у лівому куті, біля вікна.
  Другий підійшов до нього, приклав вухо до дверцят і почав крутити, по годинниковій стрілці, циферблат. Через хвилину він почув перший клац. Далі покрутив проти, клац. За, нічого. Все спочатку. За, проти, проти, клац, за, за, нічого. Заново. За, проти, проти, за, проти, за, фінальний найголовніший клац. Відчинено. Він різко взявся за ручку і потягнув до себе. Двері не піддавалися. До нього приєдналися перший і третій. І приклавши усіх зусиль, двері, зі страшним і нестерпним скрипом, відчинилися.
  На самій верхній поличці, лежало сто старих радянських рублів. Хлопці обдивилися всю середину, всі полички, але нічого, крім ста затхлих рублів, там не було. Третій спробував їх узяти, але вони розпалися в руках, розлетілися на маленькі шматочки.
– І це заради цього... Ми пиздували крізь усю ту залупу,– казав третій дивлячись на залишки купюри у руці.
– Блядь,– нічого, окрім цього слова, тільки воно монотонно крутилося в голові першого.
– Пішли йобнем,– холодно запропонував другий.
– Блять,– вирвалося в третього.

                                                       Кінець