Ваня Пуля сидів між сирих, білих, стін і дивився в пустоту за дверима. Присмак крові на кінчику язика казав, що рана на губі знову відкрилася. Він помацав її, на великому пальці лівої руки виднілися багрянового кольору пляма.
– Чорт,– вирвалося з язика.
  Бій мав початися через пару хвилин. Ваня обмотав руки бинтами і став чекати Тоху, щоб той повів його на ринг.
  Через хвилину вдалечі пустоти, показався силует - Тоха. Він йшов енергійно насвистуючи якусь просту мелодію.
– Готовий чемпіон,– це було не питання, а скоріше наказ високим голосом Тохи.
– Ти ж знаєш, що так,– басисто відповів Ваня.
– Ну то добре, вставай і пішли,– Тоха помахав рукою, щоб Пуля поквапився.
– Да встаю-встаю, не молодий вже.
– Молодий, немолодий, яка хуй різниця, єбальники можна ломати в любому віці.
– Да знаю,– з цими словами він перетнув поріг і війшов у темну пустоту коридору.
– А тобі то лише сорок, да з твоїм здоров'ям, ти можеш хоч до сотні років чистити єбальники.
– Ні, до ста я наврядчи дотягну.
– Не зарікайся, хто знає як воно там далі буде.
– Ну до ста я може й доживу, але бити лиця до того часу точно вже не зможу.
– Да біс з ним, зараз побийся і зароби собі і Марії на безтурботну старість, да і ти казав шо малій треба брекети, а малий вже достатньо підріс для двухкольосного вєліка,– тараторив Тоха, так швидко ніби за ними гоняться скажені пси.
– Да, а повтори скільки платять.
– П'ятдесятку.
– Мені.
– Тридцять п'ять.
– Добре.
– Ти знаєш з ким будеш махатись.
– Вроді якийсь з Києва.
– Не якийсь з Києва, а сам Бик.
– Да хоч Тур, мені насрати хто він.
– Ти дивись його дуже там не ломай, а то ше вб'єш ненароком.
– Такий тюхтявий?
– Да він взагалі, як тріска, не понімаю, нашо його проти тебе випустили, йому ж піздєц!
– Хуй з ним.
– Да хуй з ним, майже прийшли.
  Коли вони зайшли на ринг, який скоріше нагадував яму в якій мали б проводити собачі бої, по очам різко вдарило яскраве біле світло. Ваня протер очі і спустився вниз. Натовп кричав і вигукував "Пуля! Пуля! Пуля!", Ваню це не хвилювало, він вже звик до постійних овацій з його прізвиськом, яке він отримав після другого поєдинку, коли всі удари попадали точно в голову Жєні Кабана, то були часи молодості, зухвальства і віри в свою непереможність. Ваня глянув догори всі на місці, і мер міста - Льонтович, і голова місцевої міліції - Бурслаков, і парочка голів криміналітету, всі разом, всі прийшли подивитися, як місцевий гладіатор виб'є все гівно з "столичного" опонента, показавши йому що тільки на Поділлі є найсильніші бійці, а не десь там ще.
  А ось і він, славетний Бик спустився з протилежного боку до Вані. Бик був молодим парубком років максимум двадцяти п'яти і меншим за Пулю у три рази. Коли він побачив Пулю, Вася помітив в його очах страх, який той заховав майже одразу. Схоже він не чекав що доведеться боротися проти справжньої гори, Ваня і насправді нагадував стару побиту часом, сильними зливами і вітром, гору. Іван відчув легку жалість до свого супротивника.
  Рефері налагодив гучномовець:
– Ви готові побачити бій двох легенд української нелегальної боротьби без правил,– натовп всім хором закричав даючи свою згоду,– ну то що ж не буду затримувати дійство, але перед поєдинком, маю за давньою традицією, проголосити правила: перше - не вбий, друге - залиши хоч щось ціле від суперника, третє - заборонено використовувати все, крім частин свого тіла. А тепер без лишніх слів починаєм, і хай переможе сильніший!
  Натовп зірвався в овації і аплодисменти. Ваня встав рівно даючи опоненту правило першого удару. Бик не заставив довго чекати, побігши, як блискавка, він різким ударом попав по печінці. Пуля не встиг заблокувати удар, ніби заряд в двісті двадцять вольт пройшовся по нутру. Очі налилися кров'ю. Пуля направив удар по спині, але Бик відступив назад і замість спини, удар отримала щелепа. Парочка біло-кривавих комет покинули галактику роту і зіткнулися зі стіною. Бик ненадовго втратив рівновагу, але зміг відійти на пару кроків. Пуля наніс ще пару ударів по макітрі хлопця. Той після другого впав на спину, але одразу підвівся на коліна і виблював криваву мішанину з слиною і парою зубів. Він майже одразу перестав відчувати щелепу. Піднявши очі, Бик побачив, як в його сторону летить коліно. Пуля взяв за чорні патли юнака і коліном зрівняв йому ніс. Бик відчув, як тепла кров тече по його обличчю і глотці впадаючи у недри шлунку. Після чого кров стала поперек горла і витікла назовні. Бик стояв на четвереньках. Пуля два рази копнув його по ребрам. Пекучий біль дзвонів у грудях всією своєю нестерпністю. Від третього удару юнак встиг відвернутися і встати на ноги. З ревом тигра він кинувся на Пулю. Той вже готувався блокувати удари. Через секунду на нього посипався град з громом, що розривав повітря в ямі. Пуля відчував сильний біль у руках і знав що вже не витримає. Він різким рухом відмахує руку Бика, бере його за голову і впичатує у стіну. Все затихло, навіть натовп. Пуля знову наніс пару ударів по голові все більше вбиваючи її в стіну. Перед очами Бика все попливло, він не відчував болю, він взагалі нічого не відчував, ніби хтось закинув його в далекий космос. Піт ллявся буйним перлом закриваючи очі. "Треба його кінчати",– промайнуло в голові Пулі. Він вийняв хлопця з стіни, половина лиця опукла і нагадувала соковиту сливу, праве око заплющилося, поставив і почав бити по животу, той не пручався. Електричні розряди проносилися по кишкам і всьому ліверу. Бик відчував, як його нутро хотіло покинути тіло. З кожним ударом з роту виливалися літри багряної води. Пулі знову стало шкода хлопця, і щоб припинити його страждання, він наніс останній удар по лицю. Бик впав, в його очах все потемніло, він відчував себе добре.
  Натовп почав вигукувати "Ваня! Пуля! Ваня! Пуля!", але Івану було байдуже він хотів забрати гроші і поїхати додому до Марини. Рефері ввімкнув гучномовець:
– І переможцем являється наш не змінний фаворит - Іван Пуля!
  Натовп зірвався на овації.
  Пуля сидів на лавочці, чекав Тоху, щоб забрати всій гонорар. Через пару хвилин він з'явився.
– Єба ти його розмазав,– радів Тоха.
– Що з грошима?
– А,– він дістав з кишені білий товстенький конверт,– вот.
– Перерахуй.
– А треба?
– Перерахуй!
– Добре, не нервуйся так.
  Після п'яти перерахунків Пуля нарешті забрав свої гроші і пішов додому. Він дійшов до автобусної зупинки і став чекати маршрутку. "Цікаво, що з тим малим? Я ж його добряче поколотив",– вирувало в голові Івана, але занурення у думи перервала двадцять шоста маршрутка, яка ставала навпроти його дому. Всю дорогу він дивився на нічне місто, рідкі де-не-де вогники квартирок в яких відігравалися найдивовижніші спектаклі і п'єси, які ставив невидимий режисер. Темні коробки минали одна за одною.
  Ваня вийшов з маршрутки і зайшов до рідного під'їзду, піднявся на знайомому, вже як років двадцять, ліфті, тихенько проник до квартири щоб нікого не розбудити, поклав конверт на тумбочку біля Марії і погладив її шовковисте каштанове волосся, а сам пішов у ванну. Ввімкнув світло і поглянув у дзеркало. Там на нього дивився пес, старий, побитий життям, схожий на велетенського вовка, пес.

                                                       Кінець