Ракета
Ракета:
1) літальний апарат, що рухається в просторі за рахунок дії реактивного руху.
2)(сленг) Самокрутка з коноплею, або іншим наркотиком.
Бумага голосно хрустіла в руках. Білий прямокутник, чуть менший долоні, важко піддавався деформації. Блідий дістав з карману невеличкий пакетик зіп лок з червоною стрічкою майже біля самого верху. На ньому чорним маркером було написано " S:15% I:85% ТГК:22%". Блідий відкрив пакетик, і висипав трохи змісту на папірець. Розподіливши стаф, злегка відступаючи від кінців, він почав скручувати.
Коли новозбудована ракета була готова, Блідий поліз в карман кожанки. Він затис ракету між зубів, дістав запальничку, чиркнув, на вершечку блиснув жовтим вогник, прикурив. Дим злегка подряпував горло прямуючи до легень. Блідий затримав його в них, поки губи самі інтуїтивно не відкрилися і випустили пар на зовні. В роті злегка дерло. Він сплюнув і знову затягнувся. По плечах пробіг легкий озноб. Якраз почався холодний пізно-осінній вітер, що ніколи не ділився залишками тепла, перед холодом.
Під пів ракети, в голові почався легкий туман. Блідий сперся спиною в стіну. Він чув рев двигунів, що ніби крик левів перед нападом, розривав нічну тишу. Блідий поглянув на автора рику - біла жандармська карета проїжджала повз."Мусара йобание, штоб ви всі там сдохли підари гнілие",– промайнуло в його голові.
Докуривши він викинув кропаль на землю. Небо було густо закрите хмарами, через що нагадувало найвідаленіші глибини океану, до яких ще не дісталися послідовники Кусто. В голові у Блідого стояв гірський ранковий туман, що розповзався по зеленим лугам і полонинам. Він почав йти. Ліхтарі світили, як ніколи до цього, так яскраво. Блідий опустив погляд до землі на розбитий тротуар з численними кратерами від численних метеоритів.
До нього повільно підповзала карета жандармів, якби він звернув на неї увагу, напевно почав би тікати, але він цього не зробив. Мотор затих і з автомобіля вийшло двоє жандармів. Вони повільно підійшли до нього.
– Шо Рома? Опять за своє?– почав один з них.
Блідий обернувся, ззаду нього стояли два абсолютно одинакові чоловіка в формі. Він не знав що їм відповісти, всі їхні слова ніби не долітали до його вух.
– Нє,– рефлекторно відповів Блідий.
– Ой шось я тобі не вірю,– насмішкувато продовжував той.
– А шо?– так само рефлекторно продовжував Блідий.
– А нічьо,– він повернув голову на напарника: Пакуй його Дєнчик.
Інший підійшов до Блідого і одягнув наручники. Блідий хотів просто йти далі, як його повели до карети.
Він сидів на задньому. Його і полісменів розділяла тонка сітка. Якби він був п'яним, неодмінно спробував би її зломати і задушити того підара, який закував його в наручники. Він спробував розслабитися, дивився на нічне місто повне тисячі яскравих різнокольорових вивісок, що заманювали жителів ночі до себе. Перед його очима рухалась світлова річка, що текла по стінам будинків, поглинаючи все більше кольорів, від яскраво-червоних і жовтих до темно-синіх і зелених. В ній розчинялося усе: голі дерева, люди, автомобілі, ліхтарні стовпи, кіоски, навіть будинки.
Карета зупинилася, мотор перестав гарчати. Йому відкрили двері, ніби голівудській зірці, і повели до відділку. В середині було темно і холодно, його повели прямо по коридору, на допит до начальника відділку. Ним був не молодий, можливо років від п'ятдесяти до шістдесяти, низький чоловік, з пивним черевцем, з боку виглядало так ніби був вагітним на восьмому - дев'ятому місяці, лисий, але з пишними сріблястими бровами і вусами. Його кабінет був типово-офіційним, голубі стіни, шафа з книгами, вазони, кактус на широкому офісному столі, де також були розкидані якісь папери і папки, настільна лампа, стілець і особистий кулер, і звичайно портрет президента за його спиною, що мав би вічно спостерігати за його справами.
Блідого посадили перед ним, начальник відійшов від шафи і сів за свій стіл.
– Таааак,– протягнув він,– схоже ви у нас не вперше... Романе Ігнатовичу.
Блідий схвально кивнув і продовжив розглядати кактус.
– Що ж ви взагалі за людина? Вас вже не раз ловили з наркотичними препаратами, а ви продовжуєте і продовжуєте,– він видихнув, набрав повітря і продовжив,– ви ж розумієте який удар по суспільній моралі наносите своєю поведінкою! Якби ми жили за старих часів вас би... вас би...,– наганяв драматизму начальник.
– Шо?
– РОЗСТРІЛЯЛИ!– він видихнув, витер червоною хустинкою чоло і продовжив,– і що на цей раз.
– Він...,– перший жандарм хотів сказати, як його перервав начальник:
– Мовчи. Хай він говорить.
Блідий перестав дивитися на кактус і глянув на начальника.
– Хорошо,– Блідий покрутив головою, в шиї щось хрустнуло,– значить іду я... іду нікого не трогаю... вийшов подихати свіжим воздухом, короче. Значить іду собі... тихо... мирно... нікого не трогаю... іду собі по дєлах...
– По яких?– перебив начальник.
– Ну... це... гуляю. Іду собі... іду... дихаю свіжим воздухом... гуляю.
– Ближче до суті.
– Ну короче... іду собі... гуляю. Як тут підходять ці два пі...
– Офіцера,– офіційним тоном перервав начальник.
– Да,– Блідий схвально закивав головою,– офіцера. Доїбались до мене значить і пошло поєхало мене тупо ні за шо пакувати. А я шо... я шо... людей в форме поважаю і противитися не став... і вот... во... я тут пєрєд вами.
Начальник закрив лице товстою долонею і під нею наказав:
– В обезянік цього торчка. Наніч.
– Добре,– відповіли жандарми і взяли Блідого за руки.
– Ну і довбойоб,– сказав начальник, коли жандарми вивели Блідого з його кабінету.
В камері він був не один, з ним ще сиділи два бомжі. Як тільки його сюди завели, в носі заграв коктейль зі запахів сечі, різкого запаху поту і кислого несвіжої крові. Він сів на холодну підлогу, сперся в стіну і почав ритися по карманам. Було темно, лише одиноке віконечко давало краплю світла."Алілуя, не спиздили!",– промайнуло в голові, коли він намацав пакетик і папірець. Блідий вийняв знахідку і прийнявся скручувати, ще одну ракету. На цей раз бумага давалася легко, як дешева шлюха. І прямокутник в одну секунду, став схожим на шатл, що відправить його підкоряти далекі і невідомі зірки. Він запалив її. Затягнувся. Затримав. Випустив. Дим в голові ставав ще густішим і непрогляднішим. Його почало кидати в сон. Повіки закривалися. Він навіть не боровся з ним, а віддався в його палкі обійми. Йому снився космос і ракета на якій він мандрував по ньому... Зірки... Планети... Всесвіт... Ракета.
Кінець
1) літальний апарат, що рухається в просторі за рахунок дії реактивного руху.
2)(сленг) Самокрутка з коноплею, або іншим наркотиком.
Бумага голосно хрустіла в руках. Білий прямокутник, чуть менший долоні, важко піддавався деформації. Блідий дістав з карману невеличкий пакетик зіп лок з червоною стрічкою майже біля самого верху. На ньому чорним маркером було написано " S:15% I:85% ТГК:22%". Блідий відкрив пакетик, і висипав трохи змісту на папірець. Розподіливши стаф, злегка відступаючи від кінців, він почав скручувати.
Коли новозбудована ракета була готова, Блідий поліз в карман кожанки. Він затис ракету між зубів, дістав запальничку, чиркнув, на вершечку блиснув жовтим вогник, прикурив. Дим злегка подряпував горло прямуючи до легень. Блідий затримав його в них, поки губи самі інтуїтивно не відкрилися і випустили пар на зовні. В роті злегка дерло. Він сплюнув і знову затягнувся. По плечах пробіг легкий озноб. Якраз почався холодний пізно-осінній вітер, що ніколи не ділився залишками тепла, перед холодом.
Під пів ракети, в голові почався легкий туман. Блідий сперся спиною в стіну. Він чув рев двигунів, що ніби крик левів перед нападом, розривав нічну тишу. Блідий поглянув на автора рику - біла жандармська карета проїжджала повз."Мусара йобание, штоб ви всі там сдохли підари гнілие",– промайнуло в його голові.
Докуривши він викинув кропаль на землю. Небо було густо закрите хмарами, через що нагадувало найвідаленіші глибини океану, до яких ще не дісталися послідовники Кусто. В голові у Блідого стояв гірський ранковий туман, що розповзався по зеленим лугам і полонинам. Він почав йти. Ліхтарі світили, як ніколи до цього, так яскраво. Блідий опустив погляд до землі на розбитий тротуар з численними кратерами від численних метеоритів.
До нього повільно підповзала карета жандармів, якби він звернув на неї увагу, напевно почав би тікати, але він цього не зробив. Мотор затих і з автомобіля вийшло двоє жандармів. Вони повільно підійшли до нього.
– Шо Рома? Опять за своє?– почав один з них.
Блідий обернувся, ззаду нього стояли два абсолютно одинакові чоловіка в формі. Він не знав що їм відповісти, всі їхні слова ніби не долітали до його вух.
– Нє,– рефлекторно відповів Блідий.
– Ой шось я тобі не вірю,– насмішкувато продовжував той.
– А шо?– так само рефлекторно продовжував Блідий.
– А нічьо,– він повернув голову на напарника: Пакуй його Дєнчик.
Інший підійшов до Блідого і одягнув наручники. Блідий хотів просто йти далі, як його повели до карети.
Він сидів на задньому. Його і полісменів розділяла тонка сітка. Якби він був п'яним, неодмінно спробував би її зломати і задушити того підара, який закував його в наручники. Він спробував розслабитися, дивився на нічне місто повне тисячі яскравих різнокольорових вивісок, що заманювали жителів ночі до себе. Перед його очима рухалась світлова річка, що текла по стінам будинків, поглинаючи все більше кольорів, від яскраво-червоних і жовтих до темно-синіх і зелених. В ній розчинялося усе: голі дерева, люди, автомобілі, ліхтарні стовпи, кіоски, навіть будинки.
Карета зупинилася, мотор перестав гарчати. Йому відкрили двері, ніби голівудській зірці, і повели до відділку. В середині було темно і холодно, його повели прямо по коридору, на допит до начальника відділку. Ним був не молодий, можливо років від п'ятдесяти до шістдесяти, низький чоловік, з пивним черевцем, з боку виглядало так ніби був вагітним на восьмому - дев'ятому місяці, лисий, але з пишними сріблястими бровами і вусами. Його кабінет був типово-офіційним, голубі стіни, шафа з книгами, вазони, кактус на широкому офісному столі, де також були розкидані якісь папери і папки, настільна лампа, стілець і особистий кулер, і звичайно портрет президента за його спиною, що мав би вічно спостерігати за його справами.
Блідого посадили перед ним, начальник відійшов від шафи і сів за свій стіл.
– Таааак,– протягнув він,– схоже ви у нас не вперше... Романе Ігнатовичу.
Блідий схвально кивнув і продовжив розглядати кактус.
– Що ж ви взагалі за людина? Вас вже не раз ловили з наркотичними препаратами, а ви продовжуєте і продовжуєте,– він видихнув, набрав повітря і продовжив,– ви ж розумієте який удар по суспільній моралі наносите своєю поведінкою! Якби ми жили за старих часів вас би... вас би...,– наганяв драматизму начальник.
– Шо?
– РОЗСТРІЛЯЛИ!– він видихнув, витер червоною хустинкою чоло і продовжив,– і що на цей раз.
– Він...,– перший жандарм хотів сказати, як його перервав начальник:
– Мовчи. Хай він говорить.
Блідий перестав дивитися на кактус і глянув на начальника.
– Хорошо,– Блідий покрутив головою, в шиї щось хрустнуло,– значить іду я... іду нікого не трогаю... вийшов подихати свіжим воздухом, короче. Значить іду собі... тихо... мирно... нікого не трогаю... іду собі по дєлах...
– По яких?– перебив начальник.
– Ну... це... гуляю. Іду собі... іду... дихаю свіжим воздухом... гуляю.
– Ближче до суті.
– Ну короче... іду собі... гуляю. Як тут підходять ці два пі...
– Офіцера,– офіційним тоном перервав начальник.
– Да,– Блідий схвально закивав головою,– офіцера. Доїбались до мене значить і пошло поєхало мене тупо ні за шо пакувати. А я шо... я шо... людей в форме поважаю і противитися не став... і вот... во... я тут пєрєд вами.
Начальник закрив лице товстою долонею і під нею наказав:
– В обезянік цього торчка. Наніч.
– Добре,– відповіли жандарми і взяли Блідого за руки.
– Ну і довбойоб,– сказав начальник, коли жандарми вивели Блідого з його кабінету.
В камері він був не один, з ним ще сиділи два бомжі. Як тільки його сюди завели, в носі заграв коктейль зі запахів сечі, різкого запаху поту і кислого несвіжої крові. Він сів на холодну підлогу, сперся в стіну і почав ритися по карманам. Було темно, лише одиноке віконечко давало краплю світла."Алілуя, не спиздили!",– промайнуло в голові, коли він намацав пакетик і папірець. Блідий вийняв знахідку і прийнявся скручувати, ще одну ракету. На цей раз бумага давалася легко, як дешева шлюха. І прямокутник в одну секунду, став схожим на шатл, що відправить його підкоряти далекі і невідомі зірки. Він запалив її. Затягнувся. Затримав. Випустив. Дим в голові ставав ще густішим і непрогляднішим. Його почало кидати в сон. Повіки закривалися. Він навіть не боровся з ним, а віддався в його палкі обійми. Йому снився космос і ракета на якій він мандрував по ньому... Зірки... Планети... Всесвіт... Ракета.
Кінець
Коментарі