ІІІ (Йордан)
У нас доволі однотипне меню: вранці шматок черствого хліба, на обід суп з лушпиння картоплі та води, на вечерю знову шматок хліба. Як каже зазвичай Ликерія:"Людина - це просто назва тварини." І зараз це дуже помітно, голодні люди ладні красти, бити, вбивати за відходи, що нам дають замість їжі. Я теж вже ладен, але тримаюсь. У моїх очах звісно ще можна побачити співчуття до тих, хто слабшає з кожним днем від голоду, проте, моя їжа потрібна мені. Я не хочу стати жертвою, я хочу вижити, підійняти бунт, якщо це матиме сенс або хоч найменшу можливість перемоги, я можу рятувати життя, але для цього мені потрібна власна сила. Мені жаль тих, хто віддає власну їжу дітям, молодшим братам, сестрам, але це їх вибір, так само як і мій вибір триматись до останнього.
"Це не жадібність, не егоїзм - це нормальна дія інстинкту самозбереження,- це теж слова Ликери. Здається, вона ставиться до всього набагато простіше, не підкреслюючи жодної позиції моральності, милосердя, емоційності,- це все створено нашим мозком для того, щоб відбувався природний відбір. Наш розум, який би він складний не здавався, все одно зводиться до звичайних тваринних інстинктів."
– Занадто дивно зазвичай чути такі розумні слова від людини, що віддає свою їжу в знак почуття любові,- усміхаючись кажу я.
– Я роблю помилку, але це рівнозначно моїй суті.
– Ти віддаєш йому свою їжу, бо він своєю годує інших. Твоя сутність це самопожертва в честь дурнів?
– Я роблю це, бо якщо буде погано йому, то мені теж буде погано.
– Тобі буде погано морально.
– Це ще гірше ніж фізично. Емоційна сталість та віра в себе є теж важливими факторами.
– Що як це не допоможе йому, або навпаки? Здається, хтось три дні тому вбив чоловіка та з'їв вміст його шлунку.
З центру концтабору почали лунати звуки колишнього церковного дзвону, дівчина лиш з легкою роздратованістю поглянула на мене та почала шукати навкруги хоч щось що б підказувало що робити, зрозуміти для якої групи нове завдання. Дзвін вдарив вже 5 раз, а навкруги все ще не відбувалось нічого, ніякого хаосу, тільки збентежені люди. Почувся голос Ликери:
– Кого вони забрали?
Я не маю жодного уявлення, я йду блище до центру площі, вона теж. Ми помічаємо їх здалека, вони біжать та кричать щось, за ними бігти починають інші люди з нашої групи. Душан підходить до нас та запитує хто зник, та тільки тоді коли вони майже наблизились до нас стало зрозумілоо: "Бернард, 5-Д, головний вхід".
Ми зірвались з місця в сторону головного входу. Вже 9 удар дзвону.
Зазвичай на виконання завдання дають 60 - близько 10 хвилин. Далі в три ряди в декількох метрах один від одного стоять мордувальники з щитами та гумовими кийками. П'ятьох мордувальників в першому ряду збили з ніг ті, хто біг перед мною, вони лежать, притискаючи солдат до землі щоб інші пробігли, я маю першим вриватись в другий ряд, збиваю з ніг солдата, тепер я маю так само лежати, доки хтось не порушить останній ряд. Мордувальники поруч завдають мені декілька ударів кийками та ногами, доки і їх не збивають з ніг, один з них падає просто на мене, і я не знаю чи зможу встати після такого. Я намагаюся відпихнутись від землі, відчуваю що з мене стягують непритомного солдата, не можу розгледіти спочатку, але це Мілена б'є мене по плечу примовляючи "підіймайся". Я збився з рахунку. Близько 10 солдат, що лишились досі притомні з трьох рядів або відбиваються або нападають. Біля головного входу стоїть Бернард з солдатами. Мене хапає за руку Ликера й ми біжимо далі. Краєм ока ми помічаємо їх справа на балконі - головний мордувальник та снайпери, вони репетують "Розбий!". Знову удар дзвону.
– Який він по рахунку?
– 38
На іншому кінці ми бачимо солдат та Бернарда, але я не маю жодного уявлення що ми маємо розбити.
- Це ж не має бути обов'язково скло?- запитує Ликера, дивлячись на вікно з її сторони. - Їх четверо.
- Вікон? Що ти ще маєш на увазі.
- Ящики,- показує рукою в мою сторону.- Старі дерев'яні ящики, але що як справді...
- Добре.
Я без лишніх запитань біжу до ящиків, мене помічають інші і біжать за мною. Дівчата рушають до вікон. Я намагаюсь розворушити старе дерево руками, але воно на диво не піддається. Тоді я не бачу іншого виходу, як розбивати ящик ногами. На третій удар я пробиваю стінку ящика ногою, на четвертий б'юсь нею об щось металеве - боляче. Ще в одному ящику знайшли щось. Відійшовши трохи від болю, я нахиляюсь і намагаюсь дістати - це молот. Ми хапаємо наші знахідки та біжимо до інших вікон. Схоже їх тут лишили спеціально для цього.
47 удар дзвону.
"Це не жадібність, не егоїзм - це нормальна дія інстинкту самозбереження,- це теж слова Ликери. Здається, вона ставиться до всього набагато простіше, не підкреслюючи жодної позиції моральності, милосердя, емоційності,- це все створено нашим мозком для того, щоб відбувався природний відбір. Наш розум, який би він складний не здавався, все одно зводиться до звичайних тваринних інстинктів."
– Занадто дивно зазвичай чути такі розумні слова від людини, що віддає свою їжу в знак почуття любові,- усміхаючись кажу я.
– Я роблю помилку, але це рівнозначно моїй суті.
– Ти віддаєш йому свою їжу, бо він своєю годує інших. Твоя сутність це самопожертва в честь дурнів?
– Я роблю це, бо якщо буде погано йому, то мені теж буде погано.
– Тобі буде погано морально.
– Це ще гірше ніж фізично. Емоційна сталість та віра в себе є теж важливими факторами.
– Що як це не допоможе йому, або навпаки? Здається, хтось три дні тому вбив чоловіка та з'їв вміст його шлунку.
З центру концтабору почали лунати звуки колишнього церковного дзвону, дівчина лиш з легкою роздратованістю поглянула на мене та почала шукати навкруги хоч щось що б підказувало що робити, зрозуміти для якої групи нове завдання. Дзвін вдарив вже 5 раз, а навкруги все ще не відбувалось нічого, ніякого хаосу, тільки збентежені люди. Почувся голос Ликери:
– Кого вони забрали?
Я не маю жодного уявлення, я йду блище до центру площі, вона теж. Ми помічаємо їх здалека, вони біжать та кричать щось, за ними бігти починають інші люди з нашої групи. Душан підходить до нас та запитує хто зник, та тільки тоді коли вони майже наблизились до нас стало зрозумілоо: "Бернард, 5-Д, головний вхід".
Ми зірвались з місця в сторону головного входу. Вже 9 удар дзвону.
Зазвичай на виконання завдання дають 60 - близько 10 хвилин. Далі в три ряди в декількох метрах один від одного стоять мордувальники з щитами та гумовими кийками. П'ятьох мордувальників в першому ряду збили з ніг ті, хто біг перед мною, вони лежать, притискаючи солдат до землі щоб інші пробігли, я маю першим вриватись в другий ряд, збиваю з ніг солдата, тепер я маю так само лежати, доки хтось не порушить останній ряд. Мордувальники поруч завдають мені декілька ударів кийками та ногами, доки і їх не збивають з ніг, один з них падає просто на мене, і я не знаю чи зможу встати після такого. Я намагаюся відпихнутись від землі, відчуваю що з мене стягують непритомного солдата, не можу розгледіти спочатку, але це Мілена б'є мене по плечу примовляючи "підіймайся". Я збився з рахунку. Близько 10 солдат, що лишились досі притомні з трьох рядів або відбиваються або нападають. Біля головного входу стоїть Бернард з солдатами. Мене хапає за руку Ликера й ми біжимо далі. Краєм ока ми помічаємо їх справа на балконі - головний мордувальник та снайпери, вони репетують "Розбий!". Знову удар дзвону.
– Який він по рахунку?
– 38
На іншому кінці ми бачимо солдат та Бернарда, але я не маю жодного уявлення що ми маємо розбити.
- Це ж не має бути обов'язково скло?- запитує Ликера, дивлячись на вікно з її сторони. - Їх четверо.
- Вікон? Що ти ще маєш на увазі.
- Ящики,- показує рукою в мою сторону.- Старі дерев'яні ящики, але що як справді...
- Добре.
Я без лишніх запитань біжу до ящиків, мене помічають інші і біжать за мною. Дівчата рушають до вікон. Я намагаюсь розворушити старе дерево руками, але воно на диво не піддається. Тоді я не бачу іншого виходу, як розбивати ящик ногами. На третій удар я пробиваю стінку ящика ногою, на четвертий б'юсь нею об щось металеве - боляче. Ще в одному ящику знайшли щось. Відійшовши трохи від болю, я нахиляюсь і намагаюсь дістати - це молот. Ми хапаємо наші знахідки та біжимо до інших вікон. Схоже їх тут лишили спеціально для цього.
47 удар дзвону.
Коментарі