Ранок сімнадцятого березня.
Оксана відкрила очі рівно о восьмій годині тридцять четвертій хвилині.
Одягнувшись і прийнявши ванні процедури, дівчина почала складати черговий план подальших дій.
Через двадцять хвилин сніданок. Потім, об одинадцятій Ронан і Марет поїдуть. Борислава піде до крамниці близько дванадцятої. Оксана втупилася в карту, яку Марет сама перерисовувала із плану дому. Як непомітно вислизнути з будинку? Третій поверх відпадав однозначно. Аварійний вихід під замком, а ключі лише у трьох осіб: Ронана, Марете і Антонівни. Якщо через вікно, то навряд чи хтось її ловитиме. «Чорний хід» і на другому поверсі під замком. Ключі в Антонівни, Борислави і Еліни. Якщо ж втікати першим поверхом, то можна і вікном вилізти, і парадними дверима вийти, і аварійним виходом, котрим одного разу Ксеня уже скористалася.
Але на першому поверсі постійно вештаються Еліна і Федора, а якщо пощастить, то натрапиш на водія чи охоронця. Останнього Оксена бачила лише разів зо два, а от водія частіше.
Чи не означає це, що дівчині прийдеться імпровізувати? На цей варіант Оксана не покладалася, але відкидати не захотіла.  
Роздуми перервав стукіт у двері.
- Заходьте.
Увійшла Федора Антонівна, і Ксені здалось, ніби та знала, що її саме зараз згадують.
- Оксано, я не потурбувала? – прислуга виглядала заклопотаною.
- Ну що ви? Звісно, ні. Якісь проблеми?
- Я чула ви втрьох сильно посварилися.
- Та не так уже й сильно. Просто… Я мала не найкращий настрій, а тут вони … Усі ці проблеми, - Оксена намагалася говорити спокійно і найбільш природно.
Федора на мить замислилась, нахмуривши брови, а потім зітхнула і ніжно звернулася:
- Ідеш снідати? Омлет, суп і запіканка. Я заварю зелений чай.
- Ну як тут відмовиш?
І вони обоє пішли до кухні. Там уже сиділа Марет і читала щось на планшеті, Борислава і Еліна теж щось сновигали біля плити.
- Добрий ранок, - як тільки увійшла, озвалась Ксеня.
Марет відірвала від екрана погляд і зацікавлено втупилась у дівчину.
- Надіюсь він такий і буде. – Марет знову почала щось читати.
- Добрий ранок, Оксано, - в унісон, але дуже кволо озвалися Еліна і Борислава.
- Еліно, будь ласкава поклич Данила і Миколу, - Федора Антонівна забрала у дівчини сковорідку і сама почала робити омлет.
- Але, пані, Данило Данилович і Микола Анатольович поїхали у справі.
- Дійсно, жаль що пропустять сніданок.
- Ні, вони снідали, - утрутилася Борислава.
- Ага, добре, тоді, поклич Ронана.
Еліна кивнула і вибігла з кухні. Федора Антонівна підійшла до Оксани, положила руку на плече і, ледь усміхнувшись, мовила:
- Будеш мені допомагати, Оксеніє? Не хвилюйся, сильно не навантажуватиму. Просто і Еліна поїде до суботи.
- Добре. Може зараз потрібна допомога?
Антонівна звела брови і заперечливо похитала головою, потім повернулася до омлету.
- Чому не сідаєш, Оксано? – то питала Марет. Ксеня усміхнулася краєчком вуст і присіла навпроти дівчини. – Я не буду повертатися до теми минулого вечора. Гадаю у тебе є голова на плечах, і ти не робитемеш неблагорозумні речі.
Оксана не встигла відповісти, до кімнати зайшли Еліна і Ронан. Останній кинув тривожний погляд на Ксеню і поцілував у чоло сестру.
Упродовж усього сніданку ні Оксана, ні Марет, ні Ронан і слова не зронили  одне до одного.
- Пані Марете, дозвольте спитати, мені буде віднести фотознімки з вашої кімнати до приміщення ФС? – Борислава мала заклопотаний вигляд і сиділа мов на голках.
- Так. Тільки будь обережною і акуратною. Ти вже точно все прибрала в тій кімнаті?
- Так, я посортувала все що ви наказали посортувати і звільнила достатньо місця для нових фото.
- Дякую, - Марет продовжила жувати салат із селери і яблук.
- Ти фотографуєш? – наважилась спитати Оксана.
- Ні, колекціоную з блошиних ринків, - було не зрозуміло говорить вона це серйозно чи з сарказмом. – Федоро, а може Данило завезе нашу гостю додому в село Маківка? Коли повернеться… - дівчина не зводила очей від Оксани.
- Нехай я із села, Марет, але не буду сперечатися з тобою по-сільськи, за столом. – Оксана повільно встала з-за столу подякувала і спокійно вийшла із кухні.
Дівчина піднялась до себе в кімнату, а через десять хвилин до неї зайшов Ронан.
- Коли ти востаннє їла? – найсерйознішим тоном звернувся він.
- Щойно.
- У тебе вже декілька днів і макового зерняти в роті не було. І за сніданком ти нічого не з’їла. Що це означає?
- Це означає, що немає апетиту в мене. І тебе це аж ніяк не обходить. Не треба за мене хвилюватися. Захочу – поїм.
Хлопець мовчки вийшов із кімнати.