Річка котила хвилі нестримною силою. Вітер посильнішав, і тепер Оксана пожаліла, що не прихопила своє пальто.  Західний Буг зливався з небом. Ксеня присіла на лавку звідки могла стежити за водоймою. Людей у парку було менше двадцяти, і Оксана вирішила скласти план подальших своїх дій.   Дівчина закрила очі і зосередилась на звуках хвиль річки, але думки не вишиковувалися у шеренгу, як зазвичай бувало. Кров у жилах пульсувала з надзвичайною швидкістю через ходьбу, що лиш п’ять хвилин тому припинилася.   Повз пройшла група людей. Вони щось бадьоро вигукували одне одному і реготали, що викликало в Оксани обурення.   Як можна сміятися в такі часи? Коли люди одне одного вбивають, обдурюють, убивці стають викладачами, а старушенції - змовниками? Та ще й матері! Поняті щохвилинно змінюють свої свідчення у суді, а натомість за гратами опиняються невинні. . .   Батько не раз розповідав про такі випадки і про брехливих людей. Він казав, що …  Раптом поруч хтось прошептав на вухо:
- Оксано, Оксано… - знайомий голос.
Дівчина розплющила очі. Повернувши різко голову,  вона побачила знайомі чорні зіниці, оточені яскравою синявою, що дивилися із цікавістю, і пустотливі ямочки на щоках.   Усміхнений Ронан Адреські, не зводячи з Оксани погляду, сів поруч. Глянувши на ручний годинник, хлопець спохмурнів. 
- Довгенько тебе шукав… - стомлені повіки прикрили очі. – Марет так рознервувалася, що злякала тебе своєю поведінкою… Я ж тобі так і не розповів усього, чого тобі потрібно знати… - А мені і не потрібно усього знати. Менше знаєш – більше спиш… Falsus in uno, falsus in omnibus! Цей світ – фальш… 
- Ні, це твої надії про світ – фальш! Calamitate doctus sum!   Оксана відсахнулась. Їй не хотілось вести про це мову.
- Моя мати у лікарні. Три глибокі ножові поранення. Діло рук Аліси. У моєї сестри психічні розлади. Вона – божевільна. Знає, що у мами гемофілія, тому, як різати, уявлення мала. Марет і я кожні п’ять годин навідуємось до лікарні… Батько не хоче чути, що винна у цьому його дочка. Не вірить! Друг твого хлопця – Артем – теж у не найліпшому стані… Йому не позаздриш. Або… - Ронан замовк, та за мить продовжив: - А … Станіслав. Твій сусід! Він на тому світі! Це я маю тікати від усіх і усього, що я і вона – брат і сестра. Притому усьому, я мушу робити вигляд ніби мене все влаштовує, бути прикладом для Марет, навчатися… І найважче – не розповісти поліції правду про сестроньку Лісочку! – риси обличчя юнака знітилися. 
- Вибач. Я стомилася, тому така зараз нервова. Я мала б здогадатися як тобі і Марет не легко…
- Ти не мусиш вибачатися… Просто… Перша жертва Аліси була її рибка. Так-так… Ще малою у неї була ненависть до усього що дихає. Ліса взяла золоту рибку із свого акваріума і перерізала її на маленькі шматочки. Потім їх вона принесла батькові у кабінет, положила на важливі документи… Батько був занепокоєний. Він сказав сам собі, що поведінка Аліси – прощена і зумовлена відсутністю мами. Скільки я пам’ятаю сестру, вона вічно кидалася на мене і Марет, а за одно і на нашу маму. Батько казав, що вона ревнує його до нас. Я і Марета, як двійнята, завше були разом, а Аліса - осторонь. Потім вона до крові на своїх руках побила прибиральницю. Бо та не вчасно зайшла до її кімнати і порушила спокій. Жінка звільнилася, не бажаючи допрацювати до місячної зарплатні. Потім був я. Сестра побила мене ногами в живіт. А також розтяла спину. Ножем. Його подарувала її матір. Я завжди боявся Галину Юріївну. Коли вона приїжджала, а це бувало тричі на рік, я робив вигляд що дуже скучив за тіткою Катею. До речі, це з її будинку ти втекла сьогодні… Далі був період, який ми називаємо «Тиша». Просто Ліса занурилась у навчання в інституті. Я тоді закінчував середню школу. І ось, вона повернулася, вбивши Станіслава, двадцятитрирічного брата по мамі. Вона його ненавиділа. Як і її матуся. Я не міг дивитися на Станіслава, коли він приїжджав з тіткою Галиною до нас у гості. Що Юріївна, що Аліса, дивились на нього так, ніби він життя їм зруйнував. Вони вбили його з вражаючою майстерністю. Без свідків. Без залишених слідів. Усе вказувало на те, що Станіслав – самовбивця. Потім Галина Юріївна ще казала, як їй остогиділо розповідати усім селянам про свого Станіславчика – хлопчика, улюбленця маминого, без туману лихого в голові. Я дивуюсь, як він так довго прожив!? – Ронан глянув на Ксеню, яка аж пополотніла від жаху, що довелось їй почути. У таке важко повірити. Ніби історія дешевого старого фільму-мелодрами.  – Я тебе налякав? Але правда така, дорога моя. Ти спитаєш : «За що йому така доля!?», а я не зможу відповісти. Що було в тих головах божевільних проти того Станіслава, що вони його зі світу стерли? Ах, моя мама… В чому ж вона винна? Чому Аліса кинулась на жінку і почала її душити? Чому кричала: «Я уб’ю тебе, мачухо!»? Через те, що  Мілена водила її по крамницях? Через те, що намагалася бути подругою, мамою? – лице Ронана жалісливо скривилося. – А твій друг? Артем Несткаро зараз у підвалі Ліси. Без зв’язку із зовнішнім світом. Він ось уже тиждень не бачить сонячного світла. Його годують куснем чорного хліба і малинового киселю. Артем у неї – заручник. У неї є люди, як у справжнього серійного убивці. Чим далі, тим страшніше мені і Марет існувати. Ти в небезпеці. Аліса зрозуміла, що ти і твої друзяки розкусили її і Галину. Коли я востаннє був у неї в будинку, то аж заціпенів на декілька хвилин. У Аліси є усе про вас чотирьох. Навіть те, чого ви самі про себе не знаєте. У неї є чіткий, відполірований план, за яким іде усе як по маслу. По одному, вона висмикуватиме корені життя своїх ворогів, як квіти, і ніщо її не зупинить! Вона знає, батько не дасть дочці загриміти за грати.
Ксеня закрила обличчя долонями. До її свідомості потрохи почали доходити слова Ронана. Лише через декілька хвилин усвідомлювання почутого, дівчина повернулася із роздумів.   Приголомшлива розповідь хлопця ще більш втомила Оксену. Вона з усіх сил стримувалася, але жах пройняв її.
На очі дівчині набігли сльози. 
- Родичів не вибирають… - Ронан відірвав очі від річки.  Зрозумівши на скільки погано Оксані, юнак хотів знайти підбадьорюванні слова , але не знайшовши таких, лише втомлено зітхнув.
- Ліпше ти мені нічого не розповідав! Я ж казала, що так буде найкраще! – після довгої мовчанки озвалася Оксана. – Ти хоч розумієш, як жахливо чути правду! Таку жорстоку! Чому це суспільство таке? Таке… бридке? А люди … а люди мерзенні? ЧОМУ ВОНИ ЛИШЕ НЕНАВИДЯТЬ? – зло викрикнула дівчина і, різко вставши, швидко пішла по звивистій стежці парку. Їй було начхати на те, що про неї подумає Ронан й інші перехожі.
Не очікуючи на таку реакцію Оксани, Ронан отямився лише помітивши, що дівчина зникла з поля його зору.  
- Зореподібна знову вислизнула. . .   Біля хлопця опинилася Марет. Обличчя було підпухле. 
- Знову плакала? Я ж казав, що тільки не перед мамою, – Ронан глянув на небо.
  - А я не перед мамою. Хоча знаю, що стан її не найліпший… Ти встиг їй пояснити хоч щось? – Марет глянула на стежку, по якій недавно зникнула Оксана.
  - Усе встиг.  - А тепер бачиш, що буває коли раптом для людини усі пазли різко складаються в суцільну картину. Потрібно було розповідати поетапно… 
- Це забрало б багато часу, якого у нас нема… Аліса непередбачувана у своїх вчинках. Хто, як не ти мусила це пам’ятати… Я не розповів їй про Ірму і Якима, – кінчик Ронанових губ сіпнувся, але не зумів розтягнутися у посмішці, що була хлопцеві не під силу.  - Дякую. Я не хочу, щоб хтось сторонній знав про Якима. І про Ірму. Вона була прекрасною подругою. Через мене її тут нема. Немає поруч зі мною, – Марет знову хотіла було заплакати, але взяла себе в руки. – А ти завжди сильний, можеш впоратися зі своїми емоціями, не так як я… - сестра акуратно положила голову на плече Ронана. 
- Ти в нічому не винна, сестро, це все та … - хлопець взяв обличчя Марети в руки і ніжно поцілував в чоло. – Ми справимося, от побачиш. Ліса більш не посміє тероризувати нас друзями…