Оксена кралася сходами, що сполучували другий і третій поверхи. Піднявшись на останню сходинку дівчина глянула на карту, дану Марет. Більшість кімнат було не підписано. Позначені були бібліотека, кімната Марете, кімната Ронана і місце, де розташовується ліфт.
Прийдеться шукати навгад.
  Загалом, коридор, що починався зі сходів, розгалужується буквою «Т». Бібліотека в протилежному кінці коридору. Ліворуч і праворуч від бібліотеки - дві невідомі кімнати, а ще сходи аварійного виходу. Відразу, біля самих сходів вниз, ліворуч і праворуч теж невідомі кімнати. Після тих, знаходиться ліфт – праворуч і невідома кімната – ліворуч. За ліфтом – кімната Марет. Напроти неї – невідома кімната. За останньою невідомою кімнатою розташовується Ронанова, а навпроти – ще одна невідома.
Але яка із невідомих і не підписаних кімнат є потрібною? Де зараз знаходиться Аліса Адреські? Вона може бути в одній із тих сімох невідомих, а може куняти у Ронана або у Марете.
Оксана вирішила почати пошуки з першої кімнати праворуч.
Дівчина підійшла до дверей і налягла всім тілом на ручку так, щоб й далі панувала мертва тиша. Вкотре оглянулась. Переконавшись, що ніхто не спостерігає за нею, Ксеня відчинила двері та зайшла в кімнату.
На підлозі – лінолеум, на стінах – шпалери з візерунками квітів і дерев. У кімнаті стояв, впершись об стінку, невеличкий письмовий стіл, два старомодні французькі стільці, трохи далі – маленький старий диванчик. Потім на зір дівчини попав камін. Біля нього лежав цілий штабель дров, газета і коробка з сірниками. Напроти каміну – комод, а на ньому стояв світильник, ліворуч - ліжко. Єдине вікно було закрите жовто-помаранчевими портьєрами. Складалось враження ніби тут живе сивочола бабця, а що найстрашніше, що вона була уже покійною.
То виявилась кімната колишньої власниці будинку – Катерини, сестри матері Ронана і Марет. Про це свідчила фотокартка, яка лежала на бильці дивану. На зворотній стороні фотографії, на якій зображена жінка шістдесяти років із пасмами сивого волосся і павутини зморшок, було написано :
    « Вічна пам'ять сестрі, тітці і колезі Катерині »
Тож здогадатися було не тяжко, що шануючи пам'ять про небіжчицю, племінники, які одержали в спадок цей будинок, вирішили не робити тут ремонт, і залишити тут усе, як і було за життя тітки.
Оксені стало моторошно стояти у цьому приміщенні, і вона тихо вийшла із кімнати.  Далі вирішила відвідати ту невідому кімнату, що виявилась навпроти.
Порівняно з минулою кімнатою, то ця виявилась ще дивнішою. Щоб точніше передати опис приміщення можна було б використати слово музей, і воно б було тут дуже доречне.
У «міні-музеї» знаходились джонка, каяк, ліарджей, дирижабль, канделябри, газетні статті про життя представників аміші (прикріплені до стін), гомункули, кактус сагуаро, грамофон, на стелі прикріплені сталактити, ксилофон, зібрані ієни, юані, гінеї, кеч, каурі, нарцис-хонкіль, інструкція позиції для стрільби з коліна, таксофон, монокль, друкарська машинка, декілька десятків фотоплівок. Звісно, усе, що в дійсності велетенських розмірів, було в зменшеному вигляді. І якби не підписи на цих усіх речах, то Ксеня  більшість з них не могла б назвати.
Але навіщо це все тут? Марет займається колекціюванням? Чи Ронан?
Проте Аліси тут немає. 
Оксана знову вийшла в коридор. Підійшла до наступних дверей ліворуч. Коли дівчина спробувала їх відчинити, то виявилося, що вони на замку і не піддаються.
Ксеня витягла відмикачку. Ця відмикачка у неї вже рік, але ще жодного разу не ставала в нагоді. Тепер Оксана була рада, що соває її повсюди з собою.
Коли двері відчинилися, то перед очима дівчини виросла така картина: все червоне, уздовж усієї кімнати висіли шнурки, а на них фотографії. І тут ні душі. Якби у Оксени було б більше часу, вона б з задоволенням подивилася знімки, але час піджимав, і вона вийшла із приміщення, зачинила його на замок, і рушила до наступних дверей, невідомої кімнати ліворуч.
Знову прийшлось використовувати відмикачку.
Оксана натрапила на розкішно мебльовану і затишну кімнату, повсюди були портрети Володимира Адреські, його трьох дітей і жінки, яка більш за все – його дружина. Ксеня дійшла висновку, що це кімната, в якій живуть батьки Марет і Ронана підчас приїзду сюди.
Оксена вже в котре виходила з нічим, замикала двері і йшла далі. Наступною кімнатою стала чергова не підписана, та що знаходилася за кімнатою Марет, і напроти Ронанової.
Вона, на щастя чи на горе була не під замком, і «маленька подружка» не знадобилася.
Це, як зрозуміла Ксеня, була одна з тих трьох кімнат, про які говорила Марет – «Коли-Хто-Завітає». Приміщення мало чим відрізнялося від кімнати Оксани : стіл, стілець, квіти у горщиках, ліжко, в зріст людини вікна, картина –натюрморт, стіни пофарбовані в малиновий колір.
Тут, як і в попередніх кімнатах – порожньо. 
Що тоді залишається? Кімнати Марет і Ронана, дві невідомі, що по-сусідству із бібліотекою, і, власне, сама бібліотека.
А якщо Ронан сказав неправду про третій поверх? Залишається лише перевірити.
Спочатку ті, що на мапі не підписані.
В кімнаті, що ліворуч від бібліотеки виявилось щось типу архіву, де безліч якихось папірців і документів.
У тій, що праворуч, було безліч дзеркал, і це кімната танців Марет. Цілком можливо, що та в дитинстві, а, можливо, й досі, займається хореографією.
Щодо бібліотеки, то та теж була порожня, не рахуючи декілька сотень книжок.
« І так, що залишилось на десерт? – Оксана істерично розреготалася. – Хто не ризикує, той не п’є шампанське!».
Оксена ризикнула і акуратно відчинила двері до кімнати Ронана. Ті виявились («О, диво!») не замкнені.
Дівчина дізналася відразу декілька речей : по-перше, вона того ранку понеділка прокинулася не в кімнаті Ронана, хоч чомусь думала, що так воно й було, по-друге, у Ронана талан до малювання. Всі стіни були у пейзажах, портретах, натюрмортах, ескізах. На столі лежав листок А-4, а на ньому не до кінця намальована Марет, що стоїть біля Оксани. У Ксені, на малюнку, переляканий вираз на обличчі, а у Марет - заплаканий. Оксені чомусь здалось, що це сцена того дня, коли вона познайомилася з Марет. По-третє, інтуїція не підвела: Аліса Адреські спала на ліжку і щось бурмотіла під ніс.
Оксана усвідомила, що якби вона не знала цієї жінки, то подумала б, що та дуже вродлива, і з’явилася тут із країни Оз. Але ці думки швидко минули, і тепер дівчина з огидою витріщалася на приплющене подушкою обличчя убивці.
Дівчина згадала чого вона тут, і різко кинулася до Адреські. І тут їй пофортунило. У кармані піджака лежав гаманець, паспорт і в’язка ключів. У гаманці було декілька купюр і… Оксані знову божественно поталанило, візитка Аліси, де вказується її адрес.
В коридорі почулися голоси. Залишивши візитку собі, дівчина решту заховала в піджак «Сплячої красуні».
Але як вибратися звідси?
Вибору немає, кроки, а заодно і голоси, наближаються. Оксана відкриває вікно і вистрибує з третього поверху в останню секунду.