Римське десять
Павло сидів у кафе і не зводив очей із екрану мобільного телефону. Ось і доба минула після того інциденту, а від зниклої Оксани і вісточки немає. Ната взагалі поїхала у Харків. До брата. Хлопець не виходив на зв'язок ні з батьками, ні з друзями-студентами. А той факт, що Артемів мобільний був у Аліси Адреські підливав олії у вогонь. До Паші підійшов хлопець і сів напроти.
- За тобою нитка. – спокійно і без церемонії вітання відповів той, що прийшов.
- Знаю. Встиг помітити. Ця зміюка щось задумала, Вадиме. – Павло намагався не виказати лють і ненависть щодо того, про кого говорив. Зціпивши зуби він заблокував екран телефону. - Думаєш та викладачка, підіславши свого брата, викрала Ксеню? – Вадим недовірливо зморщив чоло. – Люди подичавіли. Віриш, не віриш, а правда така. - Можна буде у тебе перебути з тиждень? Я багато місця не займу.
- Окей, братан. Тільки дивись, щоб мене не втягував у те болото.
Телефон Павла завібрував.
- О, Ната телефонує! – Паша полегшено видихнув. А потім у слухавку:
- Привіт, що там у тебе? Ти уже в Харкові? Що з Артемом? Він зумів пояснити чому його телефон у Адреські? Нумо, розповідай… - - Жах… Артема не бачили тиждень. Ніде його нема: ні в гуртожитку, ні в університеті, навіть у дядька Йосипа – не було, – у Нати трохи тремтів голос. Вона почала схлипувати, але миттю опанувала себе: - А про Ксеню нічого не чути? - Нічого. Треба телефонувати в поліцію. Хай Артема розшукують. Щодо Оксани – не минуло і двох діб. У цих двох зникненнях один ініціатор… І я, і ти знаємо, хто це…
- За тобою нитка. – спокійно і без церемонії вітання відповів той, що прийшов.
- Знаю. Встиг помітити. Ця зміюка щось задумала, Вадиме. – Павло намагався не виказати лють і ненависть щодо того, про кого говорив. Зціпивши зуби він заблокував екран телефону. - Думаєш та викладачка, підіславши свого брата, викрала Ксеню? – Вадим недовірливо зморщив чоло. – Люди подичавіли. Віриш, не віриш, а правда така. - Можна буде у тебе перебути з тиждень? Я багато місця не займу.
- Окей, братан. Тільки дивись, щоб мене не втягував у те болото.
Телефон Павла завібрував.
- О, Ната телефонує! – Паша полегшено видихнув. А потім у слухавку:
- Привіт, що там у тебе? Ти уже в Харкові? Що з Артемом? Він зумів пояснити чому його телефон у Адреські? Нумо, розповідай… - - Жах… Артема не бачили тиждень. Ніде його нема: ні в гуртожитку, ні в університеті, навіть у дядька Йосипа – не було, – у Нати трохи тремтів голос. Вона почала схлипувати, але миттю опанувала себе: - А про Ксеню нічого не чути? - Нічого. Треба телефонувати в поліцію. Хай Артема розшукують. Щодо Оксани – не минуло і двох діб. У цих двох зникненнях один ініціатор… І я, і ти знаємо, хто це…
Коментарі