Кріс іще довго сиділа, вглядаючись в тьмяніюче зображення дракона. Канавки вирізьбленні на бронзовому корпусі календаря, поступово втрачали блиск, тоншали аж доки не стали ледь-ледь помітними. Їй так хотілось іще хоч на мить вловити погляд тих чарівно-блакитних очей.

— А твій тато мав рацію, — голос Арри відірвав Кріс від її думок, — пробудження дракона дійсно запустило цей чудернацький механізм.

Дівчина з неохотою відірвала свій погляд від дракона і розвернула календар. І справді, на передній панелі коліщатка циферблатів оберталися, змінюючи порядок цифр, але швидко одне за одним стали спинятися відобразивши якусь нереальну дату — 38.56.47--.

— Схоже, що механізм календаря пошкоджений, — зауважила Кріс.

— З чого ти це взяла? — здивувалась Арра, — Як на мене — все працює.

— Та це ж очевидно. Останні два коліщатка заклинило десь на переході між цифрами й вони тепер виглядають як рисочки, а найближча до них цифра постійно змінюється по колу і ніяк не спиниться. Та й дати такої на землі не існує. Не буває стількох місяців у році, або днів у місяці.

— Не буває на Землі! Але ж календар цей створений майстрами Іридії, то й дату він показує Іридійську! — переможно заявила Арра.

Заперечувати не було чим. Аррина логіка була бездоганною — що то комп’ютер!

Кріс замислилась, намагаючись зрозуміти де ж тут позначені дні, де місяці та роки, проте швидко кинула це заняття — про календарну систему Іридії вона геть нічого не знала. А ще дратувало останнє коліщатко, що все ніяк не могло спинитись.

— Для чого нам ця незрозуміла дата вигаданої країни? — Кріс взяла календар, бажаючи виставить на ньому звичайну земну дату, але з подивом виявила, що з нього кудись безслідно позникали всі кнопки. Оглянула прилад зусібіч — жодного натяку на будь-які механізми управління.

Дракон на зворотній стороні як і перед тим стояв з розправленими крилами, дивлячись просто поперед себе. Здавалось, що ледь помітно посміхався.

— Поламав нам календар, ще й насміхається, — буркнула Кріс.

— Увага! Екіпажу приготуватися. Через десять хвилин розпочнеться процес гальмування. Займіть свої місця, та пристебніться ременями безпеки.

— Ми вже прилетіли? — здивувалась Кріс.

— Ще ні, але якщо зараз не стишимось, то пронесемося мимо Спектрума на шаленій швидкості. А до кінцевої точки польоту прибудемо через  тридцять вісім годин сорок дві хвилини.

— Повтори, що ти сказала.

— Ще ні, але якщо не скинемо зараз швидкість… — почала було Арра, та Кріс її перебила.

— Повтори скільки часу ще триватиме політ, — наказала вона.

— Тридцять вісім годин сорок одна хвилина. 

Кріс швидко глянула на календар.

— Так ось воно що! Це ніяка не дата, це час! — вигукнула вона, — вірніше зворотний відлік часу і він повністю збігається з розрахунковим часом нашого прибуття до Спектрума.

— Збіг і справді дивовижний, але ймовірність того, що це інопланетна дата вища, — впевнено заперечила Арра, — ніхто не міг встановити такий точний час спеціально.

— Чому не міг? — здивувалась Кріс, — ти ж розрахувала місцеперебування пропалого зонду, ще коли ми були на Колесі до того як командир передав мені ось це, — вона кивнула в бік календаря, — як подарунок від Генерала. Це всього лиш чийсь жарт!

— Ніхто не міг так точно виставити час! — Арра стояла на своєму, — ми прибуваємо до місця призначення майже на добу раніше ніж планувалось. Попутний іонний потік додав Ікару швидкості, а про це ніхто не міг знати наперед!

— І все-таки це час. А коліщатко, що ніяк не спиниться, веде відлік секунд. Сама поглянь, — Кріс поставила календар поруч з монітором Ікара, в кутку якого вівся зворотний відлік часу польоту.

— Я й так це бачу, але ймовірність такого збігу надзвичайно мала.

— Облиш. Перед нами незаперечний факт. Знати б тільки що буде, коли відлік припиниться. 

— Від дракона не можна очікувати нічого хорошого, — скептично зауважила Арра, — Нічого хорошого…

Кріс зручно вмостилась в кріслі пілота, пристебнулась, вкотре перевірила кріплення ременів і завмерла в очікуванні. Процес гальмування, звісно, не порівняєш зі стартом на максимумі та жартувати з ним все ж не варто. Для кожного, хто знаходиться всередині, це виглядає так ніби корабель перевертається. Все, що не було закріплено “падає“ в носову частину — вимикати інерцію людство ще не навчилось. Можна було б скористатись стартовою капсулою, з компенсаційним гелем, як зазвичай і роблять пілоти, але проспати останні години свого першого справжнього польоту дівчині зовсім не хотілось.

Прозвучав протяжний попереджувальний сигнал і відразу ж ніс Ікара різко опустився донизу, через що Кріс на декілька секунд повисла на ременях безпеки, тіло налилось свинцем, її сильно нудило. Крісло відхилившись назад вернуло її у вертикальне положення, але особливого полегшення не відчувалось. Голова йшла обертом, нудота ослабла, але не припинилась, дихати було важко, ніби на її грудях лежав чималий вантаж.

Треба було все-таки скористатись капсулою, — подумала Кріс і втратила свідомість. І лише через декілька годин, коли гальмування Ікара перейшло в менш інтенсивну фазу, і його ніс помітно підійнявся дівчина вибралася зі свого крісла і пішла по все ще похилій підлозі наверх до рятівних капсул.

Сон перебив тривожний гудок. Кріс відкрила очі, огледілась. Ікар і досі перебував в нахиленому стані, а отже гальмування ще не завершилось.

Що ж могло статись?

— Арро! — покликала Кріс повернувшись у крісло пілота, — що сталося?

— Поки що нічого. Але ми скоро наблизимось до Спектрума, і Ви, як старший пілот повинні прийняти рішення.

— Яке ще рішення? — не зрозуміла Кріс.

— Забрати чи залишити пошкоджений зонд.

— Звісно забрати! Ми ж сюди за цим і летіли.

— Я раджу зонд не забирати, це небезпечно! А я ж обіцяла мамі.

— Не перегинай палки, Арро. Забрати зонд — найпростіше завдання. Що тут може піти не так?

— У мене недобре передчуття.

— Ти перш за все комп’ютер, Арро. Я жду від тебе чіткої структурованої інформації: фактів, розрахунків, прогнозу можливих варіантів розвитку подій. А всякі нелогічні знання, сни та передчуття залиш мені.

В голосі Кріс відчувалось роздратування, — Арра розбудила її зарано і тепер до неї поступово поверталися всі ті неприємні відчуття, що супроводжують процес гальмування.

— Доповідаю, — Арра, образившись, перейшла на сухий, позбавлений будь-яких емоцій тон, — До Спектрума доберемось за одинадцять годин, інтенсивне гальмування триватиме ще чотири години. Політ проходить у штатному режимі, всі системи в нормі. Заміри змін активності на поверхні Сонця, вказують на можливість потужного викиду енергії в зоні знаходження зниклого зонда. Для розрахунку точного часу розміру і потужності очікуваного викиду недостатньо даних.

— Яка ймовірність, що це трапиться під час виконання нашої місії? — вже спокійніше перепитала Кріс.

— П’ятдесят відсотків, — все так же сухо повідомила Арра.

Кріс замислилась. П'ятдесят відсотків то зовсім не мало.  Логіка підказувала, що варто прислухатися до поради Арри й припинити місію.

Дівчина була впевнена, що ніхто її за це не осудить ні командир, ні навіть Лі. Ох вже той Лі — старий пілот, що провів у космосі пів життя. Саме він відвозив колись новоспечену астронавтку Кріс Козак на Колесо. Нічого їй не говорив, лише зміряв скептичним поглядом, знизав плечима та недбалим помахом руки вказав їй на стартову капсулу, мовляв: ніколи возитись з дітьми.  Було зрозуміло — Лі в неї не вірить, вважає занадто молодою навіть для посади стажиста, що вже казати про роль пілота на Ікарі.

Він і тепер їй нічого не скаже, буде витончено ввічливим, привітає з першим польотом, але в його примружених очах та в ледь припіднятих кінчиках губ читатиметься: Не впоралась! Космос не для дітей...

Ні, вона не відступить. Будь-що виконає свою місію, поверне втрачений зонд на станцію. От тоді й побачимо.

— Я вирішила, Арро. Ми летимо за Спектрумом.

— Це ризиковано, — гнула своє Арра, — Командир не дозволив би.

— Тут я командир і приймаю всі рішення. Спектрум, та зібрані ним дані є дуже цінними для людства. Ми не можемо відступитись.

— Але ж життя астронавта цінніше!

— Згодна, — спокійно відповіла Кріс, — але життю астронавта ніщо не загрожує. Ікар створювався для таких польотів, його броня витримає. Ти краще вирахуй як нам найшвидше вивести пошкоджений зонд із небезпечної зони — от він точно згорить, якщо потрапить під такий удар.

Арра більше не сперечалась. Чи то в неї закінчились аргументи, чи то відразу поринула в необхідні розрахунки.

Кріс не стала повертатись до капсули, лише відкинула спинку крісла та зручно вмостилася в напівлежачому положенні. Дістала із ніші в широкому підлокітнику Іридійський календар і стала уважно його розглядати.

— Арро, я знаю на що вказує цей календар! — вигукнула Кріс.

— Я теж. Він вказує на час нашого прибуття до Спектрума. Можеш звіритись із таймером на пульті — це ФАКТ, — Арра особливо виділила останнє слово.

— Ніякий це не факт, а випадковий збіг. Згадай що було в пророцтві: “…і вкаже шлях його через вогонь”.

— Ми зараз на Першому рифі, ти хоч знаєш яка за бортом температура? Та половина нашого польоту це “шлях через вогонь”.  Нічого нового цей “антикваріат“ нам не повідомив. З усього пророцтва я можу виділити лише одне слово, що схоже на правду — “безумець”.

— Дуже дотепно, Арро. Ну, гаразд, вибач мені за всі ті дурниці, що я тобі наговорила. 

— Я вже не ображаюсь, сестричко, — Арра облишила офіційний тон, — давай вже розповідай на що ж таке незвичайне вказує нам цей твій блакитноокий?

— Все дуже просто, Арро, він вказує на вогонь. Не той, крізь який ми вже й так летимо, а на той що виникне по завершенні відліку. Це час утворення протуберанця!

— Якщо це правда, а воно схоже на правду, то нам варто негайно перервати місію. Ми не встигнемо відбуксувати пошкоджений зонд із небезпечної зони. Полум’я протуберанця наздожене нас менше ніж за годину. Ікар, теоретично, витримає, а от Спектрум точно ні.

— А якщо ми зараз максимально прискоримось — це ж додасть нам трохи часу і ми зможемо все встигнути!

— Ми не встигнемо. Магніто-вихрові двигуни Ікара не зможуть надати необхідного прискорення, виграємо максимум хвилин сорок — цього недостатньо.

Кріс задумалась. Арра мала рацію, магнітно-вихрові двигуни ідеальні для польотів поблизу Сонця, де нема нестачі ні в енергії, ні в іонізованій плазмі, яка закручуючись у вихор навколо корпусу корабля створювала потужне магнітне поле, яке й приводило корабель у рух. Але вони не годяться для екстраприскорення. Невже доведеться повернутись ні з чим? Її погляд безцільно блукав по екранах головного пульту Ікара, Раптом увагу її привернув один з індикаторів, а точніше те як цей індикатор був підписаний: “Система аварійного скидання паливного бака”.

— Арро, а для чого на Ікарі паливний бак?

— Ікар, як і будь-який космічний апарат, оснащений реактивними двигунами для польотів в умовах недостатньої щільності іонно-плазмових потоків та для швидкого маневрування в екстрених випадках. 

— У нас і є екстрений випадок. Арро, негайно активуй систему управління реактивною тягою. І не жалій пального.

— Твій план може спрацювати, якщо наш “лускатий друг“ дійсно вказує на момент початку виникнення протуберанця. Хоча, довіряти дракону — чисте безумство. А тепер краще вернись до капсули, я збираюсь витиснути з Ікара максимальне прискорення.