Кріс нарешті дали спокій. Жодних ліків чи то снодійного. Замах на вбивство пацієнта — подія екстраординарна, що могла вмить знищити репутацію клініки. Хитрюга-адвокат використав цей козир максимально домігшись як припинення “лікування“, так і переведення Кріс до звичайної незакритої палати. І хоч покидати будівлю клініки вона все ще не могла, зате чимало часу проводила тепер у тренажерному залі, де до її радості серед інших тренажерів була і бігова доріжка, ще й з великим екраном, на якому під час бігу відображались різноманітні краєвиди.

Баардак більше не з'являвся. Чи то відновлював сили після останньої битви, чи просто причаївся вичікуючи зручного моменту для нової атаки. Одне було ясно — не можна втрачати пильність. Кріс не боялась атак дракона на свої сни, не сумнівалась — там вона з ним впорається. Але здатність ворога діяти через інших людей насторожувала. Невідомо коли, як і через кого він знову може спробувати її вбити. А що це обов'язково станеться Кріс не сумнівалась. Тож і тренувалась вдень та вночі. Вдень на тренажерах, вночі ж відточувала майстерність в управлінні снами. Шкодувала лише, що так і не навчилась проникати до чужих сновидінь. Можна було б, скажімо, помститись детективу, чи навіть сенатору затягнувши їх до лігва Баардака. А ще побачитись уві сні з Ірен, за якою скучила, здається, навіть більше як за Аррою.

Під час останньої зустрічі — Кріс це добре пам’ятала — вона сама просила подругу забути про неї. Невже та образилась і справді більше не прийде? Проте всі ці тривоги миттєво розвіялись коли третього дня до палати ввірвалась захекана Ірен та з радісним криком кинулась на шию своїй “воскресшій“ подрузі.

— Обережніше, обережніше, — Кріс хитнулась, мало не впавши, — я ще не зовсім відновила сили.

— Я така рада, що ти жива! Ти не уявляєш! — торохкотіла Ірен стискаючи подругу в обіймах, — Андрій все влаштував, він такий класний! Тебе переводять в іншу клініку при інституті вивчення пам’яті, здається, не пам’ятаю назви. Та це не важливо. Головне, я їду з тобою. Мене теж туди переводять — тато домовився. Вони з професором давні знайомі. Уявляєш? Ми житимемо разом!

— Якщо ти негайно не послабиш обіймів, то житимеш сама, — на вході стояв усміхаючись Андрій, — он твоя Іскорка вже ледве дихає.

— Ой, вибач! — Ірен випустила Кріс, — краще присядьмо. 

— Чудово виглядаєш, — Андрій кивнув на знак вітання, — очікував чогось значно гіршого. Схоже одна наша спільна знайома трохи перебільшувала, описуючи твій стан.

— Нічого я не перебільшувала! — обурилась Ірен, — треба було самому її провідати, то й побачив би.

— Рада вас бачити, друзі, — нарешті змогла вставити Кріс, — Як же я скучила за вами!

— Зачекайте, — спохватилась раптом, — як же ви мене заберете? Суд же заборонив…

— За тебе внесли чималу заставу, та й сенатор не став заперечувати. Твій виступ в суді сформував чималу групу активних прихильників — для рейтингу радше катастрофа аніж підтримка.

— А звідки ви взяли необхідну суму?

— Ти не повіриш, але кошти знову вніс Ларрі. Той журналіст, що прикидався детективом. Кажуть, що продав навіть свій автомобіль. Уявляєш?

— І чудово на цьому пропіарився, — саркастично додав Андрій, — не гірше за містера Райта.

Парубок замовк, поглянув на годинник.

— Не хочу знову запізнюватись. Ірен, допоможи зібратись Іскорці, а я тим часом владнаю необхідні формальності, щодо її переводу.

— Добре, що той дракон тебе так і не впіймав, я б цього не пережила, — шепнула Ірен, коли двері за Андрієм зачинилися.

— Це було не просто, — зітхнула Кріс, — мені таки довелось вступити з ним у двобій і, знаєш, здається я добряче йому наваляла.

— І правильно. Нема чого шлятися по чужих снах.

— Боюсь тільки, що це ще не кінець.

— Гадаєш він іще повернеться?

— Повернеться обов’язково. Баардак жадає моєї смерті. Він не відступить, доки не здійснить своєї помсти.

— Баардак, — повторила Ірен, — яке бридке ім’я. Чим же ти його так розлютила?

— Я не знаю. Він називав мене зрадницею. Напевно переплутав із кимось.

— Але ж драконів не існує? То був лише страшний сон, ілюзія. Авжеж? 

— Я теж так колись вважала, але ця “ілюзія“ намагалась вбити мене руками реальної людини. Мене врятувало лише те, що я змогла вчасно прокинутись.

— Це ти про ту медсестру, що щось там наплутала з ліками? Адвокат розповідав.

— Її Баардак послав.

— Можливо це просто випадковий збіг. Помилка старої людини.

— Це точно не помилка. Вона була немов би під гіпнозом, не реагувала на мої крики й постійно шепотіла: “Ти ніколи не прокинешся, зраднице…”.

— Як же ти її спинила?

— Ну, я просто… — Кріс кілька секунд вагалась та врешті махнула рукою, — ти ж нікому не скажеш?

— Не скажу, ти ж моя подруга.

— Я просто взяла та й спалила ремені, якими була прикута до ліжка, щоб руки звільнити. Спрацювали протипожежні сенсори й нас добряче облило холодною водою. Це й повернуло стару до тями. Бачила б ти як вона злякалася.

— Холодний душ?! Терпіти не можу холодної води. Бррр, — Ірен здригнулась, поглянула на штуцери протипожежної системи в себе над головою та швидко натягла капюшон, — давай краще збиратись вже, щось мені тут незатишно.

Швидко зібравшись подруги покинули палату та вийшли в сад. Де й  розмістились врешті на одній із лавочок в очікуванні повернення Андрія, що забарився десь в офісі.

Ірен все ще щулилась та здригалась, ніби її й справді обілляли холодною водою. Кріс обняла подругу за плечі й обережно почала збільшувати температуру свого тіла. Ірен перестала труситись, стурбовано глянула на подругу і швидко приклала долоню до її лоба.

— Зі мною все гаразд, — поспішила заспокоїти її Кріс, — я тренувалась і можу тепер трохи керувати своїм жаром, — вона швидко вернула температуру до норми, — ось бачиш?

Ірен хвилину здивовано дивилась на неї й раптом розсміялась.

— То ми… Кожен з нас… — прикрила рукою рота намагаючись стримати сміх. Нарешті, заспокоївшись трохи, випалила, — кожен з нас то пів дракона! — і знову залилась сміхом.

— Пів дракона? Це як?

— Ти керуєш вогнем, а я боюсь води. Разом ми — справжнісінький дракон, а окремо лише половинки. Я — пів дракона. І ти — пів дракона.

— Так от звідки дракони беруться! — дівчата й не помітили, як до них підійшов Андрій, — як назвете новонародженого?

— Ірентакріс, — швидко знайшлася Кріс, — або скорочено Ірріс.

— Ірріс! Я голосую за Ірріс! — зраділа Ірен, — Ангелятко Ірріс! — це ж майже як у тому серіалі…

— Хороше мені ангелятко, — перебив її Андрій, — одна спалює все, що в руки попаде, інша розважається людям колеса спускаючи. Бешкетниця Ірентакріс пасуватиме вам щонайкраще.

— Ірентакріс то й Ірентакріс, — погодилась Ірен, — все краще ніж якийсь там Баардак. 

— Ну, годі теревені розводити, професор вже певно зачекався. Недобре починати знайомство із запізнення.

Андрій підхопив сумку з речами Кріс й попрямував до воріт, що виднілись в кінці широкої алеї. “Бешкетниці” пішли слідом витримуючи деяку дистанцію.

— Що то за історія з колесами? — пошепки запитала Кріс.

— Я хотіла помститись тому детективу, Стоуну.

— А постраждав я, — не обертаючись додав Андрій.

— Я ж не спеціально, я просто машини переплутала, — випалила Ірен, — і взагалі, негарно підслуховувати чужі розмови.

Андрій лише хмикнув і прискорив ходу.

— У детектива ж зовсім інакша машина, як ти примудрилась їх переплутати?

— Я, щоб на камери спостереження не потрапити, вимкнула світло на парковці. А в темряві всі машини однакові.

— Гей, Ірентакріс, не відставайте, — окликнув їх Андрій і дівчата прискорили крок.