Як же повільно може рухатись час. Секунди, що пройшли з моменту вимкнення Арри, здавались годинами. Безліч думок, емоцій, спогадів переповнювали Кріс. Вона міцно стискала в руках невеликий кристал, спостерігаючи як згасає його блакитне сяйво, а з ним погасли й усі настінні екрани та індикатори центрального пульта занурюючи все у тривожну напівтемряву. 

Чи вдасться відновити Арру й чи пам’ятатиме вона цей політ? Чому так довго не запускається Стен? А що як він зовсім не запуститься?

В серці дівчини змішались смуток і тривога, страх неминучої смерті, і найсвітліші спогади дитинства - неймовірний коктейль думок, образів та переживань.

Сонце забрало маму і тата, а тепер забере й мене - спопелить, немов розлючений дракон, від якого не втекти не сховатись. Звідкись виринуло обличчя старого Лі, що з докором дививсь на Кріс своїми примруженими очима ледь помітно похитуючи головою. 

Ні!  Вона мусить вижити. Не можна здаватись, навіть якби довелося боротися із драконом. Та де ж той Стен?! - Кріс вдарила кулаком по столу, що був одночасно центральним пультом Ікара. В ту ж мить замигтіли індикатори, увімкнулись екрани відображаючи все, що відбувалось навколо катера. Кріс зажмурилась через занадто яскраве світло випромінюване вогняною стихією, що бурлила розбиваючись об ніс Ікара та перекочуючись по його броні аж до хвоста.

— Екіпажу залишатися на місцях. Пристебнути ремені безпеки. Розпочинаємо термінове прискорення,— повідомив Стен.

Полум’я навколо Ікара почало розділятись на окремі дрібні потоки, які відірвавшись від стінок катера стали закручуватись в один величезний вогняний вихор. Кріс відчула як невидима рука притисла її до спинки крісла — Ікар почав рухатись поступово прискорюючись в глиб палахкотючого тунелю.

Стен, запустивши магніто-вихрові двигуни зумів відірвати плазмовий потік від стінок катера, зменшивши в рази термічний натиск, але тепер Ікар летів назустріч вогню і Сонцю.

— Ми летимо в самісіньке пекло, — вигукнула Кріс, — треба терміново розвернутись.

— Неможливо. Магніто-вихрові двигуни не призначені для маневрування.

— Невже немає жодної альтернативи?

— Це єдине рішення, яке дозволяє мінімізувати неминучі втрати.

— Про які втрати йде мова? У нас взагалі є хоч якісь шанси на порятунок?

— В Ікара — вісімдесят сім відсотків, у Спектрума - сімдесят з половиною, у Кріс Козак — три відсотки на порятунок. 

— Так мало? —  здивувалась Кріс, —  але ж температура почала знижуватись, я це відчуваю.

— Система кондиціювання переведена в максимально ефективний режим і працює на межі можливостей. Але як тільки прогорить перегородка паливного відсіку стримати зростання температури буде вже неможливо.

— Коли це станеться?

— Точно прорахувати неможливо, але відлік іде на хвилини.

— Що можна зробити, щоб відтягнути цей момент?

— Рекомендую вдягнути термокостюм і залишатися до кінця в командирському кріслі — воно має власну систему охолодження, а широка спинка візьме на себе перший удар. Все це додасть вам трохи часу.

Після цих слів відчинились дверцята однієї з шафок, за якими висів широкий сріблястий комбінезон, схожий на ті, що використовують пожежники. 

— Краще б то був скафандр, — зітхнула дівчина з явною недовірою розглядаючи термокостюм, — але що вже є. 

Крім комбінезона в шафці виявилась, ще й сумка з такого ж матеріалу, в якій зберігався м’який шолом та рукавиці — повний комплект!

Кріс забрала все і швидко повернулась до крісла, там було не настільки жарко. Перевдягнулась. Знадобилась і сумка, в неї помістився Іридійський календар та “серце” Арри. Сіла в крісло і застигла в тривожному очікуванні.

— Три відсотки — це ж майже нічого! Права була Арра — дракону не можна довіряти. А я? Я поводилась як безумець, хотілось похизуватись перед Лі...

Гучний тріск десь позаду перервав думки Кріс — перегородка не встояла, житловий відсік наповнився хвилями вогню та диму. Жар проникав навіть крізь термокостюм і щомиті посилювався, ставав нестерпним. Кожен подих завдавав болю. Гаряче повітря обпікало ніс і легені. Вогонь палав ззовні, та ще жаркіший розгорявся всередині, охоплюючи все її єство. Здавалось за мить вона вся перетвориться на суцільне полум’я.

— Тату! — вигукнула Кріс,— допоможи!

— Втікай на Острів Єдинорога. Дракони бояться води, вона забирає в них силу, — пролунав у думках дівчини знайомий голос.

Чомусь згадався відпочинок на острові посеред гірського озера. Стареньке бунгало на пагірку, розлога сосна, м’якенький пісок на березі та прохолодна, кришталево-чиста вода. Пригадалось усе до дрібничок, ніби сталось лише вчора: аромат хвої, плюскіт хвиль, стукіт дятла, грайливі сонячні зайчики, теплий вітерець. 

Відчуття жару поступово відступало ніби розчиняючись в спогадах Кріс, вона ще відчувала як язики полум’я пробігають її тілом та вже не обпікають як раніше.

— Я померла і тепер в раю, — майнула думка.

Скрипнули двері й з бунгало вийшли двоє чоловіків, один із них тримав у руках пару вудочок та розкладний стілець, а інший про щось йому розповідав розмахуючи затиснутими в руці олівцями, іншою ж рукою ніс чималий мольберт.

— Тато і дядько Рей! — Кріс підхопилась і кинулась вперед, назустріч тату та спіткнувшись об корінь впала на пісок. Відразу ж відчула як тіло наливається свинцем. Насилу встала, скинула захисний шолом, огледілась. Вечоріло, стареньке бунгало стояло на своєму місці, але поруч нікого не було. 

— Тато напевно всередині — вирішила дівчина і рушила вперед з великим зусиллям переставляючи важкі неслухняні ноги.  Раптово линув дощ. Великі краплі били просто в обличчя Кріс стікаючи холодними струмочками по її шиї, грудях, спині. Знесилена вона знову впала.  Останнє, що бачила був вогонь, що підстрибував та колихався розсипаючи іскри у своєму шаленому танку просто перед її очима. Він сердито шипів пригасаючи на мить коли в нього потрапляла дощова крапля та вперто спалахував знову. Дві відвічні стихії у нескінченному протистоянні — вода і вогонь, вогонь і вода.