Довгим коридором міжнародної космічної станції "Меркурій-3", яку астронавти за зовнішню схожість називали "Колесом", йшла Крісті Козак — наймолодша з астронавтів. Вона злегка нервувала — не кожен день викликають до командира станції, в її ж випадку це взагалі було вперше. Всі робочі питання вирішувались зазвичай через відеозв'язок та й точно не зі стажистами, як вона.

Чи могла стати причиною сьогоднішня пробіжка з сюрпризом? — навряд. Арра дотримується всіх правил встановлених на станції з точністю Комп'ютера... Що ж тоді? Але на думку більш нічого не спадало, тож Кріс, щоб не розтягувати неприємне очікування невідомості не стишуючи крок відразу зайшла у командний відсік і мало не налетіла на командира, що стояв посеред приміщення спиною до дверей, уважно спостерігаючи за дійством, що розгорталося навколо, на всіх настінних екранах. А там буяв чарівний ліс Іридії, літали шестикрилі метелики, щебетали птахи, а повітря наповнював п'янкий аромат від безлічі квітів...

— Я... Я можу все пояснити, — почала було Кріс, але командир жестом руки змусив її замовкнути. Він саме уважно розглядав єдинорогів, що паслись поміж деревами.

— Дякую, — нарешті тихо промовив командир проводжаючи поглядом єдинорогів, що раптом сполошились і швидко помчали вглиб лісу ніби розчиняючись поміж стовбурів, ліан та кущів. Тоді зупинив відео і повернувся до розгубленої дівчини. Мовчки уважно розглядав її.

— Розумієте, дракон з’явивсь так несподівано, — Кріс заговорила першою, щоб хоч якось перервати цю мовчанку, що гнітила її.

— Дракон? — перепитав командир і раптом щиро усміхнувся,  — То там був ще й дракон?

— Арро, знайди вікно в моєму графіку — я хочу додивитись це до кінця, — помітивши здивування на обличчі Кріс, пояснив, — в дитинстві я був фанатом коміксів про світ Іридії, зібрав усі випуски Пригод короля Зодіака. А сьогодні завдяки тобі та Аррі й сам побував там.

— Твоя уява неймовірна! Генерал не помилився рекомендуючи взяти тебе до екіпажу.

— Генерал?.. - перепитала Крісті, сподіваючись нарешті вивідати ім'я свого таємничого благодійника.

— Але я не за тим викликав тебе, — продовжив командир не звертаючи уваги на її запитання, — тиждень тому не повернувся зонд Бі-35 Спектрум. Дрони-евакуатори нічого не змогли виявити, хоч вони й обнишпорили весь той сектор і вздовж і впоперек.

— Пам’ятаю. Наша команда техніків всю зміну тоді нудилася на "Осі", очікуючи його прибуття.

— Так... — командир замовк, на хвильку задумавшись, чи то підбираючи слова, чи то борючись із сумнівами. Нарешті зітхнув і поглянув на дівчину. Виглядав він дуже спокійно і впевнено, як і личить командиру, але в погляді його все ж відчувався смуток. Такий же погляд був і у її батька, коли вони востаннє прощалися — спокій, впевненість і сум...

— Ти хочеш політати на Ікарі?

Несподіване запитання вибило Кріс із рівноваги. Вона завжди мріяла стати пілотом, і в академії, і тут багато часу проводила на симуляторах, тренуючись в управлінні різними видами та моделями космічної техніки. Але Ікар? Найновіший швидкісний космічний катер із захистом сьомого рівня, здатний безпечно пролітати навіть крізь розпечені плазмові потоки Першого сонячного рифу — про польоти на ньому мріяли всі пілоти "Колеса". Від хвилювання вона навіть не змогла відповісти, лише кивнула.

— Річ у тім, — продовжив командир, — що Арра знайшла наш зниклий Спектрум. Вона проаналізувала безліч даних з інших зондів, з посланих нами евакуаторів, навіть із земних обсерваторій і зуміла вирахувати траєкторію польоту Спектрума після зіткнення з метеоритом. Тож тепер ми майже точно знаємо де його шукати.

— Треба вислати дрони.

— На жаль, згідно з розрахунками, наша пропажа впритул наблизилась до Першого рифу. У дронів не вистачить захисту, вони там просто згорять, та й Спектрум недовго протримається. Ситуація критична, часу обмаль. Тут впорається лише Ікар.

— Але чому ви хочете послати мене, я ж не пілот? — здивовано запитала Кріс.

— Інших зараз нема... Лінда з Валерієм повезли запасний генератор нашим сусідам до Венери — повернуться нескоро. Лі зі своєю вантажівкою добереться до нас десь за тиждень. А Роб та Наталі, сама розумієш, мусять залишатись на станції — тільки вони вміють її пілотувати.

Командир поклав руку на плече Кріс.

— Ти впораєшся, я знаю. Ти хороший пілот. Я давно слідкую за твоїми успіхами на симуляторах, — голос його звучав спокійно і впевнено, лише в погляді затаївся ледь помітний смуток, а може це їй лише здавалося. Спогади про останнє прощання з батьками розбурхали уяву і тепер вона всюди бачить той прощальний прихований сум.

— Крім того, ти будеш не сама, тобі в усьому допомагатиме Стен, а він як ніхто вміє керувати Ікаром, — командир відпустив плече новоспеченого пілота.

— Стен? — ім’я було знайоме, Кріс точно не раз його чула, але як не намагалась не могла згадати хто ж це.

— Стен… Стен… — повторювала дівчина перебираючи в пам’яті обличчя всіх кого знала на Колесі.

Командир з усмішкою спостерігав за здивованою реакцією дівчини.

— СТЕН — це бортовий комп'ютер Ікара, — пояснив Командир, — його система штучного інтелекту.Ти маєш пам’ятати його по симуляторах.

— Як я могла забути, — ніяковіючи промовила Кріс, — Стен — це ж віртуальний другий пілот на симуляторі Ікара!

— Ти з ним спрацюєшся. Стен, звичайно, не Арра, але все ж це дуже розвинений штучний інтелект. 

Сумні спогади та переживання вже розвіялися, повернувся її звичайний оптимістично-грайливий настрій. Вона полетить на Ікарі! Полетить із важливою місією заради виживання людства! Про таке тільки мріяти...

— Ось, візьми подарунок, — це від Генерала...

Командир простягнув їй невелику шкатулку із чорного дерева замкнену на вбудований кодовий замок.

— Подивишся під час польоту, Стен знає код. А зараз поспіши — виліт через годину.

Командир уважно спостерігав за підготовкою до запуску Ікара. Для цього йому зовсім не потрібно було залишати командний відсік. Арра, використовуючи дані з безлічі сенсорів, відеокамер, дронів, що регулярно облітали станцію та вели спостереження за навколишнім простором, могла з неймовірною точністю зображати на настінних екранах все, що відбувалось на Колесі, Осі та навколо станції. Необхідно було лише вибрати точку у просторі з якої вести спостереження. То ж командир, віддавши необхідні розпорядження технікам, що проводили стандартні передстартові тести систем Ікара, "перемістився" за межі станції. Він обрав точку спостереження десь у милі від станції. Звідси відкривався чудовий вигляд на Колесо і, найважливіше, на ворота стартового шлюзу Осі.

В очікуванні старту сидів мовчки, замислившись, у командирському кріслі. Арра використала усі настінні екрани, створивши ілюзію, ніби крісло це зависло просто посеред в космічного простору неподалік від станції. Поруч із кріслом з'явилась напівпрозора фігура чоловіка у військовій формі. Командир, зовсім не звертаючи уваги на прибульця, сидів незворушно не відводячи погляд від стартових воріт, що ось-ось мали відкритись. Сивий військовий також мовчав в очікуванні вильоту Ікара.

Нарешті важкі ворота здригнулися, розділилися на сегменти й роз'їхались навсібіч відкривши великий круглий отвір у торці Осі. За мить на величезній швидкості з нього вилетів блискучий, злегка звужений спереду циліндр, що своєю формою нагадував дуже видовжений артилерійський снаряд. Іще за декілька секунд навколо нього розгорнулись великі фотонні вітрила, які відразу ж напнулись, наповнившись світлом потужних лазерів, розміщених на Осі навколо шлюзу. 

— Ікар розправив крила і летить до Сонця, — видихнув Командир, — чи ще коли побачимось?

— Надія є завжди, — ледь чутно відповів сивий чоловік, — завжди! Я спостерігаю за Крісті від дня її народження — вона сильна. Вона й сама не знає яка сильна. Це її доля — врятувати нас всіх.

— Я знаю, — Командир нарешті відірвав погляд від маленької сріблястої точки, на яку перетворився Ікар, — сьогодні історичний день. Я готувався до нього роками, очікував з нетерпінням, а тепер, коли він нарешті прийшов — не маю ні радості, ні миру. Лише тривога і біль. Відчуваю себе винним, що відправив Кріс ось так, нічого не повідомивши, не застерігши...

— Інакше не можна було. Змінивши ключ — не відкриєш замок для якого він створювався. А вона — наш ключ…

Старт Ікара дався Кріс важко.

Арра вижала з нього максимальне прискорення, яке тільки міг витримати організм юної астронавтки. Магнітна гармата — а за тим ще й лазерний імпульс. Кріс відчувала себе так, ніби її двічі переїхала вантажівка. Все тіло ломило, боліли м'язи, ребра, боліла голова, очі, вуха, боляче було дихати й навіть думати... Вона чула раніше розповіді пілотів про старти "на максимумі", але тоді це здавалося їй просто перебільшенням, намаганням налякати новачків. Не вірилось, що старт насправді може бути таким болісним. Втішало лише те, що відтепер вона — справжній пілот! І не просто пілот, а пілот-максималіст — вища каста у цьому і без того елітному товаристві. Такі жорсткі старти застосовувались лише в екстрених випадках і мало хто міг похвалитись, що особисто це пережив.

— Втерла ж я носа цьому чваньку Лі! — Кріс подумки усміхнулась, — не буде більше... — думка обірвалась. Автоматика Ікара вже встигла замінити у стартовій капсулі спеціальний компенсаційний гель на інший — відновлювально-лікувальний і увімкнула режим медичного сну.