Таймер на пульті відлічував останні секунди. Три… Два… Один… Невидима рука притиснула дівчину до спинки крісла. 

— Ікар прискорюється, — зраділа Кріс, — цей плазмовий вихор скоро сам потихеньку винесе нас із небезпечної зони. А ти казала, що буде трясти і…

Сильний поштовх зліва перервав монолог астронавтки, вона мало не прикусила язика і, коли б не ремені, точно вилетіла б із крісла. Не встигла й оговтатись, як новий удар знизу повернув-втиснув її назад. Вогняна стихія жбурляла Ікар мов порошинку ні на мить не припиняючи спроб витрясти нещасну дівчину з крісла. Кріс вчепилась в підлокітники, зціпила зуби, схилила голову до грудей, як навчали її інструктори в академії.

Скоро… все припиниться... Ікар витримає… Треба… трохи зачекати… Ще… трохи…— намагалась подумки заспокоїти себе.

Раптом приглушений звук удару наповнив каюту, за тим ще і ще. Здавалось, що хтось б’є гігантським молотом по корпусу Ікара. Ще удар і вслід за тим скрегіт металу. Дівчина заціпеніла з жаху. Згадались розповіді тата про древніх супердраконів, що могли літати в міжзоряному просторі. І там наздоганяли та роздирали космічні кораблі втікачів.

Це вигадка… Цього… не… може бути… Є… ж… логічне пояснення.

— Арро… Що це?…

— Це наш “врятований”, — голос Арри, не дивлячись на удари звучав рівно, — не витримало декілька кріплень, і тепер його носить по паливному відсіку.

— Це… небез… печно?… — слова переривались через постійні поштовхи

— Ні нам, ні Спектруму ніщо не загрожує, він досі в м’якій захисній термокапсулі.

— А скрегіт?…

— То залишок щогли, він дряпає по стінах, але хоч якоїсь значної шкоди Ікару це не заподіє, — заспокоїла Арра дівчину.

— Ти добре тримаєшся, сестричко. Все буде гаразд. Ми ще погуляємо на твоєму весіллі.

Кріс усміхнулась. Як приємно все-таки мати старшу сестру, навіть якщо вона — комп’ютер.

Тривожний сигнал розігнав приємні думки. Монітори пульта управління Ікара миготіли червоними та помаранчевими індикаторами, що мали попередити очевидно про якусь небезпеку, але через постійну тряску роздивитись на що саме вони вказували було неможливо.

— Що… трапилось, Арро?

— Розгерметизація паливного відсіку. Між стулками шлюзу утворилась щілина, через яку під тиском проникає плазма. Закрити щілину не вдається, одну зі стулок заклинило.

— Це не… безпечно для… Спектрума?

— Спектрум у своїй термокапсулі протримається. Це перш за все небезпечно для тебе, Крісті.

— Броня… 

— Гадаєш, що житловий відсік не пошкоджений і ти під надійним захистом броні Ікара?

Кріс кивнула.

— Броня лише ззовні. Міжсекційні ж перегородки мають мінімальний термозахист. 

— Жар на кормі зростає і я не можу це стримати. Якщо ми нічого не придумаємо — вогонь дуже швидко добереться і сюди.

Панікувати було ніколи. Ситуація вимагала термінового вирішення. Кріс настільки заглибилась в роздуми, що вже й не помічала постійну тряску та удари.

Треба відновити герметичність шлюзу, але як? Зсередини не доберешся через “оскаженілий“ зонд, якого жбурляє від стінки до стінки (а чи не через нього і сталась ця розгерметизація?). Ззовні температури такі, що дрони  розплавляться навіть не долетівши до корми. Безвихідь? Ні, вихід має бути, треба лише його розгледіти!  Треба РОЗГЛЕДІТИ.

Кріс заплющила очі і так детально уявила Ікар якого несуть та кидають потоки розпеченої плазми, що аж ніби відчула на собі її гарячий подих. Перемістилась до кормової частини, щоб розгледіти пошкоджений шлюз. Ось і щілина поміж його стулками, трішки уяви і вже видно як струмені полум’я під натиском стихії прориваються крізь неї до паливного відсіку. 

— А тут жарко як у сауні, — відмітила про себе Кріс і відразу ж відчула як краплі поту виступають на її чолі, стікають струмочками по руках та спині. Ще раз поглянула на полум’я, що з гулом проривалось всередину.

— Еврика! — Рішення з’явилось раптово і наче нізвідки,— треба розвернути катер, і тоді хай собі стихія напирає на ніс Ікара — його найзахищенішу частину.

— Відмінний план, — прозвучав голос Арри, — відмінний, але нездійсненний. 

Кріс розплющила очі — на екранах навколо побачила щойно  уявлену нею  картину з розвернутим Ікаром. Візуалізатор при такій трясці виявився чудовим засобом комунікації — передав усе швидко, наочно і без ризику прикусити язика.

— Щоб врятувати Спектрум ми скинули паливний бак і тепер наші маневрові двигуни мертві, — закінчила думку Арра.

— Вітрила… — видихнула дівчина.

— На Ікарі встановлені фотонні, а не плазмові вітрила, — заперечила Арра, — вони згорять за секунди.

Кріс похитала головою, зібралась і через візуалізатор показала, як Ікар випускає лише одне бокове вітрило яке згорає, але отриманий при цьому імпульс розвертає катер.

— А це повинно спрацювати, я завжди вірила в тебе, сестричко. Приготуйся до маневру.

Все пройшло якнайкраще. Арра миттєво вирахувала найважливіші параметри: необхідну площу та швидкість розгортання вітрила з урахуванням маси Ікара, швидкості та температури плазмового потоку, та ще з десяток інших, що могли суттєво вплинути на виконання задуманого. В результаті  катер менш як за хвилину розвернувся на сто вісімдесят, підставляючи стихії свій добре захищений ніс. Термоброня Ікара тепер надійно захищала житловий відсік, а його ідеальна аеродинамічна форма та автоматичні стабілізатори швидко зупинили шалену тряску. Катер тепер лише трохи похитувався ніби човен на хвилях у вітряну погоду.

— Нам вдалося! Ти молодець, Арро! Ідеальний маневр.

Кріс почала розстібати ремені, їй хотілось якнайшвидше вискочити зі цього остогидлого вже крісла, від якого все тіло нестерпно нило.

— Залишайтесь на місці, це небезпечно!

Та дівчина і не збиралась слухати. Звільнившись від останнього ременя вона рвучко піднялась на ноги і, раптом, скрикнувши від несподіванки, швидко кинулась назад.

Сильний жар наповнював житловий відсік, обпікав тіло, легені. І лише за високою спинкою командирського крісла температура була стерпною.

— Я казала, що не можу стримати жар із паливного відсіку — перегородки всередині катера практично не мають термозахисту. Мені вдається підтримувати більш-менш прийнятну температуру лише біля крісла.

— Невже наш маневр був марним.

— Ні. Нам вдалось в десятки раз зменшити потік плазми через щілину в шлюзі, і навіть стабілізувати  температуру всередині паливного відсіку. Але не вистачає технічних можливостей, щоб зупинити її поширення всередині Ікара.

— Я можу загинути?

— Не мели дурниць, Я цього не допущу. Я ж обіцяла мамі…

— Але що ти зможеш зробити?

— Не я, а Стен. Потрібно терміново його перезапустити.

— А що зробить Стен? Його ж інтелект примітивніший — ти сама казала.

— Стен створювався разом з Ікаром. Ікар ніби надбудовувався поверх нього поступово підключались датчик за датчиком, прилад за приладом, система за системою. І тому він знає і відчуває цей катер, як ви, люди, відчуваєте власне тіло. Зараз потрібні швидкі “інстинктивні” дії, а це зможе лише Стен.

— А як же ти, Арро? Тебе ж доведеться вивантажити із пам’яті Ікара. Я не хочу втрачати сестру.

— За це можеш не переживати. Мене обов’язково повністю відновлять, коли повернемося на Колесо. Командиру для аналізу всього, що відбулося, потрібні будуть мої свідчення. А тепер слухай уважно: Стен відновиться автоматично, після того, як ти відключиш мене.

— Арро, я не…

— Не перебивай. Відкрий блок мультипроцесорів, серед них буде один нестандартний з кристалом всередині. Це моє першоядро — моє серце. Вийми кристал і Стен прокинеться. Довірся мені, не гай часу.

— А як же ти?

— А я засну. Розкажеш мені потім, що я пропустила.

В цей час поверхня пульта роз’їхалась відкриваючи рівні ряди мультипроцесорних збірок, замість однієї з яких порушуючи гармонію виднівся напівпрозорий кристал, підсвічений зсередини легким блакитним сяйвом.

— Прощай сестричко. Я збережу твоє серце, — пообіцяла Кріс і рішуче потягнула за вершину кристала, виймаючи його з кріплень.